Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Медицина arrow Педіатрія з оцінкою результатів досліджень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Анатомо-фізіологічні особливості імунної системи

Органи імунної системи:

  • • первинні (центральні), де відбувається антигеннезалежне диференціювання лімфоцитів:
    • – вилочкова залоза (див. "Анатомо-фізіологічні особливості ендокринної системи");
    • – кістковий мозок;
  • • вторинні (периферичні), де здійснюється антигензалежне диференціювання лімфоцитів:
  • – селезінка;
  • – лімфатичні вузли;
  • – мигдалики;
  • – лімфоїдна тканина, асоційована зі слизовими оболонками кишок, бронхолегеневої системи.

Етапи становлення імунної системи:

  • • перший критичний період – період новонародженості:
    • – для запобігання розвитку автоагресії імунні реакції новонародженого набувають супресорної спрямованості;
    • – характерні недосконалість факторів неспецифічної резистентності, дефіцит CS-компонента комплементу, незавершеність фагоцитозу, обмежена секреція цитокінів, у тому числі інтерферонів, низька продукція IgG, IgA, IgM, секреторного IgA, недостатність системного клітинного імунітету, наявність пасивного гуморального імунітету, який забезпечується материнськими антитілами – IgG, відносно високий рівень IgE;
    • – характерні слабка резистентність до умовно-патогенної, піогенної, грамнегативної мікрофлори, схильність до генералізації гнійно-запальних процесів, септичних станів, висока чутливість до вірусних інфекцій;
  • • другий критичний період – 3-6 міс. життя:
  • – спостерігається найбільше виражена гіпоімуноглобулінемія за рахунок катаболізму материнських антитіл та низького синтезу власних;
  • – зберігаються недостатність місцевого та системного клітинного імунітету, супресорна спрямованість імунних реакцій;
  • – знижене інтерфероноутворення;
  • – дещо збільшується продукція секреторного імуноглобуліну без збереження імунологічної пам'яті;
  • – характерні гіпоімуноглобулінемія, первинний характер імунної відповіді без збереження імунологічної пам'яті, що обумовлює необхідність проведення ревакцинацій при проведенні профілактичних щеплень;
  • • третій критичний період – кінець 1 -го та 2-й рік життя:
    • – значно розширюються контакти дитини із зовнішнім світом;
    • – зберігаються супресорна спрямованість імунних реакцій, низьке інтерфероноутворення, зниження вмісту IgA, IgG, IgM, недостатність місцевого та системного клітинного імунітету;
    • – спостерігається маніфестація аномалій імунітету;
    • – збільшується частота алергічних (атопічних), інфекційних захворювань;
    • – діти схильні до повторних вірусно-бактеріальних захворювань органів дихання;
  • • четвертий критичний період – 4-6-й рік життя:
  • – відбувається другий перехрест клітинних елементів крові (знижується абсолютний вміст лімфоцитів та збільшується абсолютний вміст нейтрофілів);
  • – формується вторинна імунна відповідь (імунологічна пам'ять);
  • – підвищується імунорегуляторний індекс (зменшення супресорної спрямованості імунних реакцій);
  • – зберігається недостатність системи місцевого імунітету, дещо збільшується продукція IgA, IgG, IgM, IgE;
  • – висока частота алергічних (атопічних) захворювань;
  • – можливе формування вогнищ хронічної інфекції, маніфестація низки імунодефіцитних, автоімунних, імунокомплексних захворювань;
  • • п'ятий критичний період – підлітковий (у дівчаток з 12-13 років, у хлопчиків -з 14-16 років життя):
  • – пубертатний стрибок росту поєднується зі зменшенням маси лімфоїдних органів;
  • – підвищення секреції статевих гормонів (особливо андрогенів) приводить до пригнічення клітинної та стимуляції гуморальної ланок імунітету;
  • – частота маніфестації алергічних (атопічних) захворювань значно зменшується;
  • – збільшується частота автоімунних і лімфопроліферативних захворювань, фтизіатричної патології.

Основні поняття клінічної імунології:

  • • імунний статус – стан імунної системи в даної людини в конкретний час, який характеризує різні ланки імунітету;
  • • імунна недостатність – транзиторне порушення кількісних і функціональних параметрів імунної системи, яке може проявлятися клінічними симптомами зниження резистентності організму;
  • • імунодефіцитний стан – стійкий дефіцит одного або декількох параметрів (механізмів) імунної відповіді, який проявляє себе в чітко окреслених симптомах або синдромах, які входять до групи самостійних захворювань (класичних нозологічних форм);
  • • дисфункції імунної системи – будь-які зміни низки показників імунної відповіді, які можуть бути проявами імунної недостатності або імунодефіцитного стану.

Патологія, що характерна для дефектів окремих ланок імунітету

  • • Недостатність Т-клітинної ланки:
    • – рецидивуючі вірусні, грибкові інфекції, інвазії найпростіших, гельмінтози;
    • – тяжкі ускладнення при вакцинації живими вакцинами;
    • – тотальна алопеція;
    • – висока частота пухлинних захворювань у родині.
  • • Недостатність В-клітинної ланки:
  • – рецидивуючі та тяжкі бактеріальні інфекції (отити, синуїти, пневмонії, бронхіти, кон'юнктивіти, сепсис, менінгіт);
  • – відносно рідке виникнення грибкових і вірусних інфекцій.
  • • Недостатність фагоцитозу:
    • – рецидивуючі та тяжкі інфекції шкіри і слизових оболонок, у тому числі грибкові;
    • – синуїти, пневмонії, сепсис;
    • – повторні гнійні артрити та остеомієліти.
  • • Недостатність ферментної системи комплементу:
  • – автоімунні захворювання;
  • – рецидивуючі піогенні інфекції;
  • – рецидивуючі менінгококові та гонококові інфекції.

Основні тести лабораторної імунодіагностики

  • • Тести І рівня (орієнтовні):
  • – визначення абсолютної та відносної кількості лімфоцитів у крові;
  • – визначення кількості Т- і В-лімфоцитів;
  • – оцінка фагоцитарної активності нейтрофілів;
  • – визначення основних класів сироваткових імуноглобулінів (IgA, IgG, IgM);
  • – визначення титру комплементу.

Після інтерпретації результатів тестів І рівня визначають тактику подальшого імунологічного дослідження хворого. Тести II рівня проводять вибірково, залежно від мети подальшого імунологічного дослідження.

  • • Тести II рівня:
  • – визначення субпопопуляцій Т- і В-лімфоцитів;
  • – визначення імунорегуляторного індексу (Т-хелпери / Т-супресори);
  • – визначення субпопопуляцій сироваткових імуноглобулінів;
  • – визначення вмісту секреторного IgA;
  • – визначення рівня загального та специфічних IgE (алерготестування);
  • – визначення рівня циркулюючих імунних комплексів;
  • – проведення реакціїбласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ);
  • – НСТ-тест;
  • – визначення вмісту цитокінів;
  • – інші тести.

Загальні правила інтерпретації імунограми (додатки 9-12):

  • • комплексний аналіз імунограми є більш інформативним, ніж оцінка кожного окремого показника;
  • • повноцінний клінічний аналіз імунограми можна проводити лише в комплексі з оцінкою клінічної картини захворювання та даних анамнезу;
  • • реальну інформацію про зміни в імунограмі несуть лише значні відхилення показників від нормативних (±20-40 % та більше);
  • • для діагностичної та прогностичної оцінки імунограми важливе значення мають індивідуальні показники норми в даного хворого з урахуванням віку, супутніх захворювань, стадії даного захворювання та характеру лікування;
  • • аналіз імунограми, особливо при виявленні відхилень від норми, має проводитися повторно, у динаміці в одній і тій самій лабораторії з використанням нормативів, які використовують у роботі даної імунологічної лабораторії;
  • • найбільшу практичну цінність при оцінці імунограми мають співвідношення показників імунограми, а не їхні абсолютні значення;
  • • при оцінці показників імунограми слід насамперед виключити можливість їх коливання у зв'язку із вживанням їжі, медикаментів, фізичними навантаженнями, гострими інфекційними захворюваннями, відчуттям страху, часом доби, порою року (існують регіональні коливання нормативів вмісту окремих імунологічних показників);
  • • окрім діагностики, диференційної діагностики імунної недостатності та імунодефіцитних захворювань, клінічний аналіз імунограми має велике значення для визначення типового патофізіологічного процесу, що відбувається в організмі хворого (запалення, пухлинний ріст, алергія), та його перебігу, контролю ефективності лікування низки автоімунних, алергічних, мікробно-запальних та інших захворювань.

Кардіотнмікоторакальиий індекс:

  • • кардіотнмікоторакальиий індекс визначається при аналізі рентгенограми грудної клітки в прямій проекції шляхом поділу ширини кардіотимічної тіні (судинного пучка) у ділянці біфуркації трахеї (III ребро) на поперечний розмір грудної клітки на рівні купола діафрагми;
  • • індекс використовують для діагностики тимомегалії.

Величина кардіотнмікоторакального індексу при нормальній та збільшеній загруднинній залозі

Вік

Діти без збільшення загруднинної залози

Діти зі збільшенням загруднинної залози

1 ступінь

II ступінь

1-6 міс.

0,31

0,37

0,51

7-12 міс.

0,28

0,4

0,5

1-3 роки

0,26

0,38

0,44

4-6 років

0,22

0,33

0,4

7-12 років

0,2

0,34

0,36

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші