Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Педагогіка мистецтва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

  • 1. Принципи і педагогічні умови мистецького навчання учнів сучасної школи
  • 2. Оновлення існуючих і розробка нових методів мистецького навчання дітей
  • 3. Специфіка, структура уроків мистецтва, вимоги до проведення
  • 4. Внесення змін у способи з'ясування результатів мистецького навчання школярів

Основні теоретичні знання

Принципи і педагогічні умови мистецького навчання учнів сучасної школи

У результаті дослідження визначено необхідність доповнити існуючу, традиційну систему принципів мистецького навчання учнів сучасної школи. Одним із таких є принцип забезпечення взаємодії духовного, загальнокультурного, загальнолюдського, мистецького розвитку учнів.

Розширення уявлень щодо соціальної значущості загальнолюдських, культурних, художніх цінностей молодших школярів має відбутися не за формальної організації навчального процесу, а при цілеспрямованій інформаційній взаємодії вчителя і учня, які отримують задоволення від зустрічі один з одним упродовж уроку в рамках особистісно-орієнтованого навчання і саморозвитку в тріаді інформація-знання-розвиток. Сучасна мистецька освіта має зорієнтувати школяра на відкриті і міжособистісні відносини, які б відрізнялися доброзичливістю, усвідомленою спонтанністю і творчим ставленням до дійсності, потребою в пошуку власних нестандартних рішень у процесі художньої діяльності. Завдяки своїй емоційно- інтенційній природі, що зумовлює відображення та передачу світу особистісних переживань та уявлень, спілкування з мистецтвом найбільшою мірою має сприяти розвитку таких якостей особистості, як уява, інтуїція, потреба у самовираженні. У процесі актуалізації художнього досвіду уяві, творчій фантазії належить особлива роль. Як необхідна умова функціонування мистецтва творча діяльність уяви детермінує створення і сприйняття художніх образів, робить можливим суб'єктивне, оригінальне бачення художньої реальності. Через уяву художньо-естетична свідомість поєднує інтуїтивну, емоційно-почуттєву сферу з мисленнєвою, раціональною і художній матеріал перетворюється на художній образ. Саме ці властивості мають відіграти значну роль в активізації творчої діяльності особистості. У навчально-виховному процесі мистецької освіти значне місце має відводитися художньо-творчому вихованню учнів, яке формує емоційно-ціннісне ставлення дітей до світу та передбачає емоційну чутливість дитини, її увагу до внутрішнього світу інших людей, здатність до співпереживання, висловлювати свої погляди, переконання тощо. Це необхідно, по-перше, тому що творчий розвиток формує людину свідому, активну, творчу, з власними переконаннями.

По-друге, тому що дітям від природи властива надзвичайна емоційність і чутливість до образних вражень, відкритість до світу.

По-третє, тому що емоційно-ціннісне ставлення до світу – це провідний компонент художньо-творчих здібностей дітей, основа художньої творчості. Високий рівень художньо-творчого розвитку особистості має дати учням можливість краще адаптуватися до нових соціальних умов, протистояти психологічній напруженості, яка значно зросла за останні роки та відображається на психіці дітей, допомогти молодшим школярам бути самодостатніми в судженнях, у власній творчості, формуючи таким чином творчий потенціал нації.

Необхідність введення принципу взаємодії духовного, загальнокультурного, мистецького розвитку в систему навчання полягає у визначенні протиріччя між могутнім потягом дитини до творчості у різних формах її прояву та неможливістю повноцінно реалізовувати свій потенціал у творчій діяльності на уроках мистецтва у школі. Серед вагомих факторів слід відмітити спрямованість мистецької освіти на творчий саморозвиток особистості, що зумовлено залученням дитини до художньої діяльності як невід'ємної і дуже важливої складової мистецької освіти. Її важливість полягає в тому, що художня діяльність найвищою мірою відповідає змісту діалектичної категорії творчості, яка передбачає змінення об'єкта та самопізнання, саморозвиток суб'єкта як взаємопов'язані сторони єдиного культурного процесу. При цьому вчитель і сам має бути творчою, чутливою, здатною до емпатії людиною. Тільки той учитель, який підтримує, а не повчає дитину, зможе виховати розумних, духовних і творчих громадян нашої країни. Навчально-виховний процес на уроках мистецтва в школі потребує достатньої організації, для того щоб у школярів не виявилось гіпертрофованого захоплення розважальною музикою. Тому так важливо допомогти учням під час формування мистецького мислення, щоб у них зберігся інтерес до кращих прикладів народної і професійної мистецької творчості.

Одним із актуальних принципів мистецького навчання школярів у сучасній школі є принцип опори на єдність усвідомлюваних та неусвідомпюваних чинників мистецької діяльності.

Оволодіння особистістю загальнолюдськими цінностями неможливе тільки на рівні усвідомлення. У цьому процесі активну роль мають відігравати емоції. Естетичне та емоційно-ціннісне ставлення до мистецтва має бути сформоване, якщо в навчально- виховному процесі відбудеться нівелювання переваги раціонально- логічних способів пізнання дійсності над емоційними. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки і шкільної практики суттєвого значення має набути проблема виховання емоційної культури особистості. Актуальність розробки і вирішення даної проблеми Визначається і тим, що вивчення та аналіз шкільної практики засвідчує наявність суперечностей між інтелектуальним та емоційним розвитком особистості, рівнем знань та емоційним сприйняттям учнів. Нерідко інтелектуальне випереджає емоційне. Емоції мають допомогти розкрити внутрішній світ людини, вплинути на її вчинки, відіграти роль регуляторів людського спілкування. Сенсорна відкритість, емоційна чутливість, особлива сприйнятливість школярів до мистецтва мають стати основою розвитку в них спостережливості, естетичних почуттів, що є необхідним для розвитку особистості школяра. Виховання в учнів емоційності буде ефективним лише за умов належної організації цього процесу.

Зміст осучасненої моделі мистецької освіти має бути спрямований на формування у свідомості учнів позитивних естетичних емоцій, спільних переживань, що має стати неодмінною умовою досягнення естетично-творчого співпереживання, взаєморозуміння і взаємодії між учителем і учнем. Розв'язання даної проблеми апелює до вивчення впливу неусвідомлюваних компонентів психіки. Емоційно забарвлені знання запам'ятовуються швидше і міцніше, ніж знання, що позбавлені індивідуальності і залишають людину байдужою. Пряме втручання, заклики, умовляння, проголошення необхідності співтворчої роботи на уроці – не тільки не ефективні, а навіть можуть дати зворотний ефект.

Емоції є найважливішим фактором регуляції процесів пізнання. Превалювання емоційних способів пізнання на уроках мистецтва в школі має сприяти запам'ятовуванню матеріалу, визначенню довільної уваги, суттєвому забезпеченню або ускладненню довільної регуляції цих процесів. Високий рівень творчої активності вчителя опосередковано має стимулювати художню наснагу учнів. Яскравість, емоційність навчального матеріалу, схвильованість, захопленість самого вчителя має бути тією умовою, за якої виникає і розвивається інтерес до навчання, підвищується активність учнів. Емоційна дія має заохотити учнів до навчання. Краса, освіченість, емоційна напруга матеріалу, що вивчається, через уміле викладання має передатися школярам. Тобто, завдяки емоційному ставленню учнів до уроку мистецтва має відбутися переведення знань у переконання. Будь-яке знання можна вважати істинним тільки тоді, коли воно сплавлене в єдине з найглибшим почуттям.

Сучасна модель мистецької освіти має бути спрямована на пробудження уяви учня, його фантазії, інтуїції, емоцій. Існуюча система мистецької освіти продукує раціонально-логічні способи пізнання, позитивні емоції мають винятковий характер. Але ж нічого не запам'ятовується так, як те, що пов'язане з радістю, задоволенням, тобто з позитивними емоціями. Звідси педагогічним правилом має стати вимога емоційної схвильованості, через яку слід проводити весь навчальний матеріал. Учитель кожного разу має турбуватися про те, щоб накопичити відповідні сили не тільки розуму, а й почуття. Найкращим каталізатором підвищення емоційного фону занять має бути застосування у викладацькій практиці гуманістичної психології навчання, яке припускає перебудову навчання за такими напрямами: створення психологічного клімату довіри між учителем і дітьми, забезпечення співробітництва у прийнятті рішення між усіма учасниками навчального процесу; актуалізація мотиваційних ресурсів навчання; розвиток у вчителів особливих індивідуальних настанов, які найкраще відповідають гуманістичному навчанню. Учитель має переконати в особистісній гідності кожної людини, у важливості і значущості для кожної людини здібностей і можливостей довільного вибору, удосконалення, відповідальності за свої вчинки, творчого і радісного навчання. Щоб така модель працювала, від учителя крім інформаційного забезпечення вимагається розроблення відповідної емоційної партитури подання знань. Учитель має використовувати прийоми формування позитивних емоцій (створення творчої обстановки на уроці; порівняння; зміна інтонації; використання міміки та жестів; піднесеність настрою; створення атмосфери розкутості, доброзичливості тощо). Необхідно навчити вчителів керувати емоційним фоном навчальних занять; активніше , здійснювати гуманізацію навчально-виховного процесу, яка сприятиме утворенню доброзичливих взаємовідносин між учасниками навчально-виховного процесу.

Створення атмосфери психологічної розрядки учнів у навчально- виховному процесі мистецької освіти народжується там, де вчитель стає однодумцем, другом дитини, бачить у ній людину, яка вступає у світ пізнання, творчості; де вчитель уміє відчути духовний світ учня, його бачення всього, що нас оточує. Дотримання цієї умови орієнтує вчителів на забезпечення конструктивного використання природної дитячої потреби в хорошому ставленні до неї для заохочення розвитку позитивних задатків і прагнень, такого характеру взаємодії; при якому дитина зможе реалізуватися, отримати впевненість у своїх діях, Одне із досягнень позитивної атмосфери на уроках мистецтва залежить від того, чи зможе вчитель захопити учнів темою уроку, пробудити і підтримувати творче ставлення та пізнавальний інтерес до будь-якого виду мистецької діяльності. А це може відбутися тільки тоді, коли навчальні ситуації на уроках мистецтва будуть побудовані таким чином, щоб забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який спонукав би дитину до самопізнання і самоактивності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовного багатого життя, коли стосунки з дітьми будуються на врахуванні їх гідності і права бути особистістю. За таких умов навіть виконання певної вправи перестає бути для учнів тільки формальним завданням – воно знаходить відгук і опору в їх емоціях, переживаннях, стає внутрішньо прийнятним. Учень тільки тоді зможе свідомо керувати власною мистецькою діяльністю, прагнутиме збагачувати суб'єктивний мистецько-естетичний досвід, якщо створена система ситуацій впливатиме на емоційний стан дитини. Учитель має навчити дитину розуміти емоції інших, керувати своїми емоціями, активізувати власні емоції. Завдання вчителя мистецтва і полягає в тому, щоб активна і стійка потреба перетворилася в прагнення, що реалізується в конкретні досягнення лише тоді, коли виникають чи створюються необхідні педагогічні умови для цього, постійно схвалювати успіхи своїх учнів у засвоєнні основ мистецтва.

Особливого значення у діях учителя набуває позитивність і оптимістичність оцінювання участі учнів у різних видах мистецької діяльності. При цьому вчитель має підкреслити цінність, неповторність індивідуальних досягнень учня, відзначити, навіть і незначні, але позитивні зміни в його мистецькому розвитку. Учитель має здебільшого схвалювати, а не критикувати дії учня, відзначати краще, а не гірше, спрямовувати свої зусилля на похвалу, а не на засудження. Учитель, що налаштований на добро, ситуації підтримки спрямовує у цілеспрямованому виборі комплексу зовнішніх умов, що сприяють отриманню задоволення, прояву спектру позитивних емоцій, почуттів. Психологічну розрядку на уроках мистецтва в школі вчитель має підтримувати за допомогою підкреслення у взаємовідносинах поваги до мистецьких спроб, до найменших мистецьких успіхів.

Аби вільно виявляти свої враження від художніх творів дітям потрібні свобода і безпека. Для цього вчитель має створити доброзичливе середовище, в якому учні відчули б, що до їхніх ідей, відповідей, запитань поставляться з повагою, якими б вони не були. Важливо дитині зрозуміти, що її думки поважають, розуміють, вони мають певну цінність. Це стимулюватиме її до самостійного оволодіння тим чи іншим твором мистецтва.

Ще однією формою психологічно комфортної атмосфери на уроках мистецтва в школі є створення вербального (безоцінювального) оточення. Краще не нав'язувати дітям загальноприйнятої думки, а лише поділитися своїм враженням та підкреслити, що кожен з учнів може думати і відчувати інакше, по своєму.

Щире, справжнє, непідробне ставлення до учня як до особистості, вміння стримати свій гнів, роздратування, навмисне захвалювання – необхідна умова створення позитивного настрою на опанування мистецтва. Спостерігаючи прояви поведінки учня, пов'язуючи ланцюг вчинків, висловлювань, емоцій, які демонструє чи стримує дитина, в єдине ціле, учитель має розуміти і пояснювати для себе її внутрішній світ, її мотиви, духовно-культурний потенціал, здібності й можливості. Учителю потрібне співчутливе, емпатійне розуміння та готовність прийняти учня повністю, навіть з його недоліками.

Отже, створення позитивної атмосфери на уроках музики в школі має зорієнтувати вчителя на такий характер взаємовідносин, при яких дитина має стати більш цінною, упевненою, відкритою до спілкування, з умінням проявляти свої можливості в усіх видах мистецької діяльності. Учителя потрібно зорієнтувати на побудову процесу загальної мистецької освіти таким чином, щоб у центрі його знаходилась особистість учня, підкресленість перш за все її навчальних досягнень, а не невдач, поваги до мистецьких спроб, хоча б найменших успіхів. Створенню психологічної розрядки на уроках мистецтва в школі має сприяти здатність учителя до позитивного забарвлення емоційної сторони навчального процесу.

Механізм мистецько-педагогічного спілкування має охопити емоційно-ціннісну сферу особистості вчителя. Значне місце в ньому мають займати емоційно-естетичні і творчо-вольові прояви вчителя, а саме: потреба щиро ділитися з учнями своїми емоціями і думками, прагнення досягти під час мистецько-педагогічного спілкування духовно-особистісного контакту з мистецтвом виявлення наполегливості. Проблема творчої активності вчителя мистецтва і освіті пов'язана з категорією мистецької обдарованості, підсвідомих компонентів психіки та здібностей педагогічної майстерності.

Творча мистецька діяльність пов'язана з чуттєвими уявленнями, людською свідомістю і зв'язками з чуттєвими уявленнями, людською свідомістю і підсвідомістю. Поза емоційним шляхом неможливо осягнути зміст мистецтва, бо сприйняття мистецтва йде через емоції, але емоціями не закінчується – через них учні мають пізнати світ.

Одним із принципів гуманістичної основи мистецького навчання в школі має бути принцип врахування результатів взаємодії керованого і спонтанного мистецького розвитку дітей.

Сучасний учитель мистецької освіти має бути одночасно і викладачем, і вихователем, і організатором педагогічного процесу, а також консультантом для батьків. Саме тому вчителю мистецтва в школі сьогодні вже недостатньо просто добре володіти змістом програмного матеріалу для якісного здійснення навчального процесу. Йому необхідно розуміти співвідношення навчання і розвитку, знати етапи, закони і принципи формування перцептивних дій, найоптимальніший стиль спілкування і взаємодії з учнями, побудований на гуманній основі, з метою введення дітей у світ прекрасного, прилучення їх до цінностей національного і світового мистецтва. Сучасний педагог у галузі мистецтва має ставитися до кожного учня як до унікальної особистості, що знаходиться в постійному пошуку і художній творчості. Учитель, який прагне найповніше розкрити особистісні якості молодшого школяра в мистецтві, повинен мати комплексне уявлення про психологічну готовність дитини до шкільного навчання, зміни в психоемоційній сфері, реальний стан розвитку художнього сприймання учня, особливостей його пам'яті, мислення, уяви, емоційно-вольових характеристик, особливості емоційних переваг тощо. Нехтування особистісними якостями дітей може призвести до помилкових шляхів у вихованні школярів. Педагогічна стратегія, побудована на окремих уявленнях про особистість дитини, ризикує стати неефективною. В умовах сучасної вітчизняної педагогіки актуальною має бути орієнтація вчителів на нову філософію освіти, де ідеї гуманізації мають стати провідними, де основною метою має бути не тільки засвоєння знань, умінь і навичок, а насамперед виховання почуттів, розвиток розуму, емпатії, що є основою розуміння дійсності, самого себе, оточуючих людей і творів мистецтва. Засоби педагогічного цілеспрямованого розвитку учнів у мистецькій освіті мають бути спрямовані на визнання права кожної дитини на мистецьке виховання незалежно від її природних здібностей та їх реалізацію. Ефективність навчально-виховної роботи в мистецькій освіті залежить і від ставлення самих учнів до мистецьких занять.

Сучасна парадигма навчання має орієнтувати на педагогічну підтримку будь-яких спроб учня до творчого самовиявлення. Заохочення, стимулювання, активізація, створення належних умов до самостійного пошуку учнів мистецькій діяльності має бути важливим завданням сучасного вчителя в освіті. Учитель завжди має любити і чути свого учня, розуміти його "Я" у мистецькій діяльності, навіть якщо воно є суперечливим. До дитини, в першу чергу, вчитель мистецтва має ставитись як до духовно багатої особистості з багатогранною системою цінностей, надавати їй можливість свідомо виражати і відтворювати власні переживання у мистецькій діяльності.

В атмосфері взаємної довіри між учителем і учнем мають створюватись умови для самореалізації особистості, саморозвитку учня. Необхідно не тільки пояснювати, показувати, як треба діяти, вибирати найбільш дієві форми спілкування в ділових і міжособистісних ситуаціях, у відтворенні виконавських і творчих діях, головне – сформувати в дитині прагнення бути неповторною особистістю в мистецтві, відшукати оригінальне, самобутнє розв'язання мистецько-творчих завдань, вільно реалізувати свої творчі можливості задля себе й оточення людини лише за наявності віри у самого себе. А це може зміцнитися тоді, коли сприймаються і оцінюються Не тільки позитивні якості учня, а вся особистість у цілому, тобто коли поважають її гідність, виявляють гуманність. Гуманізація навально-виховного процесу в мистецькій освіті не має бути абсолютизованим усепрощенням і покірністю стосовно недосконалості людини. Учитель повинен ставити перед учнями посильні і розумно сформульовані вимоги з метою їх подальшого розвитку, тобто здійснювати педагогічний вплив гуманістичного, а не авторитарного характеру. Виявляючи в діалозі, співпраці, партнерстві повагу до учня, толерантність, справедливість, учитель має створити найкращі умови для формування творчої зацікавленості в навчанні, захистити свободу власного "Я" у мистецькій діяльності. Оскільки першочерговим завданням учителя має бути виховання та розвиток унікальної особистості учня, кінцевою метою його роботи має бути здатність учня самостійно проникати у специфічний зміст мистецької мови. Процес художньо-педагогічної взаємодії має накласти на вчителя особливі обов'язки щодо дбайливого культивування творчої особистості учня. Це вимагає від учителя особливих прийомів керування навчальним процесом, постійного співпереживання у процесі виконання, спільної діяльності з учнем, проникнення в найтонші деталі його психофізичних та емоційних станів. Тобто, для продуктивної роботи вчитель має сам володіти емоційно- інтелектуальною культурою сприймання, розвиненими навичками художньо-педагогічного спілкування, прийомами специфічної мистецько-педагогічної взаємодії як з учнем, так і з художнім твором з метою органічного співвідношення між педагогічно цілеспрямованим розвитком учнів і підтримкою найменших спроб самостійного вИяву школярів у мистецтві.

У мистецькому розвитку школярів учителю мистецтва в школі необхідно враховувати, що вікові особливості сприймання мистецтва учнями визначаються передусім обмеженістю життєвого і мистецького досвіду дітей, специфікою мислення: невмінням узагальнювати, переважанням цілісного сприймання. Означений принцип має орієнтувати вчителя на уважне ставлення до мистецького досвіду дітей, набутого не тільки на мистецьких заняттях, а й самостійно.

Надзвичайно важливо, щоб дитину оточувало естетично привабливе розвивальне і виховне середовище, яке вчитель разом з дітьми змінював би. Під час формування мистецького досвіду вчитель має враховувати ступінь оволодіння мистецькими знаннями, переживання та усвідомлення значущості мистецьких творів; осмислення вражень, отриманих унаслідок взаємодії з мистецтвом; реалізацію досвіду в мистецькій діяльності та спілкуванні. Цей процес має динамічний характер, оскільки поглиблення, збагачення і трансформація складових досвіду ціннісного ставлення до мистецтва має відбуватися під час кожного спілкування з мистецькими творами. Він повинен потребувати безпосереднього включення особистості до активної мистецької діяльності, активізації творчого потенціалу, розширеної здатності до сприймання мистецьких цінностей; зумовлюється наявністю відповідних знань та вмінь, мистецько- естетичних потреб, інтересів, смаків та ідеалів. У процесі мистецького розвитку дітей учитель має поєднувати емоційне і раціональне. Оволодіння мистецькими знаннями тільки на інтелектуальному рівні, без емоційного забарвлення призведе до утворення абстрактних знань, які не матимуть для учнів особистісної значущості. Не переживання змісту мистецького твору, а значить і самого процесу отримання знань, не дасть школярам глибоких уявлень про мистецтво. У свою чергу наявність знань має сприяти глибокому переживанню та осмисленню мистецьких творів.

Учитель має керувати співвідношенням емоційного і раціонального в процесі пізнання мистецтва, знівелювати переваги тих чи інших елементів. Учитель має навчити учнів глибоко сприймати мистецтво під час отримання різноманітної інформації або спрямовувати увагу дітей не лише на виявлення настрою у мистецьких творах, а формувати фундамент для особистісної світобудови. Учитель мистецтва не повинен нав'язувати учням власну точку зору, виховувати любов до мистецтва примусом, будь-якими словесними сентенціями. Дійовими мають бути лише обхідні шляхи, які наведуть дітей до глибокого сприймання мистецтва. Діалогічність на уроках мистецтва в школі має забезпечувати звернення до минулого досвіду учнів, обміну думками, сприяти не просто співробітництву, а пошуку і погодження у смислах. Учитель мистецтва в школі повинен акцентувати увагу учнів не на відтворенні знань, а на їх творчому засвоєнні, щоб знання стали основою ціннісного ставлення до мистецтва.

Оскільки мистецький розвиток школярів формується не тільки під впливом соціального середовища, а й у процесі сприймання мистецтва що оточує учнів у повсякденному житті, вчителю мистецтва в школі необхідно враховувати досвід школярів, набутий не тільки на мистецьких заняттях, а й самостійно.

Отже, введення принципу взаємодії духовного, загальнокультурного, мистецького розвитку учнів, принципу опори на єдність усвідомлюваних та неусвідомлюваних чинників мистецької діяльності учнів та принципу врахування результатів взаємодії керованого і спонтанного мистецького розвитку дітей передбачає необхідність збагачення внутрішнього світу дітей, розширення їх уявлень щодо соціальної значущості загальнолюдських, культурних, художніх цінностей на основі спеціальної організації мистецької діяльності учнів. На уроках мистецтва в сучасній школі мають бути створені умови для забезпечення певної, психологічної розрядки учнів, емоційного переживання подій і явищ, відтворених у мистецьких образах.

На уроках мистецтва, в сучасній школі має досягатись єдність застосування засобів педагогічно ,цілеспрямованого розвитку учнів і підтримки найменших спроб самостійного вияву школярів у мистецтві, і надання їм можливості вільно висловлювати свої смаки та вподобання, відтворювати власне "Я". В умовах взаємодії між учителем і учнем має формуватися досвід ціннісного ставлення до мистецтва, що визначає готовність школярів до глибокого переживання й осмислення мистецьких творів, підвищення ефективності мистецько-освітньої діяльності.

Дотримання зазначених принципів забезпечує результативність упровадження гуманно-естетичного підходу, сприяючи досягненню повноти і системності їх цілісного поєднання.

Визначено провідні педагогічні умови, під якими розуміємо необхідність спеціально створювати обставини, що забезпечують ефективність мистецької освіти.

Оновленню мистецької освіти, підкресленню ролі особистісного фактора в навчанні школярів має сприяти постійне, систематичне піклування вчителя про виявлення, врахування і збереження індивідуальності учнів. Виходячи з нової філософії освіти, головним завданням сучасної школи є становлення дитини як неповторної індивідуальності, розвиток її творчого потенціалу, прагнення до самостійної і пізнавальної діяльності. Головною умовою прояву особистісних здібностей дитини на уроках мистецтва в школі має бути створення особистісно-орієнтованої ситуації. Завданням мистецької освіти має стати насамперед не формування спеціальних здібностей та вмінь, а охоплення вимог особистісного розвитку, здатності усвідомлювати ті зміни, які відбулись у дітей під впливом художніх вражень. Виходячи з цього, у формуванні індивідуальних мистецьких здібностей школярів особливого значення має набути особистісно- орієнтований підхід. Цей підхід учитель має розуміти як послідовне ставлення до учня як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб'єкта виховної взаємодії. Особистісний підхід має бути базовою ціннісною орієнтацією вчителя, яка визначає його позицію у ході .взаємодії з кожною дитиною і колективом. Для формування індивідуальних мистецьких здібностей на уроках вчитель має застосовувати такі педагогічні впливи, які будуть спрямовані на конкретну дитину з метою досягнення нею найвищого результату. При цьому вчитель має спиратися на рівень розвитку індивідуальної музичності, на її власний музичний і життєвий досвід, розумітиме внутрішній неповторний світ учня, характер, темперамент, що врешті складає його особистість у всій багатогранності й неповторності власного "Я". При врахуванні і збереженні індивідуальності учнів на уроках мистецтва в школі вчитель має передбачити пошук шляхів, які б змогли забезпечити розвиток природних мистецьких здібностей дітей, врахувати їх можливості, інтереси, потреби. У сучасних умовах гуманізації освіти піклування вчителя про виявлення, врахування і збереження індивідуальності учнів має зумовлювати необхідність переосмислення сфери виховання творчої особистості засобами мистецтва; стимулювання творчої самореалізації дітей шкільного віку в процесі мистецької діяльності; створення емоційно сприятливого навчально-виховного середовища; вироблення стратегії діяльності, яка будується на гуманізації спілкування, діалогізації, співтворчості; стимулювання активності, самостійності, ініціативи, емоційності спілкування з проявами поваги, доброзичливості учасників педагогічного процесу).

У практичній роботі учитель має надавати перевагу методам стимулювання, які забезпечать особистісну спрямованість і вплинуть на творче самовдосконалення, ціннісне ставлення до особистості; створення емоційно збагаченого навчально-виховного середовища, у якому пануватиме атмосфера довіри, взаємоповаги до думок і дій кожної дитини; підтримка гуманного характеру взаємодії суб'єктів навчання на основі співпраці, співтворчості і діалогу. Це дозволить зняти почуття невпевненості в собі, страху перед негативним оцінним судженням, встановити дружні взаємовідносини суб'єктів навчання, підвищити цінність особистості.

Учитель мистецтва в практичній роботі має пам'ятати, що всіх дітей однаково вчити неможливо, тому що всі люди різні. Тому актуальним у навчанні школярів має бути використання диференційованого навчання, яке передбачає сприймати дитину як неповторну особистість. Основною метою диференційованих завдань має бути пробудження і підтримка творчого ставлення та пізнавального інтересу до будь-якого виду мистецької діяльності на кожному етапі уроку. Диференціація навчання має знижувати навантаження учнів і підвищити мотивацію навчання, передати радість успіху в розумовій праці, попередити неуспішність; створити ситуації успіху в навчальній діяльності; турбота про емоційне благополуччя на уроці.

На сьогодні перед учителем мистецтва постає об'єктивна проблема, яка пов'язана з протилежністю між зростаючою потребою розвитку в учнів художнього мислення і на його основі художньо- творчого потенціалу і не сформованості умов, перш за все системно- організаційних, для такого розвитку. Передусім, це психолого- педагогічні умови, за яких відбувається художній розвиток молодших школярів. Одним з головних соціально-психологічних моментів дитячої творчості є створення ситуації успіху. Вона дозволить підтримати і розвинути інтерес до творчої діяльності, стимулювати емоційну мотивацію до неї. Це може статися лише тоді, коли імпровізаційно-творча гра існуватиме в умовах педагогіки співробітництва. Для створення умов естетичної творчості необхідний особовий, тип педагогічних відносин і педагогічного спілкування. В його основі має бути діалог дитини через її творчість із дорослим світом як на уроці, так і в позакласний діяльності.

Проблема "вчитель-учень", що нерідко виникає в процесі виконавської діяльності, досить складна. У кожному конкретному випадку вона виглядає по-різному, хоча основа найчастіше одна: диктат – з боку вчителя і прагнення вийти з-під цього диктату, небажання примиритися з ним – з боку учня. Багаторічне навчання під керівництвом учителя може призвести до нівелювання індивідуальності учня, своєрідності художніх уподобань, пасивності, невпевненості у своїх силах. Наступна проблема пов'язана з прагненням учителя якомога швидше досягти певного результату. При цьому вузька спрямованість учіння на результат, на успіх може завадити розвитку особистості, привести до вироблення прагматичної позиції. Тому важливо прагнути до єдності результативної та процесуальної мотивації поведінки учня, його спрямованості на результат і на спосіб навчальної діяльності. Самостійно засвоєне в процесі учіння є більш стійким, органічним, результативним і приносить учневі більше задоволення, що дуже важливо. Але коли учень, наприклад, після прослуховування твору бере за основу роботи над твором виконання його відомим музикантом, це може призвести до втрати оригінального ставлення до оцінки музичних творів, втрати індивідуальності учня, деформувати його "Я". Це може статися лише тоді, коли творчих результатів у виконавській діяльності дозволяють досягнути процес учіння, що виражається в емоційній насиченості, технічній свободі, змістовності й самостійності виконавської інтерпретації мистецького твору.

Важливого значення в річищі гуманно-естетичного підходу до забезпечення прогресивного розвитку мистецької освіти набуває також визначення такої умови, як створення позитивної атмосфери навчання на уроках мистецтва. Цей аспект організації уроку є надзвичайно важливим критерієм реальної турботи вчителя про емоційне і психічне самопочуття дітей під час занять. Гострою проблемою залишається перевантаження змісту інформативним і фактичним матеріалом, частою є невідповідність обсягу програм, їх складності нормами навчального часу, які визначено в навчальних програмах. Учителі намагаються дати якомога більше інформації учням, перетворюючи урок на монолог.

Навчання в сучасній школі, об'єктивна зумовленість до підвищених вимог у досягненні його результатів спричиняють перенапругу дітей, їх перевантаження, потребу у надто інтенсивній мобілізації зусиль. Вважаємо, що необхідно привчати учнів самостійно пізнавати інформацію, осмислювати її, діяти і творити. Але запобіганню перенапруги дітей має сприяти різноманіття форм роботи, в яких школярі виражають себе у різних видах мистецької діяльності – сприйманні, виконанні, творенні. Аби вільно виявляти свої враження від художніх творів, дітям потрібні свобода і безпека. Для цього вчитель має створити доброзичливе середовище, в якому учні відчули б, що до їхніх ідей, відповідей, запитань поставляться з повагою, якими б вони не були. Важливо дати дитині зрозуміти, що її думки поважають, розуміють, вони мають певну цінність.

Цілеспрямовані спостереження переконують, що прямі втручання типу рекомендацій не тільки не допоможуть, а матимуть протилежний ефект. Для ефективного формування мистецьких здібностей учнів, уміння переключати та концентрувати увагу, уникати стресу у відповідних ситуаціях та ін. учитель має користуватися опосередкованим впливом. Під опосередкованими педагогічними діями слід розуміти вплив на побічний компонент діяльності, реалізація якого сприяє досягненню основної мети.

Учитель мае орієнтувати дитину на прагнення до найповнішого розкриття змісту мистецького; твору, а не на довільне подолання стресових емоцій. Особливо сприятливою виявляється ситуація, коли школяр може відчути вплив "Власної виконавської діяльності (у концертних виступах перед дитячою аудиторією). Коли ж дитина грає або співає перед школярами, результат її діяльності визначається не тільки якістю виконання музики, а й характером її впливу на дітей. Учитель, що ставить перед учнями мету – викликати у дітей естетичне задоволення, – опосередковано знімає непотрібну напругу у школярів, гальмує негативні емоції страху. Це стимулюватимеш до самостійного оволодіння тим чи іншим твором мистецтва. Тому завданням уроків мистецтва щодо забезпечення психологічної розрядки дітей можуть бути: зацікавлення і захоплення дітей мистецтвом, створення на уроках особливої піднесеної і творчої атмосфери, що мала б сприяти розвитку дітей у різних видах мистецької діяльності. Наприклад, звучання спеціально дібраної музики має впливати на емоційну та духовну сфери розвитку особистості, підсилити почуття впевненості у собі, підвищити результативність навчання.

Завданням для вчителя має бути налагодження контакту з дітьми, довірливого, товариського спілкування з ними, з повагою до їхніх думок і вражень, що допоможе школярам відчути себе розкуто і невимушено на уроках, збільшуватиме їх інтерес до занять мистецтвом і сприятиме-творчості. Атмосфера доброзичливого ставлення вчителя до учнів і дітей між собою має досягатися шляхом створення емоційно стимулюючого шкільного навчального середовища, ініціативи учнів, встановлення конструктивних міжособистісних стосунків у класі. Забезпечення психологічної розрядки дітей на уроках мистецтва в школі потребує психологізації педагогічного спілкування, підвищення рівня комунікативної компетентності вчителя, тому що часто будь- який зміст спілкування вчителя і учня знецінюється психологічно неграмотною комунікацією. Навчально-виховний процес на уроках мистецтва буде гуманним, з позитивною атмосферою, якщо вчитель оточить дитину образами добра, любові, краси, відданості, справедливості, поваги, співпереживання; спрямує погляд учня на свій власний, духовний світ і допоможе знайти й осягнути свій шлях, місію, призначення. У мистецькій освіті має бути закладений напрям дати учням шлях до самопізнання, до осягнення у собі істини, лише тоді буде виконано завдання уроків мистецтва щодо забезпечення психологічної розрядки дітей.

Запобігання уникнення втомлюваності дітей на уроді мистецтва залежить від педагогічних умінь, майстерності вчителя, тобто як він зуміє організувати і реалізувати виховні, освітні й розвиваючі можливості мистецького матеріалу. Для успішного розв'язання цього завдання вчитель має творчо підійти до побудови гнучкої структури уроку, глибокого вивчення творів і їх підбір відповідно до вікових особливостей учнів, їх мистецької підготовки. Продумуючи емоційний рисунок уроку мистецтва, вчитель має підтримувати необхідний емоційний настрій, знайти прийоми переключення уваги. Плануючи урок, учитель має враховувати ступінь фізичного, розумового та емоційного навантаження учнів.

Щоб уникнути втомлюваності дітей на уроках мистецтва, вчитель має прагнути до урізноманітнення видів діяльності, можливості їх зміни, активізації учнів та забезпеченні їхнього мистецько-творчого розвитку. Добір різного та цікавого для дітей навчального матеріалу має сприяти формуванню творчих здібностей школярів, підтримці мистецьких інтересів дітей, уникненню втомлюваності молодших школярів на уроках мистецтва в школі. Під впливом мистецтва розвиваються такі елементи творчого мислення, як образність, уява, фантазія, що активізують емоційно-чуттєву сферу дитини. Естетичні емоції супроводжуються напруженням інтелектуальних сил, які об'єднують естетичні переживання і пізнання. Глибина розбуджених почуттів є однією зі спонукальних сил творчої діяльності дітей, максимальному уникненню їх втомлюваності на уроках чи в позакласній діяльності.

Учні здатні до продуктивної творчості. Імпровізація торкається різних аспектів творчого розвитку учнів на уроках мистецтва, але успіх імпровізації учнів має залежати від уміння вчителя створювати проблемну ситуацію і від того, наскільки органічно імпровізація включена в урок. Дитяча гра за своєю сутністю близька до художньої діяльності і полягає в можливості імпровізувати, творити не стільки з орієнтацією на результат, скільки для насолоди вільним виявленням власних сил, здібностей і можливостей особистості, а отже й уникнення втомлюваності дітей на уроках мистецтва.

У мистецькому сприйманні виявляється спостережливість, уміння підмітити незвичайне, простежити динаміку розвитку мистецьких образів; у процесі виконавської діяльності – музичних іграх, співі, рухах під музику; у творчій діяльності учнів – як створення дітьми мистецьких образів на основі засвоєних знань.

Специфіка ритмічного виховання школярів обумовлюється віковими особливостями розвитку і сприйняття дітей. Учитель в своїй роботі має враховувати, що виконання одноманітної роботи або довготривале перебування в однаковому положенні швидко втомлює дітей.

У мистецькій творчості провідну роль відіграє синтез емоційного відгуку з мисленням, абстрактного і конкретного, творчої уяви і активності, здатності швидко приймати рішення. Творчість дітей пов'язана з самостійними діями, з умінням оперувати відомими їм уявленнями, знаннями, навиками, застосовуючи їх у нових умовах, у різних видах мистецької діяльності. Процес мистецького пізнання в атмосфері творчості набуває розвивального характеру.

Тому, за умови використання різноманітних видів діяльності, можливості їх зміни, активізації учнів та забезпечення їхнього творчого розвитку, творчого підходу вчителя дитина зазнає радість, задоволення та переключення уваги з одного виду діяльності на інший. і таким чином уникає втомлюваності на уроці мистецтва в школі;

Отже, за рахунок підвищених вимог у досягненні результатів, діти відчувають перенапругу, потребу у надто інтенсивній мобілізації зусиль. Через те уроки мистецтва мають забезпечити створення позитивної атмосфери навчання за рахунок доброзичливого ставлення вчителя до учнів і дітей між собою в навчальній і позакласний діяльності, різноманітних форм роботи, в яких школярі виражали б себе у різних видах мистецької діяльності – сприйманні, виконанні, творенні. Максимальне уникнення втомлюваності дітей на уроках мистецтва та у позакласній роботі залежить від майстерності вчителя, який має активізувати учнів, сприяти Їхньому творчому розвитку, підтримці необхідного емоційного настрою, переключенню уваги учнів за рахунок зміни видів діяльності та процесом їх зацікавлення.

Однією із дієвих педагогічних умов осучаснення мистецького навчання в школі є забезпечення пріоритетності практичних форм мистецької діяльності, спрямоване на освоєння учнями мистецтва, насамперед у процесі активної мистецької діяльності. Успіх мистецького навчання школярів залежить від урахування вчителем вікових особливостей дітей, володіння методикою роботи з ними. Учитель має володіти прийомами активізації інтересу й уваги до учнів. Основні з них – емоційний контраст і діалогізація мономовлення (учителі схильні до монологу).

Мистецька діяльність може бути творчою, якщо брати в ній активну участь: драматизувати пісні, тлумачити їх, придумувати ритм тощо. Діти мають можливість імпровізувати або творити на близькі та знайомі сюжети. Заняття будь-якою імпровізацією не тільки творчо має активізувати дитину, але: й вплинути на розвиток її слухових здібностей.

Наприклад, . одним із важливих засобів самостійної творчої діяльності має бути музикування на дитячих музичних інструментах- іграшках (одні діти грають на металофонах, а інші – виконують поспівки "Співаймо", "Слухайте нас", "Стоїмо на місці", "Вгору ми йдемо", "Ми крокуємо вниз"). Музикування учнів на дитячих інструментах, імпровізація різних ритмів, музичних зворотів; відтворення сприйняття, підбір розучених мелодій, ритмічний супровід до виконуваних пісень формує активну музичну діяльність дітей.

Ритмічний супровід, організований на слуховому контролі, має сприяти розвитку відчуття часу – "переживання” змінюваних тривалостей, рівного темпу і метричної пульсації, а отже дати змогу вчителю залучати молодших школярів до активної музичної діяльності. Навчальна мета такої діяльності має визначити не лише закріплення самостійних навичок гри за нотними знаками, а й концентрацію всіх умінь і навичок у єдиний комплекс, що має забезпечити самостійність виконання музично-ритмічних завдань. У процесі музикування діти мають навчитися елементів музичної грамоти, в них розвивається слух.

Упровадження етапно-фазової послідовності використання на уроках музики ритмічних і звуковисотних інструментів має уможливити органічне поєднання теоретичних знань учнів з музично- практичною діяльністю, що має активізувати музичну діяльність дітей та підвищити якість уроків музики в школі.

Мистецький розвиток особливо має проявитися в активній самостійній діяльності. Якщо слухання музики викликає співпереживання, співчуття тому, що в ній виражено, породжує асоціації, то можна говорити про творчий характер процесу слухання. Для того, щоб діти були активні під час слухання, ритмічних рухів вчителю необхідно створити проблемну ситуацію: запропонувати дітям вслухатися в музику і спробувати визначити її характер, про що вона розповідає, які думки і почуття викликає, за допомогою яких засобів музичної виразності.

На уроках музики перш ніж привчати дітей слухати музику у виконанні симфонічного оркестру, треба продемонструвати їм зблизька скрипку, віолончель, флейту, фагот, трубу, показати їх звучання, розповісти про кожен із них. Це має пробудити у дітей інтерес, у них має з'явитися бажання самостійно прослухати симфонічний оркестр, спробувати відрізнити звучання інструментів. Щоб розвивати естетичні почуття дітей, слід не втрачати можливості безпосереднього спілкування з природою, а особливо слухання голосів птахів, упізнавання їх, розуміння. Елементарний аналіз музичних творів, усвідомлений, посильний розбір елементів форми, словесне визначення переваг мистецького твору, його змісту, що є неодмінною умовою сучасного навчання мистецтва, не повинно затуляти практичні підходи до навчання дітей мистецтва.

Використання наочності на уроках мистецтва – шлях розвитку творчої активності. Залежно від конкретної дидактичної мети, змісту, матеріалу на уроках мистецтва практикуються різноманітні види унаочнення – таблиці з нотної грамоти, плакати з піснями, діафільми, малюнки, навчальні кінофільми, показ рукою напрямку руху мелодії або застосування пальців лівої руки як нотного стану. Наочними, засобами можна користуватися на всіх етапах навчального процесу: під час початкового ознайомлення з матеріалом, його закріплення, а також для контролю знань під час проведення підсумкових уроків з певної теми.

Крім дидактичних завдань, дидактична гра має виконати виховні функції: збагатити духовне життя школярів, навчити їх спілкуватися, розвинути дитячу ініціативу, посприяти формуванню колективізму. Введення в шкільне життя дидактичних ігор має викликати в учнів радісний настрій, створити оптимістичний ритм їх навчання і виховання, благотворно вплинути на емоційну сферу дитини. Дидактична гра має підвищити інтерес до навчання, дати можливість кожній дитині випробувати свої сили, пережити хвилювання успіху, піднести самооцінку. Отже, дидактичні та виховні функції мистецько- дидактичної гри мають сприяти активізації мистецької Діяльності учнів.

Для реалізації кожної складової зазначеної теми необхідна активна робота самих школярів, адже пасивного, байдужого учня мистецько грамотним і естетично вихованим зробити неможливо. Використовуючи запропоновані прийоми впродовж усього заняття вчитель має тримати учнів в атмосфері зацікавленості й активності.

Активізації мистецької діяльності має сприяти робота з узагальнення знань про мистецтво, активізації емоційного ставлення школярів до мистецтва, прийом емоційної драматургії. Застосування міжпредметних зв'язків має розширити світогляд учнів, сформувати вміння і навички самостійного мислення. Використання наочності та дидактичних ігор на уроках мистецтва має піднести емоційність дітей, захопленість, цікавість, стимулювати мислення, уяву.

Спонукання учнів до усвідомлено-ціннісного сприйняття мистецтва спрямоване на критичне осмислення мистецтва, а не бездумне її поглинання. У загальній проблемі мистецько-естетичного розвитку школярів актуальною має бути сфера формування орієнтацій дітей на цінності мистецької культури. Головним питанням має бути скерування в сучасних умовах педагогічних дій із формування правильних орієнтацій школярів у царині мистецтва. За умов глибоких змін у галузі життя сучасного суспільства, де тиражування музичних записів (ТБ, використання можливостей інформаційного навчання тощо) забезпечують формування і розвиток музичних орієнтацій дітей, сучасна модель має чітко сформувати музичне оціночне сприйняття, смакові установки, інтереси й ідеали, які для сучасної педагогіки є найактуальнішими.

Починаючи з мультиплікаційних фільмів, які дитина сприймає з перших років життя, і до розважальних передач, учні часто зустрічаються з музичним матеріалом низького змістового гатунку, художнього рівня, примітивного за засобами музичної виразності тощо. Але саме цей музичний матеріал вводить учнів у світ дорослого життя. Адже ця музика пов'язана з проблемами росту і розвитку дітей, що найважливіше – вона зрозуміла і доступна, не потребує втручання "підкажчика-наставника". Для того, щоб учитель порозумівся з учнем, учитель має враховувати реалії сьогоденного мистецького життя, інтереси учнів, застосовувати різноманітні мистецько-естетичні погляди. Тому тільки сучасний учитель має створити протидію тим мистецьким орієнтирам, які діти формують удома, в колі однолітків, друзів і які цілеспрямовано породжуються і впроваджуються масовою мистецькою культурою.

Кожен сучасний учитель має виходити із об'єктивних обставин, що склалися, і переконувати вихованців в існуванні духовних, художніх і мистецьких цінностей, які часто виходять за межі їх повсякденного досвіду спілкування. Учитель має бути покликаний навчити дітей розуміти мистецтво, наочно показати учням зв'язок мистецтва з життям, його моральне значення. Недовіра до переконань учителя відбувається тому, що мистецький досвід, орієнтири дитина має, але у своїй переважній більшості школярі не мають чіткої зорієнтованості, не пристосовані до творчої переробки іншої мистецької інформації, аніж композицій, на яких уже сформувались їх мистецькі інтереси і смакові установки. А оскільки сила емоційного впливу аудиальної інформації досить велика, то явища розважального мистецтва, які вже були засвоєні раніше, абстрактно володіють значно більшою яскравістю почуттів, доступнішим змістом у порівнянні з творами високохудожньої мистецької культури. Тому на сьогодні важливим завданням учителя є вироблення у сучасних дітей уміння оцінювального сприймання мистецтва.

Орієнтації на цінності культури мають регулювати характер життєдіяльності особи, тому що вибір дитиною тих чи інших цінностей значною мірою має визначити установку її діяльності у цій сфері. Сформовані ціннісні орієнтації дітей вимагають боротьби зі споживацьким ставленням до культури, пропагандою насильства, жорстокості, зумовлюються необхідністю критичного осмислення і творчого застосування теоретичних положень структурно- функціонального аналізу ціннісних орієнтацій особистості, що мають цілісність і виконують регулюючу, інтегруючу і світоглядну функції, розвиток особистості як суб'єкта і об'єкта естетичних стосунків. Визначення стійкої структури, виділення компонентів ціннісних орієнтацій має надати можливість у виховній практиці розвивати-такі якості особистості, як духовна активність, вірність національній ідеї, гуманність, самоповага, емпатія, емоційність, гідність.

Осмислення ціннісних орієнтирів школярів засобами мистецтва, яке перетворює суспільні цінності в їхнє внутрішнє надбання, особистісне ставлення до них, є важливим чинником їхнього духовного розвитку. У зв'язку з цим провідного значення у формуванні унікальної особистості в її духовному зростанні має набути світогляд учня, на основі якого сформується система ціннісних орієнтацій: У сучасних умовах суспільства надзвичайно важливо з раннього дитинства привчати дітей до розрізнення і вибору кращих зразків мистецтва. Твори мистецтва зі здобутками різного емоційно-образного змісту, які сприймають діти безпосередньо, впливає на їх почуття, формує естетично-моральний вигляд, спонукає до співпереживання.

Заняття мистецтвом впливають на загальну культуру поведінки учнів. Чергування різних завдань, видів діяльності (співу, слухання музики, гри на дитячих музичних інструментах, рух під музику тощо) вимагає від дітей уваги, кмітливості, швидкої реакції, організованості, прояву вольових зусиль, активної естетичної оцінки, розумової діяльності, яку має спрямовувати вчитель. Розвиваючи дитину естетично, розумово, вчитель має всіляко підтримувати навіть незначні творчі прояви, що активізують сприйняття і уявлення, будять фантазію та уяву. Мистецьке навчання дітей у школі має бути спрямоване таким чином, щоб сформувати справжній мистецько- естетичний смак за допомогою зосередження уваги на слуханні, сприйнятті (чуттєвого аспекту з пробудженням емоцій). Учні мають поступово знайомитися з різними жанрами, стилями, зображувальністю і виразністю мистецтва, вивчати творчість композиторів, накопичувати знання про види і стилі мистецтва. Учитель має дати необхідні мистецько-естетичні уявлення, систематично поповнюючи коло вже наявних знань, тим самим він має виховати естетично розвиненого слухача, що володіє певною мірою сформованим мистецько-естетичним смаком.

Формування мистецько-естетичних смаків учнів вимагає від учителя мистецтва об'єктивності й широти власних мистецьких поглядів. Виходячи з того, що мистецька діяльність створює необхідні умови для формування ціннісних орієнтацій особистості дитини, закладає первісні основи загальної культури майбутньої людини, оновлена модель мистецької освіти школярів має забезпечити посилену увагу до формування у дітей здатності оцінювати мистецькі твори не тільки на уроках, за допомогою вчителя, а й самостійно, у повсякденному житті.

Проблема опанування ціннісних орієнтацій зумовлена особливостями сприйняття дітьми закономірностей мистецтва, його інтонаційної природи. Мистецькі інтонації мають життєве походження, виражають основні сфери життєдіяльності (природу, людину, її почуття, дії, фантастичний світ) і безпосередньо впливають на смислові утворення свідомості, що обумовлює освоєння школярами художньо-естетичних цінностей мистецьких образів природи, людини і забезпечує специфіку формування художньо-естетичних ціннісних орієнтацій школярів у процесі сприйняття мистецтва. Мистецьке навчання в школі має бути спрямоване на залучення дітей до вироблення власної естетичної позиції, розрізнення фальші у мистецтві шляхом нагромадження елементарних естетичних вражень, зорових і слухових відчуттів, необхідного розвитку емоційних і художньо-пізнавальних процесів.

Особливого значення має надаватися формуванню повноцінного сприймання, розуміння та відтворення художнього, художньо-пізнавального тексту школярами, розвитку в них відповідних умінь, емоційно-почуттєвої сфери, образного мислення, а також умінь висловлювати елементарні оцінні судження щодо почутого, обгрунтувати власну позицію. Оцінна діяльність на уроках мистецтва має зацікавлювати учнів мистецьким матеріалом, сприяти атмосфері невимушеності на уроці, творчому підходу до аналізу, твору, забезпеченню емоційно-естетичного сприйняття творів мистецтва, розвитку образного мислення, комплексному впливу мистецтва на виховання естетичних потреб школярів. Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти дитині пережити та усвідомити твір мистецтва у єдності його цінностей, активізувати у свідомості школяра ціннісні уявлення та на основі їх співвідношень визначити власне ставлення до сприйнятого та виразити його за допомогою оцінних суджень. Учитель мистецтва в школі має володіти методикою формування у школярів естетичної оцінки мистецтва, яка б сприяла покращенню якості сприйняття дітьми мистецького твору, висловлюванню послідовних, обгрунтованих, емоційних, образних, емоційних суджень. Учитель має забезпечити підсилену увагу дітей до вміння визначати загальний емоційно-оцінний настрій мистецького твору, усвідомлювати суб'єктивне ставлення до зображених подій, героїв та засобів його вираження, оцінювати вчинки героїв та співвідносити їх з характером мистецтва.

Учитель має навчити учнів під час сприйняття близьких за характером творів почути в кожному з них щось особливе, притаманне тільки цьому творові, аби проявити це у власному виконанні. На основі ціннісних орієнтацій можна судити про рівень соціального, естетичного, художнього розвитку особистості, де мистецьке виховання має бути дійовим засобом формування ціннісних установок, які завжди тісно пов'язані з певними напрямами мистецтва (жанровими, стильовими особливостями тощо).

Процес мистецької освіти не може оминути необхідність підсилення творчого спрямування всіх різновидів мистецької діяльності. Всі види і форми діяльності на уроках мистецтва повинні мати творчий характер. Головним критерієм має виступати новизна, оригінальність, самостійність діяльності, але не художня цінність створеного, оскільки головним у творчій діяльності і запорукою успішного розвитку творчих здібностей має бути сам процес творчості, а не її продукт. Учитель повинен пам'ятати, що цінним джерелом творчого розвитку школярів має бути їх винахідливість у передаванні інтонацій, наслідуванні, легкому сприйнятті образного змісту казок, розповідей, пісень, музичних п'єс, віра у свої творчі можливості. Творча діяльність на уроці мистецтва має виражатися у впровадженні творчих завдань – завдань такого характеру, під час виконання яких учнів буде втягнуто у процес творчості, і результатом цього процесу має бути виникнення чогось нового, притаманного тільки одній особистості. Різноплановість форм роботи: ігри, словесне коментування, розбір, слухання, імпровізація, розфарбовування, малюнки, цікаві запитання та спостереження, творчі завдання – все це має сприяти не тільки якісному засвоєнню навчального матеріалу, але й розвитку особистих творчих здібностей учнів, допомозі у пізнанні мистецтва через аналіз та інтерпретацію вивчених мистецьких творів, формуванню емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва, самостійності та критичності мислення дитини.

Через сюжетно-образні ситуації мають розвинутися фантазія, уява, творчі здібності та емоційно-чуттєва сфера. Результатом виконання творчих завдань у всіх різновидах навчальної діяльності у певній послідовності має бути не тільки виразне виконання твору, а й слухання музики, її словесне коментування, розбір. Різнобічні та систематичні творчі завдання мають допомогти учням успішно долати поставлені перед ними завдання. Кожен учень має відчути радість творчості, яка розвиває емоційний відгук на мистецтво. Учитель має створити умови для пробудження, активізації в учнів творчих імпульсів, для пізнання радості творення. Творчі можливості учнів мають найкраще розвинутися в усіх сферах діяльності, якщо раніше розпочати таку роботу з дітьми.

Творчість має сприяти розвитку образного бачення – важливої умови мистецького і загального розвитку дитини. Процес творення не виключає елементів імпровізації, Учитель має стимулювати учня до створення чогось нового, а цей процес має захопити дитину, впливати на її розвиток, що є важливим чинником у формуванні особистості. Якості, що формуються під впливом мистецтва, мають універсально- особистісний характер, здатний виявитися в будь-якому виді діяльності. Але неможливо сформувати мистецькі здібності, розвинути мистецьку обдарованість, естетичну чутливість у відриві від формування творчого та одночасно морального потенціалу.

Організація творчої діяльності в шкільному віці не може існувати в умовах авторитарної педагогіки. Для естетичної творчості необхідний особливий тип педагогічних відносин і педагогічного спілкування – це діалог дитини через її творчість із дорослим світом. Одним із головних соціально-психологічних моментів дитячої творчості має бути створення ситуації успіху, яка дозволить підтримати і розвинути інтерес до творчої діяльності, стимулювати емоційну мотивацію до неї, відповідні форми для здійснення цієї діяльності, які зможуть перетворити її у вільну. У педагогічній роботі вчитель має враховувати особливості творчого розвитку школярів, які залежать від вікових і психологічних особливостей дитини, її життєвого досвіду, вміння вибудовувати свою роботу, від характеру взаємин з учителем та однокласниками. Активізація цих чинників має допомогти дитині найповніше включитися в творчу діяльність.

Розвиток творчого потенціалу, формування естетичних почуттів і потреб у шкільному віці має відбутися і під час самостійної художньої діяльності. Відтворення власного світовідчуття і світосприймання під час самостійної гри на інструменті, умінні слухати музику природи є основою для виховання в особистості здатності до естетичного сприймання, що породжує думку, наповнює її інтелектуально- естетичним змістом. Глибина розбуджених почуттів є однією зі спонукальних сил творчої діяльності.

Дотримання творчого спрямування всіх різновидів мистецької діяльності на уроках у школі має доводити до досконалості будь-яку репродуктивну діяльність і створювати щось своє, нове, втілювати в ньому свої уявлення про красу. Учитель має спонукати дітей з бажанням іти до результату, працювати над розвитком естетичного прагнення, що є вимогою довершеного, найвиразнішого виконання, творчої самореалізації особистості учня. Важливо так організувати роботу учня, щоб вона сама або її результати збудили в дитині позитивні почуття. А для цього потрібно активізувати виконавсько- творчу діяльність дітей, стимулюючи виразність, артистичність. У творчості важлива орієнтація на відкритий пошук замість безпроблемного засвоєння готових знань: Робота вчителя має зводитися не до формальної передачі знань, умінь і навичок, а має здійснюватись як творча діяльність, треба вчити учнів застосовувати вивчене у нестандартних ситуаціях, відчути радість від відкритого нового. Необхідною є диференціація та індивідуалізація навчання з урахуванням інтересів та здібностей школярів.

Диференціація навчання, що виявляється через зміну тривалості завдань та їх змісту відповідно до готовності учнів, має сприяти творчому розвитку учнів. З метою створення сприятливих умов для реалізації пізнавальних можливостей, інтересів та потреб школярів організація навчального процесу має відбутися з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. Учителі мають допомагати школярам оптимально реалізуватись як творчим індивідуальностям, цим вони зроблять свій внесок у формування нового покоління країни, у вирішення завдань розвитку мистецької освіти. Найбільш ефективне педагогічне керівництво процесом мистецького виховання за умови організації таких форм діяльності, під час виконання яких діти набувають соціально корисний і мистецький досвід, самостійно засвоюють комплекс знань і творчо їх використовують. Практика керівництва дитячою мистецькою діяльністю має створити ефективність непрямого методу керівництва. Учитель має створити мікроклімат, сприятливі умови для творчої діяльності за допомогою емоційного впливу і змісту завдань, які мають зацікавити дітей у процесі педагогічного спілкування в колективній діяльності. За умови непрямого керівництва творчістю у дітей має пробудитися природне бажання й потреби в мистецькій діяльності, досягнення захопленості і позитивного ставлення до праці.

Творчу особистість учитель має формувати лише у цілісному педагогічному процесі, якому властива внутрішня єдність його складових, їх гармонійна взаємодія. Учитель мистецтва в школі має забезпечити систематичне засвоєння мистецько-теоретичної інформації та виконавсько-практичних умінь; формувати естетичне та оцінне ставлення до мистецьких явищ, залучити до різноманітних форм творчої діяльності; створити умови для задоволення мистецьких інтересів і потреб учнів, підтримати їх бажання реалізувати свої творчі здібності та можливості. Творчу особистість має розвинути тільки творчо спрямований учитель, а не пасивний виконавець. Тільки у творчій діяльності, в процесі якої виховуються її самобутні якості, набувається власний досвід, активізуються творчі прояви має сформуватися творча особистість. Відповідно, навчання, має стимулювати реалізацію творчих можливостей особистості лише в тому випадку, якщо стане творчим процесом, орієнтованим не на механічне тренування, а на набуття учнями відповідних умінь та навичок щодо творчого вирішення проблем за умови взаємозв'язку розвитку розумових і творчих здібностей.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші