Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Постіндустріальна глобалізація та її вплив на цивілізаційний розвиток людства

  • 2.1. Поняття глобалізації та основні етапи її розвитку.
  • 2.2. Характеристика сучасного етапу глобалізації.
  • 2.3. Цивілізаційна природа глобалізації.

Завдання та питання

Література

Висновки до частини І

Глобалізація в останні два десятиріччя є найбільш вживаним терміном у науковій літературі й не тільки в суспільно-політичній. Однак при цьому не завжди визначається його змістовне навантаження. Іноді щодо визначення природи глобалізації та часу її появи висловлюються протилежні думки. Наприклад, Г. Ділігенський вважав, що глобалізація – явище не нове, оскільки в історії існували такі її форми, як антична та колоніальна. О. Вебер, навпаки, заперечував існування глобального людського світу до появи інформаційного суспільства. Для підтвердження своєї позиції цей автор дав таке визначення глобалізації: "Глобалізація означає... утягування усього світу в відкриту систему фінансово-економічних, суспільно-політичних та культурних зв'язків на основі новітніх комунікаційних й інформаційних технологій" [2, с. 37, 47].

Наведені приклади свідчать не тільки про різні точки зору щодо часових параметрів глобалізації та її трактовки як суспільного явища, а й про невизначеність об'єктно-суб'єктної складової цього процесу, його зв'язку з цивілізаційним розвитком людства. У цьому сенсі важливо визначити не тільки цивілізаційний контекст глобалізації, а і дослідити вплив цивілізації на динаміку глобалізаційного процесу.

Поняття глобалізації та основні етапи її розвитку

Термін "глобалізація" (від лат. globus – шар; франц, global – загальний) передає цільову функцію історичного процесу до цілісності. Саме цілісність виявляє сутнісну характеристику глобалізації, яка по-різному проявляється на кожному з етапів розвитку людства.

Аналіз західної та вітчизняної історіографії глобалізації свідчить про різноаспектність її визначення: як тенденції, як процесу, як наслідків процесу, як стану суспільства, як революції, як вестернізації, як інтеграції тощо. Наведемо деякі з них.

Передусім приділимо увагу тим визначенням, які прямо не прив'язані до того чи іншого етапу розвитку людства, тобто таких, що характеризують глобалізацію як історичну тенденцію та процес. Як приклад, наведемо визначення глобалізації, яке дав О. Чумаков: "Глобалізація – об'єктивно-історичний процес, який не можна ототожнювати лише з економічним чи яким-небудь іншим сектором суспільного розвитку, й навіть з їх сукупністю. Вона торкається усього суспільства у цілому, усіх сфер його життя, а тому розвивається поступово, прискорюючись та набираючи оберти за рахунок або економіки, або політики, або науково-технічних досягнень..." [133, с. 443].

Н. Мотрошилова визначала глобалізаціїо як "мегатенденціїо до об'єднання цивілізаційно, економічно, культурно, політично й інакше розділеного людства у глобальну (планетарну) спільність чи глобальну вселюдську цілісність" [76, с. 5].

Ю. Гранін акцентував увагу на експансію як на джерело глобалізації, а на географічний простір та інфраструктуру як на її зміст: "Джерелом глобалізації виступала просторова та супроводжуюча її політична, економічна і культурна експансія суспільств, держав і цивілізацій, а змістом – зникнення, поглинання та трансформація антропологічних цілісностей, зміна географічного масштабу та інфраструктури взаємодій між ними, внаслідок чого формується новий внутрішній та зовнішній простір спільного життя" [31, с. 7].

Л. Грінін, підкреслюючи, що глобалізація – це процес, внаслідок якого світ стає більш пов'язаним та більш залежним від усіх його суб'єктів, при цьому зазначав, що її мотором виступають економічні та політичні зміни [32, с. 125]. Це положення слід розцінювати так, що глобалізація є незворотним, але контрольованим процесом завдяки регулювання темпів та спрямованості техніко-технологічного та економічного розвитку. Але чи буде таке регулювання в інтересах транснаціональних корпорацій – питання спірне. Це одна із суперечностей глобалізаційного процесу, але вона гіпотетично не є подоланою.

Підкреслюючи антиномічність історичного процесу, Е. Азроянц виділяв два класи антиномії – тенденції інтеграційного характеру та тенденції дезінтеграційні, що пов'язані з глобалізацією [1, с. 64]. Антиномічність глобалізаційного процесу передбачає різні комбінації балансу "сил" між зазначеними тенденціями та альтернативи розвитку. Історичний досвід засвідчує циклічний характер дії інтеграційної та дезінтеграційної тенденцій, коли вони випереджають одна одну, але завжди існують як антиномія.

Зазначене явище М. Іванов назвав парадоксом глобалізації, який полягає в тому, що вона йде поряд з локалізацією: "Відбувається зростання економічної та політичної ролі локальних спільнот, які виявилися втягнутими у складну систему глобальних зв'язків та залежностей. Це відкриває перед ними нові можливості й у той самий час створює нові загрози, вимушуючи самостійно знаходити засоби адаптації до нових умов" [50, с. 4]. За такої ситуації глобалізація зіштовхується з зустрічною тенденцією, яка проявляється у фрагментації світового простору.

Велике евристичне значення має визначення глобалізації як революції. Звісно, остання ідентифікується не за формою змін, а за їх наслідками. У західній науковій літературі використовується термін "інформаційна революція". Так, Дж. Сакс до таких революций відніс революції, пов'язані з виникненням алфавіту; писемності; друкарства; винаходом та розповсюдженням радіо та телебачення, а також створенням комп'ютера, Інтернету, мультмедіа [94, с. 216]. Таким чином цей автор визначив своє ставлення до періодизації глобалізації. Вирішення цієї задачі досягається й за рахунок іншого підходу. Зокрема, Е. Азроянц здійснив розподіл процесу глобалізації у часі на певні етапи, характерні форми яких дозволяють розрізняти такі історичні типи глобалізації: родову, племінну, етнічну, давньоімперську, монархічну, колоніальну, національну та інтернаціональну [1, с. 65].

Інтерпретація глобалізації як верстернізації демонструє зростання взаємозалежності та взаємопов'язаності людства на базі західної моделі розвитку. У відповідності до цього вибудовується історична періодизація глобалізованого простору, перший етап якої, за І. Валлерстайном, відноситься до XVI ст. [20, с. 85] – становлення капіталізму у Європі та колонізації світу європейцями. Настання другого етапу глобалізації, пов'язаного з індустріальною революцією та формуванням світового ринку, датується XIX ст., а її третій етап (друга половина XX ст.) – асоціюється з інформаційною революцією. Інші автори датують початок глобалізації неолітичною революцією [129,с. 114–127] або революцією "осьового часу" [2, с. 37-52]. У цьому контексті глобалізація трактується як циклічно-хвильовий процес інтеграції, що має прагнення до завершення [85, с. 6].

З метою визначення власного ставлення до наведених характеристик глобалізації та її періодизації, пропонуємо схему глобалізаційної моделі (рис. 1.3).

Модель глобалізації

Рис. 1.3. Модель глобалізації

Із наведеної моделі глобалізації можна зробити певні висновки щодо сутнісної характеристики останньої. Але спочатку дамо пояснення обраних параметрів моделі. Усі вони є вимірювачами сутності глобалізації як цільової функції історичного розвитку, як процесу та як тенденцій на кожному з п'яти її етапів. Просторовий вимір показує масштаб глобалізаційного процесу. Змістовий вимір фіксує сутність та домінуючу тенденцію цього процесу. Об'єктний вимір демонструє сфери та напрями, що охоплені глобалізацією.

Комунікаційний вимір розкриває засоби зв'язку та носії розповсюдження інформації, за якими визначається динаміка глобалізаційного процесу. Суб'єктний вимір констатує кількісний та якісний склад учасників процесу глобалізації. З перелічених вимірів лише один є пасивним у функціональному відношенні, але він дає повне уявлення про результати глобалізації. Вага кожного з вимірів є різною на кожному з етапів глобалізації. До третього етапу глобалізація обмежувалася локальним та континетальним масштабом, а з XVI ст. – з початком європейської експансії, набула загального характеру.

Пов'язаність вимірів між собою за вектором спрямованості процесу глобалізації виглядає наступним чином:

Хто (суб'єктний вимір) → де (об'єктний вимір) → як (комунікаційний вимір) → що (змістовний вимір) → результат (просторовий вимір).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші