Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Періодизація цивілізаційного розвитку та характеристика постіндустріальної цивілізації

Історія людства – це історія цивілізаційного розвитку. Проте перед тим як з'явилася періодизація історії людської цивілізації, існував поділ історії людства на певні епохи. У XIX ст. виникло вчення про суспільно-економічні формації, у світлі якого постали інші засади поділу історії людства, а у другій половині XX ст. з'явилася ідея "хвильового" історичного розвитку, за якою історія людства диференціювалася на певні суспільства, які приходили на зміну одне одному. У цей самий час остаточно склалася періодизація цивілізаційного розвитку людства. Крім цього, існують різні модифікації зазначених періодизацій, при цьому не завжди використовуються однакові підвалини періодизації.

Наприклад, О. Поляков до історичних епох, що відбивають стадії розвитку людства, відніс: первісність; локальні цивілізації; світову цивілізацію (89, с. 5]. Тобто тут поєднано два підходи – цивілізаційний та поділ історії на певні глобальні циклі. До того ж, світова цивілізація є ні що інше як сукупність локальних цивілізацій.

Ю. Яковець, виокремлюючи глобальні історичні цикли, невиправдано застосував для їх ідентифікації термін "цивілізація", перераховуючи такі з них, як неолітична, ранньокласова, антична, середньовічна, ранньоіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна [139, с. 23].

Більш виправданим можна вважати підхід Ю. Павленка, який при періодизації історії світової цивілізації визначив стадію первісного суспільства як доісторичну форму еволюції людства [62, с. 5].

Творчо підійшов до трактовки європоценричної концепції поділу історії людства на давнину, середньовіччя, новий та новітній час О. Неклесса. Він зазначав, що у своєму становленні людський універсум проходить крізь чергу усталених базових станів системи: історичних епох (при розгляді діахронного, часового аспекту) або цивілізацій (при синхронному, просторовому аналізу системи). Це епохи:

  • • протоісторія (аморфний стан);
  • • давній світ (процес інтеграції системи);
  • • великі імперії / інтеграції (гомеостаз домінантно-закритої системи);
  • • середньовічний світ (кризовий стан індивідуалізації, при якому система розпадається на спільноту "колективних суб'єктів");
  • • епоха нового часу (формування домінантно-відкритої системи);
  • • новий світ або порядок (існування суспільства у вигляді усталеної, але нерівноважної дисипативної структури) [122, с. 59].

За формаційним підходом, історія суспільства поділяється на первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну та комуністичну формації. В основу цієї періодизації було покладено домінуючий суспільно-економічний уклад. За винятком першої та останньої формацій, усі інші складалися з антагоністичних класів. За марксистсько-ленінскою теорією, яка виступала методологією в оцінці суспільних процесів, історія суспільного розвитку розглядалася як прогресивний розвиток, а наступна формація розцінювалася як більш досконала, ніж попередня. Характер суспільних процесів визначався економічним базисом, а надбудова, у тому числі й духовна сфера, вважалася похідною від нього. Схематично система суспільних відносин соціалістичного суспільства виглядає так (рис. 1.2).

Разом з тим, формаційний підхід не слід ототожнювати з періодизацією історії за К. Марксом, який у розвитку людства виокремлював три історичних епохи: передісторію, або епоху відчуження; епоху знищення приватної власності та епоху теоретичного гуманізму. Епоха відчуження складалася з архаїчного, первісноколективного, родового, первіснообщинного, азіатського, рабовласницького, феодального, абсолютистського та капіталістичного способів виробництва. Друга епоха, під час якої мало б відбутися знищення приватної власності, – це власне комунізм.

Структура соціалістичного суспільства

Рис. 1.2. Структура соціалістичного суспільства:

Д – держава як апарат управління; О – особистість у контексті її правообов'язків; С – суспільство, уявлене у територіальному, груповому, демографічному, етнонаціональному, соціальному, статгєвому та майновому зрізах

Перемога останнього, згідно з К. Марксом, означала становлення епохи гуманізму [71, с. 169]. На відміну від комунізму (царства усвідомленої необхідності), в епоху гуманізму (царства свободи) мав розпочатися справжній розвиток людських сил. Отже, К. Маркс за своїм розумінням ідеалу суспільного розвитку був не комуністом, а гуманістом, що переконливо довів С. Платонов [87].

Інша справа, що цей ідеал, безвідносно до долі соціалізму, є нездійсненним у принципі, з огляду на природу людини.

У другій половині XX ст. з'явилася ідея "хвильового" історичного розвитку людства Е. Тоффлера, за якою історія людства поділялася на якісно відмінні етапи, представлені аграрним, індустріальним та інформаційним (постіндустріальним) суспільствами [108]. Як базова підвалина періодизації суспільного розвитку тут виступає техніко- технологічна складова. Поза увагою автора залишилася епоха збиральництва та мисливства, оскільки вона належала до передісторії людства. Про місце цивілізаційного розвитку у контексті періодизації історичного розвитку дає уявлення таблиця 1.2.

Таблиця 1.2

Періодизації історичного розвитку*

Підвалини періодизації

за європоцентричною концепцією

за формаційним підходом

за ідею "хвильового" історичного розвитку (технологічний підхід)

за цивілізаційним підходом

Давня епоха (III тис. до н. е. – V ст.)

Середньовічна епоха (кінець V – середина XVII ст.)

Первіснообщинна формація;

Рабовласницька формація;

Феодальна формація

Аграрне суспільство

Давні цивілізації;

Традиційні цивілізації

Епоха нового часу (середина XVII ст. – початок XX ст.)

Капіталістична формація

Індустріальне суспільство

Індустріальна цивілізація

Епоха новітнього часу (з початку XX ст.)

Комуністична формація (соціалізм якії перша фаза)

Постіндустріальне (інформаційне суспільство)

Постіндустріальна цивілізація

* Характеристика етапів, їх хронологічні межі здійснені на підставі процесів, що відбувалися у найбільш розвинених країнах у контексті їх історичної еволюції.

Тепер перейдемо безпосередньо до періодизації цивілізаційного розвитку людства, яка бере свій початок з часу появи давніх цивілізацій. Якщо виходити з того, що історія людства нараховує близько 6 тис. років, а вік локальної цивілізації – 1000–1500 років, не важко підрахувати, що існує чотири покоління цивілізації. Кожне наступне покоління починало свій шлях від рівня, досягнутого попереднім поколінням цивілізації. Звісно, що така зміна відбувалася не автоматично.

Перше покоління – стадія давніх або ранніх цивілізацій – охоплює період III–І тис. до н. е. Її головне досягнення пов'язане з виникненням техніки виготовлення заліза (між II та І тис. до н. е.).

Друге покоління припадає на епоху традиційних цивілізацій (від початку І тис. до н. е.-до XV ст.). Це покоління заявило про себе духовним проривом "осьового часу", коли у період між 800 та 200 pp. до н. е. у п'яти точках земної кулі сформувалося сучасне уявлення про людину та її призначення.

Третє покоління – це стадія індустріальної цивілізації (кінець XV – середина XX ст.). До її епохальних досягнень слід віднести Великі географічні відкриття, що заклали початок формування глобалізації цивілізації та епоху науково-технічних перетворень (XVII- XVIII ст.), яка різко прискорила цей процес.

Четверте покоління – час існування сучасної, постіндустріальної цивілізації (з другої половини XX ст. у найбільш розвинених країнах світу). Її розвиток відбувається під значним впливом тотальної глобалізації світового простору та супроводжується розвитком новітніх комунікаційних технологій, що сприяло посиленню міжцивілізаційних зв'язків. Разом з тим, посилюється різноманіття та диференціація локальних цивілізацій, до числа яких належать: західноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська, євразійська, східноєвропейська, мусульманська, японська, китайська, індійська, африканська та океанічна (Австралія, Нова Зеландія, Меланезія, Полінезія, Мікронезія).

Сутність переходу до постіндустріальної цивілізації полягає, за П. Сорокіним, у зміні чуттєвого соціокультурного ладу на Заході та ідеаціонального ладу на Сході інтегральним ладом, що веде до оновлення існуючої системи цінностей та інших сфер суспільного життя, передусім наукової.

Однією з характерних ознак постіндустріальної цивілізації є глобалізація суспільних процесів, епіцентром яких все далі стають наднаціональні та глобальні структури. Одночасно посилюється диференціація між країнами світового співтовариства за рівнем соціально-економічного та технологічного рівня. Згідно з поглядами В. Іноземцева, глобалізація остаточно закріпила поділ цивілізацій на три світи: постіндустріальний (країни Західної Європи, Північної Америки та Японія); індустріальні країни та доіндустріальні країни [52, с. 79]. На цій підставі можна зробити висновок про дві тенденції розвитку постіндустріальної цивілізації: глобалізації цивілізаційного простору, з одного боку, та розколу глобальної цивілізації – з іншого.

Це, у свою чергу, вимагає гуманізації міжцивілізаційного діалогу, протиставлення уніфікації соціокультурних цінностей цивілізаційного різноманіття. Наявність різноманітності та різновекторності у неоднакових за своїм сукупним потенціалом цивілізаціях посилює їх конкуренцію, яка складає зміст сучасної епохи.

Недостатньо розробленим у науковому відношенні є питання про характер трансформацій у межах окремої цивілізації та в процесі переходу від одного покоління людської цивілізації до іншого. У західній історіографії одним з перших таку спробу здійснив Ш. Іто, який дійшов тієї думки, що людство як єдине ціле у своєму розвитку пройшло через п'ять великих революцій у наступній послідовності – антропна, аграрна, міська, "осьового часу" та наукова [146, с. 4–15]. Антропна революція відбувалася 1,5-5 млн років назад, аграрна – 11-5 тис. років назад, міська – у межах ГУ-ll тис. до н. е., революція "осьового часу" – між VIII та II ст. до н. е., наукова – розпочалася у XVII ст. На наш погляд, сьогодні є усі підстави для виокремлення шостої революції – інформаційної, яка почала набирати ходу з другої половини XX ст. у найбільш модернізованих країнах світу. Отже, ці революції можна визначити як цивілізаційні революції, що сприяли переходу від одного покоління цивілізації до іншого.

Першим серед російських науковців вдався до визначення механізму міжцивілізаційного переходу Е. Черняк. Аналізуючи вплив соціальних революцій, які за певних умов вели до зміни суспільно- економічного ладу, він зробив висновок, що вони можуть співпадати чи не співпадати з фазами цивілізаційних переходів, прискорюючи чи сповільнюючи цей процес. Це наштовхнуло даного автора до введення у науковий обіг понять "внутрішньоцивілізаційні революції" та "між- цивілізаційні революції". Однією з причин цивілізаційних революцій Е. Черняк вважав необхідність "під тягування" структури певної цивілізації до рівня інших локальних та континентальних цивілізацій. До внутрішньоцивілізаційних революцій він відносив неолітичну, наукову та промислову, до міжцивілізаційних – варварські завоювання, появу світових релігій, Великі географічні відкриття [127, с. 67, 69]. Зауважимо, що причини цивілізаційних революцій недостатньо обґрунтовані. В авторському викладі вони асоціюються не з радикальними змінами, а з певною кореляцією рівня розвитку, який здійснюється, як правило, еволюційним шляхом. Не зовсім коректними є приклади, що мають відношення до класифікації революцій. Так, наукова чи промислова революції є міжцивілізаційними, а не внутрішньоцивілізаційними.

Підсумовуючи, можна дійти висновку, що історичний процес під кутом цивілізаційного Підходу Постає як процес зміни цивілізацій, що утворюють відповідні Покоління, які у свою чергу складають певні історичні епохи. Перехід від одного покоління цивілізації до іншого здійснюється шляхом революційних змін. Цивілізації Кожного покоління відрізняються від інших поколінь рівнем сукупного потенціалу, а між собою різняться за своїм різноманіттям та соціокультурного самобутністю.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші