Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Образи майбутнього типів моделі сучасного світового співтовариства

Для розуміння масштабів та характеру міжцивілізаційної взаємодії типів моделі як інтегративних виразників соціокультурних цінностей певний інтерес має визначення їх образу майбутнього як своєрідного дороговказника у глобалізованому світі.

Першому типу притаманний, у якості образу майбутнього, принцип саморозвитку з техніко-технологічною та економічною домінантою, оскільки саме західна цивілізація є прикладом для інших на шляху виборювання першості у різних галузях суспільного життя. Тому коли К. Поппер казав про відкритість західного суспільства, він тим самим закликав до запозичення його досягнень іншими країнами світу, хоча й розумів, що досконале суспільство є недосяжним. Недарма у нього з часом з'явився опонент у особі Дж. Сороса, який визначив внутрішніх ворогів відкритого суспільства – ринковий фундаменталізм, користолюбство та егоїзм. У своїй праці "Про глобалізацію" він підкреслював, що "шок від подій 11 вересня 2001 р. змусив народ США усвідомити, що інші народи можуть сприймати їх зовсім не так, як вони самі себе сприймають... Це створює незвичну можливість переосмислити та переформувати світ глибше, ніж це було можливо раніше" [101, с. 10]. Не заперечуючи факту домінування США, він стверджував, що їм бракує морального підґрунтя.

Для другого, третього та четвертого типів моделі, що представляють східні традиційні суспільства, пріоритетним щодо визначення образу майбутнього є розвиток на засадах власної цивілізаційної ідентичності.

П'ятий тип – постсоціалістичні країни, після здійснення революцій кінця 1980-х pp., що мали інверсійний (зворотний) характер, прийняли, в якості прикладу західний шлях розвитку. Свідоцтвом їх долучення до цінностей західної цивілізації став вступ деяких з них до Європейського Союзу та приєднання до НАТО. Наскільки цей шлях є продуктивним та небезпечним у частині втрати власної цивілізаційної ідентичності визначить час.

Шостим типом, до якого належать постколоніальні країни, у якості орієнтиру обрано принцип "гарно жити у гарному суспільстві", що можна пояснити втратою країнами цього типу надії на власну спроможність наздогнати "потяг" під назвою модернізація. 1 все ж обрання образу майбутнього у такий спосіб загрожує втратою цивілізаційної ідентичності. Цей висновок хіба що не розповсюджується на мусульманські країни.

Країни, що відносяться до сьомого типу моделі, притримуються позиції збереження сучасного як антиподу розвитку глобалізації та масової культури, що сприймаються ними як загроза власному існуванню. Це цивілізаційне поле можна визначити як місце героїчних сподівань, жертвування та боротьби з ворогами ісламського світу.

З метою визначення взаємодії між різними типами моделі, співставлений їх образів майбутнього пропонуємо застосувати кількісні методи оцінки по кожному з чотирьох критеріїв, які було покладено у основу типізації сучасного співтовариства за 10-бальною шкалою з таким розподілом балів: максимальний позитивний прояв тих чи інших ознак за встановленими критеріями оцінюється (+10), відповідно негативний (-10), середній +5 та -5, нейтральний 0 балів.

Наведені у табл. 3.5 бали є середньостатистичними показниками, виведеними за результатами опиту студентів, що вивчали навчальну дисципліну протягом останніх п'яти років. На їх підставі можна зробити певні висновки, які стосуються рейтингу критеріїв типізації сучасного світового співтовариства, рейтингу типів моделі та взаємодії між цими типами, що дозволяє розкрити тенденції розвитку цивілізацій під впливом глобалізації, модернізації та лібералізації.

Таблиця 3.5

Характеристика типів моделі згідно визначених критерії (за 10 – бальною шкалою)*

Типи моделі

Г

ЦС

М

Л

Рейтинг

типів

Перший

+10

+5

+ 10

+10

+ 35

Другий

+ 10

+10

+10

+5

+ 35

Третій

+5

+10

+5

+5

+ 25

Четвертий

+10

+5

+10

+5

+ 30

П'ятий

+5

0

+5

+5

+ 15

Шостий

-10

0

-5

-10

-25

Сьомий

-10

+ 10

-10

-10

-30

Рейтинг критеріїв

+ 20

+ 40

+ 25

+ 10

*Умовні позначення: Г – глобалізація; ЦС – цивілізаційна самоідентифікація; М – модернізація; Л – лібералізація.

Почнемо з аналізу даних про рейтинг критеріїв типізації сучасного світового співтовариства. Найбільш вагомими серед них й такими, що забезпечують досягнення успіху, виявилися цивілізаційна самоіндентифікація, модернізація та глобалізація. Приклад країн, що належать до другого, третього та четвертого типів, свідчить не тільки про сумісність техніко-технологічної та цивілізаційної складових розвитку глобалізованого світу, а й про розгляд цивілізаційної самоідентифікації як важливого чинника конкурентоздатності суспільств східного типу. Ідеологія лібералізму поступово втрачає ту роль, яку вона відігравала у XX ст, що пов'язано з вичерпанням ліміту його функцій як і будь-якої іншої ідеологічної течії. Місце ідеології як групового та індивідуального ідентифікатора все далі буде виконувати цивілізаційна ідентичність, за допомогою якої людські спільноти будуть відрізнятися одна від одної у космополітизованому соціумі. Це підтверджується й світовою тенденцією деполітизації суспільного життя та еволюцією звичного статусу держав-націй до полінаціо- нальних спільнот. У першу чергу ця тенденція набуває сили у Європі, де, крім євроінтеграції, свою справу робить неконтрольований процес глобалізації, внаслідок чого у середовищі моноетнічних спільнот утворюються ареали, що складаються з представників інших цивілізацій. Усе це актуалізує проблему цивілізаційної самоідентифікації європейців в умовах певних загроз, які мають не екзогенний, а ендогенний характер. Отже, якщо колись Європа здійснювала культурну експансію на інші континенти, то тепер вона має турбуватися про збереження власної соціокультурної ідентичності на внутрішньо- цивілізаційному та національному рівнях.

Рейтинг типів моделі свідчить, що серед чотирьох самодостатніх типів три – представники азіатського континенту, що є носіями не- європейської цивілізаційної ідентичності. На іншому полюсі рейтингу перебувають представники азіатсько-африканського світу, а також країни Латинської Америки. Чим пояснити той факт, що представники східних цивілізацій опинилися поза різні боки суспільного розвитку, одні з яких належать до заможної частини світу, інші – до найбіднішої? Причиною цього є наслідки політики європеїзації, яка здійснювалася тривалий час під знаком беззаперечної переваги цінностей західної цивілізації. Приклад постсоціалістичних країн, що займають у рейтингу типів моделі проміжне становище, демонструє інший бік зневажливого ставлення до власної цивілізаційної ідентичності, коли її місце посіли ідеологічні та класові інтереси. Як відомо крайнощі, перебуваючи на зустрічних курсах, рано чи пізно сходяться, що й засвідчив світовий досвід наприкінці XX – на початку XXI ст. А висновок, що випливає з цього, один: у програші опинилися не окремі держави, а людство у цілому, а тому важливо, щоб модернізація здійснювалася з урахуванням соціокультурної ідентичності, яка має національний та цивілізаційний виміри.

Посилаючись на наведені рейтинги, окреслимо різні види взаємодії між типами моделі сучасного світового співтовариства, за результатами аналізу якої можна спрогнозувати тенденції розвитку не тільки окремих цивілізацій, а й перспективи міжцивілізаційного діалогу.

Спочатку визначимо діадні (парні) види взаємодії типів моделі. Один з них – між першим та сьомим, а також першим та шостим типами – можна віднести до категорії конфліктних. У основі цього конфлікту, попри намагання подати його як міжцивілізаційний (міжконфесійний, міжкультурний), лежить боротьба за ресурси та суспільні блага між глобалістами та локалістами. Перші продовжують використовувати афро-азіатський континент в інтересах транснаціональних корпорацій, другі ставляться до країн "золотого мільярду" як до таких, що нажили своє багатство за рахунок грабіжки їх ресурсного потенціалу та нещадної експлуатації народів, відсталих у економічному відношенні.

До другого виду конфліктної діадної парадигми слід віднести взаємодію між шостим та сьомим типами, з одного боку, та другим, третім типами моделі – з іншого. За своєю природою він є майже таким, як і попередній вид взаємодії. Різниця полягає у тому, що між собою конфліктують представники споріднених цивілізацій – традиційних суспільств (виключення складають ісламські та латиноамериканські країни). Більше шансів у боротьбі за гегомонію на цьому просторі має Китай як велика континентальна держава, напротивагу острівній та дещо віддаленій від інших азіатських країн Японії, а також країни четвертого типу – за законом "малих величин".

Кілька видів конфліктної діадної взаємодії випливають з суперечливості відносин, породжених конкурентною боротьбою й забарвлених різною цивілізаційною ідентичністю – між першим та другим і третім типами відповідно, а також між другим та третім типами. Основу цих конфліктів складає боротьба за домінування у тому чи іншому регіоні, або боротьба за вплив на певну країну з метою встановлення власної гегемонії. Не виключно, що така боротьба між "європейськими" та "азіатськими" типами може набути форму міжцивілізаційного конфлікту.

Конфлікт між тими чи іншими типами моделі може мати й інші варіанти взаємодії: один тип, наприклад, перший – проти двох інших (другого та третього), один тип – проти трьох й т.д., що є менш вирогідним. Проте варіант один – проти усіх інших можна розглядати як цілком реальний: сьомий тип проти перших шести. Так, спалахи терористичних та екстремістських актів у різних кутах земної кулі іноді ідентифікуються як саме такі, хоча їх причина частіше за все є банальною, а наслідки – такими, що відповідальність за них можна покласти не тільки на ті чи інші міжнародні організації чи рухи, а й на країни й навіть ісламський світ у цілому. Не секрет, що насправді це є не більш, ніж політична спекуляція. Ця практика була так прокоментована французькою газетою "La Mond Diplomatigue": "Вісь зла дійсно існує, але вона проходить не через Ірак та Іран, а через МВФ та ВБРР. Якщо є сьогодні у світі серце тьми, воно розміщено не в Азії й не в Африці, а у Вашингтоні" [68, с. 86]. Наскільки точною тут є оцінка відповідальності США за напруженість у світі – це окреме питання, але причетність до неї наддержави дійсно має місце. Що стосується практики перекладання відповідальності щодо загрози світу на мусульманські країни та їх віднесення до одного з полюсів міжцивілізаційного зіткнення, наведемо з цього приводу точку зору С. Кортунова, який зазначав, що ісламський світ поки що є лише віртуальним цивілізаційним суб'єктом, оскільки мусульмани об'єднані конфесійно, але роз'єднані політично та юридично [61, с. 78]. Але треба пам'ятати, що іслам є джерелом потенційної загрози до тих пір, поки у процесі становлення нового світового порядку не будуть враховуватись його інтереси. Це правило діє також й по відношенню до будь-якого іншого суб'єкта цивілізаційної взаємодії.

Ці та інші можливі види взаємодії типів моделі сучасного світового співтовариства можна графічно зобразити так (рис. 3.5):

Види взаємодії типів моделі світового співтовариства

Рис. 3.5. Види взаємодії типів моделі світового співтовариства

У лівій частині вісі, позначеній знаком мінус, розташовані шостий та сьомий типи моделі, які ідентифікуються як несамодостатні та проблемні. Але якщо шостий тип відносно індиферентний до власної соціокультурної ідентичності, то сьомий тип відзначається загостреним відчуттям цивілізаційної самоідентифікації. У правій частині вісі розташовані різні за цивілізаційною ідентичністю, але однаково успішні у справі опанування сучасними технологіями та комунікаціями і з цієї причини самодостатні типи моделі, які мають плюсову позначку. Центр вісі опанував п'ятий тип з ідентифікуючим знаком нуль, що підкреслює його перехідний статус між проблемними та самодостатніми типами.

Парадигма міжцивілізаційного конфлікту апріорі виключає врахування внутрішньоцивілізаційного протиборства чи суперництва, оскільки за визначенням – це інший тип відносин, який має міждержавний статус. Але цього не можна сказати про суперечності, які поки що мають латентну форму, між США, з одного боку, та європейськими країнами – з іншого. Крім цього, існує суперництво і між окремими країнами Європи, наприклад між Німеччиною та Францією, Великою Британією та Францією. Цей вид протиборства з часом може набути стратегічного значення у всіх вимірах.

Усі перелічені види взаємодії між типами моделі сучасного світового співробітництва можна віднести до песимістичного сценарію розвитку міжцивілізаційних контактів.

Достатніх підстав для побудови оптимістичного сценарію цивілізаційного розвитку людства поки що не дуже багато, незважаючи на відсутність за останні два десятиріччя системного ідеологічного протиборства. Для оптимізму необхідно, щоб соціокультурні цінності, якими керуються представники різних цивілізацій, доповнювали одна одну й слугували не конфронтації, а встановленню діалогу між різними спільнотами. Але щоб ця умова була дотримана й втілена у соціальну практику доцільно, щоб глобали як транссистемний інтегративний прошарок перетворилися на аналог відповідного соціокультурного прошарку, тільки тоді глобалізований простір отримає ознаки цивілізованого. Сподіватися на те, що взяти на себе таку місію здатні сучасні геостратегічні гравці, малоймовірно. Треба чекати настання другого "осьового часу", на що ще кілька десятків років тому сподівався К. Ясперс. Такий духовний прорив потребує піднесення на якісно новий рівень не тільки суспільної думки.

Поки людство існує, у нього є вибір між двома варіантами: втрати соціокультурної самоідентифікації в умовах суцільної глобалізації цивілізаційного простору або переведення цивілізаційного протиборства у геополітичну площину.

Висновки до частини III

Представники західної, російської та вітчизняної цивіліографії досліджують переважно тенденції розвитку постіндустріальної цивілізації.

Окреме місце серед них посідають теоретики світсистемного підходу, які доказали, що кожна локальна цивілізація розвивається за своїм ритмом. Поділ ними світу на ядро, периферію та полупериферію, з одного боку, відбиває різний рівень розвитку людських спільнот, а з іншого – свідчить про багатовимірність історичного процесу.

Концепція постіндустріального суспільства Д. Белла та ідея "хвильового" історичного розвитку Е. Тоффлера дають повне уявлення про загальну характеристику цивілізації четвертого покоління. Вони також виявили тенденцію взаємопов'язаності різних локальних цивілізацій.

Публікації Ф. Фукуями, С. Гантінгтона та З. Бжезінського були покликані довести переваги західної цивілізації перед іншими. Такий підхід є не тільки не конструктивним, а й несе у собі загрозу конфлікту між представниками різних спільнот.

Праці російських та українських фахівців присвячені виявленню тенденцій розвитку сучасних цивілізацій та обґрунтуванню шляхів їх співробітництва у глобалізованому світі.

Подане в останній главі навчального посібника авторське бачення моделі сучасного світового співтовариства мало на меті врахування різних факторів, які впливають на процес міжцивілізаційної взаємодії.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші