Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Розряди культурної діяльності та закони руху культурно-історичних типів

При характеристиці культурної діяльності відповідних типів М. Данилевський виходив з посилки про те, що до неї здатний кожний народ, якщо він взагалі за своїми духовними задатками спроможний до історичного розвитку й вийшов із дитинства. При чому це не залежало від того, в який частині світу перебував той чи інший культурно-історичний тип. Більшою мірою здатність народу до культурної діяльності залежить від його віку. Народу, що старіє, відживає, нішо не допоможе, незалежно від того, де він живе – на Сході чи на Заході.

Безумовно, за змістом ця діяльність у кожного народу має різне наповнення та забарвлення. В той же час є такі сфери діяльності, що конче необхідні для підтримання життєдіяльності кожного соціуму незалежно від часу його існування. З цією метою М. Данилевський навів чотири спільних розряди (види) культурної діяльності в широкому сенсі. До першого розряду діяльності він відносив діяльність релігійну, що охоплює ставлення людини до Бога, тверду волю, яка складає живу основу моралі. Другий вид діяльності – це діяльність культурна: теоретична, наукова, естетична, художня, технічна та промислова. Наступний розряд діяльності стосується внутрішньо та зовнішньополітичної діяльності. Останній за переліком розряд діяльності культурно-історичних типів торкається економічної діяльності [40, с. 399].

М. Данилевський звертав увагу на те, що кожний окремий культурно-історичний тип зосереджував свої зусилля на одному або принаймні двох розрядах діяльності. На цій підставі євреїв він визначив як релігійний культурно-історичний тип. Грецький культурно-історичний тип – художньо-культурний. У той же час грекам, згідно з М. Данилевським, недоставало ні економічного, ні політичного, ні релігійного сенсу. Так, у політичному відношенні вони не змогли навіть піднятися до усвідомлення своєї політичної єдності. У свою чергу, римський культурно-історичний тип розвив лише політичну сторону людської діяльності. Усі ці культурно-історичні типи визначаються, як одноосновні. Не є багатостороннім, з точки зору М. Данилевського, й германо-романський культурно-історичний тип з причини його насильницького характеру. Що стосується Єгипту, Китаю, Вавилону, Індії та Ірану, їх культури були первинними, або підготовчими. З цієї причини перелічені раніше розряди культурної діяльності не були ще у цих давніх культурах диференційовані, відокремлені й перебували у змішаному стані [40, с. 401, 402, 404].

• Що стосується оцінок культурної діяльності зазначених культурно-історичних типів, то тут, на наш погляд, має місце помилка перспективи, при якій досліднику більш близькими є події сучасні, ніж давні. Недарма західноєвропейський тип класифікується як двоосновний, а його історичний попередник – римський тип – як одноосновний. Хоча у жодного історика не виникає сумніву в тому, що саме римляни заклали засади права як науки та практичної діяльності й були достатньо войовничим народом. Автор "Росії та Європи" не є послідовним в оцінці історичної місії народів, що належали до центрів давніх цивілізацій. З одного боку, він відносив їх до числа десяти культурно-історичних типів, а з іншого – применшував їх роль у спадкоємності культури, вважав, що вони лише виробили умови, при яких стало можливим суспільне життя [40, с. 74, 401]. У зв'язку з цим складається враження, що М. Данилевський вдався до демонстрації подібних прикладів з єдиною метою – підготувати читача до сприйняття слов'янського типу як такого, що мав реалізувати себе в усіх чотирьох сферах суспільної діяльності. Хоча немає потреби наводити багато аргументів проти цієї тези. Достатньо тільки нагадати, що майже усі слов'янські народи протягом значного історичного часу демонстрували свою нездатність до політичного життя, оскільки південні, західні та східні слов'яни слугували етнографічним матеріалом для побудови Османської, Австрійської (Австро-Угорської), Російської імперій, а також Польської держави. Не є сильною стороною слов'ян і економічний вид діяльності.

Певної системності теорії культурно-історичних типів надають закони їх руху або розвитку, кількість яких складає цифру п'ять. Перший з них в якості одного з ідентифікаторів цих типів визначає мову.

Другий закон розкриває умови зародження та розвитку цивілізації як одного з періодів культурно-історичного типу. Для цього необхідно, щоб народ, який належить до нього, користувався політичною незалежністю. Третій закон заперечує передачу засад цивілізації одного культурно-історичного типу народам іншого типу. Кожний тип виробляє їх для себе сам при більшому чи меншому впливі чужих, передуючих або сучасних цивілізацій. Наступний закон свідчить, що цивілізація лише тоді досягає повноти, різноманітності та багатства, коли різні етнографічні елементи, що складають її, користуючись незалежністю, складають федерацію або політичну, систему держав. Останній, п'ятий закон констатує, що період цвітіння та плодоношення культурно-історичного типу є відносно нетривалим і виснажує раз і назавжди його життєву силу [40, с. 77-78].

Коментуючи наведені формулювання законів розвитку культурно-історичних типів М. Данилевського, доречно зробити кілька зауважень. Перш за все, не виглядає переконливою доказова база цих законів, якщо взагалі можна говорити про можливість існування законів у сфері гуманітарних наук. Скоріш за все в даному випадку треба вести мову про певні ознаки визначення культурно-історичних типів. Деякі з них були використані у так званій марксистській теорії націй. Відносно твердження щодо схожості мов як запоруки духовної єдності зазначимо, що історичний досвід демонструє іноді все навпаки, коли між народами, що спілкуються однією мовою, не тільки відсутнє ідейне єднання, а існує нерозуміння одне одного й часто спалахує ворожнеча. Щодо питання про взаємовплив культурно-історичних типів, то тут слід зазначити, що передача цивілізаційних засад взагалі можлива лише на початковій стадії розвитку типу або начальній фазі етногенезу, й саме вона є найбільш небезпечною для нового культурно-історичного типу. В цілому ж, важко уявити історичний процес як такий, що розвивається у одному напрямку. Власне саме це автор опосередковано доводив своїм четвертим законом. А в іншому місці своєї праці М. Данилевський дав наступне пояснення тому, що він мав на увазі під законами суспільних наук: "Філологічна та історична науки не можуть бути теоретичними, оскільки суспільні явища не управляються ніякими особливими законами, крім спільних духовних законів" [40, с. 134].

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші