Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Педагогіка мистецтва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Забезпечення домінування національного мистецтва

Нині перед школою і суспільством стоїть проблема розвитку особистості свідомого українського громадянина, який максимально акумулює в собі національні риси та самобутність українського народу. Актуальність створення концепції системи національного виховання в умовах держави визначається всебічною активізацією інтелектуального, духовного, творчого потенціалу національних людських цінностей. "Будь-яка нація будує державу, а держава розвиває націю. Найвища цінність нації – особистість, яка має високий духовний, інтелектуальний, освітній, культурний потенціал" [132, с. 18]. Одним із основних принципів освіти в Україні є органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями тощо [36, с. 6]. Проблеми розбудови національної школи на засадах гуманістичного підходу актуалізують необхідність звернення освітян до накопичення вітчизняного педагогічного досвіду, який допоможе накреслити шляхи пошуків таких засобів навчання і виховання учнів, які б забезпечували цілісний розвиток особистості зі здатністю до творчого саморозвитку, самовдосконалення себе як професіонала, духовно та національно свідомого громадянина України. У розв'язанні означеного питання важлива роль покладена на мистецтво, яке, як відомо, є відображенням всієї духовної культури суспільства, а також його територіальних та етнічних груп.

Сучасна мистецька педагогіка, поруч із засвоєнням набутків світової мистецької літератури, висуває нові завдання щодо навчального репертуару – міцного національного підгрунтя, вимагаючи посиленої уваги учителів до використання в національному репертуарі творів українських митців. У зв'язку з цим постає питання внесення коректив у зміст навчального процесу мистецької освіти, який має орієнтуватися, насамперед, на плекання національних мистецьких традицій. С. Людкевич закликав фахівців до вироблення й практичного застосування плану ”... рідного музичного навчання всіма можливими засобами... бо кожне спізнення цієї праці робить її труднішою..." [69, с. 293-298]. С. Людкевич підкреслював, що навчання музики повинно спиратись на народнопісенні зразки, високопрофесійну методику й культурні традиції народу. Саме тому до сучасного педагогічного репертуару необхідно залучати твори, які віддзеркалюють ментальність нації, не тільки розвивають виконавську майстерність і є гарним дидактичним матеріалом, але й допомагають художньо пізнати, музично пережити відповідний пласт національної культури.

Теорія, методологія і методика формування національного характеру особистості розроблялась і обгрунтовувалась в працях українських філософів, освітніх діячів, педагогів та психологів Г. Сковороди, П. Юркевича, О. Духновича, К. Ушинського, С. Русової, І. Огієнка, Г. Ващенка Я. Яреми та ін.

Погляди Г.Сковороди на навчання і виховання є цілісною системою, побудованою на принципах природовідповідності індивідуальним нахилам особистості, самопізнання і пізнання світу. Пізнання світу за Г. Сковородою, – це пізнання себе, а значить – пізнання історії свого народу.

Одним із перших дослідників української ментальності, духовного світу українців був філософ, педагог П. Юркевич. Саме йому належить розробка цілісної концепції "філософії серця". Вчений, узагальнюючи власний досвід педагогічної діяльності, вважав, що основним у розвитку особистості є формування душі, волі та характеру.

Виховання дітей на загальнолюдських і національних традиціях, глибоке усвідомлення національної належності до своєї родини, роду, етносу, гордості за духовні надбання українського народу – важливі педагогічні цілі О. Духновича.

Значним внеском у розробку проблем формування національного характеру став творчий доробок К. Ушинського. На думку вченого "національний характер" складається з двох компонентів: "природного", що корениться в біологічній природі людини, і духовного, що формується в житті, під впливом виховання і обставин. Ці компоненти не ізольовані, а впливають один на одного. К. Ушинський вважав, що кожен народ відстоює своє право на національну школу і національну систему виховання. У складі національної школи повинні знайти відображення особливості українського національного характеру, які виділяють його з сім'ї інших народів. Національна своєрідність має виявлятися у педагогічній справі, що базується на особливому, йому тільки властивому ідеалі людини [14, с. 9]. Ідеї К. Ушинського знайшли своє відображення в педагогіці С. Русової, Я. Чепіги, І. Огієнка, Г. Ващенка. Я. Чепіга вважав кінцевою вимогою праці педагога врахування національних особливостей характеру дитини.

Теоретична і практична спадщина, обгрунтування методів навчання і виховання С. Русової актуальні і сьогодні. Опираючись на її концепцію розвитку української національної школи, можна виховати нове покоління в Україні, яке було б носієм національної ідеї державотворення. На думку С. Русової, саме завдяки національному вихованню у дітей найповніше враховуються природні задатки, формуються національний склад мислення, національний характер і світогляд. Не можна виховати дитину, якій усе людське було б рідним, не виховавши в неї любові до свого рідного.

Отже, не тільки сприйняті на підсвідомому рівні, а й свідомо засвоєні знання про рідний край є основою почуття патріотизму. А цього можна досягти, коли виховання грунтується на національній основі.

Формування волі і характеру особистості знайшло своє відображення і в педагогічній спадщині Г. Ващенка. Найголовніша мета створеної ним педагогіки – виховання свідомих патріотів своєї землі і нації як основи могутності України. Вчений подає чітку систему формування патріотизму: від формування стихійної любові через введення дитини в світ рідної природи і культури, виховання любові до людей, до свідомої любові через знайомство з історією, зрозуміння морально-етичних понять, практичну діяльність. В основу виховання українських дітей Г. Ващенко ставить виплекані упродовж віків загальнолюдські і національні цінності, серед яких є закон творення Добра і боротьби зі Злом, визнання Правди і побудова справедливого ладу [14, с. 10].

В. Сухомлинський наголошував, що гармонійний розвиток дитячої особистості необхідно здійснювати в лоні рідної материнської мови, праці, історії України, національної культури з поступовим прилученням до загальнолюдських цінностей. З великою тривогою вчений говорив про те, що школа багато дає знань про навколишній світ і зовсім мало про саму людину, без чого неможливе свідоме самовизначення особистості [14, с. 11].

Тому важливою передумовою успішного виховання дітей є забезпечення національного виховання в школі, формування національного характеру і національної самосвідомості учнів. Зміст освіти покликаний усіляко сприяти підвищенню в учнів інтересу до своєї національної самобутності як в історичному, так і в культурно- мовному, соціально-політичному, мистецькому контекстах.

Якщо ідеї інтеграційних процесів на рівні економічному та загальнополітичному, як можна помітити, набувають ознак глобалізації, то проблема виховання особистості ще досі стоїть на роздоріжжі перед вибором шляхів: нівеляції національної культури в умовах глобалізації чи дотримання традиційно-консервативного виховання дітей в національному дусі, збагаченого досвідом світової педагогічної думки, яка не суперечить національній культурі українського народу.

Поступово, з розвитком соціально-економічних відносин, засобів масової інформації, просто забуваються родинні і суспільні традиції, натомість виникають нові форми спілкування людей, їхніх взаємовідносин. Під впливом прагматичних потреб змінюється спосіб спілкування, ставлення до національних цінностей, настає той момент, коли форма спілкування якнайповніше відображає зміст виховання – його багатство або бідність. Більш консервативним і стійким у нових поколіннях щодо глобалізаційних процесів сьогодення залишається характер і дух нації. Вони відображають її давні і нинішні устремління, пріоритети, ціннісні тенденції, культуру в різних її' виявах. Водночас вони набувають нових форм вираження, більше інтегруються із світовою культурою, часто відмінною від консервативно-національної, чим зумовлюють спротив і невдоволення старшого покоління поведінкою дітей [110, с. 90].

Поширюються педагогічні ідеї М. Монтессорі, вальфдорської школи, школи Ховарда та інші, проте вони не враховують особливостей культури, освіти, менталітету народу, завдань держави, українського сьогодення. А ми на багатій спадщині С. Русової, Г. Сковороди, В. Сухомлинського та інших вітчизняних педагогів маємо розглядати проблему української національної ідеї як одну з методологічних засад розвитку української держави, а також усієї наукової та практичної діяльності освітньої системи України.

Освіта, як і суспільство, підвладна об'єктивним законам розвитку людської цивілізації. Спроби загальмувати або випередити в здійсненні освітньої політики суспільні потреби не мали успіху. І нині в Україні гостро постала проблема вироблення нових підходів, наукового обґрунтування методологічних орієнтирів у цій галузі.

Головним принципом побудови системи мистецької освіти в Україні є національна ідея виховання. Українська національна ідея все глибше має проникати в систему мистецької освіти, стати тією рушійною силою, яка привела б дитину до національного особистісного самоствердження і самозбереження через осягнення себе як представника і носія культури, ментальності передусім українського народу і водночас як людини всесвіту. Головним в утвердженні української національної ідеї в мистецькій освітній системі в Україні має бути те, що вона повинна існувати як національна система забезпечення життєдіяльності держави, освіти і виховання дітей, носити динамічний, невичерпний характер, як саме життя народу в усіх його виявах і зв'язках [ПО, с. 96]. Пріоритетним у сфері національної мистецької освіти є систематичне впровадження українського мистецтва в навчальний процес школярів; розвиток здатності дітей розрізняти істинні зразки українського мистецтва (жанрово-стильове розмаїття); визначення естетичної цінності. Необхідно звернути увагу на підготовку національних висококваліфікованих і конкурентоспроможних кадрів, які були б здатні запровадити нові національні технології у навчанні і вихованні особистості дитини, здатної через мистецтво утверджувати себе і незалежність української держави у світовому просторі. Тобто сутністю національної ідеї є якомога глибше і ширше відобразити особливості українського мистецтва, культури, історії життя народу, все те, що вирізняє українській народ з-поміж інших, що забезпечує дух, інтелект українця.

Система національного виховання має використовувати практично невичерпні можливості народного і професійного мистецтва у формуванні людини-гуманіста. Історична енергія народу, стійкість, багатство і краса його національного духу трансформувалися і акумулювалися в різноманітних видах і жанрах мистецтва – пісенному, музичному, танцювальному, декоративно-прикладному тощо.

Національне виховання в системі опанування національного репертуару здійснюється з урахуванням пізнавальних можливостей та психологічно-вікових особливостей учнів певного класу. Саме тому національне виховання, яке розглядається як багатопланове і різноаспектне, в якому сходяться майбутнє і минуле з погляду народних звичаїв, традицій, свят, має поєднуватись з вивченням національного мистецького репертуару, що додасть учням специфічних знань (поглиблення стильових ознак національної музики, особливостей побудови і розвитку музичної думки в конкретних творах будь-якої музичної культури) і допоможе поглибити сприймання національної специфіки мистецтва, вникнути в особливості композиторського стилю, створити діалог з композиторами різних епох і народів. Внутрішній зв'язок між різними видами мистецтва (порівняння мелодичної лінії української пісні з орнаментом національної вишиванки, виявлення рис народної символіки), що надає яскраві мистецькі враження і залучає дітей до різних видів мистецької діяльності, конструювання мелодій- характеристик героїв відповідно їх настрою і характеру національної культури, надають відчуття цілісності своєї національної культури.

Важливість формування у дітей мистецького сприймання на основі національного мистецького репертуару є одним із найголовніших завдань мистецької педагогіки. На нашу думку, щоб діти нового покоління не забували, а збагачували свої мистецькі уявлення про твори українського народного мистецтва, а також про твори українських класиків, з якими вони познайомились ще під час перебування у дошкільному навчальному закладі, в початковій школі, коли життєвий досвід збагачується новими уявленнями, треба як можна більше вводити їх у світ сприймання мистецтва українських класиків, таких як: С. Гулак-Артемовський, М. Лисенко, М. Леонто- вич, Я. Степовий, К. Стеценко тощо. Для кожної дитини процес сприймання однієї і тієї ж форми музичного твору викликає різні смислові відгуки. С. Шип так висловив ці смислові івідгуки: "... для однієї групи слухачів зміст музики зводиться^ до емоційних переживань. До другої належать ті, хто слухаючи музику, "малює" у своїй уяві якісь зорові картини. У третьої – музика активізує понятійне мислення... Четверта група уявляє собі через музичне сприймання життєві події... Є й такі, хто зосереджує увагу на самому процесі розгортання форми і спостерігає з насолодою за грою звукових барв, розвитком мелодичного малюнка, тематичного матеріалу" [162, с. 8]. Наприклад, вводячи до роботи з дітьми музичні твори українських композиторів, що близькі за тематикою до розуміння, учні вчаться емоційно їх сприймати, ознайомлюються із засобами музичної виразності та звуковою палітрою, що формує рівень художньо- естетичного, духовного, творчого розвитку школяра і веде до закладання основи національної свідомості учнів-початківців, любові до рідної землі, своєї "малої батьківщини".

Початок нинішнього століття позначений інтенсивним розвитком національної самосвідомості, відродженням вітчизняної культурної спадщини, активним збагаченням її творами сучасних українських авторів. У зв'язку з цим підвищується увага, наприклад, до національного народного пісенного мистецтва, пошуку та знаходження втрачених авторських вокальних творів, збереження та активного використання української вокальної класики в практиці вокального виховання школярів.

На сучасному етапі виховання, на нашу думку, учні мало знають сучасні українські твори та майже не цікавляться ними. Але для того, щоб школярі були зацікавлені у спілкуванні з. мистецтвом свого народу, педагогічна освіта має готувати майбутніх учителів на міцних підвалинах культури рідного народу минулих епох та сучасності, що найбільше сприяє освіченості та інтелігентності нації. На сьогодні є відсоток майбутніх учителів, які зовсім не цікавляться національним мистецтвом, новими жанрами, формами, сучасними композиторами.

Під впливом національної українського мистецтва дитина отримує здатність заглибитись в себе, в свої переживання, вона ніби заново відкриває для себе цілий світ емоцій, можливість з позицій прекрасного оцінити природу рідного краю, поетичне слово. Розвиток духовності та національної самосвідомості неможливо уявити без відчуття себе як частки свого народу, своєї культури.

Особливої актуальності сьогодні набувають питання забезпечення національних засад підготовки майбутніх учителів мистецьких дисциплін. Адже саме учитель має реалізувати концепцію мистецького виховання школярів на основі української культури, що спрямовується на розвиток духовності учнів, становлення її морально- естетичних уявлень, розуміння сутності мистецтва, культурно- історичних традицій народу, а також сформувати уявлення школярів та їх відчуття власної причетності до культурно-мистецької спадщини свого народу. Важливо враховувати вікові і психологічні особливості молодших школярів, те, що сучасні діти стали більш вдумливими, мають доступ до різноманітної інформації. Необхідною умовою отримання позитивного результату у вихованні національно- патріотичного виховання школярів є ставлення до мистецтва як до школи добра, формування людської душі. Довести дітям, що через мистецтво ми пізнаємо красу навколишнього краю, народні ідеали, традиції, обряди. Пам'ятаючи, що молоде покоління є найуразливішим стосовно своєї національної належності, саме через вплив мистецтва на емоційну сферу людини, її почуття, привертання її думок і волі на досягнення ідеалу проблема формування національної самосвідомості може бути вирішена. Завдяки емоційній насиченості національне мистецтво зберігає духовну пам'ять поколінь і надає можливість відчути глибинний зв'язок із національним етносом, ментальністю народу.

Через поєднання в національному репертуарі певних соціальних ідей (можливість відчути людині естетичну насолоду, принести радість спілкування з мистецтвом і викликати відповідну реакцію почуттів і думок, залишити слід у духовному світі особистості) формується національний склад мислення, психіки, національний характер і світогляд, забезпечується етнізація дітей як необхідна і невід'ємна складова їх соціалізації. Тобто систематичне впровадження в педагогічний репертуар школярів творів українських мистців призводить до виховання національного типу особистості, чим досягається духовна єдність поколінь, наступність національної культури і безсмертя нації. Включення до шкільного репертуару творів українських мистців веде за собою збереження культурно-історичних здобутків нації, характеризується єдністю, цілісністю, взаємозалежністю всіх своїх складових з інтеграцією компонентів в цілісну систему.

Отже, популяризація національного мистецького репертуару у процесі навчання школярів, методичне забезпечення у дітей сприймання українського мистецтва, усвідомлення її інтонаційно- стильового пізнання, елементів виконавської майстерності сприятимуть національному мистецько-творчому вихованню учнів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші