Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Цивіліографія – наука про цивілізації

Аналіз тенденцій розвитку цивілізацій у контексті глобалізації як і цивілізаційний розвиток людства у цілому потребує міждисциплінарного підходу до об'єкта дослідження та його виокремлення у самостійний науковий напрям.

Як кожна наукова галузь, цивіліографія має власну історію, яка бере свій початок у XVIII ст. – часу введення у науковий обіг поняття "цивілізація". Вона пройшла тривалий шлях розвитку, який позначений еволюцією як понятійного апарату, так й об'єкта та предмета дослідження. Кожна наукова школа визначала власне дослідницьке поле та науковий інструментарій, які до того ж відрізнялися між собою за науковими традиціями.

Протягом значного часу цивілізація та глобалізація вивчалися як самостійні феномени. Більш того, глобалізація стала об'єктом самостійного дослідження лише у другій половині XX ст., що пояснюється датуванням більшістю науковців початку глобалізації або серединою XX ст., або періодом Великих географічних відкриттів (кінець XV – початок XVI ст.). Тільки наприкінці минулого сторіччя цивілізаційний розвиток та процес глобалізації стали розглядатися як взаємопов'язані.

Приблизно у той самий час цей науковий напрям набув статусу самостійного, а у середині 1990-х років з'явилася книга російського фахівця Є. Черняка "Цивіліографія: Наука про цивілізації". Цивіліографія, на його погляд, вивчає історію людської цивілізації на рівні теоретичної історії, лише узагальнюючі отримані висновки на рівні філософії історії, який має два рівні:

  • • конкретну історіїо, включаючи порівняльну історію цивілізаційних структур (конкретна цивіліографія);
  • • теорію цивілізаційного розвитку (теоретична цивіліографія).

Далі Є. Черняк визначив теорію процесу розвитку цивілізацій як концептуальну цивіліографію, а аналіз пізнавальних можливостей та правил їх використання – як методологічну цивіліографію [128, с. 17].

Як будь-яка наукова дисципліна, цивіліографія має власну методологію, категоріально-понятійний апарат та концептуальні засади дослідження цивілізаційного розвитку.

Методологічні засади дослідження – це пізнавальні форми, підходи, прийоми, методи, за допомогою яких отримують наукові знання. Важливе значення в системі наукового пізнання мають дослідницькі методи. Наукові методи (від грецької μέθοδοξ – шлях, спосіб) розглядаються як прийоми та операції, підпорядковані вирішенню пізнавальних завдань. Методологія виконує роль своєрідного дороговказу на шляху пізнання. Загальнонаукова методологія виступає перехідним містком між філософією і конкретними науками. Вона визначає дослідницькі засоби, послідовність операцій у процесі вирішення наукового завдання, інтегрує уявлення про об'єкт дослідження з його теоретичним описом та методами пізнання. Методологія наукового пізнання переживає зараз період критичного переосмислення методологічного монізму радянських часів і переходу до плюралізму у використанні дослідницьких прийомів та методів.

Як одна із сучасних теоретико-методологічних засад дослідження цивілізацій виступає системний підхід, який дає можливість

розглядати їх складники у взаємозв'язку між собою та взаємодією зі складниками інших систем. У першій чверті XX ст. О. Богданов, застосовуючи метод тектології, суть якого полягає в узагальненні і систематизації засобів організації, визначив систему як організоване ціле [12, с. 73, 127]. Започаткування системного підходу як нової методології дослідження пов'язується з ім'ям Л. фон Берталанфи який є одним із засновників загальної теорії систем. Цей учений при дослідженні складних за своєю структурою об'єктів змінив методологію синтезу на методологію холізму, за якою організоване ціле не піддається науковому опису як проста сукупність опису його елементів [123, с. 40]. Більше того, саме ці елементи знаходять своє пояснення і функціональне призначення лише через систему як ціле, до якої вони входять. Отже, система як цілісність набуває нових властивостей, нових якісних характеристик, які не властиві її окремим елементам.

Іншим науковим напрямом, який вийшов за межі природничонаукового і набув значення загальнонаукової пізнаівальної парадигми, є синергетика. Засновник цього наукового підходу Г. Гакен визначив синергетику як науку, котра вивчає складні системні компоненти, які визначаються складною взаємодією між собою [63, с. 55]. Розвиток таких складних систем, з точки зору синергетики, відрізняється нелінійністю і нерівноваженістю внаслідок наявності внутрішніх суперечностей та впливу зовнішнього середовища. Поступово об'єкт втрачає рівновагу та сталість. У цих умовах послабляється самоорганізація системи, порушується звичний порядок функціонування її елементів, посилюється непередбаченість, хаотичність її розвитку. Внутрішні механізми саморегуляції системи, які спрацьовували в умовах рівноважного, упорядкованого розвитку, уже не в змозі адекватно реагувати на зміни в об'єкті. За таких умов система переходить у стан флуктуації (балансування на межі розпаду внутрішніх зв'язків). Критичною фазою розвитку системи в стадії її флуктуації є біфуркаційний вибух. Тобто, починаючи із зазначеного стану, напрям розвитку об'єкта важко передбачити, він має ймовірний характер. Філософи розглядають стан біфуркації як точку гілкування, в якій відкривається кілька можливих шляхів розвитку об'єкта [41, с. 111]. Тим самим виникає необхідність пошуку нової наукової парадигми, здатної передбачити альтернативні шляхи розвитку об'єкта. Цей науковий принцип, який отримав назву коеволюції (погодження, співіснування), відповідає об'єктивним тенденціям розвитку складних систем.

Крім зазначених міждисциплінарних методів, цивіліографія спирається на принцип історизму та історичні методи.

Принцип історизму вимагає розташування фактів, подій та явиш у відповідності до конкретного місця та у певній послідовності історичного часу. Він заперечує можливість і стверджує неможливість повернення в минуле, гарантує незворотність історичного процесу та його пізнання.

Історико-типологічний метод сприяє виявленню загальних ознак, що утворюють підвалини типології, вид класифікації явищ, відбиваючих діалектику історичного процесу.

Специфіку історичного часу віддзеркалюють синхронний та діахронний, проблемно-хронологічний методи та метод періодизації.

Категорійно-понятійний апарат цивіліографії перебуває у стадії становлення. Різновиди базового поняття – "цивілізація" та поняття "глобалізація" тут не розглядаються, оскільки їх визначення подано у словнику основних термінів.

Поняття "цивілізаційний процес" ми визначаємо як рух цивілізацій у просторі та часі. Він поділяється на певні етапи, періоди, епохи.

Поняття "цивілізаційний розвиток" є спорідненим з попереднім поняттям. У широкому розумінні воно означає стадію розвитку суспільства, що протистоїть дикунству та варварству. У вузькому розумінні це поняття передає ознаки та принципи, притаманні певній цивілізації.

Поняття "цивілізаційний простір" – це ареал поширення локальної цивілізації, а також їх сукупності.

За такою ж аналогією можна розглядати поняття "глобалізаційний розвиток" та "глобалізований простір".

Поняття "цивілізаційне поле" характеризує внутрішню структуру цивілізації, яка є типовою для усіх локальних цивілізацій, але відрізняється своїм змістовими наповненням. Більш конкретно перелічені поняття аналізуються в основній частині навчального посібника.

Теоретична частина цивіліографії представлена сукупністю наукових концепцій, які розглядаються у другій та третій частинах посібника.

Враховуючи обрану структуру навчальної дисципліни, тут основна увага буде приділена аналізу сучасної російської та вітчизняної історіографії, а саме аналізу монографічних праць та навчальних посібників.

Спочатку визначимо найбільш вагомі, за своїм значенням, праці російських дослідників. Спід зазначити, що російська цивіліографія має давні традиції, які своїм корінням сягають радянської наукової школи.

Серед наукових видань російських авторів відзначимо колективну працю "Цивілізація: Сходження та злам: Структуроутворюючі фактори та суб'єкти цивілізаційного процесу" [122], монографії Е. Азроянца "Глобалізація: катастрофа чи шлях до розвитку?: Сучасні тенденції світового розвитку та політичні амбіції" [1], О. Чумакова "Метафізика глоболізації: Культурно-цивілізаційний контекст" [133] та Ю. Яковця "Глобалізація та взаємодія цивілізацій" [139].

У першій з них цивілізація розглядається як історична реальність у її зіставленні з культурою, а інтеграція визначається як ведуча тенденція розвитку сучасного етапу цивілізаційного розвитку; подано цикли розгортання цивілізацій, динаміку моделей цивілізації та процеси міжцивілізаційної адаптації; виокремлено такі суб'єкти цивілізації як людина та суспільство; у другій містяться коментарі концепції "зіткнення цивілізацій" американського політолога С. Гантінгтона, а також викладено думки щодо зазначеної тенденції провідних російських вчених.

Монографія Е. Азроянца присвячена дослідженню проблем сучасного етапу глобалізації, розгляду цього феномену у трьох ракурсах: як проблеми, як реальності та як процесу; висвітленню суб'єктивних та об'єктивних аспектів глобалізаційного процесу й визначенню майбутнього глобавізованого мегасоціуму.

О. Чумаков у своїй монографії розробив загальну теорію глобалізації, проаналізував її розвиток у тісному зв'язку з культурою та цивілізацією, дослідив процес становлення культурно-цивілізаційної системи, а також вплив на неї глобалізації.

Ю. Яковець у анонсованій монографії одним з перших у сучасній історіографії проаналізував взаємодію цивілізацій у контексті глобалізації; визначив динаміку макропоказників локальних цивілізацій та спрогнозував майбутнє людства на віддалену перспективу; окреслив контури багатомірної геоцивілізаційної моделі; показав значення соціокультурних цінностей для діалогу цивілізацій.

Серед навчальних посібників російських вчених визначимо ті з них, авторами яких є Б. Єрасов [45] та Ю. Яковець [140], що рекомендовані студентам вузів, а також підручники 1. Іонова [53], та В. Хачатуряна [118], адресовані учням загальноосвітніх навчальних закладів.

Цінність навчального посібника Б. Єрасова, який посуті є антологією, полягає у тому, що в ньому подано основні концепції теоретиків цивілізації, представників світсистемного підходу та авторські коментарі до них.

Ю. Яковець у своїй "Історії цивілізацій" запропонував оригінальну концепцію циклічної динаміки цивілізацій, яка є продовженням ідей П. Сорокіна, М. Кондратьева, М. Бердяева, А. Дж. Тойнбі, Ф. Броделя. У навчальному посібнику послідовно розкриваються переміни у народонаселенні, технологіях і економіці, соціально-політичному ладі та духовній сфері – від давніх суспільств до постіндустріальної цивілізації.

У підручнику В. Хачатуряна прослідковуються основні тенденції та напрями розвитку західних та східних суспільств, висвітлюється становлення індустріальної цивілізації. Залишається незрозумілим, чому автор обмежив хронологічні рамки дослідження початком XX ст.

Видання І. Іонова належить до категорії рідких за предметом дослідження – становленням російської цивілізації. У підручнику значна увага приділена висвітленню питання про культурні традиції Європи та східного світу, які розкривають специфіку російської цивілізаційної ідентичності.

Серед фундаментальних праць вітчизняних дослідників передусім слід назвати "Цивілізаційні моделі сучасності та їх історичні коріння" під редакцією Ю. Пахомова, у якій на широкому історичному, політекономічному, соціокультурному та етнополітичному матеріалі аналізуються проблеми цивілізаційного розвитку людства, цивілізаційна природа та протиріччя глобалізації.

Культурно-цивілізаційна ідентифікація України висвітлена у монографіях Б. Глотова [29], О. Забужко [47], М. Михальченка [74]. До цієї проблематики також належать публікації, авторами яких є другий та нині діючий Президенти України.

Назва книги Л. Кучми "Україна – не Росія" [65] говорить сама за себе. Якщо вдатися до історичного контексту, то на згадку приходять назви книг М. Данилевського "Росія та Європа" й М. Трубецького "Європа та людство", які теж побудовані на ідеї протиставлення, що е зрозумілим та виправданим. Але цього не можна сказати про твір Л. Кучми. І справа не стільки у її назві, скільки у підборі та спрямованості викладу матеріалу. Цей підхід є прикладом того, як не потрібно будувати стосунки між сусідніми країнами та народами, що мають одну цивілізаційну ідентичність.

В. Ющенко, долучившись до обговорення цивілізаційної проблематики на сторінках авторитетного вітчизняного наукового видання, вірно визначив українську регіональну цивілізацію як розколоту та точно підмітив, що наші цивілізаційні цінності сформовані старшими поколіннями, та прийшов до оптимістичного висновку про необхідність співпраці та взаємодії між регіональними та локальними цивілізаціями [138, с. 3]. Важливо, щоб ці положення втілювалися у політичну практику.

До навчальних посібників, у яких викладено тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації, належать "Сучасна глобалістика: Провідні концепції і модерна практика" [103], а також видання, авторами яких є відомі українські філософи Ю. Павленко та С. Кримський [83; 121].

У навчальному посібнику Ю. Павленка викладено історію світової цивілізації, проаналізовано вклад представників різних наукових шкіл у розвиток теорій цивілізації. У науково-популярному виданні "Цивілізаційний розвиток людства", підготовленому до друку С. Кримським та Ю. Павленком, розкрито принципи єдності, стадійності та цивілізаційної дискретності цивілізаційного процесу у його органічному зв'язку з етноісторичним розвитком, висвітлено культурні аспекти та цивілізаційна ідентичність українського народу.

Незважаючи на значну кількість наукових та навчальних видань, присвячених цивілізаційному розвитку людства, серед них відсутні публікації, у яких розвиток цивілізацій розглядався б у глобалізаційному контексті. Навчальний посібник з зазначеної проблематики набуває особливої актуальності в умовах поглиблення суперечностей, що мають місце у відносинах між представниками різних культурних світів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші