Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow Психологія arrow Конфліктологія
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Класифікація міжособистісних конфліктів

У сучасній конфліктологічній науці немає єдиної класифікації міжособистісних конфліктів. Розглянемо основні з відомих класифікацій.

І. Типи міжособистісних конфліктів, що враховують психологічні відносини сторін:

"відчуттєво-афективний" конфлікт – це конфлікт, який розвивається поступово, одна сторона при цьому наступає, інша – відсторонюється від конфлікту, тим самим посилюючи реакцію ініціатора конфлікту;

"безкомпромісний" конфлікт – сторони висловлюють взаємні претензії, обвинувачення;

"емоційно невитривалий" конфлікт – одна сторона агресивно висловлюється на адресу іншої, інша – не розуміє причин конфлікту і поведінки опонента;

"ввічливо-образливий" конфлікт – особа, що розпочала конфлікт, у ввічливій формі пред'являє свої претензії. При цьому обидві сторони готові до примирення;

"агресивний" конфлікт – у обох сторін емоції беруть верх над розумом.

II. Типи міжособистісних конфліктів, що враховують кількість учасників конфлікту:

  • – діадні конфлікти (конфлікт між двома особистостями);
  • – внутрішньогрупові конфлікти(член групи-група);
  • – міжгрупові конфлікти(група-група).

При розв'язання діадних конфліктів ефективним є використання наступних методів послаблення напруги:

  • 1. Метод "виходу почуттів". Людині дають можливість висловити все, що в неї наболіло, і тим самим знижують спровоковану конфліктом емоційно- психологічну напругу.
  • 2. Метод "позитивного відношення до особистості”. Конфліктуючий, правий він або винуватий – завжди страждалець. Треба висловити йому своє співчуття і дати позитивну характеристику його особистим якостям типу: "Ви людина розумна і зможете знайти найкращий вихід із складної для Вас ситуації" і т. д.
  • 3. Метод "втручання авторитетного третього". Людина, що знаходиться в міжособистісному конфлікті, як правило, не сприймає висловлених опонентом на її адресу позитивних слів. Посприяти в такій справі може хтось третій, що користується довірою.
  • 4. Метод "оголена агресія". В ігровій формі, в присутності третьої особи опонентам дають виговоритися про наболіле.
  • 5. Метод "примусового слухання опонента". Конфліктуючим ставлять завдання уважно слухати один одного. При цьому кожний, перед тим, як відповісти опоненту, повинен з певною точністю відтворити його останню фразу.
  • 6. Метод "провокаціїна добро". Даний метод полягає в дотриманні наступних принципів: не можна відповідати злом на зло та чекати на зло відповідної помсти. Якщо людина з нами конфліктує, це ще не означає, що вона нам хоче зла і не прийме від нас добра. Доброта підкупляє, приваблює до себе, допомагає знайти порозуміння.
  • 7. Метод "взаємовигідних варіантів". Цей метод передбачає розмірене знаходження прийнятних і вигідних для обох конкурентів варіантів рішення проблеми.

Конфліктна поведінка особистості має свої принципи, стратегії та тактики. Стратегії поведінки у міжособистісному конфлікті розглядаються як орієнтації його суб'єктів на певні форми поведінки в конкретних ситуаціях протиборства. Перспективно стратегія поведінки може бути спрямована: а) тільки на власний інтерес – тоді вона набуває вигляду "орієнтація на себе"; б) на оптимізацію суспільних (групових) інтересів – тоді вона стає стратегією "кооперативності", тобто "орієнтації на інших людей".

Стратегії поведінки в конфлікті реалізуються через різноманітні тактики, які є сукупністю прийомів впливу на опонента, конкретними засобами і методами реалізації стратегії. Конфліктологія вирізняє декілька видів тактик конфліктного протиборства. Назвемо їх.

  • 1. Тактика захоплення та утримання об'єкту конфлікту. Застосовується в конфліктах, де об'єкт матеріальний.
  • 2. Тактика фізичного насильства (збитку). Застосовуються такі прийоми, як знищення матеріальних цінностей, фізична дія, нанесення тілесних ушкоджень, блокування чужої діяльності, спричинення болю і тому подібне
  • 3. Тактика психологічного насильства (збитку) викликає у опонента образу, зачіпає самолюбство, гідність і честь. Її прояви: грубість, образливі жести, негативна особистісна оцінка, дискримінаційні заходи, наклеп, дезінформація, обман, приниження, жорсткий контроль за поведінкою та діяльністю, диктат в міжособистісних відносинах.
  • 4. Тактика тиску. Спектр прийомів включає пред'явлення вимог, вказівок, наказів, загроз, аж до ультиматуму, використання компромату, шантажу.
  • 5. Тактика демонстративних дій. Застосовується з метою привертання уваги оточуючих до своєї персони. Це можуть бути публічні висловлювання та скарги на стан здоров'я, заздалегідь невдала спроба самогубства, безстрокові голодовки, перекриття залізничних колій, автомагістралей, використання транспарантів, плакатів, гасел і тому подібне.
  • 6. Тактика санкціонування – це вплив на опонента за допомогою стягнення, збільшення робочого навантаження, накладення заборони, встановлення блокад, невиконання розпоряджень під будь-яким приводом, відкрита відмова від виконання завдання.
  • 7. Тактика коаліцій. Мета – посилення свого рангу в конфлікті. Проявляється в створенні союзів; збільшенні групи підтримки за рахунок керівників, громадськості, друзів, родичів; зверненні в ЗМІ, в різні органи влади. Використовується в більш ніж одній третині конфліктів.
  • 8. Тактика фіксації своєї позиції – найбільш часто вживана тактика (80% конфліктів). Заснована на використанні фактів, логіки для підтвердження своєї позиції. Це – переконання, прохання, критика, висунення пропозицій і так далі.
  • 9. Тактика дружелюбності. Включає коректне звернення, демонстрацію готовності вирішувати проблему; пред'явлення необхідної інформації, пропозицій про допомогу; надання послуг, вибачення, заохочення.
  • 10. Тактика операцій передбачає взаємний обмін благами, обіцянками, поступками, вибаченнями.

Тактики бувають жорсткими, нейтральними і м'якими. У конфліктах зміна тактик зазвичай йде від більш м'яких форм до більш жорстких.

Важливим етапом на шляху вирішення конфлікту є сама по собі готовність до його вирішення. Як зазначав 3. Фрейд: "Є проблеми в цьому світі, до яких не можна добігти або долетіти, а можна дійти шкутильгаючи, і тільки в цьому випадку не соромно кульгати".

Одним із різновидів міжособистісних конфліктів є внутрішньогруповий конфлікт (конфлікт "особистість-група".) У таблиці 2.5. наведена класифікація та можливі причини виникнення конфліктів типу "особистість-група".

Таблиця 2.5.

Класифікація та причини виникнення конфліктів типу "особистість-група"

Варіант конфлікту

Можливі причини

Керівник – колектив

Новий керівник, призначений зі сторони Стиль керівництва Низька компетентність керівника Сильний вплив негативно спрямованих мікрогруп та їх лідерів

Рядовий член колективу – колектив

Конфліктна особистість

Порушення групових норм

Неадекватність внутрішньої установки статусу

Лідер – група

Низький рівень професійної підготовки Використання проти лідера компромату Перевищення повноважень лідерства Зміна групової свідомості

У соціальній групі, як у краплі води, відбиваються всі різноманіття суспільства. Тому в ній, частіше або рідше, можуть виникати найрізноманітніші конфлікти. Груповий конфлікт проявляється частіш за все:

  • – між підгрупами в окремій групі;
  • – між формальною і неформальною системами відносин.

Конфлікт між формальною і неформальною системою відносин – один із найпоширеніших видів групових конфліктів.

Можливі наступні варіанти вирішення і виходу з таких конфліктів:

  • знаходження компромісу між керівником і неформальними лідерами (наприклад, розмежування сфер впливу – формальної і неформальної);
  • знаходження керівником розбіжностей між членами неформальної групи з метою залучення на свою сторону певного числа членів неформальної групи;
  • заміна керівника підрозділу (можливий варіант, коли вакантну посаду займе неформальний лідер);
  • подолання конфлікту адміністративними методами (звільнення добровільне або примусове усіх або певної частини членів неформальної групи).

Закінчуючи розгляд класифікації конфліктів, розглянемо основні форми прояву міжособистісних конфліктів.

За ступенем психологічної сумісності особистостей форми прояву конфлікту бувають:

Сварка ( рос. "ссора") – форма конфлікту, яка характеризується найменшою напругою. Така форма конфлікту проявляється у взаємних докорах, обвинуваченнях, сперечаннях.

Звада, розбрат (рос. "распря") – довгочасна смуга ворожості, яка супроводжується розбіжностями, що не припиняються.

Свара – довгочасна дрібна сварка з взаємними образами.

За ступенем гостроти суперництва сторін у конфлікті виділяють наступні форми прояву міжособистісних конфліктів:

Суперництво – форма взаємодії між особистостями, яка направлена на випередження партнера у досягненні мети, прагненні перевершити його, перемогти.

Ізоляція – прагнення відокремити супротивника від оточуючого середовища, спілкування з іншими людьми.

За ступенем напруги відносин сторін у конфлікті форми прояву міжособистісних конфліктів бувають:

Протистояння – відносини, які проникнуті неприязню, ненавистю.

Сутичка – короткочасна ворожа взаємодія суперників.

Зіткнення – безпосередня зустріч ворожих сторін у бійці, бою тощо.

Аналіз конфліктів свідчить, що для переходу конфліктної ситуації в конфлікт потрібен якийсь поштовх, яким зазвичай буває внутрішня або зовнішня спонука. Такими можуть бути: зневажений жест, міміка, грубе різке слово, образливі висловлювання, приниження гідності, упереджене ставлення до особистості тощо.

При цьому найактивнішими збудниками є слово та інтонація.

Отже, такі дії призводять до початку конфлікту і, як правило, супроводжуються зіткненням супротивних сторін у формі демонстративної поведінки, висловлювань, а іноді й фізичних дій. Це зіткнення має гостро емоційний характер та характеризується високим ступенем внутрішньої напруженості сторін конфлікту. Як правило, мають місце такі варіанти закінчення конфлікту:

  • розсудливе закінчення – повне вирішення конфлікту, що веде до відновлення об'єктивної життєвої позиції;
  • втрата сенсу життя, що може призвести як до найтрагічніших наслідків, так і до конформізму, пристосування, здійснення різноманітних правопорушень.

У випадку необ'єктивного та неповного розв'язання конфлікту, він може статися ще раз. Тому необхідно вжити найрізноманітніших заходів щодо усунення причин конфлікту, а також сприяти тому, щоб у сторін конфлікту не залишалося жодних негативних післяконфліктних позицій. Дії керівника організації чи установи на етапі розв'язання конфлікту докладніше розглянуто у наступних главах.

Отже, завершуючи аналіз сутності міжособистісних конфліктів та їх ролі в життєдіяльності окремої людини та колективу в цілому, хотілося б привести слова Л. А. Петровської: “Один й той самий конфлікт може бути деструктивним в одному відношенні та конструктивним в іншому, грати негативну роль на одному етапі розвитку, при одних обставинах і позитивну – на іншому етапі, в іншій конкретній ситуації”.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>