Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow Психологія arrow Конфліктологія
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Стратегії (моделі) вирішення педагогічних конфліктів

Застосування певної стратегії (суперництво, співробітництво, компроміс, ухиляння, пристосування) залежить від складності педагогічного конфлікту і від особливостей характеру викладача та індивідуально-психологічних особливостей студента. Щоб визначитися у стратегії поведінки, треба проаналізувати конфлікту ситуацію:

  • а) відрізнити безпосередній привід конфліктного зіткнення від його причини;
  • б) встановити ділову зону конфлікту: як стосується предмет незгоди до навчально-професійної діяльності, до організації навчального процесу, до ділових взаємин;
  • в) з'ясувати суб'єктивні мотиви участі студентів у педагогічному конфлікті;
  • г) визначити спрямованість конкретних дій учасників педагогічного конфлікту.

На основі такого аналізу обирається стиль поведінки (модель, стратегія) у ситуації конфлікту:

1) Суперництво (конкуренція, протидія, тиск) – людина прагне поставит власні цілі вище інтересів інших людей і взаємин із ними.

У педагогічній взаємодії дана стратегія застосовується досить рідко і тільки тоді, коли результати вирішення проблеми дуже важливі, а інші варіанти не дадуть позитивного результату, в чому викладач упевнений; а також, коли викладач авторитетний, компетентний, йому довіряють, а рішення треба прийняти швидко, бо немає часу на обговорення. Такий вольовий, активний викладач найчастіше відстоює власні педагогічні інтереси, навіть ігноруючи інтереси студентів.

Цей стиль ефективний тоді, коли Ви маєте певну владу, переконані, що Ваше рішення або підхід у цій ситуації є найправильніший і Ви маєте можливість наполягати на ньому, не заважаючи іншим зв'язкам і стосункам. Проте його зовсім не доцільно використовувати в особистих стосунках, бо однаково рано чи пізно у Ваших партнерів виникне почуття відчуженості. Стиль суперництва погребує також упевненості в правильності обраного рішення і готовності втілити його в життя, наполегливості, послідовності, енергії для подолання перешкод і доведення справи до кінця. Цей стиль – жорсткий, тому гуманізм, емпатія, рефлексія можуть навіть заважати справі. У зв'язку з цим перед застосуванням цього стилю погрібно визначити, що для Вас важливо: досягнути результату чи зберегти дружні стосунки.

  • 2) Стиль співдружності, співтворчості (співробітництво) застосовує викладач, який прагне до встановлення рівноваги власних педагогічних інтересів і задоволення інтересів студентів. Це найефективніша модель для вирішення педагогічних конфліктів. Вона грунтується на досягненні спільної перемоги в результаті співпраці, а не виграш лише однієї сторони. Співпраця зближує викладача та сіудентів, сприяє їхній інтеграції, є виявом взаємної турботи. Хоча ця модель поіребує значних і затрат часу, проте дає реальний результат – добрі взаємини, домовленість і діловитість. Застосувати цю модель можна за таких умов:
    • • розв'язання проблеми життєво важливе для обох сторін, ніхто не хоче , цілковито від нього ухилятися, оскільки це загрожує відмовою від базових цінностей;
    • • у Вас тісні тривалі взаємини зі студентами, і Ви прагнете забезпечити і сприятливі умови для подальшого Їхнього розвитку;
    • • у Вас є час попрацювати над проблемою, скласти перспективний план, забезпечити умови для повної нейтралізації чинників, що породжують конфлікт;
    • • Ви поважаєте студентів і готові до спільного обговорення і пошуку рішення, яке задовольнить усіх.
  • 3) Компроміс – це часткове погодження з позицією (бажаннями, інтересами) протилежної сторони. Цей стиль ефективний у ситуаціях, коли обидві сторони мають однакові інтереси щодо вирішення проблеми; поведінка обох сторін дає змогу пастково задовольнити як свої домагання, так і потреби іншої сторони взаємними поступками; сторони зацікавлені у збереженні дружніх стосунків. Одночасно кожна сторона повинна погодитися на деякі поступки іншій. Тому компроміс доцільно використовувати, коли вирішується не дуже важлива справа, коли немає часу, а треба уникнути "війни" при тимчасовій домовленості.

Компромісне рішення досягають переговорами, висуваючи власні і вислуховуючи зустрічні пропозиції. Проте компроміс супроводжується внутрішніми конфліктами, проблема майже не вирішується, а лише частково послаблюється.

4) Стиль ухилення (уникання) – пасивний стиль, утеча від проблеми. Він застосовується тоді, коли проблема не дуже важлива дня обох сторін; викладач намагається її не помічати або не володіє достатньою інформацією для остаточного вирішення проблеми; коли викладач упевнений, що студенти самі можуть правильно вирішити проблему, а тому йде їм назустріч і пропонує самим прийняти рішення.

Цю модель поведінки частіше застосовують викладачі пасивні (хоча і раціональні). Вони не бажають створювати напруженість у стосунках зі студентами і тому одразу ж погоджуються з Їхньою пропозицією.

Прийоми ухилення: перевести розмову на менш делікатну тему; відверто заявити, що не готові або не бажаєте обговорювати далі, Вам ніколи, бо чекають інші справи; пообіцяти зайнятися цією проблемою пізніше (і одразу забути про неї!); перекласти рішення на інших. За всіма цими прийомами – одне бажання, щоб проблема розв'язалася без Вашої участі.

Проте є такі ситуації, коли цей стиль поведінки в конфлікті є найкращим:

  • • коли перед Вами глибоко конфліктна людина, з якою не можна знайти спільну мову, а тому припинити взаємини з нею – єдино правильний вихід;
  • • коли Вам бракує інформації і відповідної підготовки;
  • • коли немає гострої потреби щось вирішувати негайно та є час на роздуми;
  • • коли Ви занадто збуджені і можете прореагувати неадекватно;
  • • ситуація дуже проста, і Вам шкода витрачати свій час або Ви хочете дати студентові можливість потренуватися у прийнятті рішення;
  • • коли студенти не можуть (або не хочуть) враховувати Ваші інтереси.
  • 5) Стиль пристосування (відступ, поступка) застосовують викладачі конформного типу. Вони одразу ж відмовляються від своєї думки, якщо студенти з нею не погоджуються.

Якщо є проблема, цю модель поведінки можна застосовувати за таких умов:

  • • коли стосунки зі студентами важливіші, ніж проблема;
  • • коли пропозицію викладача ніхто не підтримує, хоча вона ефективніша;
  • • коли проблема важливіша для студентів, а не для викладача, то студенти можуть здобути цінний життєвий досвід ("На помилках навчаються").

Проте часто використовувати цю модель поведінки небажано, інакше це приведе до того, що студенти будуть чекати від викладача нових поступок. Ця модель може бути тимчасовою, інакше студенти будуть використовувати натиск і вимагати все більше поступків від викладача.

Є два варіанти пристосування: 1) Пристосування сприятливе, коли викладач полупається свідомо, добровільно обирає цей спосіб виходу з конфлікту як найдоцільніший. Ви не шкодуєте про зроблене і відчуваєте себе комфортно. Ваші власні інтереси або стримуються, або Ви знаходите можливість їх задовольнити в іншій ситуації, з іншими людьми. 2) Другий варіант часто виникає тоді, коли ситуація потребує вирішення, а Ви до цього не готові, відчуваєте, що інші люди зловживають Вашою добротою. Тоді Ви відчуваєте гостре незадоволення тим, що відбувається, вважаєте, що Вами маніпулюють, і виникає внутрішній конфлікт. До того ж, часте застосування цієї моделі поведінки формує в інших людей звичку не зважати на Вас.

Оцінюючи особливості різних типів поведінки у вирішенні педагогічного конфлікту, викладачеві слід дотримуватися таких психолого-педагогічних правил:

  • 1. Не можна абсолютизувати жоден із стилів (моделей) або вважати якийсь найкращим (найгіршим). Потрібно вміти користуватися різними стилями залежно від контексту конфлікту, від значущості потреб, які в ньому реалізують, від особливостей поведінки опонента та свого темпераменту.
  • 2. Ефективною може бути така педагогічна тактика викладача: спочатку підняти студента до рівня рівного; потім вказати йому можливий шлях вирішення проблеми; тоді ініціювати активність студента, надавши йому роль суб'єкта ситуації; і, нарешті, визнати достойний його вихід із протиріччя, а самому залишатися одночасно в тіні.
  • 3. Кожен педагогічний конфлікт треба розглядати в динаміці: виникнення об'єкту конфліктної ситуації; усвідомлення її кожною стороною; перехід до конфліктної поведінки; вибір певного стилю розв'язання конфлікту.

Викладачеві при виникненні педагогічного конфлікту зі студентами потрібно пам'ятати таке:

  • 1) За вирішення педагогічного конфлікту відповідає викладач.
  • 2) Якщо викладач йде на розширення педагогічної конфліктної ситуації, то здебільшого ініціатором виникнення конфлікту був сам викладач.
  • 3) У конфлікті завжди є об'єкт інтересу двох суб'єктів. Об'єкт може бути адміністративний, психологічний, етичний, ідеологічний (різне ставлення до цінностей) або амбіційний (через статус).
  • 4) Із педагогічними конфліктами викладачеві потрібно впоратися самостійно (не скаржитися!). Коли інформація про конфлікт передається іншому, можливі спотворення, суб'єктивні оцінки, помилки. Все це поглиблює напруженість конфліктної ситуації.
  • 5) Під час обговорення конфлікту на групових зборах, крім визнання своєї помилки й того погляду, який справедливий, на перше місце поставити інтереси студента (-ів).
  • 6) Володіє конфліктом той, хто володіє аргументацією.

Умовою конструктивного вирішення педагогічного конфлікту є адекватне сприйняття конфліктної ситуації (без перекручень пристрастями); щирість і ефективність спілкування, готовність до всебічного обговорення проблеми, щирість у висловленні свого розуміння того, що відбувається; створення атмосфери взаємної довіри і співробітництва; знання індивідуальних особливостей того, хто конфліктує, які створюють труднощі у вирішенні конфлікту (неадекватна самооцінка; прагнення домінувати над іншим; консерватизм мислення, поглядів, переконань; надмірна принциповість і прямолінійність у висловлюваннях, негнучкість мислення; набір таких емоційних якостей, як тривожність, агресивність, упертість, дратівливість та ін.).

Викладачеві потрібно пам'ятати, що багато конфліктів суб'єктивного походження. Кожному треба усвідомити, що завжди можна знайти компроміс, а конфлікту можна запобігти ще на стадії протиріччя (не доводити до загострення), регулюючи його методом діалогу.

Якщо всі ці методи і прийоми не дають позитивного результату, тоді застосовують метод аналізу конфлікту або складають його картографію:

  • 1) Висловити проблему (описати її в загальних рисах).
  • 2) Визначити учасників конфлікту (чиї інтереси зачіпаються, хто прагне, а хто не хоче змінити ситуацію на краще).
  • 3) Усвідомити побоювання кожної сторони конфлікту.
  • 4) Уточнити конфліктну ситуацію, інтереси і позиції кожного учасника.
  • 5) Орієнтація на вироблення альтернатив і прийняття рішень, які б задовольняли сторони, які конфліктують.
  • 6) Ефективним буває також вироблення альтернативних варіантів виходу з конфлікту, які аналізуються з обох сторін. Обирається той, який справедливий для всіх, який достатній для задоволення потреб кожного.

Іноді потрібно проводити переговори з усіма учасниками конфлікту.

Профілактикою виникнення педагогічних конфліктів є розвиток у викладачів і студентів рефлексивної поведінки, емпатії, навчання вміння співпрацювати з іншими, переборення власної впертості тощо. Якщо причиною конфлікту є негативне (часто несправедливе) ставлення студента до викладача, то його можна змінити на краще засобами корекції взаємних оцінних ставлень у системі "студент – викладач".

Між вихователем і вихованцем має виникнути атракція – привабливість, потяг один до одного, що супроводжується позитивними емоціями.

Для успішного запобігання і вирішення педагогічного конфлікту викладач повинен володіти такими професійно-педагогічними якостями та вміннями:

  • • передбачати наслідки свого педагогічного впливу;
  • • бачити педагогічну проблему, протиріччя та вирішувати їх шляхом діалогу зі студентами;
  • • соціально-психологічна проникливість, уміння правильно оцінити конфлікт; ситуацію ("надситуативне бачення ситуації"), сформувати неупереджене уявлення про сторони конфлікту;
  • • визнавати автономію особистості студента;
  • • сприймати іншого як індивідуальність, яка є носієм свого власного не повторного внутрішнього світу;
  • • коли виникають педагогічні проблеми, треба апелювати до свідомості студента;
  • • генерувати ідеї у відповідь на конкретні пропозиції студента, з повагою приймати будь-яку його думку;
  • • розвивати самостійність у судженнях студента та здатність самостійно шукати вихід зі становища;
  • • враховувати емоційний стан студентів, співпереживати йому в момент конфлікту;
  • • зберігати почуття власної гідності;
  • • надавати педагогічним вимогам культуровідповідну форму (прохання, ділове розпорядження, порада ("Можна Вам порадити..."), рекомендація ("Можна Ван запропонувати..."), побажання ("Мені б хотілося..."), запрошення до дії або обговорення проблеми). Педагогічна вимога повинна включати можливість надання студентові потенційного вибору в широких межах її виконання ("Ви могли б здати самостійну роботу не сьогодні-завтра, а наступного тижня, коли виконаєте"). Проте бувають випадки, коли в суперечці стикаються сутності, життєві смисли, виробничі інтереси, які багато чого значать для обох сторін, від вирішення яких залежить і подальша діяльність, і плани на майбутнє. Тоді поведінка кожної сторони стає напруженою, від кожного вимагаються душевні зусилля, іноді навіть порушуються межі тактовності.

І на закінчення наведемо поради психолога щодо ефективної поведінки викладача в конфліктній ситуації зі студентами:

  • 1) Зберігати самовладання, витримку.
  • 2) Дати можливість партнеру висловити претензії ("випустити пару"),
  • 3) Не "підливати олії у вогонь", не вступати в суперечку, не переходити на оцінку суб'єкта як особистості, не загрузнути в критиці.
  • 4) Висловити прохання партнеру, сформулювати зміст претензії і кінцевий результат, якого він прагне.
  • 5) Чітко та об'єктивно висловлювати свою позицію щодо очікувань партнера.
  • 6) Намагатися дотримуватися рівності, обмірковуючи проблеми.
  • 7) Якщо помилилися, визнати помилку, але спокійно, без самоприниження та з гідністю
  • 8) Прийняти пропозицію і домовитися про майбутнє.
  • 9) Намагатися підгримувати баланс ділових стосунків у конструктивних межах.
  • 10) Найбільш ефективною формою спілкування в конфліктній ситуації є діалог викладача і студента.
  • 11 )При виникненні конфліктної ситуації не можна ставитися до партнера дуже критично або вороже; не приписувати йому негативних рис або поганих намірів; не демонструвати своєї переваги і зверхності; не обвинувачувати; не спрямовувати на нього лавини претензій; не дозволяти собі бачити ситуацію лише зі свого боку; не ставити ультиматум: "Якщо Ви не зробите це, то..."

Конфлікт, який не має вирішення, дуже рідкісне явище, хоча люди часто саме так його оцінюють, щоб виправдати свою соціально-психологічну некомпетентність. Такі конфлікти породжуються ситуаціями психологічного (або соціального) характеру – слабкість, лінощі та ін. Треба здійснити великі зусилля, щоб піднятися і над собою, і над обставинами життя.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>