Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Інвестування arrow Аналіз інвестиційних проектів
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Мета аналізу ризику проекту

Ризик – це можливість настання події, яка з Являється завдяки впливу на дану систему яких – небудь факторів ризику: внутрішніх, зовнішніх, а можливо тих і інших разом. В кожному конкретному випадку необхідно розглядати ситуацію, що склалася з факторами саме для даного ризику. Але для практичних цілей недостатньо з'ясувати можливість настання події, важливо також визначити, чи може ця можливість перетворитися в реальність із всіма можливими наслідками. Тобто, для цього необхідно проаналізувати ступінь ризику та визначити його величину.

Аналіз ризику виконують всі учасники проекту:

замовник як найбільш зацікавлений учасник проекту використовує результати аналізу для планування всіх його елементів;

підрядчик намагається обмежити число і „ціну" факторів ризику, за які він несе відповідальність. Крім того, результати аналізу допоможуть йому сформувати більш реалістичний, – отже, потенційно беззбитковий план дій у рамках проекту;

банк використовує результати аналізу для визначення умов кредитування проекту;

страхова компанія обгрунтовує умови майнового (або іншого) страхування учасників проекту.

Ступінь ризику – це ймовірність настання досліджуваної події. Причому не обов'язково якоїсь неприємної події, наприклад, фінансових втрат. Подія може бути і цілком приємна, наприклад, виграш в лотарею. В лотареї може бути виграш, але на жаль, програти більш ймовірно, проте чомусь учасники лотареї завжди думають про виграш та намагаються оцінити його ймовірність.

Можливий розподіл аналізу ризиків за двома видами – якісним і кількісним, що доповнюють один одного.

Якісний аналіз має за мету ідентифікувати фактори, ділянки й види ризиків.

Кількісний аналіз спрямований на визначення чисельних параметрів окремих ризиків і ризику проекту в цілому.

В даний час найбільшого розвитку кількісна оцінка ризику отримала в задачах, що пов'язані з прийняттям рішень на фінансових ринках. Робота на фінансових ринках – це значний ризик, тобто події настають з великою швидкістю, змінюючи одна одну. Одні виграють при її настанні, інші програють, але гра, наприклад, на фондовому ринку, де постійно змінюються курси акцій, не припиняється із можливості мати збитки, оскільки можливі й виграші. Тому, знову повторюючись слід наголосити, що не варто на ризик відносити лише можливість настання несприятливих будь – яких подій. Іншими словами, ризик – це лише можливість появи небезпеки чи неприємності, але не сама небезпека чи неприємність.

Тому навіть фінансові ризики навряд чи справедливо завжди фарбувати в чорний колір. Тим паче, що чорний чи сірий залежить від ймовірності, а не від самої можливості настання події.

Під подією в теорії ймовірності розуміють будь – який факт, який в результаті досліду може статися або не статися. Проте, розглядаючи сукупність різних подій, наприклад, появи “орла” при підкиданні монети, появи загаданої карти при тасуванні колоди, проколу колеса автомобіля, що рухається на протязі певного часу, не тяжко побачити, що кожна із цих подій володіє в якійсь мірі можливістю, причому одна більшою, інша меншою. Зокрема, з наведеного прикладу видно, що перша із вказаних подій більш ймовірна, ніж друга, тим паче третя.

Для того, щоб кількісно порівняти між собою події за ступенем їх можливості, необхідно з кожною подією пов'язувати певне число, яке буде тим більше, чим більша можливість події. Це число прийнято називати ймовірністю події.

З метою порівняння між собою різних подій за ступенем їх можливості, встановлена одиниця виміру, в якості якої прийнята ймовірність достовірної події, тобто такої події, яка в результаті досліду обов'язково має статися.

Якщо достовірній події відповідає ймовірність, рівна одиниці, то решта подій – можливі, але не достовірні – будуть характеризуватися ймовірностями менше одиниці, тобто ті, що складають якусь частину одиниці. На противагу достовірній події є неможлива подія, тобто така подія, яка в даній системі не може статися. Наприклад, півень ніколи не знесе яйце. Звичайно, що ймовірність даної події дорівнює нулю.

Таким чином, ми визначили одиницю виміру ймовірностей – ймовірність достовірної події знаходиться в межах від 0 до 1.

Якщо виконана серія із п дослідів, в кожному з яких могла з'явитися чи не з'витися деяка подія А, то частиною подій А в даній серії дослідів називається відношення числа дослідів, в яких з'явилася подія А до загальної кількості проведених дослідів. Частоту події називають його статистичною ймовірністю.

Ще одним важливим поняттям теорії ймовірності, яке необхідне для управління ризиком є поняття про випадкову величину.

Випадковою називається величина, яка в результаті досліду може прийняти те чи інше значення, причому заздалегідь не відомо, яке саме. Приклад випадкової величини – кількість дзвінків на один телефонний номер за добу.

Розрізняють випадкові величини дискретного та безперервного типів. Можливі значення дискретних величин можуть бути перераховані завчасно. Можливі значення безперервних величин не можуть бути завчасно перелічені і безперервно заповнюють якийсь проміжок.

Законом розподілу випадкової величини називається будь – яке відношення, що встановлює зв'язок між можливими значеннями випадкової величини та відповідними їх ймовірностями. Про випадкову величину кажуть, що вона підпорядкована даному закону розподілу.

Кількісну характеристику цього розподілу ймовірностей зручно зобразити не ймовірністю подій X = х, а ймовірністю події X ≤ х, де х – деяка поточна змінна. Ймовірність цієї події, очевидно, залежить від х, є деякою функцією від X. Ця функція називається функцією розподілу випадкової величини X і позначається F(x):

F(x) = Р(Х ≤ х) (7.1)

Функцію розподілу F(x) іноді називають також інтегральною функцією розподілу або інтегральним законом розподілу.

Функція розподілу – це найуніверсальніша характеристика випадкової величини. Вона існує для всіх випадкових величин як дискретних, так і безперервних. Функція розподілу повністю характеризує випадкову величину з точки зору ймовірності, тобто є однією із форм закону розподілу.

Реально існуючий ризик, тобто коли є ймовірність настання події, має математично виражену ймовірність настання цієї події. Для кількісного визначення величини ризику необхідно знати всі можливі наслідки якоїсь конкретної дії та ймовірність настання цих наслідків.

Величина ризику, чи ступінь ризику можна виміряти двома критеріями за допомогою середнього очікуваного значення; коливання (мінливість) можливого результату.

Середнє очікуване значення – це те значення величини події, що пов'язано з невизначеною ситуацією. Середнє очікуване значення є середньозваженим для всіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату використовується як частота чи як питома вага відповідного значення. Середнє очікуване значення вимірює результат, що ми очікуємо в середньому.

Приклад 7.1. Якщо відомо, що при вкладенні капіталу в заходи А з 140 випадків прибуток 11,5 тис. грн. було отримано в 48 випадках (імовірність 0,4), прибуток 25 тис. грн. – у 46 випадках (ймовірність 0,35) і прибуток 16 тис. грн. – у 30 випадках (ймовірність 0,25), те середнє очікуване значення складе 20,35 тис. гр.:

11,5* 0,4 + 25 * 0,35 +16 *0,25 = 20,35 тис. грн.

Аналогічно було знайдено, що при вкладенні капіталу в заходи Б середній прибуток склав:

25 * 0,3 + 18* 0,5 + 30 * 0,2 = 23,5 тис.грн.

Порівнюючи дві суми очікуваного прибутку при вкладенні капіталу в заходи А и Б, можна зробити висновок, що при вкладенні в захід А величина одержуваного прибутку коливається від 11,5 до 25 тис. грн. і середня величина складає 20,35 тис. грн.; у захід Б величина одержуваного прибутку коливається від 18 до 30 тис. грн. і середня величина дорівнює 23,5 тис.грн. Середня

величина являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дозволяє прийняти рішення на користь якого-небудь варіанта вкладення капіталу. Для остаточного ухвалення рішення необхідно виміряти коливання показників, тобто визначити міру коливання (мінливості) можливого результату. Коливання можливого результату являє собою ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього на практиці звичайно застосовують два близько пов'язаних критерії: дисперсію і середнє квадратичне відхилення. Дисперсія являє собою середньозважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:

(7.2)

де – дисперсія;

X – очікуване значення для кожного випадку спостереження;

X – середнє очікуване значення;

п – число випадків спостереження (частота).

Середнє квадратичне відхилення визначається за формулою:

де G – квадратичне відхилення.

При рівності частот маємо окремий випадок:

(7.3)

Середнє квадратичне відхилення є іменованою величиною і вказується в тих же одиницях, у яких виміряється ознака, що варіює. Дисперсія і середнє квадратичне відхилення є мірою абсолютного коливання.

Для аналізу звичайно використовується коефіцієнт варіації.

Коефіцієнт варіації являє собою відношення середнього квадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує ступінь відхилення отриманих значень:

(7.4)

де V – коефіцієнт варіації, %;

G – середнє квадратичне відхилення;

X – середнє очікуване значення.

Коефіцієнт варіації – відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення досліджуваного показника. За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, які виражені у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100%. Чим більше коефіцієнт, тим більше коливання. Встановлено наступну якісну оцінку різних значень коефіцієнта варіації: до 10% – слабке коливання;

10-25% – помірне коливання; понад 25% – високе коливання.

Розрахунок дисперсії при вкладенні капіталу в заходи А и Б відображено у табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Розрахунок дисперсії при вкладенні капіталу в заходи А та Б

Номер полії

Захід А

Захід Б

отриманий прибуток, тис.грн, X

кількість випадків спостережень, я

отриманий прибуток, тис.грн, X

кількість випадків спостережень, я

1

11.5

48

-8,85

78,32

3760

25

22

1,5

2,25

49,5

2

25

46

4,65

21,62

995

18

45

-5,5

30,25

1361,5

3

16

30

-4,35

18,92

568

30

19

6,5

42,25

803

Всього

20,35

124

5323

23,5

86

2214

Приклад 7.2. Середнє квадратичне відхилення складає при вкладанні капіталу:

у захід А

у захід Б

Коефіцієнт варіації:

для заходу А

для заходу Б

Коефіцієнт варіації при вкладенні капіталу в захід Б менше, ніж при вкладенні в захід А, що дозволяє зробити висновок про ухвалення рішення на користь вкладення капіталу в захід Б. Можна застосовувати також трохи спрощений метод визначення ступеню ризику.

Кількісно ризик інвестора характеризується оцінкою ймовірної величини максимального і мінімального доходів. При цьому, чим більше діапазон між цими величинами при рівній їхній ймовірності, тим вище ступінь ризику.

Тоді для розрахунку дисперсії, середнього квадратичного відхилення і коефіцієнта варіації можна використовувати наступні формули:

де -дисперсія;

– ймовірність одержання максимального доходу (прибутку, рентабельності);

– максимальна величина доходу (прибутку, рентабельності);

X – середня очікувана величина доходу (прибутку, рентабельності);

– ймовірність одержання мінімального доходу (прибутку, рентабельності);

– мінімальна величина доходу (прибутку, рентабельності);

G – середнє квадратичне відхилення;

V – коефіцієнт варіації.

Приклад 7.3. Вибрати найменш ризикований варіант вкладення капіталу.

Перший варіант. Прибуток при середній величині 20 тис. грн. коливається від 12 до 30 тис. грн. Ймовірність одержання прибутку в 12 тис. грн. дорівнює 0,2 та прибутку в 30 тис. грн. – 0,3.

Другий варіант. Прибуток при середній величині 35 тис. грн. коливається від 25 до 40 тис.грн. Ймовірність одержання прибутку в 35 тис.грн. дорівнює 0,4 і прибутку в 40 тис.грн. – 0,3.

При першому варіанті вкладення капіталу:

При другому варіанті вкладення капіталу:

Порівняння значень коефіцієнтів варіації показує, що менший ступінь ризику притаманний першому варіанту вкладення капіталу.

Процес здійснення інвестицій розглядається як деяке упорядковане явище і може бути представлене в рамках теорії систем у вигляді "чорної шухляди", а механізм управління ним зображений на рис. 7.2.

"Вхід" системи характеризується параметрами інвестиційної проблеми, яку необхідно вирішити по конкретних інвестиційних ресурсах (необхідна ризиковість і прибутковість, наявність вільних засобів для інвестицій, джерел інвестиційних ресурсів, стан інвестиційного портфеля і т.д.). У результаті на "виході" системи виникає рішення, що може бути виражене кількісно чи якісно, що має визначений ступінь адекватності, імовірність реалізації і ступінь ризику досягнення запланованого результату.

Механізм управління інвестиційним процесом на підприємстві

Рис. 7.2. Механізм управління інвестиційним процесом на підприємстві

До компонентів "зовнішнього середовища" системи відносяться фактори макросередовища підприємства, інфраструктури регіону, що впливають на якість управлінського рішення. До них, у першу чергу, можна віднести політико-економічну ситуацію в країні, міжнародну інтеграцію, фактори інфраструктури регіону, фактори, що характеризують конкретні зв'язки підприємства.

Зворотний зв'язок характеризує різні інформаційні потоки, що надходить як до осіб, що ініціювали ухвалення рішення, так і до "процесу" (осіб, що прийняли рішення). Наявність такого роду інформації може бути пов'язана з неякісним рішенням проблеми, необхідністю коригування і доробки рішення у зв'язку зі змінами зовнішнього чи внутрішнього середовища підприємства, іншими факторами.

Застосування системного підходу до процесу ухвалення інвестиційного рішення дозволяє визначити структуру проблеми, спосіб її вирішення, взаємозв'язки компонентів системи і черговість їхнього удосконалення.

Схема прийняття рішення, запроваджена російською та українською школами, базується на прямоточному русі від одного етапу до іншого. Після виявлення проблеми і встановлення умов та факторів, що сприяють її виникненню, виробляється декілька варіантів рішень, з яких обирається найліпший. Більш детально структура процесу прийняття інвестиційних рішень за етапами та процедурами, яка розроблена на базі підходів вітчизняної школи наведена в таблиці 7.2.

Таблиця 7.2

Етапи та процедури процесу прийняття інвестиційного рішення

№ п/п

Етап

Процедура

1

Постановка

проблеми

Виникнення ситуації дефіциту фінансових ресурсів.

Поява проблеми залучення необхідних інвестицій.

Збір необхідної інформації про стан фінансового ринка (зовнішнє середовище) та фінансової системи підприємства (внутрішнє середовище).

Опис проблемної ситуації, що виникла на підприємстві

2

Розробка варіантів рішення

Формулювання вимог – обмежень до інвестиційного рішення. Збір необхідної інформації з зовнішнього і внутрішнього середовища.

Розробка можливих варіантів інвестиційних рішень.

3

Вибір рішення

Визначення критеріїв рішення: прибутковість та ризкковість інвестиції, зміні в стані фінансової системи підприємства, інші. Вибір рішень, що відповідають критеріям. Оцінка можливих наслідків прийняття окремих варіантів інвестиційного рішення. Вибір переважного рішення з урахуванням критеріїв та можливих наслідків.

На першому етапі здійснюються збір, обробка та аналіз інформації зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства. Його основна задача – своєчасне виявлення сигналів ускладнень в функціонуванні та попереднє визначення причин.

На другому етапі проводять опис проблемної ситуації, виявляють її характер, та фактори (зовнішні або внутрішні), що її спричинили, а також вибирають релевантну інформацію. Наприклад, у підприємства виникає потреба в фінансуванні оновлення основних фондів. Застаріле обладнання призвело до того, що суттєво погрішилась якість продукції, що виробляється, а це в свою чергу спричинило зменшення збуту та звуження долі ринку. Як наслідок такого процесу з'являється брак готівки, та погіршення платоспроможності підприємства.

На третьому етапі діагностується проблема, що виявлена: на основі інформації, яка надходить фіксуються симптоми та причини виникнення проблемної ситуації. Діагностика, формулювання та обгрунтування проблеми – значна теоретична і практична задача. Ідентифікація проблеми є центральною частиною процесу, бо коли припускається помилка, зміст подальших етапів може отримати невіру направленість. Так, продовжуючи наведений вище приклад, слід зазначити наступне. Якщо проблема необхідність оновлення основних фондів ідентифікована невірно і зниження платоспроможності підприємства зумовлене невірною збутовою або маркетинговою політикою, то її вирішення призведе до зайвих витрат, які в майбутньому лише погіршать фінансовий стан підприємства.

На четвертому етапі успішне розв'язання проблеми залежить від пророблених альтернатив її вирішення. Зусилля спрямовані на ретельний добір та обґрунтування усіх можливих альтернатив, які обираються з урахуванням обмежень, можливостей та критеріїв. Для проблеми, яка вибрана нами за приклад можлива наявність наступних альтернатив: отримання банківського кредиту, залучення інвестицій (закордонних або вітчизняних), використання лізингу, випуск облігаційного займу, тощо. Нечітко сформульовані проблеми вирішуються в умовах невизначеності.

На п'ятому етапі провадиться попередній вибір найкращої альтернативи на основі прогнозів, розрахунків ризику, аналізу припустимих з позицій досягнення цілей, затрат, ресурсів, а також відповідності кінцевим умовам їх реалізації. Кінцевий результат етапу – винесення судження альтернатив.

На шостому етапі альтернативи оцінюються на основі інформації, що представлена та додаткових відомостей, при цьому використовуються результати аналітичних розрахунків за різними варіантами, ризиків, а також особистий досвід осіб, що приймають рішення.

На сьомому етапі остаточно приймається та оформлюється рішення в залежності від рівня ієрархії проблеми. Восьмим етапом є реалізація прийнятого управлінського рішення.

Невизначеність – властивість об'єкту прийняття рішення, що виявляється в його невиразності неясності, необгрунтованості та приводить до недостатньої можливості для особи, яка приймає рішення усвідомлення, розуміння, визначення його теперішнього та майбутнього стану.

Ризик – це можлива загроза, дія навмання, що потребує, з одного боку, сміливості в надії на щасливий вихід, з іншого – урахування математичного обґрунтування ступеня ризику.

Практика прийняття рішень характеризується сукупністю умов та обставин (ситуацією), які створюють ті чи інші відносини, обставини, положення в системі прийняття рішень. Розглядаючи якісні та кількісні характеристики інформації, що знаходиться у розпорядженні особи, яка приймає рішення, можна виділити рішення, що приймаються в умовах: визначеності (достовірності); невизначеності (ненадійності); ризику (імовірнісної визначеності).

В умовах визначеності можна з достатньо високим ступенем точності визначити можливі альтернативи рішення, однак на практиці ситуації повної визначеності відсутні, тому що важко оцінити фактори, які створюють умови для прийняття рішення.

Джерелами ризику та невизначеності умов, що очікується у розвитку об'єкта управління можуть слугувати фактори як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. В ситуації ризику можна через використання теорії ймовірності розрахувати імовірність тієї чи іншої зміни середовища, а в ситуації невизначеності значення імовірності отримані не можливо, невизначеність виявляється через неможливість визначити імовірність настання різних станів зовнішнього середовища із-за їх необмеженої кількості та відсутності способів їхньої оцінки. Невизначеність можна врахувати різними способами, вона зменшується, якщо звести її до умов ризику. Зниження невизначеності, необхідної для прийняття рішення на практиці забезпечується:

  • • добором інформації, яка зменшує невизначеність очікувань;
  • • обробкою інформації методами аналізу, прогнозу, сценарію та визначення причин, форм та наслідків невизначеності;
  • • розробкою моделей, які адекватні умовам ситуацій, що склалися та отриманням в результаті моделювання значень цільових показників, функціональних залежностей станів об'єкта управління та оточуючого середовища.

При прийнятті обґрунтованих інвестиційних рішень необхідно оцінювати рівень ризику як об'єктивну (кількісну міру можливості настання випадкової події) та суб'єктивну можливість втрат (що встановлюється експертним шляхом). Для цього використовується апарат теорії імовірності: лема Маркова, нерівність Чебишева, модель рівномірного розподілу і вибірки, правило Байєса до уточнення суб'єктивних імовірностей ризику.

Якщо ми маємо декілька альтернативних станів зовнішнього та внутрішнього середовища, яким відповідають відповідні значення цільових функцій і не одна з альтернатив не домінує, то виникає задача вибору рішення з використанням правил й критеріїв теорії прийняття рішень, що основані на аналізі матриці можливих станів зовнішньої середи та альтернатив рішень.

Така матриця може бути використана в ситуації, коли: існує обмежена кількість альтернатив дій і станів оточуючого середовища, розглядаються; має місце функція результатів, що пов'язує з кожною альтернативою однозначний ефект; вартість капіталу являє собою єдиний важливий цільовий показник.

Для прийняття рішень в умовах невизначеності використовуються наступні правила та критерії: правило максімін (критерій Вальда), правило максімакс, правило мінімакс (критерій Севіджа), правило Гурвіца. Для вибору оптимального рішення в ситуації ризику використовують правило Байєса (критерій математичного чекання), критерій середнього значення і стандартного відхилення, критерії Бернуллі, Лапласа, Гурвіца.

В практиці для розрахунків з обґрунтування рішень в умовах невизначеності пропонується використовувати наступні методи: коректив, аналізу чутливості, сценарного аналізу, Монте-Карло, аналізу ризику, "дерева рішень".

Для прийняття інвестиційних рішень використовуються моделі, які класифіковані за станами зовнішнього середовища та функціями результативності, рівню дій та цілей, за часом (табл. 7.3).

Таблиця 7.3

Класифікація моделей прийняття інвестиційних рішень

Критерій

Рівні проявлення

(Не)визначеність

Визначеність

Невизначеність

Повна

Ситуація ризику

Неясність

Альтернатива

Одноособове рішення

Програмне рішення

Абсолютна користь

Відносна користь

Термін використання

Цілі

Одна ціль

Декілька цілей

Часу

Статична модель

Динамічна модель

Однорівнева

Багаторівнева

жорстка

гнучка

В сучасній економічній літературі існують та використовуються на практиці різні моделі обґрунтування інвестиційних рішень, прикладом яких є моделі німецьких та українських спеціалістів.

Наприклад, Дж. Норткотт включає у модель такі стадії: пошук інвестиційних проектів; формулювання, первинна оцінка і добір проектів; аналіз і остаточний вибір; здійснення; моніторинг проекту і післяінвестиційний контроль. При цьому передбачається пріоритетність внутрішнього середовища підприємства при прийнятті і здійсненні інвестиційних рішень за умов, що вони не повинні суперечити загальній стратегії.

Проте ця модель неадекватна сучасним умовам ринкової економіки в Україні. Швидке економічне зростання і технічний прогрес у загальносвітовому масштабі, з одного боку, привели до значного розширення діапазону інвестиційних можливостей, доступних підприємству навіть з обмеженим обсягом засобів. З іншого боку, швидкість технічного прогресу і постійна наявність інфляційних процесів в економіці створили тенденцію до збільшення проміжку часу (lag) між ухваленням рішення й одержанням результату. Це спричинило збільшення обсягів необхідних інвестицій, значно підвищило швидкість старіння устаткування, продукції. Тому помилки в прийнятті інвестиційних рішень коштують дуже дорого і їх практично неможливо виправити, оскільки в сформованій економічній ситуації ніякі інвестиції не мають реальних і повноцінних альтернатив.

Перспективи роботи підприємств у нашій країні, їхня виробнича стратегія жорстко обмежені як внутрішнім (попередня історія підприємства), так і зовнішнім середовищем: законодавчим простором, що пов'язаний з економічною ситуацією і т.д. Для рішення такої складної багатокритеріальної задачі з невизначеністю необхідно сформулювати комплекс правил ухвалення інвестиційного рішення. Загальна модель ухвалення рішення (general decision model), яка існує в закордонній практиці є досить ефективним інструментарієм у сучасних українських умовах. Процес ухвалення рішення складається з наступних елементів:

  • • побудова набору варіантів інвестиційних рішень і аналіз їхньої ефективності;
  • • побудова набору результатів чи переваг, пов'язаних з кожним рішенням;
  • • аналіз навколишнього ділового середовища (environment), наприклад, рівень інфляції;
  • • загальні цілі і задачі підприємства, що реалізуються при ухваленні інвестиційного рішення;
  • • критерії класифікації альтернативних інвестиційних рішень з погляду їхньої результативності, що випливають із загальних задач підприємства;
  • • обмеження на альтернативи, з яких вибирає суб'єкт управління;
  • • суб'єкт управління, тобто приймаючий рішення орган чи особа.
 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші