Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow Психологія arrow Конфліктологія
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

СУТНІСТЬ КОНФЛІКТУ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

Конфлікт є складним соціальним явищем, яке характеризується багатьма параметрами. Найважливіші з них: предмет конфлікту, його об'єкт, суб'єкти, конфліктна ситуація, інцидент, структура. Важливою характеристикою конфлікту є також його динаміка. Оскільки конфлікт як процес часто повторюється, знання з даної сфери конфліктології допоможуть своєчасно стримати і врегулювати конфлікт на певному етапі його розвитку. У даній главі простежується процес розгортання конфлікту, розкриваються механізми його виникнення.

Основні терміни і поняття:

  • конфліктна ситуація,
  • структурні елементи конфлікту,
  • динаміка конфлікту,
  • класифікація конфліктів,
  • функціональний і дисфункціональний конфлікт.

Сутність та специфічні ознаки конфлікту

Сучасна теорія і практика конфліктології свідчать, в реальному житті люди досить часто неоднаково сприймають і оцінюють ті чи інші події, і це нерідко призводить до спірних ситуацій. Якщо ситуація, що виникла, несе в собі загрозу для досягнення мети навіть одному з учасників взаємодії, то виникає конфлікт.

Конфліктна ситуація це накопичені протиріччя, пов'язані з діяльністю суб'єктів соціальної взаємодії, що об'єктивно створюють підґрунтя для реального протиборства між ними. Конфліктна ситуація – це основна умова виникнення конфлікту на підставі порушення балансу інтересів учасників взаємодії. Деякі конфліктні ситуації існують тривалий час і не переростають у конфлікт тому, що індивіди не спілкуються один з одним. Для переходу конфліктної ситуації у конфлікт, як правило, необхідний зовнішній вплив або початок активних дій хоча б з однієї сторони конфлікту.

Конфлікт (від лат. konflikt – зіткнення) – це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, у міжособистісних взаємодіях індивідів, або груп людей, які пов'язані з гострими негативними емоціями, переживаннями.

Для з'ясування сутності конфлікту важливо виділити його основні ознаки й сформулювати необхідні й достатні умови його виникнення.

Конфлікт характеризується такими специфічними ознаками:

  • 1. Протилежність думок конфліктуючих сторін, або протилежність позицій у свідомості особистості, причому ця протилежність повинна бути виражена явно, доведена, так би мовити, до "точки кипіння".
  • 2. Протиборство суб'єктів соціальної взаємодії, що характеризуються нанесенням взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного й т. ін.).
  • 3. Відсутність комунікації між його учасниками, коли конфліктуючі не тільки не слухають, але й не чують один одного. Взаємодія при відсутності комунікації носить руйнівний характер.
  • 4. Блокування нормального функціонування соціальної системи чи особистості.

Таким чином, необхідними й достатніми умовами виникнення конфлікту є наявність у суб'єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів чи суджень, а також стану протиборства між ними.

Природа виникнення конфліктів вкрай різноманітна: політика, економіка, соціальні відносини, погляди і переконання людей. Це положення визначає виокремлення соціальних, економічних, організаційних, політичних, етнічних конфліктів, сімейних тощо.

Соціальні конфлікти являють собою найвищу стадію розвитку протиріч у системі відносин людей, соціальних груп і суспільства в цілому, яка характеризується посиленням протилежних тенденцій та інтересів громади й індивіду. Різновидом соціальних конфліктів є трудові і соціально-трудові конфлікти. Це також велика група конфліктів, які виникають останнім часом у країнах у формі страйків, пікетів тощо внаслідок різкої соціальної диференціації і поляризації населення.

Так, за даними досліджень, проведеними в Харкові, за останні роки кількість людей, які займають нижчі щаблі соціальної ієрархії, збільшилась з 11,8% до 40,9%, а кількість тих, хто відносить себе до "верхівки" соціальної ієрархії, зменшилась з 10% до 4,75%. Природно, такий стан речей дає поштовх для виникнення і розвитку соціального конфлікту (бо такі передумови вже створені). Якщо виходити із закономірностей динаміки соціального конфлікту, то можна констатувати, що фактично конфлікт уже існує, але поки що знаходиться в передконфліктній фазі.

Організаційні конфлікти є наслідком ієрархічних відносин, організаційного регламентування діяльності особистості і використання розподільчих відносин в організації.

Економічні конфлікти виникають між суб'єктами соціальної взаємодії на підставі зіткнення економічних інтересів. Головним фактором, що визначає економічні конфлікти є відносини власності. При цьому боротьба точиться за розподіл впливу в сфері економіки: економічні ресурси, ринки збуту, пріоритет у виробництві товарів тощо. Основними суб'єктами економічних конфліктів є держави, фінансові корпорації, економічні союзи, організації та ін.

Економічні конфлікти можуть відбуватися як на макроекономічному так і на мікроекономічному рівнях і втягувати до своєї орбіти тисячі і мільйони людей, політичні партії і держави. Такі конфлікти відрізняються і за формами свого прояву, в якості яких виступають: конкуренція, економічна блокада, ембарго, страйк тощо.

Конфлікти духовної сфери – це протиборство суб'єктів соціальної взаємодії на основі протилежно спрямованих інтересів, цінностей і поглядів у процесі виробництва, розподілу і споживання духовних цінностей. Сьогодні у світі налічується близько 4000 культур. Тому є нагальна потреба в тому, щоб не допустити, або у крайньому разі максимально знизити негативні наслідки конфлікту культур і духовних цінностей.

Свідомість первісної людини виробила формулу: "Ми – це добре, Вони – це погано", яка, на жаль, виявилася надзвичайно живучою. У цьому сенсі і потрібно шукати початок усіх битв історії – Грюнвальда і Чудського озера, Аустерлиця і Бородіна, Вердена і Сталінграда, всіх повстань, революцій, погромів. Культурно- історичний, релігійний, духовний, а часто і політичний аспекти в більшості конфліктів-війн, конфліктів-революцій є, на жаль, очевидним.

Духовно-культурні конфлікти дуже різноманітні. Найбільш розповсюдженими і гострими серед них є конфлікти релігійні, конфлікти у сфері мистецтва, а також ідеологічні. Основними формами прояву таких конфліктів є критика, протистояння, переслідування інакомислячих та ін. Найбільш поширеною та гострою формою духовних конфліктів є ідеологічна боротьба. Розв'язати такі конфлікти можна лише на взаємній повазі до національних культурних цінностей, визнанні права кожного народу на свою культуру та духовну спадщину.

Політичні конфлікти – зіткнення політичних груп, організацій, громадських діячів з приводу розподілу власних повноважень, форми боротьби за владу (території, виборців тощо). Приклади із історії: із 46 римських імператорів 33 були скинуті примусово; Візантія налічує сотні заколотів та переворотів; десятки переворотів відбулися в арабських та латиноамериканських країнах; у царській Росії за 76 років (з 1725 по 1801) відбулося, за одним підрахунком п'ять, за іншим вісім "палацових переворотів".

Сучасні політики і більшість політичних партій взяли з вантажу історії не тільки насильство, а й більш "демократичні" засоби політичної боротьби: маніпуляцію масами, обман, підкуп виборців, еліт, "зомбування" людей засобами масової інформації, лідерами різних соціальних рухів. При цьому нерідко використовується безпринципність, зрада, в тому числі і у вищих ешелонах державної влади.

Звичайно, політична боротьба не завжди є аморальною, антигуманною. Дійсна політика, боротьба за прогрес, за інтереси народу – моральна і гуманна, хоча вона і не буває простою до примітивності. Як зазначав В. І. Ленін, політика більше походить на алгебру, ніж на арифметику, а ще більше на вищу математику, ніж на нижчу.

Різноманіття методів і прийомів боротьби у політичному конфлікті, поєднання мирних і збройних, законних і незаконних методів і форм є однією з закономірностей політичного протиборства, оскільки це постійно повторювалося в політичний історії людства.

Етнічні конфлікти. Однією з фундаментальних потреб людини є потреба у належності до якої-небудь спільноти – сімейної, родової, професійної і тому подібне. Найважливіше місце в цьому ряду належить спільноті етнічній. Самоідентифікація "я – росіян" або "я – українець" – це не просто фіксація прикріплення індивіда до сітки соціальних координат, але і вираження глибинної потреби людини бути частиною однієї з найбільш стійких соціальних груп – етносу. Будь-який утиск цієї потреби неминуче веде до появи конфліктів.

Разом з поняттям "етносу" для характеристики відносин між народами використовується поняття "нація". Визначаючи співвідношення понять "етнос" і "нація", можна констатувати, що нація – це етнос, який знайшов свою державність.

Логіка становлення великих держав диктувала необхідність об'єднання безлічі етносів під одним державним "дахом". Наприклад, американці (громадяни США) – це одна нація. Хоча етносів в ній перемішано видимо-невидимо.

Основна сутність міжетнічних конфліктів полягає в наступному: кожен етнос вважає, що захистити свою культуру, самобутність і духовну єдність він зможе тільки за допомогою створення власної держави.

В сьогоднішньому світі налічується близько 200 суверенних держав. "На підході" – ще приблизно стільки ж (маються на увазі етноси, що офіційно заявили про свої домагання на самостійну державність). А всього етносів, за деякими оцінками, більше 5000. У одній тільки Росії їх близько тисячі. Де ж на наший бідній планеті розмістити стільки держав з їх неодмінними арміями, кордонами, митницями і безліччю чиновників?

Фатальна сторона цієї проблеми полягає в тому, що міжетнічним конфліктам не можна запобігти ніякими загальними домовленостями про мир і згоду. Домовлятися ж будуть держави існуючі, а конфлікти породжуватимуть "держави", які тільки хочуть виникнути. Переконати ж "скривджені" етноси, що їх метою повинна стати громадянська рівність, яка забезпечить їм всі права на розвиток національної культури, а не боротьба за власну державу, поки що нікому не вдавалося.

Більшість міжетнічних конфліктів має ряд спільних особливостей:

  • 1. Всі міжетнічні конфлікти носять комплексний, складний характер. Оскільки сутність їх визначається кінець кінцем прагненням етносу до власної державності, то ці конфлікти неминуче стають політичними. Але цього мало: для того, щоб етнічна криза "дозріла", етнос повинен відчувати себе дискримінованим і за соціально-економічними показниками (низький рівень прибутків, переважання непрестижних професій, недоступність гарної освіти і т.д.), і духовними (заборона релігії, обмеження можливості використання мови, неповага до звичаїв і традицій і т.д.). Наприклад, у 90-х роках споживання на душу населення згідно з середнім показником СРСР було: в Естонії – 115%, Литві – 127%, Латвії – 137%, а в Киргизії і Туркменії – 66%, Таджикистані – 48%. За цих умов ображені етноеліти намагалися вирівняти цю та інші різниці шляхом витіснення "чужих", будь-το росіян (для чеченців), або грузинів (для абхазців). Нерівність у рівнях життя (фактична чи ілюзорна) лежить також у підґрунті етнонаціональних конфліктів у Канаді, Іспанії та Бельгії. Отже, будь-який міжетнічний конфлікт – це навіть не "два в одному", а і три, і чотири "звичайні" конфлікти в єдиному міжетнічному просторі.
  • 2. Конфлікти цього типу завжди відрізняються високим напруженням емоцій, пристрастей, проявом ірраціональних сторін людської природи.
  • 3. Більшість з масштабних міжетнічних конфліктів має глибоке історичне коріння. А якщо навіть таких і немає, то конфліктуючі сторони їх неодмінно створять псевдоісторичними дослідженнями типу: "Наші предки завжди тут жили!".
  • 4. Міжетнічні конфлікти характеризуються високою мобілізацією. Етнічні особливості (мова, побут, віра) складають повсякденне життя кожного члена етносу, що і забезпечує масовий характер руху на їх захист.
  • 5. Міжетнічні конфлікти практично завжди носять "хронічний" характер, вони не, мають остаточного вирішення. Етнічні відносини вельми рухомі. І та міра свободи та самостійності, яка влаштовує нинішнє покоління етносу, може здаватися недостатньою наступному.

Етнополітичні відносини самі по собі конфліктогенні. Коли ж до цього додаються політичні помилки, їх вибуховий потенціал зростає в багато разів. Так, на території колишнього СРСР тліла маса етнополітичних конфліктів, пов'язаних з грубими помилками (а нерідко і злочинами) радянського керівництва. Це конфлікти, породжені проблемою відновлення прав депортованих народів (інгушів, кримських татар, турок-месхетінців), довільними територіальними змінами, що порушували цілісність етносів (Південна Осетія, Нагірний Карабах, Крим), надмірною русифікацією всього соціального життя в районах компактного проживання національних меншин і так далі. Всі ці конфлікти можна було і необхідно було своєчасно попередити.

Дії з нейтралізації конфронтаційних устремлінь учасників міжетнічних конфліктів укладаються в рамки деяких загальних правил, виведених з існуючого досвіду вирішення таких конфліктів. У їх числі:

  • 1) легітимізація конфлікту – офіційне визнання існуючими владними структурами і конфліктуючими сторонами наявності самої проблеми (предмету конфлікту), що потребує обговорення і вирішення;
  • 2) інституціалізація конфлікту – вироблення правил, норм, регламенту цивілізованої конфліктної поведінки, що визнаються обома сторонами;
  • 3) доцільність переводу конфлікту в юридичну площину;
  • 4) введення інституту посередництва при організації переговорного процесу;
  • 5) інформаційне забезпечення врегулювання конфлікту, тобто відвертість, "прозорість" переговорів, доступність і об'єктивність інформації про хід розвитку конфлікту для всіх зацікавлених громадян і ін.

У сфері етнополітичних конфліктів, як і у всіх інших, залишається дієвим старе правило: конфлікти легше попередити, ніж потім вирішувати. На це і повинна бути направлена національна політика будь-якої держави. У нашій сьогоднішній державі такої чіткої і виразної політики, на жаль, поки що немає.

На початку XXI ст. все частіше можна почути про феномен "етнічного Ренесансу", або "етнічного парадоксу" сучасності. Річ у тому, що майже всі сформовані у минулому доктрини і ідеології (і ліберальні, і радикальні) були пронизані упевненістю, що міжнаціональна ворожнеча, тим більше у варварських її формах, поступово повинна відійти в минуле під натиском інтернаціоналізації економіки і культури. Але, на жаль, прогнози не збулися. Минуле несподівано стало майбутнім. А якщо враховувати, що практично всі нинішні держави за етнічним складом зовсім не однорідні, то практично кожна з них (а особливо – федеральні) знаходяться під загрозою міжетнічних конфліктів.

Сімейні конфлікти. Розглянемо особливості сімейних конфліктів, які потрібно враховувати для їх попередження і вирішення.

По-перше. Сімейні конфлікти зумовлені унікальністю сімейних стосунків. Найважливішою особливістю цих конфліктів є те, що їхній основний зміст визначають як міжособистісні відносини (любов, родинні стосунки), так і правові й моральні обов'язки, пов'язані з реалізацією функцій сім'ї: репродуктивної, виховної, господарсько-економічної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров'я, організація дозвілля і відпочинку), комунікативної і регулятивної.

По-друге. Сімейні конфлікти відрізняються і за причинами. Найважливіші з них:

  • – обмеження свободи активності, діяльності, самовираження членів сім'ї;
  • – відхилення в поведінці одного із членів сім'ї (алкоголізм, наркоманія та ін.);
  • – наявність протилежних інтересів;
  • – авторитарний тип взаємовідносин;
  • – наявність складних матеріальних проблем;
  • – авторитарне втручання родичів у сімейні стосунки;
  • – сексуальна дисгармонія та ін.

При аналізі причин сімейних конфліктів важливо враховувати соціальні фактори мікро- і макросередовища. До факторів мікросередовища слід віднести: погіршення матеріального становища сім'ї; надмірну зайнятість однієї або двох осіб на роботі; неможливість бажаного працевлаштування; тривала відсутність пристойного житла та ін. Фактори макросередовища визначаються насамперед економічною ситуацією в державі, можливістю її підтримувати і допомагати розвитку сім'ї, а також соціально-психологічними умовами міжособистісних стосунків у суспільстві.

По-третє. Особливості сімейних конфліктів виявляються у їх динаміці, а також у формах перебігу. У цілому динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами (виникнення суперечки, усвідомлення суперечки конфліктною, відкрите протиборство, розв'язання конфлікту та його емоційне переживання). Але такі конфлікти відзначаються підвищеною емоційністю, швидкістю проходження кожного з етапів, формами протиборства (докори, образи, сварки, сімейні скандали, порушення обіцянок тощо), а також способами їх розв'язання (примирення, досягнення злагоди, взаємні поступки, розлучення та ін.).

По-четверте. Суттєвою особливістю сімейних конфліктів є й те, що вони можуть мати негативні соціальні наслідки. Нерідко вони призводять до різноманітних захворювань, а іноді закінчуються трагічно. Особливо тяжко сімейні конфлікти позначаються на дітях.

При аналізі сімейних конфліктів важливо враховувати кризові періоди в розвитку сім'ї.

Перший кризовий період у розвитку сім'ї спостерігається в перший рік подружнього життя. У цей період відбувається адаптація чоловіка і дружини один до одного. Вірогідність розлучень становить ЗО % від загальної чисельності шлюбів.

Другий кризовий період пов'язаний з появою дітей. Народження дитини для багатьох сімей є серйозним випробуванням. У чоловіків з'являються нові складні обов'язки, пов'язані з доглядом за дитиною та її вихованням. У зв'язку з цим у них суттєво обмежуються можливості для професійного зростання, реалізації своїх інтересів.

Третій період кризи сім'ї збігається із середнім подружнім віком (15-20 років спільного життя), який характеризується насиченістю один одним, появою дефіциту почуттів.

Основні шляхи запобігання сімейним конфліктам залежать від потенційних суб'єктів конфліктної взаємодії – подружжя, дітей, родичів тощо. По кожному конкретному випадку в спеціальній літературі можна знайти специфічні корисні поради. Наведемо лише найбільш загальні шляхи попередження конфліктів цього типу, які випливають із соціально-психологічних закономірностей розвитку сім'ї:

  • – формування психолого-педагогічної культури, знань основ сімейних відносин (це стосується насамперед подружжя);
  • – виховання дітей з урахуванням їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей, а також емоційного стану;
  • – організація сім'ї на принципах рівності, формування сімейних традицій, розвиток взаємодопомоги, взаємовідповідальності, довіри і поваги;
  • – формування культури спілкування.

Вирішення сімейних конфліктів може бути забезпечене досягненням згоди із спірних питань. Це найбільш сприятливий варіант будь-яких сімейних конфліктів. Є і інші форми розв'язання конфліктів, але вони не конструктивні. Особливою формою розв'язання подружніх конфліктів є розлучення. Багатьом воно приносить звільнення від накопичених проблем, але часто розлучення задовольняє інтереси лише однієї із сторін і спричиняє важкі нервово-психічні хвилювання в іншої. Особливо негативні наслідки має розлучення для дітей. Крім того, треба мати на увазі, що внаслідок розлучення суспільство отримує неповноцінну сім'ю, а це, в свою чергу, призводить до злочинності, наркоманії та інших форм негативної поведінки серед підлітків.

Крім вище охарактеризованих конфліктів для педагогічних працівників та менеджерів освіти неабияке значення має розуміння щодо сутності та характеру перебігу педагогічних та управлінських конфліктів, детальна характеристика яких наведена у розділі 4 навчального посібника.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>