Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Еко-око: дошкільник пізнає світ природи
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Методичні стратегії проекологічної освіти сучасних дітей

Важливим етапом для розвитку, коли можемо сформувати очікувані особистісні риси і ставлення до природи, виховати позитивні емоції, доброзичливість, розуміння процесів, які відбуваються, захоплення її багатством і красою краєвидів, шанобливе ставлення до рослин і тварин, радість від спілкування з ними і прагнення опікуватися ними, турботливість і відповідальність за їхній стан та ін. є дошкільне дитинство.

Ураховуючи той факт, що цілеспрямована екологічна освіта стає можливою для реалізації лише в умовах навчально-виховного процесу дошкільного закладу, мусимо спиратися на обсяг інформації та її структурування в чинних програмах для ДНЗ. Відповідальність за реалізацію їхніх завдань покладається на вихователя, який маючи сформовані фахові компетенції, зосереджує свою увагу на досягненні цілей та очікуваних результатів. Цілком очевидно, що вся екодіяльність вихователя повинна спрямовуватись на формування підґрунтя для особистості майбутнього. Саме така освіта уможливить формування високого рівня екологічної культури. Її структуру складають такі компоненти:

  • – цілісне і разносторонне поінформування про природне довкілля;
  • – навички спостереження за специфікою і послідовністю явищ природи та наслідками їхнього впливу на різні об'єкти відповідно до взаємозумовленості та взаємозалежності зв'язків між ними;
  • – готовність до реалізації набутих знань і сформованих навичок у безпосередній діяльності дітей у природному довкіллі;
  • – опанування можливістю творчо мислити, готовністю самостійно висловлювати свої думки, вмінням обстоювати свої судження і використовувати для доказовості аргументи із власного досвіду.

Для дидактичного супроводу процесу екологічної освіти сьогодні видруковано для вихователів ДНЗ, а також для дітей чимало літератури. Найціннішою зазвичай є та, з якої вихователька може почерпнути оригінальні інноваційні настанови, методичні поради, а, почасти, і розроблені конспекти заходів орієнтувального спрямування. Саме така література сприяє творчому осмисленню представленої інформації та стимулює до активних авторських пошуків нових моделей навчально-виховного процесу в ДНЗ із означеної проблеми. Безумовно значущим джерелом для дітей дошкільного віку є засоби масової інформації (радіо і телепередачі, періодична преса, мультимедійні носії та ін.). Якщо педагог у дитячому садку, а батьки в домашніх умовах ретельно відбирають зміст матеріалів, стає цілком очевидним – діти навчаться вміло використовувати опановані знання не лише у практичній природопізнавальній діяльності, а й послуговуватися ними в процесі напрацювання основ екологічнодоцільного стилю життя.

Дитина вже з наймолодшого віку зацікавлена природою, яка її оточує і прояви такого зацікавлення демонструє дорослим у незмірній кількості запитань. А саме, дотично до рослинного світу: Чому рослина зеленого кольору?, Чому восени опадає листя з дерев?, Чому листя і рослини різні за розміром і формою?, Чому квіти кольорові? тощо. Дотично до факторів неживої природи, а саме, води: Чому вода мокра?, Чому вода випаровується?, Чому людина задихається під водою, а риба – ні? І задихається лише на суші?, Звідкіля береться лід?, Звідкіля береться веселка? та ін. Дотично до Космосу: Чому місяць рогатий?, Чому є 12 місяців?, Чи сонце світить уночі?, Чому в космічному просторі є невагомість?, Чому в Космосі немає повітря? та ін. Щодо історії Землі діти запитують: А як утворився світ?, Звідкіля взялися гори?, Що це таке “бурштин?”. Щодо людини: Звідкіля взялася людина?, Чому кожна людина має інше обличчя?, Чому ми відчуваємо біль?, Чому кров червона?, Чому людина хворіє? та ін. Щодо тварин діти запитують: Чому відлітають птахи до теплих країв?, Які тварини живуть найдовше?, Звідкіля взялися різні тварини?, Чому папуга розмовляє? і т.ін. Про електрику дошкільники запитують: А чому лампочка світить? А також: Чому ми нищимо довкілля?, Як очистити брудну воду?, Що треба зробити, щоб не забруднювати повітря і т.ін.

Як бачимо на прикладі наведених запитань все, що живе, рухається, видає голос (шум), звуки, має колір викликає допитливий погляд, стимулює потребу доторкнутися, понюхати, покуштувати і т.д. Дитина пізнає природу всіма сенсомоторними механізмами і, відтак, реагуючи, пізнаючи її об'єкти та явища безпосередньо, емоційно відтворює свої ставлення і оцінки.

Уже найменші діти звертають увагу на те, що в природі багато не схожих між собою предметів, об'єктів; кожен з них має свою форму, по-різному реагує на дотик; не завжди позитивно реагує на шум тощо. Власне в таких запитаннях, як: Чому вмирають дерева?, Чому в річці хвора риба?, Чому риба гине?, Чому не можна пити некип'ячену воду? та ін. дитина виявляє стурбованість, опосередковану негативною діяльністю дорослого в природі, згубним впливом на її скарби. Чи відчуває дитина, що життя на планеті Земля під загрозою? Чи розуміє вона в дошкільному віці, як така загроза може знищити її майбутнє, звести нанівець її талант, можливості, зруйнувати все навколо?

На жаль, не всі дорослі, в т.ч. найближчі для дитини, усвідомлюють ситуацію, в якій перебувають – її наслідки відтерміновані, отже, не актуальні, рішення можуть зачекати, а діти – потерпіти!

Таким чином, нічого кардинально не змінюється – візерунок життя родини та дитини в її лоні залишається традиційним і зручним для всіх. Нестача позитивних прикладів ставлення до природного довкілля з т. з. кардинальних змін у чинних приписах і нормативних актах, відсутність доступних форм залучення дітей уже з дошкільного віку до реально значущої діяльності в середовищі свого буття, збайдужілість дорослого населення до екорозвитку свого ж потенціалу та ін. негативно впливає на свідомість дитини, нівелюючи її природну допитливість, спостережливість, чутливість у реагуванні на світ навколо неї. Відповідно деградує її особиста картина Світу, яка ще не сформована, а вже під негативним впливом соціуму – здеформована.

Метою і завданням екологічної освіти в означеному сенсі розглядаємо активний пошук нових (чи оновлення сталих) шляхів, які вестимуть до того, аби Земля все ще мала неухильний шанс залишитись неповторно красивою та життєдайною.

Роль вихователя дітей дошкільного віку в пошуку таких шляхів неоціненна. Саме від нього залежить те, наскільки і як наблизиться кожен малюк до проблем охорони Землі як свого дому. Справи такого вихователя, який переймається природодоцільною діяльністю з дітьми виходить за межі традиційної діяльності, адже їм слід розповідати не лише про красу і неповторність світу, а й про реальні загрози для нього. І в таких ситуаціях має чітко увиразнюватися не лише педагогічна компетентність (різні компетенції фахівця), а й громадянська позиція і активність. І цілком реально, що унаслідок саме такої діяльності вихователя можна буде уникнути певних небезпек і показати дітям що і як слід робити, аби захистити природу. Розпочати таку роботу якнайкраще із наближення дітей до природного довкілля шляхом налагодження з ним безпосередніх контактів.

Основою для безпосереднього пізнання (контактування) об'єктів і явищ природи розглядаємо позитивне емоційне ставлення до них, почуття відповідальності (враховуючи можливості дошкільного віку) за стан озеленення на ділянці дошкільного закладу; за стан здоров'я і хороше самопочуття тварин у кутку природи (рибки в акваріумі та ін.). Важливо, щоб діти вчилися і вміли на етапі дошкілля розглядати, бачити і спостерігати, а далі – увиразнювати певні проблеми, які виникають у найближчому оточенні, а також оцінювати загрози, які слід очікувати від неконтрольованих дій (впливу) дорослих на природу найближчого оточення (заводи, фабрики, рух транспорту).

Упродовж дошкільних років згідно чинних програм для дитячих садків діти повинні не лише оволодіти достатнім мінімумом знань про рослини і тварин, а й насамперед опанувати навичками перенесення таких знань у реальну практичну діяльність у природі. Мовиться про те, що екологічна освіта вже на етапі дошкільного дитинства вирізняється дієвістю, активністю, пізнанням шляхом нескладних дослідів, експериментів, праці в різних організаційних формах.

Власне, таку організацію екологічної освіти повинні забезпечувати і підтримувати і в дитячому садку, і в домашніх умовах. Поза сумнівом, прислужитися екологічній освіті кожної дитини вже з дошкільних років може діяльність різних тематичних гуртків, студій на кшталт “ЕКО-ОКО”, зелене дошкілля та ін.

Наступний аспект, на якому слід зробити натиск у пошуку шляхів реалізації екологічної освіти – це прогнозування таких зразків взаємодії дітей з природою, в яких зінтегровано їхні природничі знання із основами етики (етичної поведінки). Саме в етичному вихованні віддзеркалено норми взаємин між дитиною (людиною) і природним довкіллям. Саме на дитину, як і на дорослих, чинить вплив екологічна діяльність, яку представлено в аналізі та в характеристиці її стану, а цією інформацією може послуговуватися не лише вихователь чи педагог у школі, а й будь-який громадянин.

Екологічна освіта повинна ґрунтуватися на низці етичних і естетичних цінностей, які суттєво впливають на життєдіяльність кожного, в т.ч. й дітей дошкільного віку. Саме такі цінності слід розглядати за визначальні чинники впливу на організацію та спрямованість спостережень у природі, формування усвідомленого ставлення до природного довкілля та його мешканців у різних формах прояву їхнього життя (існування) і функціонування: від найпростіших життєвонеобхідних форм на рівні бактерій, грибів та ін. до найвище організованих, включаючи і саму людину, її життя і охорону.

Відповідно екологічна освіта в означеному аспекті охоплює низку завдань та проблем, а саме:

  • 1) організацію і проведення досліджень;
  • 2) опанування і поглиблення інформації про охорону природного довкілля не лише в контексті його естетичної привабливості чи народногосподарської доцільності, а й в контексті використання його потенціальних можливостей для охорони і збереження здоров'я (валеологічна і вітальна цінності);
  • 3) формування екологічної культури і, насамперед, відповідальності за стан найближчого оточення в житті дітей і дорослих, а надалі – модифікація правил співжиття із природним довкіллям задля збереження його придатності для наступних поколінь.

Досягнення від означених завдань шляхом їхнього розв'язання за участю дітей стимулюватимуть прогресивний поступ екологічної освіти, уможливлюючи її утвердження в теорії та практиці дошкілля як обов'язкову й необхідну складову загальної навчально-виховної діяльності вихователя в дошкільному закладі. Відповідно дітям слід забезпечити:

  • 1) добір завдань і засобів для їхнього розв'язання із спрямуванням на виховання основ гуманного ставлення до природного довкілля;
  • 2) поетапність у вихованні згідно певного алгоритму (уявлення і знання; позитивні емоції та почуття; практичні дії адекватні до вікових можливостей дітей), що зумовлює комплексну і неподільну єдність його елементів задля цілісного впливу на особистість;
  • 3) безпосередні контакти (можливість безпосереднього пізнання) явищ, об'єктів живої та неживої природи, їхніх популяцій з метою ознайомлення дітей з умовами функціонування природи, різносторонніх проявів її процесів, а також доступності для пізнання і практичної діяльності;
  • 4) пізнання об'єктів і явищ природи в умовах функціонування екосистем – озеро, став, парк, ліс, поле та ін., що уможливлює ознайомлення дітей з перебігом фенологічних фаз у розвитку рослин і тварин;
  • 5) пізнання природного довкілля, недоступного для безпосереднього контактування, шляхом використання різних дидактичних засобів як от: моделі, муляжі, твори дитячої літератури, ілюстрації, фотографії, дитячі роботи з природних матеріалів та ін., що уможливлює активну предметно-маніпулятивну діяльність у різних формах її організації;
  • 6) проектування проблемних ситуацій, постановка проблемних запитань; моделювання проблемних завдань на поінформування та повчання одних дітей іншими, взаємообмін їхнім досвідом поведінки в різних життєвих ситуаціях на лоні природи, організації її охорони за і без участі дорослих;
  • 7) організація циклу занять, які актуалізують усі особистісні чинники: морального, фізичного, валеологічного, естетичного, соціального виховання, формування вітального та інтелектуального потенціалу та ін.;
  • 8) активність суспільно-корисної діяльності;
  • 9) наявність особистого прикладу вихователя як зразка для наслідування;
  • 10) систематичний і комплексний вплив на дітей у різних сферах життєдіяльності;
  • 11) двовекторність впливу – на дітей та їхніх батьків, який впливає на рівень обізнаності й готовності до практичної діяльності проекологічного змісту;
  • 12) кооперація, координація та інтегрування зусиль і засобів (матеріальні, ТНЗ), а також організацій, які реалізують завдання екологічного виховання дітей.

Вихователям дошкільних навчальних закладів у процесі екологічного виховання радимо спиратись на три основні фактори моделювання навчальних ситуацій. А саме:

  • 1. Активність: вихователь пропонує, демонструє, розповідає, показує, натомість діти виявляють свою активність спостерігаючи за поведінкою педагога.
  • 2. Самостійна діяльність дітей: відповідно до рівня обізнаності й поінформованості із проблемою (завданням) діти виявляють активність, натомість педагог лише опосередковано впливає на їхню ініціативність.
  • 3. Співпраця дітей з вихователькою: виконання завдань (розв'язання проблеми) відбувається у діяльності за умови участі в ній педагога і вихованців шляхом організації розмови, бесід, постановки запитань, коментарів за перебігом явищ і процесів, формулювання висновків і т.д.

Практичні заняття, скажімо – спостереження за рослинами, тваринами, явищами природи тощо, демонстрування зразків, складання оповідань і розповідей та описів, розв'язування і укладання загадок, які є дотичними до певної тематики і т.д. спрямовуються на опанування дітьми відповідним змістом знань. Водночас ми не повинні злегковажити в аналізі інших аспектів екологічного виховання його значенням – мету слід убачати і об'єктивно вона й полягає не лише в опануванні знаннями й навичками проекологічного змісту, а й у формуванні готовності дбати про своє здоров'я та здоров'я інших, стан самопочуття; вихованні естетичної сприйнятливості й здатності до естетичного задоволення під впливом краси довкілля, умінні висловлювати (виявляти) обурення з приводу негативної поведінки дорослих і однолітків у природі.

Екологічну освіту, таким чином, слід трактувати відповідно до індивідуальних можливостей її суб'єкта – дитини (людини) як процес її буття, який унаслідок опанування кожним з нас різноманітними знаннями й набуття досвіду моделює картину Світу і самовиражає свій внутрішній потенціал упродовж усього життя, розпочинаючи вже з дошкільного віку. Навчання й виховання слід організовувати в найрізноманітніших життєвих ситуаціях і обставинах, коли педагог може використати їх екологічний зміст; вони повинні якомога ширше орієнтувати дитину в екопроблематиці й активізувати всі особистісні сфери дитини, долаючи кордони традиційних форм і методів роботи в дитячому садку й обмеженість більшості чинних програм з екопроблематики. Отож, для досягнення очікуваних результатів з екологічної освіти дітей, вихователі не лише повинні бути позитивно налаштовані на означену проблематику, а й володіти необхідними вміннями їх реалізовувати в стилі новітніх освітніх технологій. Очевидним дидактичним ресурсом в означеному напрямі мають стати засоби масової інформації, тобто якомога активніше донесення до широких кіл громадськості відомостей про стан повітря, води, ґрунтів у певному регіоні країни, рослинного і тваринного світу, використання ресурсів земних корисних копалин та ін. Повідомлення на проекологічну тематику повинні вирізнятися не лише змістом, а й якомога активніше впливати на почуття, сумління, поведінку і самооцінку кожного з нас.

Можемо сподіватись на те, що коли засоби масової інформації бодай частково зацікавлюють батьків дітей дошкільного віку екологічною ситуацією в найближчому довкіллі, вони же ж належать до чинників екологічної освіти. Стимулюючи почуття відповідальності за його мешканців, мас-медіа дають чимало відповідей на запитання дітей, заохочують до участі у спільних святах (Свято зустрічі (проводів) птахів; Свято Ялинки (чи будь-якого іншого дерева, яке є окрасою околиці, майданчика чи подвір'я); Свято Землі; Свято Води; Свято “Знай, люби, бережи” (охорона рідкісних рослин і тварин, та ін.), акціях (“Чисті узбіччя”, “Птахи просять про допомогу”, “Про що співає струмок?”, “Чому хворіє наша річка?” та ін.), конкурсах (“За найкрасивіший балкон”, “Мамі на свято!”, “Бабусині тюльпани” та ін.) тощо. Цілком очевидно, що очікуваний результат – сформоване почуття відповідальності за стан природного довкілля стає цілком досяжним, якщо до розв'язання завдань екологічної освіти підійти комплексно і у такий спосіб досягати окреслених цілей:

  • – пізнавальних, що уможливлюють ознайомлення, розуміння і запам'ятовування основної інформації про об'єкти і явища природи із найближчого довкілля, а також досяжних для безпосереднього (в окремих ситуаціях – опосередкованого) пізнання;
  • – навчальних (дидактичних), які спрямовані на формування:
    • а) практичних умінь і навичок послуговування доступними знаряддями праці, необхідними для догляду рослин і тварин;
    • б) позитивного ставлення до об'єктів і явищ, які доступні для сприйняття дітей;
    • в) навичок програмування (передбачення) результатів діяльності в природному довкілля та визначення їхньої корисності для дорослих і дітей;
    • г) навичок самооцінки свого впливу на природне довкілля та оцінки впливу своїх однолітків і дорослих;
    • д) готовності до практичної діяльності в природному довкіллі задля його раціонального використання, а також охорони й примноження не лише матеріальних цінностей, а й естетичної привабливості.

Слід звернути увагу вихователів дошкільних навчальних закладів і на наступний елемент, що зумовлює успішну реалізацію завдань екологічної освіти та досягнення її цілей – налагодження безпосереднього контактування дітей з об'єктами живої та неживої природи, раціоналізація пізнання її процесів, безпечних для здоров'я і життя вихованців. Саме безпосередні контакти, пізнання природи в її натуральному самовираженні уможливлюють донесення до усвідомлення дітьми тієї шкоди, якої завдає рослинам, тваринам, а також усім іншим природним факторам, безвідповідальна і жорстока поведінка дорослих. Враження дітей під впливом бездумного нищення природних об'єктів позитивно впливають на формування їхньої зацікавленості їхнім станом, стимулюють допитливість, спонукають до практичних природоохоронних дій. Дошкільники досить вимогливі до відповідей дорослих на свої: “Чому?”, “Де?”, “Звідкіля?”, “А що ж буде?” та ін.

Спостережливість, допитливість, вимогливість і кмітливість дітей дошкільного віку варто розглядати за стрижнеутворюючі особистісні риси, які чітко виявляються і скеровують стратегію природопізнавальної та природоохоронної діяльності вже на цьому віковому етапі. До її визначальних особливостей належить:

  • – проблемність (вихователь організовує і моделює ситуації, забезпечує умови, які уможливлюють самостійне опанування дітьми інформацією шляхом вирішення теоретичних і практичних проблем природничого змісту);
  • – операційність (дії в природі стимулюють не лише інтелект, а й практичні вміння та навички);
  • – емоційність (пізнання і діяльність у природі позитивно впливають на емоції та почуття дітей),

Саме такі особливості стратегічних проекологічних ситуацій чи окремих видів природоохоронної діяльності спонукають дітей до самостійності, критичного осмислення перебігу подій, оригінального розв'язування завдань, кмітливості, що загалом і формує першооснови екологічної поведінки в природі.

Організація екологічної освіти дітей дошкільного віку в руслі означеної стратегії передбачає використання низки методів, які ефективно активізують діяльність у природі. В аналізі та доборі методів радимо надавати перевагу пошуково-дослідницьким. Саме вони створюють проблемні ситуації, які максимально наближені до реальних природних умов функціонування природи. У таких ситуаціях діти пізнають не лише об'єкти і явища, а й низку взаємозалежностей, що функціонують у натуральному довкіллі: часові, послідовні, причинно-наслідкові. Щодо спеціальних ситуацій, які створює вихователь, радимо практикувати й досліди, що максимально наближені за своїм перебігом до лабораторних, до прикладу – перетворення води у різні стани: рідкий, твердий, газоподібний і т.д.

Водночас слід використовувати метод спостереження в усіх його різновидах. У контексті добору методів слід звернути особливу увагу саме на ті, які дозволяють дітям пізнавати безпосередньо і опосередковано, переживати задоволення від одержаних результатів, досліджувати і перетворювати (видозмінювати) об'єкти живої та неживої природи, створювати явища і процеси за допомогою спеціального обладнання і дидактичних матеріалів, скажімо – веселку. Діти простежують увесь процес – етап за етапом, залежно від його тривалості в натуральних умовах, і в такий спосіб вихованці опановують усім циклом розвитку; увиразнюються причини розвитку, які впливають на його швидкість, ознаки, прояви, взаємодія його етапів. Для наочної демонстрації прихованих від безпосереднього сприйняття механізмів (детермінант) розвитку радимо використовувати фільми, які досить позитивно сприймаються дітьми, формуючи їхні чіткі уявлення і поняття.

Для інтелектуального розвитку дітей в руслі екологічної освіти надзвичайно важливо формувати сенсомоторні функції, як от: дотик, зір, нюх, слух, баричні й термічні відчуття та ін.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші