Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Педагогіка мистецтва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

  • 1. Гуманно-естетичний підхід – головний напрям забезпечення прогресивного розвитку мистецької освіти.
  • 2. Втілення гуманістичної парадигми – фундамент удосконалення мистецької освіти.
  • 3. Забезпечення домінування національного мистецтва.

Основні теоретичні знання

Гуманно-естетичний підхід – головний напрям забезпечення прогресивного розвитку мистецької освіти

Необхідним чинником модернізації мистецької освіти в Україні ми вважаємо наукове обгрунтування провідного педагогічного підходу щодо її оновлення та прогресивного розвитку. В якості такого визначено гуманно-естетичний підхід, який зумовлено зростанням людського фактору у цивілізаційних процесах та визнанням ролі естетичного начала у формуванні школярів.

Гуманізм (від лат. humany, людяний) – це є визнання цінності людини як особи, її прав на вільний розвиток у виявленні своїх задатків.

Гуманна педагогіка – це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов'язок учителя – дати радість пізнання. Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити саму себе. У справжнього учителя уроки не для дітей, а з дітьми. Учитель повинен перестати бути над учнем, жорстко регламентувати і одночасно визначати його розвиток і пізнання. Він має допомогти кожній дитині сконструювати та реалізувати оптимальний шлях пізнання розвитку на основі індивідуальної сутності. Час об'єктивно вимагає зміни ролей і місця учителя в навчальному процесі. З огляду на ряд обставин, і насамперед на наявність інноваційних технологій в освіті (інформаційних, проектних тощо), учитель має бути партнером у навчанні і розвитку. Гуманна педагогіка визначає характер учителя у таких якостях: доброта, щирість тощо.

Різними аспектами проблеми виховання вчені переймались з давніх . часів. На відміну Середньовіччя, коли мета виховання визначалася підготовкою людей до потойбічного життя, Дж. Локк надавав високу оцінку підготовці джентльмена, який уміє розумно і прибутково вести свої справи. Прибічник педагогіки гуманізму та демократизму Д. Дідро виражав протест проти середньовічного змісту навчання, і особливу увагу приділяв грунтовним знанням, які мали давати освічені учителі. Ж.Ж. Руссо висунув ідею природничого загальнолюдського виховання. К.Ушинський продовжив навчання Й. Песталоцці. Важливою умовою природодоцільного навчання вчений вважав "відсутність надмірної напруженості й надмірної легкості". Представник німецької педагогіки першої половини XIX ст. Ф. Фребель, як і Й. Песталоцці наголошував, що метою виховання є саморозвиток закладених у людині природних сил і здібностей, яке повинно сприяти самовиявленню завдяки зовнішнім впливам. Ідеями гуманізму, демократизму пронизані вчення М. Глібова, Б. Грінченка, С. Русової, Ю. Федьковича, І. Франко та ін. Зокрема, перший підручник, створений Ю. Федьковичем "Буквар для господарських діточок на Буковині" був пройнятий гуманістичними тенденціями і духом демократизму. Виховним ідеалом І.Франка була всебічно і гармонійно розвинена, активна і діяльна людина, "каменяр" нового суспільства, яка спроможна вести самовіддану боротьбу за ліквідацію несправедливих суспільних порядків, за добробут українського народу.

Гуманістична ідея мала свої певні історичні коріння, відповідала характеру і запитам суспільства. Вчені минулого торкались проблеми природовідповідності, морального, фізичного розвитку дитини, але, наприклад, в радянській період в педагогіці перевага надавалась соціальним факторам.

Кінець 70-х – початок 80-х років XX ст. відзначені гостротою інтересу до людини, нестихаючою дискусією про неї, з одного боку, переплетінням у ній фундаментальних природничонаукових і філософських, психолого-педагогічних проблем, а з другого – зростаючим обсягом новітніх наукових уявлень про людину. До числа проблем, висунутих школою (1984), можна віднести: зв'язок теорії з практикою, реалізацію основних функцій навчання – освітню, розвивальну, виховну; розроблення проблеми єдності і взаємодії всіх компонентів цілісного процесу виховання, подолання функціоналізму з метою найефективнішого формування людини.

Період перебудови (1985-1991 pp.) відзначився орієнтацією на побудову "соціалізму з людським фактором"; "нове мислення" – пріоритетність загальнолюдських цінностей над класовими, що означало радикальну зміну непорушних догм основ комуністичної ідеології, а також ініціювало нові процеси всередині СРСР, докорінно змінювало все духовне життя країни. Глибокі соціально-економічні зміни розкріпачили свідомість людей, відкрили широкі можливості суспільної ініціативи. Декларувалась пріоритетність особистості по відношенню до суспільних культур, відмова від єдиної школи і створення різноманітних видів навчальних закладів, деідеологізація освіти, вихід школи у відкрите соціальне середовище, введення релігійного елементу у вихованні школярів [43, с. 914].

Сучасна епоха має поставити перед освітою, її філософськими засадами принципово нові найважливіші проблеми. Визначальним для сучасного суспільства є формування цілісної особистості з гармонійним поєднанням розумового і фізичного розвитку, моральної чистоти і естетичного ставлення до життя і мистецтва. Правильно здійснюваний естетичний розвиток завжди пов'язаний з удосконаленням багатьох якостей людини: підходу до світу з потребою в удосконаленні, прилучення її до споживання і творення цінностей художньої культури суспільства. "Саме від цих об'єктивних потреб іде соціальний запит, замовлення вихованню формувати особистість, здатну жити цими художніми цінностями. Уявлення про таку особистість – ідеал як модель потрібних суспільству якостей – виступає метою художньо-естетичного виховання" [37, с. 17].

Загострення глобальних проблем, яке все більше загрожує знищенню людства, потребує суттєвих змін усієї стратегії діяльності останнього, а тому і формування того нового типу практичного світогляду, який і визначає Цю стратегію. У вирішенні даного питання головну роль повинна відігравати сучасна освіта. С. І. Гессен вважав, що "задача будь-якої освіти – прилучення людини до культурних цінностей науки, мистецтва, моральності, права, господарства" [29].

Головна мета освітянської діяльності повинна спиратись на принцип формування такої всебічно розвиненої людини, яка б гармонійно поєднувала свої інтереси і свій високий професіоналізм з загальними цінностями та інтересами (Національними, загальнолюдськими, екологічними тощо). В сучасних умовах освіта є тим механізмом, що забезпечує перехід від революційних, силових методів на гуманістично спрямовані.

На відміну від традиційної освітньої моделі, сутністю якої є оволодіння знаннями, уміннями і навичками, сучасна освіта має зосереджуватись на проблемі гуманізації навчання, пріоритетом якої є формування механізмів саморозвитку особистості, самонавчання і самовиховання. Гуманістична освіта має не тільки забезпечити прилучення людини до знань про навколишній світ, але й сформувати її ставлення до цього світу, визначити її світоглядну і моральну позицію, сприяти виникненню умов для генетичного бажання самореалізації у відповідності з природними здібностями людини до певних видів діяльності і наполегливості в оволодінні ними на творчому рівні. А відбутися це має тому, що сучасне суспільство все більше має усвідомлювати необхідність формування у людей нового цілісного світорозуміння і наукового світогляду, Які були б адекватні останнім досягненням думки про гуманізм. Найважливіша мета гуманізації освіти полягає в тому, щоб своєчасно підготувати людей до нових умов життя.

Нинішнє тлумачення освітнього процесу недостатньо враховує потреби гуманістичного підходу до навчання школярів на уроках мистецтва. В розвитку системи освіти педагогічні традиції переважають інноваційні процеси, навчання будується як нормативний процес, практично не реалізовується індивідуальність, самобутність, самоцінність кожного школяра. Фахова обізнаність учителя не включає сучасні знання, навички, способи мислення, вміння виконати замовлення суспільства на формування особистості, здатної до творчості, ініціативи саморозвитку, самоосвіти, ціннісного ставлення до навколишнього світу і самого себе. Присутність однобічності в психологічних установках освіченості суспільства заважає необхідній стабільності, контактам людей бракує належної толерантності, а кожній людині – дійсної свободи думки й справи. Тому велика увага повинна приділятись сьогодні людині, її культурі, освіті, розвитку творчих здібностей, створенню необхідних для цього умов, демократизації, гуманізації всього способу життя. У зв'язку з цим гуманізація освіти в наш час має стати найважливішою фундаментальною якістю.

Головна мета гуманізації освіти повинна спиратись на формування такої всебічно розвиненої людини, яка б гармонійно поєднувала свої інтереси з загальними цінностями та інтересами (національними, загальнолюдськими тощо). Це висуває перед освітою ряд завдань: необхідність у переосмисленні образу світу й місця людини в ньому, загостренні етичної проблеми, проголошенні принципу випереджальної підготовки людини до умов життя, про які мало що відомо.

Гуманізація освіти передбачає відображення в освітньому процесі гуманістичних тенденцій у розвитку сучасного суспільства, коли людська особистість визначається найвищою цінністю. У свідомості широкої педагогічної громадськості має укорінитися думка про те, що головним завданням школи повинно стати виховання дитини, і саме в цьому полягає головна сутність гуманізації, тобто олюднення самої школи. Освітній заклад, де навчається дитина, має спрямувати увагу до особистості та забезпечити максимально сприятливі умови для виявлення і розвитку її задатків і здібностей на основі поваги і довіри до неї, допомогти реалізувати себе в житті, ввійти в нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими. Від конкретики мети залежить, буде це виховання – розвиток чи виховання – насильство; виховання творчості чи виконавства. Гуманістичний підхід маємо розуміти як процес і результат переходу від усвідомлення першочерговості матеріальних цінностей до духовних, від суб'єкт-об'єктних відносин до педагогіки співробітництва, стимулювання індивідуально-розвивальної творчості кожної особистості. Гуманістично орієнтована мистецька освіта має виховати одухотворену, впевнену людину, з особистісним ставленням до мистецтва і життя.

Звертаючись до своїх національних витоків, ми повинні враховувати наше сьогоднішнє буття, його особливості, спираючись на світовий досвід. Зазначимо, що сучасна світова гуманістична думка виходить з того, що сама людина, її права і обов'язки мають перебувати в центрі уваги держави і суспільства. Саме з цих позицій сформульовані завдання в Державній національній програмі "Освіта. Україна XXI століття", в якій, зокрема, зазначено: "Гуманізація освіти полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи". Стосунки повинні бути такими, щоб кожен учень незалежно від рівня його знань почувався не учнем, а особистістю, надзвичайно цікавою і потрібною. Завдяки діалоговій взаємодії можна формувати гуманну світоглядну позицію через ознайомлення учнів з такими новими суспільними процесами, які зворушують світ, ускладнюють людські долі і стосунки. Тому діалог є дійовим виражальним засобом впливу на емоційну сферу. Його виразність пов'язана з яскравістю подачі матеріалу, сильним емоційним переживанням гуманних і антигуманних явищ, подій, ситуацій, що сприяло виникненню враження, емоційно насиченого образу, який зберігається у свідомості. Сутність педагогічного бачення полягає не в тому, щоб наголосити на неправильній відповіді учня або виявити порушення дисципліни, а зрозуміти і сприйняти його захоплення.

Педагогіка співробітництва, що є одним із найважливіших чинників гуманізації школи, на уроках мистецтва здійснюється в гуманному ставленні до дітей – співробітництві учителя з учнями. Повага до дітей виявляється в умінні володіти як фронтальним, так і діадичним спілкуванням, тобто спілкуванням з конкретним учнем. Дитина, яка відчула підтримку і допомогу, стає більш цільною, упевненою, відкритою для спілкування, краще володіє собою, проявляє свої можливості в усіх видах мистецької діяльності. Будь-які цілі педагогічного процесу можуть бути справді гуманними, тобто такими, що слугують інтересам дитини, її зростанню як індивідуальності лише за умови, якщо вони допомагають дитині значною мірою самостійно; завдяки власним зусиллям стати особистістю, самореалізуватися. Втілення цієї гуманної мети у педагогічному процесі несумісне з авторитарністю. На думку К. Роджерса, основна відмінність між авторитарним і особистісно орієнтованим (гуманним) навчанням полягає у зміні ставлення учителя до учня, сутність якої полягає в індивідуальному підході до дитини і врахуванні її інтересів як особистості [120, с. 200 – 231].

Однією з основних цілей гуманізації освіти на уроках мистецтва в школі є перетворення дитини з об'єкта на суб'єкт пізнання. Цьому найкраще сприяє творча діяльність учнів. Вона формує активне і гнучке ставлення до навколишнього світу і творів мистецтва, визначає її світоглядну і моральну позицію, розвиває схильність не до пасивного засвоєння правил поведінки і форм спілкування, а до особистої пошукової активності дітей щодо національних традицій, їх збереження і примноження на основі всебічного використання творчого потенціалу особистості. Творчий розвиток школярів в контексті гуманізації передбачає високий рівень самореалізації учнів, реалізацію їх музичних інтересів і потреб, особливостей розвитку мотиваційної сфери. Діти мають розвиватися, а не набувати навичок. Сучасна мистецька освіта має спрямовуватись на формування мистецької культури учнів на засадах позитивного художнього досвіду; вдосконалення емоційної сфери учнів, виховання у них інтересу та любові до мистецтва, різного за жанром, стилем та характером; уміння визначити найкращі зразки мистецтва через використання засобів масової інформації; через виховання високого рівня активності та самоактивності учнів сприяти розвитку їх потенційних можливостей, здібностей.

Сучасна професійна модель педагога вимагає зміни педагогічної парадигми: від навчання як нормативно побудованого процесу, до вчення як індивідуальної діяльності учня, його корекції і педагогічної підтримки. В умовах модернізації мистецької освіти учитель повинен мати високий рівень емпатії, орієнтуватися на співпрацю, досягти достатнього рівня педагогічної культури, щоб бути здатним на гуманних засадах формувати культуру школярів. Фахова обізнаність учителя повинна базуватися на формуванні інтерсуб'єктної спрямованості педагогічної діяльності та потребі у ній. До факторів, які гальмують реалізацію гуманізації мистецької освіти дітей, належать: відсутність знань про гуманізацію сучасного навчального процесу, недооцінювання учителями сучасних досягнень мистецько- педагогічної освіти, орієнтованих на гуманістичні технології; недостатнє осмислення змісту, принципів, методів та прийомів гуманістичної педагогіки.

У контексті гуманістичної педагогіки на уроках мистецтва дуже важливим є надання учням можливості вільного вибору у всьому, де є для цього можливість і доцільність (виконання того чи іншого твору; вибір одного твору з кількох рівноцінних пісень тощо).

Сучасним для мистецького навчання є методологічне положення про необхідність міжособистісного контакту учителя й учнів, який має Грунтуватися на рівноправності учасників навчального процесу. Уміння вислухати учня, стати на його позицію, вважати її такою ж самоцінною, як і власну, є необхідною умовою занять мистецтвом, створення творчої атмосфери на уроці.

Процес гуманізації сучасної мистецької освіти вимагає всебічного розвитку потенційних можливостей кожної дитини, ставленням до неї як до найвищої цінності, визнанням права на особисту думку, позицію, мислення, виявлення своїх мистецьких здібностей. Учень не повинен залишатися провідником ідей учителя, він має бути "... творцем власної діяльності, що передбачає не тільки "врахування", але й "включення" його особистісних функцій у мистецько-освітній процес, розвиток неповторного суб'єктивного, емоційно-особистісного ставлення до мистецтва, самого себе і своєї діяльності" [125, с. 24].

Поняття естетичного виховання, естетичних почуттів зародились в глибокій давнині. Сутність естетичного виховання, його завдання, цілі змінювалися починаючи з часів Платона і Аристотеля аж до наших днів. Метою художньо-естетичного виховання І. Кант вважав створення Культури душевних проявів і особливого значення надавав мистецтву. Інша точка зору у Ф. Шилера: він вважав, що гармонію людських сил можна досягнути через мистецтво та естетичне виховання. Сутністю художньо-естетичного виховання К. Бенеке є перемикання з зовнішніх процесів на Внутрішні психологічні, на вивчення творчої уяви, фантазії.

Витоки слов'янського художньо-естетичного виховання мають глибоке коріння, яке сягає початку нашої ери. У спадщині Г. Сковороди проблема прекрасного підпорядковується меті виховання справжньої людини, яка знаходить своє щастя і покликання у творчій праці. Великого значення Г. Сковорода надавав саме музичному мистецтву, як особливому засобу розвитку людської особистості [133].

Аналізуючи теорію і практику естетичного виховання, К. Ушинський підкреслював, що розвитку особистості має сприяти музика, образотворче мистецтво, а також природа. Виняткову увагу педагог приділяв вивченню історії народу, рідної мови, літератури, фольклору. Прагнення сформувати у дітей поряд з інтелектуальною почуттєво-емоційну сферу привело вченого до думки: "У всякій науці більш або менш є естетичний елемент, передавання якого учням повинен мати наставник" [149, с. 336].

Г. Ващенко при визначенні завдання гармонійного виховання українських дітей вказував, що школа має виробити у дітей здоровий смак щодо творів мистецтва. Для цього, на думку педагога, необхідними є знання з історії письменства, малярства, скульптури, музики, архітектури. В. Сухомлинський вважав, що від того, як і які цінності увійдуть у свідомість кожної дитини, залежать духовна наповненість, зміст її життя. На думку В. Сухомлинського, дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності: "Дитину треба вчити і вчити, адже вона живе не в пустелі, а серед людей, кожний її крок врешті-решт відбивається на ближньому, кожне її слово відгукується в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від неї' [6].

Ключ до розуміння і вирішення проблеми саморозвитку сучасної особистості з високим рівнем культури і освіченості, здатної сприймати національні і загальнолюдські цінності, творчо діяти в будь-якій сфері соціальної практики, полягає у естетичному вихованні школярів, спрямованому на формування естетичних почуттів, потреби особистості за умов її активної діяльності у всіх сферах життя. Місце, роль, мета і завдання естетичного виховання мають бути зумовлені епохою і конкретним соціально-економічним рівнем розвитку естетично-педагогічної думки. Кінцева мета естетичного виховання – гармонійна, цілісна особистість з бажанням творити, розуміти красу життя та красу мистецтва з вмінням відмежовувати значуще від незначущого, визначенням структури свідомості, програми та стратегії діяльності (як у мистецтві так і в житті), створенням мотиваційної сфери учнів. Естетичне виховання покликано виховувати специфічні якості неповторної унікальної індивідуальності з умінням осягнути особливості високого, що міститься у творах мистецтва, як пошук учнями своєї власної думки спочатку у мистецтві, а потім і в навколишньому житті, що в контексті гуманістичної педагогіки приводить до підтримки учнів, їх мислення, інтересів, намагань пізнати нове та спонукає до самоактуалізації. Дитина, яка відчула підтримку і допомогу, стане більш цільною, упевненою, краще зможе володіти собою як на уроці, так і в позакласній роботі, проявляти свої можливості в усіх видах мистецької діяльності.

Естетичне виховання має розвинути художньо-естетичні здібності особистості, необхідні у різних сферах творчості, інтенсифікувати розвиток самосвідомості, сприяти формуванню соціальної позиції на гуманістичних цінностях; гармонізувати емоційно-комунікативну сферу; нівелювати гостроту реакцій на стресові фактори в учнів з підвищеною чутливістю з регулюванням їх поведінки; розширити можливості спільної творчої діяльності та спілкування; виконати компенсаторні функції [6].

Але дійсність констатує втрату учнями реальності у сприйманні і створенні яскравого не тільки в мистецтві, а й у житті. Тому виникає необхідність у розвитку почуттів людини, що є головним завданням естетичного виховання мистецької освіти при застосуванні гуманістично орієнтованої педагогіки. А пізнаючи світ навколо себе, людина має напружувати не тільки розум, а й почуття, працювати мозком і серцем. І як зазначав В. Сухомлинський: "Мета виховання – людина, всебічно розвинена особистість" [139, с. 4].

А. Верем'єв розглядає естетичне виховання як вдосконалення естетичної культури особистості, зміст якої, на його думку, складають: "естетичні знання, погляди і переконання; естетична реакція на об'єкт; естетичний смак; естетичний ідеал; естетична мотивація (естетичні потреби, інтереси, установки); естетична діяльність" [23, с. 7].

Вчений підкреслював, що "виховання естетичне не являє собою ізольовану, відокремлену від інших галузь виховної діяльності. Воно не може існувати само по собі, як "чисте" естетичне виховання, відокремлене від інших форм виховання... Водночас воно має унікальну особливість – потенційно здатне скласти синтез з будь – яким виховним процесом, надаючи йому емоційного забарвлення, гуманітарної спрямованості і переконаності" [23, с. 9].

І. Зязюн та інші вчені-педагоги підкреслюють, що естетичне виховання "розкривається у тісному взаємозв'язку і взаємодії з іншими явищами життя" [49, с. 6].

Естетичне виховання не сприймається поза освоєнням системи цінностей. Від того, як і які цінності увійдуть у свідомість кожної дитини, залежать духовна наповненість, зміст її життя. Розвиненість естетичних смаків та уподобань, власного ставлення до цінностей мистецьких творів, вміння відрізняти справжню красу від дешевих імітацій є головним завданням мистецької освіти в контексті гуманізації навчання. Існування естетичних цінностей пов'язане з особливою здатністю людської свідомості відображати та фіксувати значення духовних або матеріальних; реальних або уявних об'єктів для задоволення естетичних потреб та реалізації естетичних інтересів, їх формування. Завдяки цим факторам починається процес гуманізації, визначення ціннісних педагогічних пріоритетів, свого місця у діалогових взаємовідносинах з дітьми, особистісних якостей учнів та ін. Естетичні цінності залежать від інтересів, природних бажань і потреб людини. Але, попри це, вони є активним чинником, оскільки формують естетичні інтереси, поглиблюють, диференціюють бажання особистості. Дієвість естетичних цінностей, незалежно від того, яке місце вони займають у ціннісній системі особистості, необхідно розглядати у взаємозв'язку з цінностями цієї системи. Б. Юсов вказує, що "естетична цінність містить засади, які сприяють життєвій орієнтації особистості. Природно, що критерії, які засновані на виявленні прекрасного, піднесеного, героїчного, найчастіше діють не окремо, а в поєднанні з іншими принципами: соціальними, моральними, побутовими тощо" [64]. Тому необхідно особливо виділити дієвість впливу естетичної цінності на всю структуру особистості шляхом удосконалення її духовного світу. А це має відбутися там, де учитель стає однодумцем, другом дитини, бачить в ній людину, яка вступає у світ;: пізнання, творчості; де дії учителя набувають позитивності і оптимістичності оцінювання участі учнів у різних видах мистецької діяльності.

Середовище, в якому виховується дитина, істотно впливає на Систему естетичних цінностей, які формуються, на різноманітні відчуття. Традиції, звичаї, цінності осіб, що значущі для людей утворюють внутрішній стрижень культури, формується суб'єктність людини, спрямована на будь-які сприйняття проявів довкілля та творів мистецтва. Через розвиток власного ставлення до цінностей формується суб'єктність людини, спрямована на будь-які сприйняття художніх творів та-проявів довкілля. Суб'єктність виявляється як у репродуктивній діяльності (сприймати, аналізувати, переживати художні цінності), так і у продуктивній (творити). Отже, кожна ціннісна система має двоєдину природу, водночас існуючи в індивіді як самоцінному суб'єкті і в суспільстві як соціокультурній системі. Гуманно-естетичний підхід покликаний на спрямування та розуміння учнями художньої цінності творів мистецтва; стимулювання духовності і здатності бути співпричетним до душевного світу іншого та протистояти культивуванню примітивних поглядів та смаків.

Естетичні цінності відображають взаємодію людини з навколишнім середовищем і, будучи усвідомленими, мають важливе значення в естетичній орієнтації особистості, у визначенні певної спрямованості її інтересів, поведінки, діяльності у систематичне спілкування з мистецтвом та розвиток потреби у високих зразках мистецької творчості. Але тільки той учень зуміє осягнути істину красу мистецтва, який виховується на гуманістичних засадах.

Формування естетичних почуттів, естетичної культури молодших школярів є одним із завдань, які постають перед школою. Справедливо наголошував Я. Коменський, що школа має бути "майстернею гуманності" [13, с. 34-38], де молоді люди формуватимуть риси гуманності, розвиватимуть естетичні почуття. Мета гуманістичної освіти полягає у здатності дитини емоційно та інтелектуально сприйняти мистецький твір; визнати та обпертися на естетичні, мистецтвознавчі та культурологічні знання; сформувати естетичну свідомість як у власній творчості так і у способі життя, що "репрезентує цілісність людської свідомості, самосвідомості і практичної дії" [12, с. 4]; стимулювати творчі здібності учнів через музичне мистецтво, а у подальшому перенести їх на всі сфери діяльності дитини; духовне зростання школяра. Формувати духовно багату людину, яка глибоко розуміє твори мистецтва, має високо розвинуті естетичні смаки, відчуває красу навколишнього світу і прагне до творчого перетворення дійсності за законами прекрасного, покликана гуманістична педагогіка.

Для того, щоб ця система впливала на дитину найбільш ефективно і досягала поставленої мети, В. Сухомлинський відзначив, що вона повинна бути, насамперед, єдиною, поєднувати всі предмети та позакласні заняття, все життя школяра, де кожний предмет і заняття мають чіткі завдання у формуванні естетичної культури і особистості школяра [62]. Історично склалося, що предмети, які не дають інформацію наукового типу є другорядними, несерйозними. "А тим часом такі предмети, – вважає А. А. Мелік-Пашаєв, – у першу чергу предмети художнього циклу – володіють значним виховним потенціалом ... виховні можливості художніх дисциплін ... в силу специфіки свого змісту, формують внутрішній світ людини, а не транслюють об'єктивні знання" [73, с. 11]. Недооцінка предметів мистецтва, а віддаляють масову школу від високої культури. Ситуація, яка склалася в країні, шкодить вихованню особистості на шляху естетичного удосконалення. Зустрічі школяра з високохудожніми творами мистецтва надають можливість олюднити свої почуття, що є основою естетичної свідомості особистості, визначають його естетичне виховання, сприяння набуттю учнями нового буттєвого досвіду (гуманістичної спрямованості) дозволяє дитині відкрити самого себе, реалізувати себе у житті, відчути щирість, доброту, отримати крила для польоту у життя.

Новизна гуманно-естетичного підходу зумовлена зростанням людського фактору у цивілізаційних процесах, визнанням ролі естетичного начала у формуванні особистості молодших школярів. Впровадження гуманно-естетичного підходу мотивується також необхідністю протидії негативному впливу, який справляє на розвиток дітей дедалі ширше розповсюдження у молодіжному середовищі невибагливих зразків розважального мистецтва. Сутність гуманно- естетичного підходу до модернізації мистецької освіти у школі полягає у реалізації впливу мистецької діяльності на особистісний розвиток учнів шляхом спонукання їх до естетичного переживання гуманістичних цінностей життя і мистецтва. Завданнями учителів мистецтва стають: надання знання про основні жанри, стилі, характери та засоби виразності мистецтва, розвиток естетичних емоцій, смаків, почуттів, здатності виражати власне ставлення до мистецтва, до творчої діяльності у мистецькій сфері та самореалізації, вироблення загальних потреб в спілкуванні з мистецтвом, володіння учнями системою елементарних мистецьких знань, понять, термінів та вмінь адекватно сприймати та відтворювати художні твори мистецтва.

Гуманно-естетичний підхід передбачає одним із важливих завдань формування у дітей образних узагальнень при оволодінні навичками сприйняття музики, відчуття і уява її як музичної події. Слухаючи твір, 'школяр має пережити його специфічні особливості, барви, характер, смисловий зміст, красу; і цей стан за своєю сутністю – емоційний. Зрозуміти зміст мистецького твору інакше, ніж емоційним шляхом, неможливо. Таке переживання тільки тоді буде суто мистецьким, коли воно є переживанням виразного значення образів, а не просто емоцій під час сприйняття мистецтва. Тому повноцінне мистецьке виховання можливе, на наш погляд, у разі емоційного "проживання" мистецтва, створеної позитивної мотивації, джерелом якої є мистецькі потреби та інтереси особистості. Цей процес слід розглядати як діяльність особливого, інтелектуально-емоційного відображення, оцінювання, активної переробки зовнішніх і внутрішніх впливів, смислоутворення відповідно до можливостей і потреб особистості. Важливою проблемою гуманізації навчально-виховного процесу є професійний розвиток учителя, який буде спроможним реалізовувати гуманно-естетичний підхід до уроків мистецтва в школі.

Гуманно-естетичний підхід має наблизити дитину до самовиховання та самоосвіти. Він передбачає формування самостійного критичного мислення учнів у ході аналізу, інтерпретації мистецьких творів, обґрунтування своїх поглядів, оцінки, використання діалогу між учасниками виховного процесу на основі партнерських взаємостосунків, що сприяють утвердженню у дитині її особистості, створення позитивної мотивації і особистої установки учня на розуміння та оволодіння системою знань і вмінь з різних видів мистецької діяльності, розвиток творчої індивідуальності та ініціативи в мистецькому навчанні. Використання гуманно-естетичного підходу впливає на процес мистецької самоосвіти учнів через індивідуальні завдання, заохочення школярів, врахування особистісних потреб, інтересів, уподобань на основі індивідуально-диференційованого підходу. Знання з мистецтва мають розширюватись завдяки залученню учнів до різних видів активної мистецько-творчої діяльності з урахуванням їх потреб, інтересів, здібностей та вікових особливостей.

Гуманно-естетичний підхід передбачає опанування учнями системи життєво важливих компетенцій. Однією із найважливіших є мистецько-естетична, яка має формувати внутрішній досвід дитини, наповнений особистим сенсом. Застосування гуманно-естетичного підходу запобігає втраті в кожній людині індивідуальності, тобто людина має бути в центрі всього всесвіту, в якому рухається і сама. Механізми розвитку творчої індивідуальності дітей вбачаються у застосуванні відповідних засобів навчання і виховання, методів і форм роботи, які відповідають індивідуальним мистецьким здібностям та особливостям учнів, що дасть змогу школярам постійно вчитися компенсувати свої слабкі сторони завдяки сильним мистецько-творчим якостям. Стимулювання й активізація творчого потенціалу, своєчасна допомога учню забезпечить успіх його творчої діяльності, сформує широкий спектр почуттів школяра (адекватне сприйняття художніх творів, здатність до естетичного переживання, усвідомлення неповторності індивідуального та сприйняття іншого як естетичної цінності), розвине ерудицію дитини у галузі мистецтва. А творчу особистість може виховати; тільки творчий, самобутній педагог, налаштований на гуманізацію навчально-виховного процесу, який здатний використовувати у своїй діяльності мистецько-педагогічні інновації, брати на себе відповідальність за естетичне становлення і розвиток особистості, спрямовувати свою діяльність на організацію ситуацій успіху, створення атмосфери суб'єкт-суб'єктних стосунків у педагогічному процесі та поваги до кожного учня як особистості.

На сьогодні трансформація освіти неможлива без вирішення досить широкого кола проблем. Нова демократична освітньо- педагогічна ідеологія передбачає переорієнтацію з інформаційного на проблемно-діяльнісний тип освіти. Гуманістичний вимір має сприяти створенню цілісної комплексної системи освіти (розроблення вітчизняних програм, планів, видання підручників, навчальних посібників тощо).

Сучасна мистецька освіта має активно використовувати поняття "гуманізм" і "естетична розвиненість" як найбільш актуальні. Висування їх на ключові позиції у теоретичному плані є цілком закономірним з огляду на перехід до особистісно орієнтованої (гуманної) педагогіки, яка надає виняткового значення умінню індивіда прогнозувати і контролювати свою діяльність та власне життя. Ця ідея інтерпретована Г. Баллом у сенсі оновлення освіти щодо створення "... найкращих умов для розвитку психічних, фізичних і моральних можливостей людини, формування у неї гуманних рис особистості" [10, с. 45]. Останнє зумовлює необхідність інтенсивного розроблення форм і методів навчання і виховання, які забезпечують її індивідуальний розвиток.

Нова модель гуманно-естетичного підходу має базуватися на українській національній, мистецькій спадщині, теоретичних надбаннях української педагогіки,. досвіду поколінь. Гуманно- естетичний підхід має акцентувати увагу на тому, що введення у зміст естетичного орієнтування дітей мистецтва зумовлює розвиток у молодших школярів національної свідомості, відчуття і розуміння минулого свого народу, усвідомлення причетності до цього загального історичного процесу.

Гуманістичний підхід має увібрати в себе все передове і творче, що існує в досвіді інших країн. Тому головним принципом подальшого розвитку мистецької освіти має .стати фундаменталізація, тобто її зміст необхідно наповнити тими знаннями, які саме сьогодні є актуальними для мистецької педагогіки. Фахова підготовка учителів мистецьких дисциплін повинна модернізувати концептуальні, змістовно- структурні та організаційно-технологічні ідеї.

Впровадження гуманістично-естетичного підходу в мистецькому навчанні школярів має сприяти активізації внутрішніх ресурсів учнів для їхньої самостійної реалізації на високому рівні, виконавсько- творчій. діяльності дітей, стимулюванню виразності, артистичності. Творча активність спонукає учня до розкриття своїх думок, ідей, показу свого ставлення до різноманітних явищ, що хвилюють його. В результаті, дитина має оцінити виконання свого товариша, учень набуває навичок спостереження, аналізу, вчиться уважно слухати, порівнювати, узагальнювати, естетично переживати. Школяр не залишається байдужим до виконання, а навіть може запропонувати шляхи найбільш виразного виконання мистецьких творів. У випадку, коли учень лише спостерігає і слухає, у нього втрачається бажання мислити і діяти творчо, а це шкодить становленню музичної індивідуальності, найбільш повній реалізації здібностей і прояву у виконавській діяльності кращих особистих якостей. Саме застосування діалогічно-творчого характеру роботи на уроці мистецтва розкриє можливості повноцінного осягнення змісту творів. Гуманно- естетичний підхід передбачає "провокування" учня на творчість, залучення школяра до прийняття рішень, які стосуються художнього задуму та відтворення. Головною умовою гуманно-естетичного підходу у відтворенні мистецтва має бути взаємозв'язок осягнення школярем художньої ідеї твору з розвитком можливостей учня. При цьому загальнокультурний рівень є пріоритетним, а виконавсько-творче осягнення мистецтва дітьми має підпорядковуватися вирішенню художніх знань.

Одним з важливих показників гуманістичної спрямованості учителя мистецтва має бути сформоване художнє мислення, а також усвідомлення своєрідності художньо-педагогічної діяльності. Головного значення повинна набути педагогічна рефлексія, яка направлена на зміст навчання, на власну професійну діяльність, на усвідомлення і творче вирішення мистецько-педагогічних завдань. Якщо учитель з'являється на урок з бажанням разом з учнями відчути радість спілкування з мистецтвом, то тим самим він створює подібний настрій у дітей. Важливо, щоб спілкування з мистецтвом виявляло особистісне ставлення, власне переживання школяра. Отже, гуманно- естетичний підхід стає найпродуктивнішим в організації сучасного освітнього процесу щодо формування творчої особистості учителя мистецтва, тому він повинен бути в центрі уваги навчально-виховного процесу.

Навчання, що відповідає гуманно-естетичному підходу, передбачає актуалізацію емоційної сфери дитини. Специфіка мистецтва полягає у відображенні важливих внутрішніх аспектів життя, зокрема, через розкриття внутрішнього світу людини, через втілення в мистецьких образах суспільно важливих і типових людських переживань, ідей, почуттів. Величезна сила впливу мистецтва в тому, що вона найбільш тонко, проникливо і яскраво виражає переживання людини, їхнє становлення, динаміку, розвиток. У переживаннях (в думках, почуттях, уявленнях), викликаних мистецтвом у слухача, своєрідно "відтворюються" певною мірою явища дійсності, однорідні з тими, які спричинили виникнення цього мистецького образу в композитора.

Однією зі специфічних рис мистецтва є її здатність втілювати емоційний світ людини. І тільки тоді, коли учитель не залишає поза увагою розвиток емоційної сфери дитини, її художньо-творчої активності, здатності до розуміння і переживання мистецтва, збагачення естетичного досвіду, вміння кожною дитиною "переробити" у власній душі ставлення до пізнання навколишнього світу засобами мистецтва, формування повноцінного мистецького сприймання, ми маємо сформувати високодуховну, сучасну особистість. Дитина зможе виразити власні настрої, думки, розмірковування про життя, ставлення до світу, відтворити ті морально-етичні проблеми, які хвилюють людину. Ефективність цього процесу значною мірою визначається якістю педагогічного керування, яке має спрямовуватись на створення оптимальних умов для мистецького навчання особистості, забезпечення глибокого осягнення учнями змісту мистецького твору.

У мистецькому сприйманні емоційна реакція особливо важлива, адже без неї практично неможливо осягнути мистецький зміст. Емоційна реакція – найсуттєвіша характеристика мистецького сприймання. Виникаючи, емоційна реакція міняє поведінку людини, її настрій і думки. Водночас вона є співпереживанням певного образного змісту твору, а не емоційного самовираження особистості.

Гуманно-естетичний підхід передбачає наявність емоційного переживання дитини від сприймання, "включення в роботу" самосвідомості, відтворення твору мистецтва. Ідеальні уявлення, ціннісні орієнтації, погляди, судження не можуть скластися без емоційної естетичної значимості для особистості тих чи інших явищ, тобто коли ці явища не викликають мистецько-естетичних емоцій, почуттів,, не отримують потім певних смакових переваг. Гуманно- естетичний підхід до уроків мистецтва в школі допоможе дитині усвідомити свої почуття і відтак створити за своїми мистецько- естетичними смаками, які ми розуміємо як здатність чуття, розуміння і оцінки естетичних явищ, особистісну інтерпретацію змісту мистецького твору. В основі сформованих естетичних умінь школярів має бути налаштування учня на розвиток сприйнятливості до краси мистецтва, а через неї до краси людських почуттів і відношень, до збереження і творення краси в житті. Такі естетичні уміння як виділення засобів естетичної виразності; визначення естетичних сторін об'єктів навколишньої дійсності, адекватне сприйняття їх естетичної цінності, висловлення естетичних суджень і оцінок, використання естетичного і життєвого досвіду є інструментом пізнання і освоєння широкого кола естетичних предметів і явищ, що зумовлює можливість їх перенесення у різні форми діяльності.

Гуманно-естетичний підхід покликаний забезпечити при набутті досвіду спілкування з мистецтвом уміння певним чином ставитися до мистецтва, оцінювати його, виявляти почуття задоволення або обурення. І тільки завдяки втіленню гуманістично-естетичної мети в педагогічний процес в учня з'явиться бажання поглибити свої знання про мистецтво, систематизувати, а отже, оцінка стане справжньою, естетичною. Оцінка при цьому свідчитиме про певний рівень освоєння учнями культурних цінностей та їх уміння активно виявляти своє ставлення до дійсності в різних формах оціночної діяльності – емоційній, теоретичній, практичній.

Використання на уроці найрізноманітніших методів створює можливість більш глибокого співпереживання дітьми мистецтва, розуміння переданих у ній думок, почуттів. Учитель має володіти гуманістичною педагогікою, бути артистом, який "заражає" дітей своєю любов'ю до мистецтва, наповнює їх естетичною радістю.

Для успішного мистецького навчання учнів у класі повинна бути створена атмосфера свободи вибору, ситуація активного спілкування і природного самовираження, взаєморозуміння, саморозвитку особистості, радість спільної праці. Гуманно-естетичний підхід народжується там, де учитель любить кожну дитину, розуміє і приймає її такою, якою вона є, уміє відчути духовний світ школяра. Запропонований для дітей цікавий мистецький матеріал, пробудження й підтримка творчого ставлення та пізнавальний інтерес до будь-якого виду мистецької діяльності сформує здатність глибокого сприймання і переживання емоційно-естетичного змісту мистецтва, розуміння її зв'язку із життям, усвідомленням образності і виразності мистецького твору. Гуманізація мистецької освіти передбачає, що ціннісна естетична зорієнтованість має стати важливим аспектом впливу мистецтва на людину, адже її головний об'єкт – духовна культура особи. При зміні пріоритетів у навчанні мистецтво виконає це призначення, адже естетичне в мистецтві – це його специфічний пізнавально-ціннісний зміст. Це може відбутися тоді, коли будуть подолані окремі вади мистецького сприйняття, підтримане "мисляче" художнє сприйняття, яке повинно містити усвідомлення ідейного змісту мистецького твору, естетичну оцінку і подальший емоційний відгук.

Цінність творів мистецтва кожне нове покоління усвідомлює, виходячи із власних, сучасних уявлень про нього, своїх ціннісних орієнтацій. Але цінності мистецтва збагачуються новими гранями художнього смислу, новими естетичними якостями.

Середовище найближчого оточення надзвичайно істотно впливає на систему естетичних цінностей, що формуються. Тому навколишнє життя має стати джерелом різноманітних відчуттів. Важливою є також сила впливу традицій, звичаїв, цінностей осіб, значущих для людини. Система естетичних цінностей утворює внутрішній стрижень культури, духовну квінтесенцію потреб та інтересів особистості [28]. Отже, кожна ціннісна система має двоєдину природу, водночас існуючи в індивіді як самоцінному суб'єкті, і в суспільстві як соціокультурній системі. Естетичні цінності відіграють одну з провідних ролей у розвитку особистості. Вони відображають взаємодію людини з навколишнім середовищем і, будучи усвідомленими, мають важливе значення в естетичній орієнтації особистості, у визначенні певної спрямованості її інтересів, поведінки та діяльності.

Таке глибоке проникнення є поштовхом до розвитку фантазії, своїх мистецьких нахилів, пробуджує творчий зліт думки дитини, пов'язуючи процеси сприйняття та творчої мистецької діяльності. Надзвичайно важливо, аби під час естетичного сприйняття мистецьких творів у дитини виникли художні асоціації; це спонукає до оцінювання, порівняння, узагальнення, що веде до усвідомлення зв'язку між змістом і засобами мистецької виразності творів. Гуманно- естетичний підхід наближає дитину до закономірного зв'язку: щонайтонше дитина сприймає, усвідомлює, тим повніше, яскравіше відображаються вони у виконанні мистецького твору, імпровізації тощо (за умови достатнього рівня володіння технічними навичками та вміннями будувати мистецький образ), і навпаки, тільки через власну творчу активність у. будь-якому виді мистецької діяльності дитина підноситься до рівня мистецько-естетичного сприйняття твору в єдності його змісту та форми, За таких умов навіть виконання певної вправи перестає бути для учнів тільки формальним завданням – воно знаходить відгук і опору в їх емоціях, стає внутрішньо прийнятим, особистісно значущим. Потрібно пам'ятати, аби створена ситуація впливала на емоційний стан дитини, тільки за таких умов вона зможе свідомо керувати власною мистецькою діяльністю, прагнутиме постійно збагачувати мистецько-естетичний досвід.

На думку О. Рудницької, один з мотивів проявлення потреби є привабливість і значимість об'єкта. Гуманістичнно-естетичний підхід забезпечує проявлення естетичних потреб людини перш за все через художні інтереси і потреби, потреби у спілкуванні з різними видами мистецтва, у художній творчості. "В емоціях, що є специфічною формою взаємодії людини з явищами довколишнього світу, завжди присутня оцінка (позитивна або негативна), що дає можливість контролювати та корегувати діяльність. Переживання оцінювального ставлення до того чи іншого явища або ситуації є формою вираження певної потреби. У свою чергу, усвідомлення причини, що сигналізує про потребу і тим самим спонукає суб'єкта до діяльності, становить мотив цієї діяльності. Звідси стає зрозумілою складна взаємозалежність емоційної насиченості навчального процесу та формування мотивів, які є особистісним інструментом, що спрямовує освітню активність учня, його бажання долати всілякі перешкоди, наполегливо просуватися до мети" [126, с. 95].

В естетичне виховання вкладаєтеся поняття здатності проникати у всі сфери життя, формувати естетичне ставлення до дійсності в цілому, а не тільки в мистецтві. Гуманізація мистецької освіти в процесі естетичного виховання передбачає вироблення індивідуальності в орієнтації особистості в світі естетичних цінностей, залученні до цих цінностей.

Прояву творчої активності на уроці мистецтва мають сприяти умови, створені для кожного молодшого школяра. При осягненні творчого характеру мистецької діяльності особливу роль слід відводити мистецькому мисленню. Розвиток таких елементів творчого мислення, як образність, уява, фантазія, активізують емоційно-чуттєву сферу дитини. Учень має відчути радість творчості, яка розвиває емоційний відгук на мистецтво.

Таким чином, на сучасному уроці мистецтва творчість має проявлятися у мистецькому сприйманні – як спостережливість, уміння підмітити незвичайне, неповторне, простежити динаміку розвитку мистецьких образів тощо, в оцінюванні – у багатстві уявлень, незвичайності асоціацій, прагненні до самостійної оцінки, оригінальних обгрунтувань тощо; у процесі виконавської діяльності: хоровому, сольному співі, грі на елементарних музичних інструментах, музичних іграх, рухах під музику – як потреба у створенні ними музичних образів на основі засвоєних знань.

Отже, застосування гуманно-естетичного підходу в модернізації мистецької освіти надасть особистості життєвого сенсу, відчуття задоволення від навчання. Предмети мистецтва з'єднають масову школу і високу культуру, набудуть доступного характеру отримання більш якісної художньої освіти, а значить і естетичного удосконалення людини. Гуманно-естетичний підхід визнає учня активним суб'єктом мистецько-освітнього процесу з розвинутою емоційно-чуттєвою сферою в поєднанні з розумом, і завдяки цьому дитина стане носієм істини, добра, краси. Відповідно до такого погляду процеси і зміни, що відбуваються у внутрішньому світі учня, стають головними орієнтирами у виховній діяльності педагога. Впровадження гуманно- естетичного підходу в мистецьке навчання має сприяти формуванню в учнів активно-пізнавальної позиції, створенню атмосфери психологічного комфорту, взаємної підтримки, довіри, співтворчості, почуттєвої щирості у висловлюваних враженнях від кожного сприйнятого мистецького твору.

Сучасні стратегії модернізації мистецької освіти в Україні передбачають розуміння в учнів вміння відкрити для себе істинні шедеври мистецтва, виробити власне ставлення до творів мистецтва, опанувати систему життєво важливих компетенцій, які часто втрачаються під підсиленням характерних для нашого часу закономірних цивілізаційних процесів та явищ, що стають нормою для людей.

Сутність виокремленого нами провідного педагогічного підходу щодо оновлення мистецької освіти полягає у максимальному розкритті потенційних можливостей школярів, стимулюванні їх індивідуальної творчості. Завдяки здатності мистецтва впливати на внутрішній стан людини, поглиблюючи і збагачуючи його у процесі сприйняття- переживання, відбувається формування духовної культури особистості, адже вищі цінності світовідношення тільки тоді стають надбанням особистості, коли вони пережиті, а не сприйняті теоретично.

Мистецтво є своєрідною ланкою, що зв'язує минуле і сучасне, воно виховує здатність не тільки до сприйняття нових творів, але й до сприйняття та усвідомлення історичного минулого свого народу, його традицій тощо. Виступаючи основою духовного життя суспільства, національне мистецтво виражає потреби цього суспільства, його домагання в сфері матеріального і духовного.

Причини, які впливають на виникнення відчуття прекрасного, красивого, однакові для всіх, його багатство та багатогранність невичерпні. Проблема полягає в тому, що саме з цього багатства обере для себе молода людина, які грані та аспекти прекрасного вона сприймає. Сутність відчуття прекрасного – у його тісному зв'язку з розвитком інтелекту, інтуїції, здатності бачити у навколишньому світі те, що інші не помічають [72, с. 134]. Тому до формування естетичного на уроках мистецтва треба підходити систематично, і викладати предмети мистецтва у відповідності до їх внутрішньої сутності.

Гедоністичне спрямування музичного навчання допомагає зацікавити учнів на рівні самореалізації з позиції отримання насолоди від процесу, задоволення від праці. В гедоністичному спрямуванні мистецького навчання закладено великі можливості для творчості учителя і учнів, активізації художньо-творчого осмислення уроків мистецтва, у змісті і структурі, у методах і прийомах, що застосовує учитель при переключенні уваги, відчутті радості, захопленні і естетичної цінності твору.

Одним із засобів оновлення сучасної системи загальної мистецької освіти є застосування інформаційних комп'ютерних технологій, сутність якого полягає у новому забезпеченні процесу комунікації на уроці мистецтва. Впровадження комп'ютерних програм допоможе сучасним дітям усвідомлено осягнути навчальний матеріал, емоційно пережити побачене, розширити творчі якості ще на ранньому етапі розвитку особистості, задовольнити естетичні потреби.

Отже, в дослідженні визначено провідний підхід до модернізації мистецької освіти в Україні. В основу означеного підходу покладено ідею гуманно-естетичного розвитку особистості, що передбачає орієнтацію мистецької освіти у школі на спонукання учнів до естетичного переживання гуманістичних цінностей мистецтва як засобу їх особистісного розвитку.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші