Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Цивілізаційна природа глобалізації

Розкриття цивілізаційної природи глобалізації є ні що інше, як погляд на історичний процес крізь призму глобалізації, де цивілізаційний простір виступає важливим структурним елементом глобального соціуму, що у свою чергу передбачає розгляд історії людства у двох площинах одначасно.

У цьому сенсі глобалізація розглядається як процес трансформації просторової організації соціальних відносин. Ю. Гранін зміну просторово-часових характеристик (зростання швидкості, масштабів, "ущільнення" або "стиснення") та порядку ("новий світовий порядок") економічних, політичних, культурних та інших взаємодій між народами і державами інтерпретував як набуття історією якості глобальності у результаті:

  • • розвитку науки та техніки, "техносфери" (техніцистський підхід);
  • • розвитку економічної (капіталістичної) "світсистеми" (світсистемний підхід);
  • • поширення світових і локальних "культур" та "цивілізацій" (соціокультурних підхід);
  • • "модернізації" суспільств по лініях: "аграрне – індустріальне – постіндустріальне" або "традиційне – суспільство модерну – постмодерну" (модерністський підхід) [31, с. 3].

Західні дослідники, виокремлюючи історичний контекст глобалізації, трактують її як історію перетворення локальних історій первісних та постпервісних (кочових та аграрно-ремісничих) супільств, політично оформлених у ранні держави й їх аналоги, в регіональну історію давніх та середньовічних етнічних держав та імперій, а потім – й у всесвітню історіїо націй, національних держав та утворених ними колоніальних імперій, пов'язуючих людство не тільки силою державних форм територіального контролю, але й утворивши нові "анонімні" системи влади: транснаціональні організації та багатонаціональні корпорації [28, с. 45-52].

Розглядаючи глобалізацію як об'єктивний процес, В. Нєдєльський підкреслював її визначальну роль у глобальній цивілізаційній трасформації, яку переживають локальні культурно-цивілізаційні світи. За таких умов спроба США встановити однополярний світ, що не враховує багатоманіття цивілізацій, на його думку, приречена на провал. Тому людству доведеться навчитися жити у глобалізованому, нестабільному та стохастичному світі [77, с. 27-29].

Як данину сучасній інформаційній революції, що викликала заміну індустріального суспільства новим – постіндустріальним, слід розглядати однойменну назву цивілізації четвертого покоління, яка досить поширена у науковій літературі. Проте таку думку поділяють не усі фахівці. Так, В. Іноземцев вважав, що поняття "постіндустріальне" може бути застосовано тільки для опису технологічного та господарського базису сучасних суспільств, але при цьому не визначає їх соціальної та політичної організації: "постіндустріальне суспільство" – залишається такою ж абстрактною конструкцією, як і доіндустріальне, й здатне мати різні форми свого прояву. Інакше кажучи, на базі постіндустріальної економіки може виникнути (і виникає) цілий ряд суспільств, кожне з яких має бути охарактеризоване й відповідно визначене не тільки з точки зору його технологічної організації, але передусім виходячи з найбільш важливих соціально-політичних відносин, що складаються усередині цього суспільства [51, с. 143].

Поділяючи позицію американського соціолога Д. Белла щодо значення префікса "пост" як констатації стану переходу, а не характеристики сутності самого процесу, Ю. Яковець зіставив глобалізацію як фон, а локальні цивілізації четвертого покоління як суб'єкти взаємодії у процесі становлення постіндустріального суспільства [139, с. 3]. У цьому контексті сучасне покоління цивілізації презентоване як частина постіндустріального суспільства, що тільки формується, іншого просто не існує, воно залишилося у минулому. Яким бути новому світу – визначатиме розвиток взаємодії цивілізацій у контексті глобалізації.

Спробу накреслити контури глобалізованого цивілізаційного простору здійснили американські дослідники Д. Несбіт та П. Ебурдін. Ідентифікуючи мегатенденції 1990-х pp. як "хвіртку" у XXI ст, більшість з них (шість з десяти) вони віднесли до гуманітарної сфери. Це такі тенденції, як відродження мистецтв, універсалізація способу життя та культурний націоналізм, перехід жінок на керівні посади, розквіт біологічної науки, релігійне відродження та тріумф особистості [130, с. 11].

О. Чумаков для виявлення природи глобалізації запропонував інтегративний підхід до її дослідження у тісному взаємозв'язку з культурою та цивілізацією. При цьому культуру він охарактеризував як сукупність духовних та матеріальних складових суспільного організму, цивілізацію як певним чином сформовані зв'язки та відносини, що опираються на відповідне матеріальне і технологічне забезпечення, а глобалізацію як динаміку відносин між різними сферами суспільного життя й між окремими країнами та народами. Цей дослідник зупинив свою увагу на двох засадах, за якими можна провести порівняння зазначених феноменів:

  • • за ступенем охоплення суспільної системи усі вони віддзеркалюють різні характеристики глобального соціального організму за його обсягом;
  • • за змістом культура, цивілізація та глобалізація відбивають різні аспекти глобального соціуму.

З точки зору О. Чумакова, більш ємним у зазначеній тріаді є поняття "культура": "Вона...може існувати й поза цивілізацією, як і поза глобалізацією, тоді як цивілізація поза культурою неможлива, зате можлива за відсутності глобалізації, бо вона існувала, коли глобалізації ще не було, а остання поза культурою та цивілізацією неможлива, так як за цими параметрами... здійснюється формування єдиного світового співтовариства. Усе це у підсумку являє собою глобальну метасистему, а іншими словами – фрактал, який може бути представлений у вигляді...конуса, повністю пронизаного культурою, з середини до верху охопленого цивілізацією, і лише зверху – глобалізацією (рис. 1.4) [133, с. 461-463].

Глобальна метасистема, за О. Чумаковим

Рис. 1.4. Глобальна метасистема, за О. Чумаковим

Визначаючи продуктивність запропонованого О. Чумаковим підходу до співставленім перелічених феноменів, ми не можемо погодитися з самими визначеними понять. І справа не тільки у неконкретності самих формулювань, скільки у неточності визначення їх сутності. Замість обгрунтування висловленого зауваження пропонуємо для розгляду власне розуміння цивілізаційної природи глобалізації. Для співставлення цих соціальних феноменів спочатку наведемо таблицю, у якій подано періодизацію глобалізації та цивілізації (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Етапи глобалізації та покоління цивілізації у їх співставленні

Етапи глобалізації

Покоління цивілізації

Перший – неолітичний (X-III тис. до н. е.)

-

Другий – "осьового часу" (VIII–II ст. до н. е.)

Перше – давні цивілізації (VII – І тис. до н. е.)

Третій – колоніальний (початок XVI – середина XVII ст.)

Друге – традиційні цивілізації (початок І тис. до н. e,- XV ст.)

Четвертий – індустріальний (середина XVII – перша половина XX ст.)

Третє – індустріальні цивілізації (середина XVII – перша половина XX ст.)

П'ятий – постіндустріапьний (з другої половини XX ст.)

Четверте – постіндустріальна цивілізація (з другої половини XX ст.)

Як свідчить таблиця, глобалізація та цивілізація дещо не співпадають у часі. На відмінну від О. Чумакова, ми вважаємо, що глобалізація у часі є більш тривалою, ніж цивілізація, оскільки неолітична революція, що започаткувала глобалізацію, відбулася тоді, коли цивілізація ще не сформувалася.

Разом з тим, ми віддаємо належне тому, що глобалізація, як власне й цивілізація, складається з якісно різних етапів. Рубіжним, на наш погляд, у розвитку глобалізації було XVI ст. Якщо до цього часу глобалізація виявила себе як тенденція, мала латентну форму й була обмежена локальним простором, то після нього – як тенденція й процес – одночасно. Саме як глобальний процес, коли людство вийшло за звичні межі Старого світу.

Співвідношення глобалізації та цивілізації як соціальних феноменів ми схематично подаємо у вигляді взаєпов'язаних сфер, розташованих за вертикальною віссю (рис. 1.5).

Наведена глобалізаційно-цивілізаційна модель демонструє взаєпов'язаність цих феноменів, а вертикальна вісь відбиває стабільність цивілізації та рухомість глобалізації. Хрестоподібний сегмент символізує сполучення глобалізації та цивілізації: горизонтальний ряд віддзеркалює певну частину цивілізаційного простору, що займають відповідні локальні спільноти, втягнені у процес глобалізації, а вертикальний – цивілізаційне поле у розрізі структурних елементів, зв'язків та відносин між ними в межах окремо узятого суспільства. У першому випадку мається на увазі, що глобалізаційними процесами ще недостатньо охоплені африканська, латиноамериканська, індійська й навіть китайська цивілізації. Щодо впливу глобалізації на ті чи інші цивілізаційні шари або сфери тієї чи іншої цивілізації, то він однаковий. Як зазначалося раніше, найбільш консервативними й найменш сприятливими до цього є соціокультурне ядро та політична організація. Певно, що це правило по-різному "працює" у відношенні до західного та східних суспільств.

Глобалізаційно-цивілізаційна модель

Рис. 1.5. Глобалізаційно-цивілізаційна модель:

Г – глобалізація; Ц – цивілізація, ГЦП (горизонтальний ряд) – глобалізований цивілізаційний простір; ГЦП (вертикальний ряд) – глобалізоване цивілізаційне поле

Взаємопов'язаність глобалізації та цивілізації має суперечливий характер. Під впливом глобалізації формується єдиний простір взаємодії локальних цивілізацій, зростає їх взаємозалежність, посилюється обмін проектами життєустрою. Однак ця тенденція має й зворотний бік – прискорений розвиток цивілізаційної ідентичності, що знаходить свій прояв в усвідомленні власної соціокультурної самобутності, національної та етнічної самодостатності. Отже, проявляються інтеграція та дезінтеграція, уніфікація та диференціація.

В ідеалі, за таких умов, мало б відбуватися урівноваження між глобалізацією цивілізації та окультуренням глобалізації. Для того щоб це припущення набуло реальних рис, необхідно ці феномени розглядати паралельно, у тісному взаємозв'язку. Отже, окреслимо загальне та особливе між глобалізацією та цивілізацією.

Почнемо аналіз з питання про ідентичність. Цивілізаційна ідентичність асоціюється з різномаїттям, самобутністю, неповторністю, унікальністю та локальністю, у той час як глобалізаційна ідентичність пов'язана з універсалізацією, уніфікацією, глобальністю та тотальністю. Спрямованість глобалізації, як об'єктивного процесу, має пріоритети щодо певних сфер та напрямків суспільного розвитку. Якщо глобалізація супроводжується інтернаціоналізацією суб'єктного рівня, подальшою концентрацією управлінських функцій у наднаціональних структурах, то цивілізаційна ідентичність найбільше відчувається на індивідуальному рівні, тобто, з одного боку, відбувається макромізація суб'єктів глобалізації та їх мікромізація у цивілізаційному контексті – з іншому. У зв'язку з цим виникає питання щодо механізму враховування індивідуальних та групових цивілізаційних ідентичностей з метою моделювання майбутнього глобалізації. Саме в цьому полягає основна проблема регулювання глобалізаційних процесів з боку суспільства.

Поки що ж маємо справу з домінуванням техніцизму над гуманізмом, раціоналізму над нераціоналізмом. Крім того, глобалізація, надаючи пріоритет сфері техніко-технологічній та використовуючи сучасні комунікаційні технології, відповідним чином впливає й на світогляд та світосприйняття людини, нівелюючи її ідентичність як таку. Це у свою чергу вимагає свідомої праці суспільства у напряму окультурення та гуманізації глобалізованого простору.

Висновки до частини I

Цивілізаційний етап розвитку людства характеризується виокремленням певних сфер суспільного життя, серед яких значне місце посідає культура. Це певний спосіб життєустрою, "переживання життя", за яким представники різних культурних світів розрізняються між собою. Проте ці різні культурні світи, або цивілізації мають однотипну внутрішню структуру та проходять однакові стадії розвитку, що дає можливість їх порівняння. Більш того, локальні цивілізації одного покоління мають спільні риси й відрізняються від цивілізацій інших поколінь. Разом з тим, як засвідчив прорив "осьового часу", людство має єдині витоки, що дає надію на діалог між локальними цивілізаціями.

Цивілізації розвиваються не тільки за своєю внутрішньою логікою, але й під впливом різних чинників, серед яких ключова роль належить глобалізації. Глобалізація – це об'єктивний процес, що знаходить свій прояв у всезростаючій цілісності світового простору. У часі цей процес відрізняється масштабом, ступенем охоплення різних сфер людської діяльності та засобами комунікаційного зв'язку. У цьому сенсі глобалізація є вимірювачем рівня міжцивілізаційної взаємодії. З іншого боку, цивілізоване людство має здійснювати обмежуючий та регулюючий вплив на розвиток глобалізації.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші