Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Педагогіка мистецтва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Оновлення існуючих і розробка нових методів мистецького навчання дітей

Відтворення специфіки музичного навчання дітей привело до розробки таких методів, як інформаційно-пояснювальний, спрямований на формування основ мистецької ерудиції учнів.

Основна теза сучасної мистецької педагогіки має полягати в домінуванні на уроках мистецтва в школі духовно-практичного, творчого, індивідуального ставлення людини до світу, що робить авторитарний підхід і відповідні йому методи навчання неприйнятними. Формування такого ставлення до світу можливо в умовах виховання творчістю. Одним із важливих завдань уроків мистецтва в школі має бути розширення мистецького світогляду дітей. Інформаційно-емоційне забезпечення мистецького сприймання має бути лаконічним, емоційним, яке б не переобтяжувало увагу дитини, її бажання почути, побачити прекрасне у мистецтві. Виразна, емоційна мова має спонукати дітей до емоційно-оцінювального переживання. У різних учнів один і той самий твір може викликати різні асоціації, залежно від індивідуальності слухача, його духовної культури. На уроках мистецтва має формуватися мистецьке сприймання учнів з виховання культури спостереження.

Організацію сприймань творів складного змісту слід підпорядковувати цілеспрямованому наведенню школярів на естетичне осягнення цього змісту. Формування повноцінного мистецького сприйняття вимагає розвитку емоційної сфери дітей, їх художньо-творчої активності, здатності до розуміння і переживання мистецьких творів, збагачення естетичного досвіду. Залежно від дії чинників, які зумовлюють адекватне осягнення змісту мистецьких творів, сприймання має істотно змінюватися. Головний шлях формування мистецького сприйняття має полягати у накопиченні учнями знань, збагаченні школярів художнім, емоційним, естетичним досвідом, уміннями і навичками, значущими для естетичного осягнення змісту мистецьких творів. Залучення до цього процесу духовного потенціалу особистості, її творчих сил має здійснюватися через розвиток активної діяльності у процесі сприймання, переживання та осмислення мистецтва.

Необхідне включення у процес мистецького сприймання духовного потенціалу особистості, її творчих сил. А це має відбутися за умови підвищеної вимоги до керування мистецьким сприйманням школярів, адекватних методів педагогічної діяльності на уроках мистецтва в школі.

Створення у слухачів відповідного настрою (установки) на сприймання мистецтва має бути важливою умовою формування мистецького сприймання школярів. Положення теорії установки є основою передбачення поведінки учнів, програмування їхньої діяльності у цілісному процесі мистецького сприйняття. Від художньо- пізнавальної установки, яка має бути створена у дітей на уроках мистецтва, залежатиме зміст думок і почуттів, образів і асоціацій, що виникають у їх свідомості, можливість порівняння і вибору найбільш привабливого в мистецтві. На уроках мистецтва мають готувати вдумливого слухача, глядача тощо що любить музику, здатного розуміти глибину ідей, почуттів, переживань, закладених у кращих творах класичного, сучасного, народного мистецтва. Різноманітні засоби мають допомогти сформувати сприйняття та інтерес учнів до художньо-цінного мистецтва в процесі її вивчення, залучити дітей до ідентифікації мистецьких вражень із життєвими. З численних художніх вражень, які накладаються одне на одне, поступово збагачуючись і поглиблюючись, в учнів має з'явитися можливість порівняння і вибору найбільш привабливого в мистецтві. Тому, аналізуючи вплив мистецьких творів на учнів, не можна розглядати їх як чистий аркуш паперу, оскільки навіть у дитячі роки їх сприймання насичене враженнями, переживаннями, думками, знаннями.

Головна мета використання комплексу мистецтв на уроках мистецтва в школі має полягати у розвитку художнього мислення, естетичної і моральної свідомості, пізнавальної і творчої активності учнів. Зіставлення творчості художників, поетів, композиторів, порівняння окремих творів, проведення аналогій між вербальними засобами в різних видах мистецтва мають бути спрямовані не лише на накопичення відповідних знань і відомостей, а й насамперед на формування естетичних смаків та ідеалів, уміння бачити всю систему художніх взаємозв'язків у мистецтві, знаходити органічні зв'язки мистецтва з життям. Усі види мистецтва споріднені й утворюють динамічну систему, єдиний організм із загальними закономірностями. Проводячи аналогії між різними видами мистецтва, учні мають усвідомлювати, що між видами мистецтва існують не лише сюжетний зв'язок, а й внутрішній творчий та життєвий, адже всі види мистецтва породжені з реального життя, яке однаковою мірою живить творчість композитора, письменника, художника, хореографа, сценариста. Всі види мистецтва тісно пов'язані між собою, і знання одного з них допомагає глибшому сприйманню і розумінню інших видів мистецтва.

Спільність емоційної природи творів різних видів мистецтва становить основу для їхньої взаємодії. Доцільно використовувати такі засоби мистецтв, які мають велике виражальне значення (наприклад, мелодія в музиці, інтонація в мистецтві виразного читання, малюнок в образотворчому мистецтві або ж динаміка в музиці та інтенсивність кольору в живопису). Застосування комплексу мистецтв на уроках музики в початковій школі має сприяти вихованню духовності в школярів, в основі якої лежить синтез самостійності та індивідуальності. Спонукання дітей до проведення аналогій із різними видами мистецтва має сформувати у дітей здатність усвідомлювати свій власний розвиток у складі національної культури та частки світової культури, уміння самовизначатися та самостверджуватися в різних сферах діяльності, вироблення індивідуальних особливостей учнів та їх самовияв у творчій формі, формування художньої культури школярів як невід'ємної складової національного мистецтва. Тому важливим результатом впливу комплексу мистецтв має бути не тільки набуття знань, умінь, навичок, а й виховання творчо розвиненої особистості з усталеними морально-естетичними поглядами, гуманістичною позицією, повагою до національної культури.

Важливе місце у формуванні особистості має посідати постать самоствердженого, цілісного, освіченого, духовно багатого, ініціативного, здатного розкрити власну індивідуальність у дитині в процесі професіональної діяльності вчителя. Організаційно- педагогічні впливи вчителя мають бути оптимальними для розвитку школярів, якщо у підході до учнів учитель буде виходити не з їхніх- здібностей і підготовки, а з наявного досвіду. Педагогічне керівництво формуванням інтересу до мистецтва має відбуватися з перших уроків, тому що пізніше може виникнути негативне ставлення до серйозного мистецтва, яке в майбутньому перебороти бути надзвичайно складно.

Оскільки педагогічне керування мистецьким розвитком дитини має своєрідний характер, учитель мистецтва мусить знати не тільки методи керування, а й володіти педагогікою як мистецтвом, бути артистом, який "заражає" дітей своєю любов'ю до мистецтва, наповнювати їх естетичною радістю та впливати передусім своїм власним виконанням мистецтва та силою образного слова про мистецтво.

Під час розучування танцювальних рухів, танцю, інсценізації вчитель має спрямовувати свою увагу на те, щоб діти у своїх рухах виражали правильний пластичний, ритмічний, динамічний, емоційний відгук на мистецтво. Учитель має прагнути, щоб рухи дітей були невимушеними, виразними. Учня потрібно заохочувати використанням засвоєних раніше елементів танцю у дидактичних іграх, створенням власних рухів, привчанням дітей реагувати на зміну контрастних побудов, підкресленням за допомогою рухів особливостей фразування динаміки, ритму. У цьому має проявитися танцювальна творчість. Під час слухання музики у дітей мають виникнути відповідні емоційні переживання, під впливом яких рухи мають набути відповідного характеру. Контрастні побудови, темпові й динамічні зміни, ладове забарвлення, нескладні ритми, акцентування, чергування фраз – усе це має відобразитись у рухах. Використання зв'язку музики з хореографією мають допомогти повніше сприйняти музичний образ твору і стати засобом вираження художніх образів, а отже, сформувати основи мистецької ерудиції дітей. Учитель має піклуватися про застосування різних видів мистецтва, завдяки чому в дітей має відбутися накопичення емоційно-чуттєвого і культурного досвіду, що створить передумови для повторення усталених стереотипів, стандартних форм мислення, посприяє оволодінню вміннями інтерпретації художнього тексту, творенню оригінальних продуктів художньої діяльності.

Сучасний учитель школи має розуміти, що застосування різних видів мистецтв на уроках мистецтва має вплинути на оригінальність, формування художнього образу, духовності учнів. Педагогічні аспекти уроків мистецтва мають спрямовувати навчально-виховний процес на розвиток естетичної свідомості, активізації творчих проявів, орієнтації мистецької діяльності учнів на педагогічні потреби мистецької освіти.

Поліхудожня освіта вчителя мистецтва в школі має бути спрямована на усвідомлення значення множин усіх підсистем навчання в контексті інтегративного підходу, зумовленого акцентуванням на структурі професійної діяльності як інструментарії навчання і виховання учнів на уроках мистецтва з метою формування вмінь сприйняття, образного мислення, умінь оцінювати мистецтво, інтерпретувати емоційно-образний зміст, самореалізовуватися засобами мистецтва. Поліхудожня підготовка сучасного вчителя має відрізнятися володінням мистецькою діяльністю, засобами пізнання мови, кіно, поезії, театрального та образотворчого мистецтва з метою спрямувати учнів на сприйняття світу в єдності образів і понять, поєднанням раціональної та емоційної сфери особистості, стимулюванням компонентів творчої діяльності (уява, фантазія, художня інтуїція).

Для забезпечення проведення аналогій з різними видами мистецтва сучасний учитель повинен мати підготовку з художньо- сенсорного досвіду осягнення музики, активізації образної уяви завдяки ознайомленню їх з можливостями різних видів мистецтва у відображенні дійсності. Розвинене естетичне ставлення вчителів до мистецтва, збагачені естетичні переживання на основі утворення і сприймання художньо-образних зв'язків між різними видами мистецтва має інтенсифікувати чуттєву реакцію дітей. На основі порівняння виражальних і зображальних засобів у різних видах мистецтва учні мають більш усвідомлено сприймати універсальні та специфічні художні закономірності. Спонукання учнів до проведення аналогій з різними видами мистецтва має сприяти подоланню стандартного сприйняття і мислення, формуванню цілісного сприйняття світу, пізнання закономірностей національного мистецтва та світової культури.

Метою наслідувально-репродуктивного методу має бути відпрацювання мистецьких умінь і навичок дітей у процесі наслідування та неодноразового повторення виконавських дій. Поряд із діями спостереження активізуючого значення мають набутії дії копіювання, імітації і наслідування, які відбуваються на когнітивному та емоційному рівнях, як привласнення знаннєвого досвіду і як співпереживання чужим почуттям. Оскільки творче начало є сутністю мистецтва, то використання наслідувально-репродуктивного методу на уроках мистецтва в школі повинно мати допоміжний характер здебільшого під час освоєння практичного матеріалу (наприклад, учень бере за основу роботи над твором його виконання вчителем або відомим музикантом). Необхідною умовою активізації творчої діяльності в процесі навчання має стати опора на навчальний досвід учня.

Процес творення має містити етапи активного набуття та організації мистецького досвіду учнів через пізнання, відтворення, наслідування та імітацію різних мистецьких явищ, зростання' ролі мистецько-теоретичних узагальнень, що дозволить виявити закономірності мистецької мови, досягнути адекватного його розуміння. Для того, щоб наслідування не наносило шкоди індивідуальності учня, не деформувало його "я", учню потрібно не механічно повторювати дії вчителя за зразком, а наслідувально- репродуктивне відтворення Майстра має пробудити думку, надихнути на творчість. Наслідувально-репродуктивний метод на уроках мистецтва має стати засобом впливу на свідомість та поведінку школярів, активізацію слухової сфери або як модель до творчого продовження і переосмислення власної діяльності.

Наслідування пропонованого взірця має відбуватись у три етапи: на першому – на основі сприймання конкретного прикладу має виникнути суб'єктивний образ взірця, бажання наслідувати його; на другому – має діяти зв'язок між взірцем для наслідування і поведінкою вихованця, на третьому – має здійснитися синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків. Тобто, уміло застосоване наслідування здатне навчити учня гнучко мислити і допомогти вийти на самостійний шлях. Педагогічно доцільно спрямований навчальний процес на уроках мистецтва має спрямувати на формування позитивного емоційного ставлення як до мистецтва, так і виконання вправ за зразком. Велике значення емоцій має полягати і в можливості учнів виходити за межі своїх виконавських можливостей, створювати художньо досконалі зразки. Завдяки виконавським можливостям дитина має осмислювати свої враження, відчути потребу в мистецтві, яке має розширити життєвий досвід, дати можливість пізнати і пережити ситуації, з якими в реальному житті учень не стикався.

Виховні функції наслідування мають сприяти конкретизації певного теоретичного положення; повторенням можна довести істинність певної виконавської норми; копіювання має спонукати до відпрацювання практичних дій, техніки виконання. Особливість виховного впливу наслідувально-репродуктивного методу має полягати в тому, що він діє наочністю і конкретністю. І що ближчий і зрозуміліший учневі приклад, то більша його виховна сила. Суттєвою вимогою для застосування наслідувально-репродуктивного методу має бути професіоналізм і майстерність самого вчителя, артистизм і виразність виконання його творів. Вже це значно має стимулювати самостійну мистецько-виконавську діяльність дітей. Найважливішими умовами застосування наслідувально-репродуктивного методу на уроках мистецтва в школі має бути досягнення успішної навчальної взаємодії вчителя і учня, єдності виконавського і загального мистецького розвитку учня; стимулювання розвитку мистецьких здібностей, самостійного мислення та творчої ініціативи; опори в навчальній діяльності на принципи єдності художнього і технічного, емоційного і свідомого.

Оптимальні умови для застосування наслідувально- репродуктивного методу на уроках мистецтва мають скластися тоді, коли оволодіння виконавськими навичками стане для учня суб'єктивно необхідним і значущим, коли будь-які заняття, насичені завданням художньо-пізнавального і художньо-творчого характеру, приведуть до самовдосконалення особистості учня. Застосовуючи наслідувально-репродуктивний метод на уроках мистецтва, вчитель має не тільки вказувати учневі на певний шлях, але й спонукати самостійний рух, навчати задумуватися, висловлювати судження, узагальнювати, самому шукати відповіді на посильні практичні питання; звертати увагу на слух учня. Зв'язок між слуховими уявленнями і координацією рухів виконавського апарату учня потрібно активно і цілеспрямовано виховувати, починаючи від постановки змістовно-звукового завдання, коли навіть найвужча технічна мета, кожна вправа повинні мати смисл, образну характеристику. Впливаючи на учнів, свідомо або інтуїтивно, вчитель має розвивати їхні мистецькі здібності, прививати їм необхідні якості.

Пошуково-творчий метод має орієнтувати процес мистецького навчання в школі на максимальну активізацію творчих дій учнів та їх творчий самовияв. В епоху науково-технічного прогресу розкриття творчого потенціалу людини має бути вагомим пріоритетом сучасної освіти. Становлення творчих здібностей дітей у період навчання має розкрити в учнів не шаблонні, звичні дії, а рухливе, гнучке мислення, швидке реагування і адаптацію до нових умов, творчого підходу до вирішення проблем. Цінним джерелом творчого розвитку школярів має бути надзвичайна винахідливість у передаванні інтонацій, наслідуванні, легке сприймання образного змісту казок, розповідей, пісень, музичних п'єс, активність, віра у свої творчі можливості. На уроках мистецтва імпульсом до творчості має бути зацікавлення дітей винаходом власної інтерпретації мистецького твору, підголосків і варіантів наспіву, інсценізації пісні, елементарного інструментального супроводу. Для реалізації цих завдань учитель має цікаво викласти програмний мистецький матеріал, навчити дітей сприймати й аналізувати мистецькі твори, передавати характер і настрій мистецьких творів пластичними рухами, виконувати та створювати елементарний ритмічний супровід.

Творча діяльність на уроках мистецтва в школі має бути підпорядкована єдиній системі творчих завдань, які розкривають специфічні зв'язки мистецтва, навколишнього світу, у сенсі якого відбувається освоєння, осмислення конкретних деталей, понять, формування навичок. Творча діяльність на уроці мистецтва в школі має виражатись у впровадженні творчих завдань такого характеру, під час виконання яких учнів буде втягнуто у процес творчості, і результатом цього процесу повинно бути виникнення чогось нового, притаманного тільки одній особистості. Творче начало в мистецтві має виховувати в людині прагнення рухатися вперед, до кращого, до досконалості, до прекрасного в найвищому і широкому сенсі цього поняття. За допомогою варіантно-творчих завдань, які мають пронизувати увесь урок від початку до кінця, незалежно від теми уроку, цілей і завдань, поставлених на ньому, учні мають співставляти свої дії з характером звучання мелодії, зміною настрою.

Під час вивчення кожної теми, сюжетів на уроках мистецтва діти мають застосовувати різні варіанти творчих завдань, які повинні проектуватись у двох площинах: по-перше, обов'язкове звернення до суб'єктного досвіду дитини, до життєвих прикладів, вражень дітей; по- друге, до творів мистецтва, у яких відбиті знайомі їм ситуації, образи, явища. Критерієм має бути новизна, оригінальність самостійної діяльності, але в жодному разі не художня цінність створеного, оскільки головним у творчій діяльності і запорукою успішного розвитку творчих здібностей має бути сам процес творчості, а не її продукт. Тільки у процесі творчості дитина має розвиватися найбільш природно й органічно. У дитини потрібно підтримувати будь-яке її прагнення до творчості, якими б наївними та недосконалими не були результати цих робіт. У наївних, нескладних елементарних проявах композиторської творчості (складання нескладних мелодій, найпростішого акомпанементу тощо) криються найсправжніші творчі устремління дитини, щирі прояви її почуттів.

Розвинуті в дитячому віці творчі здібності, дитячі творчі захоплення, добрим слідом яких залишиться творча фантазія дитини, прагнення створювати щось нове, краще, мають рухати вперед справу, якій дитина вирішила присвятити своє життя. Для розвитку творчого потенціалу школяра необхідно систематично звертатися до його емоційних переживань. Прагнення висловити власні емоційні стани має дати людині відчуття реалізованості особистої унікальної індивідуальності, що дозволить учню скористатися всіма наявними в його розпорядженні потенційними можливостями. Сприятливе емоційне почуття має стимулювати найбільш повне самовираження особистості в колективі, створити атмосферу для розвитку творчих здібностей школярів, підкреслити красу чуйного ставлення один до одного. Щоб творчі завдання мали розвиваючий характер, сприяли вихованню, навчанню, вчитель має застосовувати проблемні ситуації. Важливо створювати пошукові ситуації, які б спонукали дітей до самостійного творчого самовияву. Формування мистецьких умінь і навичок повинно розглядатися не як самоціль, а як надбання, результат особистого звуко-інтонаційного експериментування учнів.

Творчість дітей на уроках мистецтва має бути пов'язана з умінням оперувати знайомими їм мистецькими поняттями, знаннями, навичками, пристосовувати їх до нових умов, у нових видах мистецької діяльності. Творчість має дати дитині можливість актуалізувати свої потреби, інтереси, схильності, знаходити форми проявів індивідуальної активності. Творче самовираження має сприяти формуванню особистісної значущості, емоційного розкріпачення, впевненості у собі, забезпечення самостійності у процесі діяльності. Розмаїття і різноплановість форм роботи повинні допомагати якісному засвоєнню навчального матеріалу та розвиненню особистих творчих здібностей учнів, формуванню емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва, самостійності й критичності мислення дитини, допомозі у пізнанні мистецтва через аналіз та інтерпретацію вивчених мистецьких творів. Процес мистецького пізнання має набути в атмосфері творчості процесуального характеру. Тобто дитяча творчість повинна являти собою пізнавально-пошукову мистецьку практику. Розвиток музично- ритмічного почуття школярів включає організацію рухової активності дітей, виховання певних ритмічних навичок, усвідомлення учнями естетичної виразності ритму як елемента музичної мови. Потребу в дітей рухатися необхідно використовувати і правильно спрямовувати. Застосування на уроках хореографії образно-ігрових рухів має допомогти розкриттю і сприйняттю засобів хореографічної виразності, хореографічної характеристики того чи іншого образу.

Образно-ігрова творчість має приносити дітям радість, розвивати в них фантазію, образне мислення. Рівень координації і активності рухів дитини має свідчити про розвиток інших якостей особистості, в тому числі й психіки. Метою уроків мистецтва має бути виховування в учнів уміння слухати музику і передавати її в рухах за допомогою ритмічної діяльності. Сформований рух має покращити дитині сприймання і передачу образів, осмислити деякі особливості форми. У школі доцільно застосовувати різноманітні ритмічні рухи, особливу увагу потрібно звернути на виразність ритмічної пульсації (важка хода, легкий крок, погойдування, гострі поколювання), що пов'язані з навчальним матеріалом уроку, за допомогою яких діти мають як усвідомлювати окремі поняття хореографічної грамоти, осмислити деякі особливості форми, так і самовиявитись у творчій діяльності.

Імітування гри на різних музичних інструментах (сопілці, балалайці, скрипці, арфі тощо) має сприяти емоційному ставленню дітей до уроків музики, допомогти вчителю у визначенні правильного чуття звучання того або іншого інструмента. Тобто, через активізацію школярів в умовах цікавої, захоплюючої діяльності має відбутися музично-естетичний розвиток дитини. Відповідно до конкретних умов, з урахуванням власних професійних можливостей, учитель має визначати масштаби використання музичних інструментів. Уміння визначати ритмічні та метричні співвідношення має привести до осмисленого сприйняття музики, а потім і до розвитку вищих процесів мислення. Комплексна музична діяльність школярів із застосуванням ударних інструментів та інструмента, на якому грає вчитель, має допомогти цілісному сприйняттю музики, яка виконується.

Створюючи ритмічні супроводи, діти мають підкреслювати характер твору, жанрові особливості, контрастні зміни. Спонукання дітей до виразної гри, слухання музики, оцінювання результатів своїх зусиль – цей процес має бути спрямований на організацію рухової активності дітей, виховання певних ритмічних навичок, усвідомлення учнями естетичної виразності ритму як елемента музичної мови.

Головним напрямом роботи має бути залучення дітей до імпровізації в найрізноманітніших формах (поєднання співу, вправ на мовлення та рух тощо). Вміння імпровізувати має забезпечити стабільність самопочуття у виконавській діяльності та під час концертного виступу. Гнучке реагування на несподівані ситуації, швидке вирішення проблеми під час виконання, збереження емоційно- творчого настрою під час виступу – усі ці завдання мають з легкістю виконувати учні, які вміють імпровізувати. Імпровізація передбачає наявність розвиненої уяви, що має дозволити придумувати фантастичні сюжети, відображати події минулого досвіду. Унікальність індивідуального пізнання повинна розкриватися в мистецькій імпровізації, образна виразність якої є результатом розвитку цілісної структури творчих здібностей. Імпровізація на уроках мистецтва в школі має бути результатом яскравої уяви, дитячої фантазії, засобом відкривати в собі нове.

На початкових стадіях заохочення до творчої діяльності дітей найбільш ефективним способом впливу вчителя має бути показ імпровізаційного вирішення створеної вчителем емоційно-образної ситуації під час аргументованого, пояснення, показ результату творчої діяльності з послідовним роз'ясненням учням безпосереднього процесу імпровізації. Педагогічне керування творчим мистецьким процесом має трактуватись як засіб педагогічної регуляції продуктивної діяльності, яка має здійснюватись опосередковано, у прихованій формі, під впливом емоцій, з метою створення творчого мікроклімату, під час імпровізації і спілкування вчителя з колективом учнів у творчій діяльності.

Імпровізація в процесі мистецької діяльності має допомогти дитині самостійно вирішувати творчі завдання, дозволити встановити емоційний контакт з творами мистецтва, більш глибоко пізнати і засвоїти їх, сприяти емоційному самовираженню дитини. В умовах елементарної творчості – імпровізації – у дітей мають найбільш повно розкритися творчі можливості, з'єднатися в єдиний процес елементарні здібності композитора і виконавця. В імпровізаційній діяльності важливий не тільки результат (наприклад, складання мелодії), а й безпосередній творчий процес, у якому мають розвинутися здібності і сформуватися творчі якості особистості. Імпровізація може мати і колективний характер.

Під час ансамблевого співу повинна відбуватись активізація творчих проявів. У різних формах колективної мистецької творчості має здійснитися мистецько-естетичне виховання учнів. Імпровізація на уроках мистецтва з школярами має проходити в ігровій формі, де повинно бути місце для фантазії, різні варіанти виконання творів, зміна ролей, а не одна вивчена версія. Граючи разом, інсценуючи сюжети пісень, необхідно створювати атмосферу спілкування, де всім було б комфортно і радісно. В ансамблевому співі учень має звільнитися від емоційної напруги, навчитися створювати музичні образи, гнучко реагувати на непередбачувані ситуації, самовиразитися в творчій діяльності.

Сучасний учитель в умовах гуманізації навчально-виховного процесу має передбачати повагу до людини, враховувати її індивідуальність, пізнавальну, творчу потребу, нахили та інтереси. Учитель має бути істинним творцем: під час проведення уроку пов'язувати зігране, проспіване та висловлене ним зі своїм внутрішнім світом, особистим ставленням до озвученого, власним життєвим досвідом. Учитель мистецтва має проявляти виразність у всіх видах діяльності, вміти знаходити адекватну зовнішню форму Висловлювання пережитих їм почуттів, емоцій. Учителю необхідно передавати словами, виразними рухами, мімікою те, що дитині важко зрозуміти у творі мистецтва, – його красу, тонке мереживо образів. Сучасна творча особистість має бути здатною до самостійних дій у процесі творчого перетворення набутих знань та вмінь. Учитель має розповісти та проілюструвати можливі творчі підходи та варіанти вирішення завдання. Учитель має проводити послідовний перехід до самостійного виконання дітьми творчих завдань. Після нагромадження певного досвіду імпровізації, дуетні функції повинні на себе брати учні (отримавши віршований текст або слова-загадки, прислів'я, приказки, мають можливість почергово мелодизувати їх).

Запропоновану класифікацію у модернізаційній системі мистецького навчання учнів можна вважати цілісною, оскільки вона об'єднує, фокусує в одному напрямі педагогічні зусилля, підпорядковує їх єдиній меті – творчому розвитку учнів у процесі мистецької діяльності.

3. Уроки мистецтва, їх специфіка, структура, вимоги до проведення

Основною формою організації художньо-пізнавальної діяльності учнів в системі мистецької освіти є урок, який проводиться із постійним складом учнів і у межах встановленого часу.

Урок мистецтва має свою специфіку, зумовлену характером та особливостями художньо-пізнавальної діяльності учнів на відміну від лекцій та семінарів в системі мистецького навчання.

До специфічних ознак уроку мистецтва відносяться:

– пріоритет практичної діяльності над теоретичним засвоєнням учнями матеріалу.

Урок мистецтва, в якій би галузі художньої творчості він не відбувався, завжди передбачає активну мистецьку діяльність учнів практичного характеру – музикування, малювання, виконання ролі, виконання танцю. Саме в процесі практичної діяльності відпрацьовуються художні уміння і навички учнів, реалізовуються виховні завдання, розвиваються мистецькі здібності.

Засвоєння теоретичних знань – з історії мистецтва, його провідних напрямів та стилів, рекомендації щодо засобів художнього навчання – як працювати над піснею, грунтувати тканину для картини тощо, відомості безперечно, мають суттєве значення і не можуть бути компенсовані практичними видами мистецької діяльності. Проте, пріоритетне місце на уроці мають займати практичні дії, що зумовлено особливостями художнього пізнання як різновиду людської діяльності;

– максимальне забезпечення художньо-творчої активності учнів.

Відмінність уроку мистецтва порівняно з іншими галузями навчання полягає в творчій спрямованості активності. Учні мають не тільки активно працювати на уроці, їх дії мають бути спрямовані на певні творчі досягнення. Творчий характер активної діяльності на уроці мистецтва, як і пріоритет практичної діяльності, також зумовлений особливостями художньої діяльності, неодмінною ознакою якої є творчість. Учитель максимально сприяє пробудженню творчої енергії учнів, спрямовує ініціативу, їх творчу самостійність в потрібне річище.

Різновиди мистецьких уроків зумовлені їх функціональним призначенням. Розрізняють два основних різновиди уроків мистецтва: урок поточної художньо-навчальної роботи і урок підготовки до оприлюднення результатів навчальної діяльності (урок-репетиція перед концертом, урок-підготовка до виставки). Кожен з різновидів має власні завдання і особливості проведення, які, збігаючись у основних вимірах підпорядкування – художній розвиток учня, – мають і специфічні характеристики. Так, поточний урок вимагає від учнів меншої художньо-творчої напруги, ніж урок-репетиція перед концертом, разом з тим поточне відпрацювання художніх умінь і навичок, скажімо, відпрацювання танцювального руху вимагає більшого терпіння, зберігання уваги протягом тривалого часу тощо.

Структура уроку мистецтва передбачає сукупність стійких зв'язків його елементів, що забезпечують його цілісність і збереження основних властивостей при. різноманітних змінах внутрішнього і зовнішнього порядку.

Стрижневим компонентом мистецького навчання визнано творчу діяльність учнів. Основними елементами уроку мають виступати складові творчої діяльності, модифіковані до його завдань, а саме:

  • – висунення творчого завдання;
  • – уявлення художнього задуму;
  • – пошук способів вирішення творчого завдання, створення варіантів;
  • – втілення задуму у художньо-матеріалізовану форму;
  • – оцінювання задуму у художньо-творчих результатів.

Творче спрямування творчих мистецьких дій учнів на уроці виступає тим об'єднуючим фактором, що забезпечує цілісність уроку мистецтва. На уроці мистецтва можуть висуватись різні дидактичні завдання – засвоєння нових знань і практичних умінь, відпрацювання мистецьких прийомів роботи з художнім матеріалом, спонукання учнів до самостійного застосування набутих умінь і навичок в процесі художньої діяльності, узагальнення і систематизація відомостей щодо мистецтва, контроль і оцінювання знань та практичних умінь учнів в галузі мистецтва. Кожне завдання містить творчі підходи.

Кожен із структурних елементів включає:

  • – мотиваційне забезпечення художньо-навчальної діяльності;
  • – актуалізацію попереднього художнього досвіду діяльності, знань і умінь учнів;
  • – активізацію їх творчої ініціативи, самостійності у вирішенні творчих проблем;
  • – вольову регуляцію навчального процесу, концентрацію уваги, інтенсифікацію навчальної напруги тощо;
  • – визначення завдання для самостійної роботи.

Разом з тим кожен із елементів уроку має власну специфіку. Так, висунення перед учнями творчого завдання на уроці потребує, насамперед, активізації уяви, стимулювання фантазії учнів, спонукання їх до художнього асоціювання. Пошук вирішення творчого завдання, створення варіантів поруч із активізацією образної уяви потребує доповнення у вигляді "пробних" практичних дій, таких, наприклад, як фрагментарно-імпровізаційне опрацювання музичного твору, створення ескізних варіантів картини, пошук художньо оптимальних танцювальних рухів тощо. Естетичне оцінювання і вибір найкращого з художніх варіантів як елемент уроку неможливе поза активізацією порівняльних дій, проведення учнями художніх аналогій.

Послідовність елементів уроку мистецтва не має бути закостенілою, однаковою у всіх випадках. Урок мистецтва як певна структурна побудова відзначається динамікою його елементів, від логіки і закономірностей вирішення поставлених на даному уроці завдань художньо-творчого розвитку учнів.

Вимоги до сучасного уроку мистецтва

Класифікація вимог до сучасного уроку мистецтва сприяє конкретизації наукового знання щодо теоретичних і практичних засад уроку як одиниці художнього навчального процесу. Серед провідних визначимо такі, як організаційні, педагогічні, психологічні, валеологічні. Розглянемо їх послідовність.

Організаційні вимоги

1. З'ясування місця, ролі даного уроку в цілісній системі навчання учнів мистецтва.

Оскільки урок – "клітинка", етап цілісного процесу навчання, цілком очевидно, що його завдання мають узгоджуватись із цілісною системою художнього навчання і розвитку учнів.

2. Чітке визначення мети і завдань уроку, чітке уявлення учителя і учнів щодо засобів досягнення цієї мети.

Учитель має собі конкретно уявляти, яких результатів він прагне досягти з учнями на даному уроці. Мета і завдання даного уроку повинні бути також добре усвідомлені учнями. Це дає змогу досягти узгодженості дій між учителем і учнями, оптимізує вибір шляхів досягнення мети уроку, вирішення поставлених завдань. Розпливчасте завдання: Сьогодні ми попрацюємо над народною піснею "Чарівний смичок" може бути конкретизоване у такий спосіб: "Досягти емоційної виразності у виконанні народної пісні "Чарівний смичок" шляхом порівняння музичних образів з казками та оповіданнями, а пізніше – і з літературними творами".

3. Вибір оптимальної послідовності навчальних мікроетапів уроку.

Кожен урок складається з окремих навчальних ситуацій. Проблема їх послідовного узгодження торкається підтримання творчої атмосфери на уроці, піклування про творчу активність учнів, подолання їх втомлюваності та активізації навчальної енергії. В процесі музичного навчання, наприклад, застосовують прийом "контрастів", тобто з метою активізації уваги і досягнення свіжості художнього сприймання чергують роботу над творами, контрастними за змістом, образним настроєм. Ряд авторів (Б. Абдулін, Н. Гродзенська) навіть вводять поняття такої структури уроку, яка є аналогічною музичним формам – урок-рондо, урок-сонатне рондо тощо.

4. Раціональне використання навчального часу, дотримання часових меж проведення уроку.

Проводячи урок, учитель має дбати про узгодження темпоритму його проведення з навчально-творчими можливостями учнів. Важливого значення набуває досягнення оптимального співвідношення між поясненнями і практичною діяльністю учнів. Крен в бік словесного тлумачення, дидактичних напучувань за рахунок практичної діяльності на уроці мистецтва може призвести до зниження творчого накалу, розосередження творчої уваги учнів, послаблення художньо-естетичних результатів. Наприклад, на хоровому занятті учитель занадто довго і досконало, за рахунок практичної діяльності, розповідає учням про можливості настройки голосового апарату, правила дихання, роль інтонаційних акцентів, особливості ансамблевого співу тощо. "Перекоси" в бік пояснень не тільки викликають стомлення учасників хорового колективу, а й розпорошують їх творчу увагу, відволікаючи від співу, від практичного діяння. В результаті навчальний ефект заняття знижується.

5. Чітке визначення завдань для самостійної роботи.

Навчання мистецтва неможливе без копіткої і систематичної самостійної роботи. Формування здатності для самостійної роботи має бути в полі зору учителя, користуватись ним. Учитель має допомогти учню визначити зміст домашнього завдання, спланувати самостійну роботу, вивчити її послідовність тощо. Не узагальнене напучування типу: "Треба добре і багато попрацювати над твором", а конкретні завдання на зразок: "приділити увагу голосоведению", "визначити аплікатуру в даному фрагменті твору", "досягти вільності у виконанні того чи іншого танцювального руху" мають стати основними у підведенні підсумків уроку і орієнтації учнів на самостійну мистецьку працю.

Педагогічні вимоги

На кожному уроці мають реалізовуватись виховні, навчальні і розвивальні завдання.

Виховні завдання включають формування гуманістичного світогляду учнів, Опікування становленням їх національної самосвідомості, патріотичних поглядів, моральних переконань, естетичних якостей. Оскільки мистецтво містить потужний заряд виховного потенціалу, завдання учителя – протягом навчання, на кожному уроці тримати в полі зору потреби реалізації виховних можливостей мистецтва. Почуття і переконання, якості особистості формуються не одразу. То ж тільки постійне, а не одномоментне спрямування уваги педагога на виховання особистості учнів, на досягнення виховного результату з уроку в урок можуть дати необхідний ефект.

Переймаючись виховними завданнями на уроці, учитель має уникати прямих вказівок, які Не тільки не заохочують учнів до їх виконання, а часто справляють протилежний ефект. Виховання має здійснюватись опосередкованим шляхом.

Виховний характер мистецького навчання не можна звести до якихось окремих виховних моментів уроку. Всі елементи уроку мають бути виховними за своєю сутністю.

Опікуючись завданнями реалізації виховного впливу мистецтва, учитель має спиратись на вже сформовані якості учня. Проте, ця опора має носити характер не пасивного пристосування, а стимулювання ініціативного підходу, Відповідальності за мистецькі дії. Наприклад, почуття патріотизму, національної гордості може знайти психологічне підгрунтя у опрацюванні всіх музичних жанрів М. Лисенка. Опора на досвід художнього пізнання учнем творів інших українських композиторів – С. Людкевича, Б. Лятошинського, Л. Ревуцького актуалізує в художній пам'яті особливості їх творчості – використання фольклорних джерел, краси українського мелосу, оспівування історії народу тощо – опосередковано може сприяти цілям патріотичного виховання. А стимулювання відчуття відповідальності за вираження змісту музики в процесі її виконання, донесення його до слухачів ще більше підсилить виховний ефект навчальної роботи на уроці. Необхідно пам'ятати, що ігнорування попереднього досвіду виховання, вже сформованих переконань учня, індивідуальних особливостей його світобачення, педагогічна зневага до вже сформованого може призвести до серйозних виховних конфліктів.

Важливого значення у досягненні виховних ідей мистецького уроку набуває уявлення учителя щодо цілісності виховного процесу протягом всього навчання учня. Людина не виховується по частинах. Виховний процес – не сума розрізнених виховних завдань чи окремих заходів, а постійне піклування щодо становлення особистості учня, де кожен урок має вносити часточку до досягнення виховної мети.

Навчальні завдання, пов'язані із виховними, містять і власні виміри. До них відносяться орієнтири як теоретичного, так і художньо-практичного порядку.

Теоретичні орієнтири включають пізнавально-інформаційні завдання, такі як освоєння учнями теоретичних засад мистецтва, – отримання знань щодо стильових особливостей художньої діяльності, історичних відомостей щодо закономірностей розвитку мистецтва, основ розвитку художньої культури людства тощо. Методи, що їх мають застосовувати учителя при вирішенні вказаних завдань, пов'язані із активізацією логічного мислення учнів, їх пам'яті, здатності до узагальнення, абстрагування, інтелектуального пошуку. Так, аналітичний розбір музичного твору спонукає учнів до пошуку чи відновлення в пам'яті історичних відомостей щодо його написання, біографічних довідок з життя і творчості композитора, умінь стильового зіставлення певного художнього методу із особливостями творчої манери, відтвореної в даному конкретному творі.

Практично-художні орієнтири уроку мистецтва пов'язано із залученням учнів до освоєння художніх засобів втілення образних уявлень, із набуттям умінь і навичок втілення творчих задумів у матеріалізовану форму. Моделювання інтерпретації має знайти втілення в звучанні, а для цього учень опановує на уроці елементи виконавського процесу – темпо-ритмову організацію звучання, пошук тембрових фарб. Вимоги практично-художнього порядку посідають чільне місце в змісті уроку мистецтва. Отже, кожен уроку має вносити часточку у розвиток практичних умінь і навичок учнів в галузі мистецтва.

Розвивальне завдання на уроці мистецтва пов'язано із потребами особистісного і художнього розвитку учнів. Особливого значення набуває розвиток загально творчих здібностей, таких, як, уява, фантазія, інтуїція, художні емоції, які йдуть пліч-о-пліч із розвитком спеціальних здібностей, таких, як відчуття кольору, музичний слух, відчуття ритму тощо.

Особливого значення учнів на кожному уроці набуває розвиток здатності учнів до художнього сприйняття творів мистецтва. З ним пов'язано формування художньої уваги учнів, розвиток їх здатності зосередження, глибокого входження в образну сутність твору. Від учителя багато де в чому залежить спрямування художньої уваги, визначення для учнів орієнтирів художнього сприймання.

На кожному уроці учитель і учнів стикаються з проблемою художнього оцінювання, яка має бути постійно в полі зору вчителя. В процесі оцінювання відбувається розвиток художніх смаків учнів, формування їх мистецьких схильностей, художніх переваг і естетичних ідеалів. На уроці мистецтва має бути приділено час для цих питань.

У контексті розвивальних вимог уроку мистецтва знаходяться питання творчої самостійності учнів, їх здатності до мистецького самоконтролю. Якість уроку певним чином визначається звертанням учителя до розвитку в учнів умінь самостійно працювати над музичним твором, танцювальними рухами, здійснювати контроль за власними творчими пошуками в галузі образотворчого, акторського, музично-виконавського мистецтва тощо.

Психологічні вимоги

Процес художнього навчання має відбуватись на тлі емоційного комфорту учня, в атмосфері позитивного ставлення до нього з боку учителя. Доброзичливість, толерантність – необхідні характеристики навчальних ситуацій. Цю вимогу зумовлено творчою сутністю навчання на уроках мистецтва. Різка критика, зневажливе ставлення до самостійних творчих пропозицій учня нівелюють спроможність учнів до художньо-творчого вирішення мистецьких завдань.

Важлива вимога до навчального процесу, що здійснюється на уроках мистецтва – врахування індивідуальних особливостей учня, найбільше з них тих, що сприяють активізації їх творчого потенціалу. Учитель має приймати до уваги рівень розвитку уяви, фантазії учнів, здатність до оригінальних суджень і творчих пошуків, самостійність і ініціативність творчого мислення.

Неодмінна вимога – орієнтація на вікові особливості художнього сприймання і творчого діяння учнів в контексті мистецького навчання.

Створення умов для розвитку мотивації учнів до художньої самостійно-творчої діяльності, опанування специфіки і практичних прийомів в галузі мистецтва – . неодмінна вимога, якої слід дотримуватись при в проведенні уроку мистецтва. Навчання малювання, хореографії потребує значної напруги, наполегливості, здатності багато годин творчо і самовіддано працювати. Без необхідної мотивації досягти результатів у мистецькій діяльності важко і в ряді випадків неможливо. Отже, перед учителем постає завдання – захопити учнів мистецькою діяльністю, побудувати урок таким чином, щоб учням було цікаво працювати над художнім твором, щоб інтенсивність засвоєння мистецтва підтримувалась зацікавленістю в роботі з боку учнів.

Необхідність активізації інтересу учнів до мистецької діяльності у визначенні провідних положень щодо організації уроку йде пліч-о- пліч із вимогою стимулювання учнів до вольової самореалізації. Процес навчання мистецтва, його результативність забезпечується не лише бажанням, а і здатністю до повсякденної праці. Завдання учителя на уроці мистецтва – так організувати навчальний процес, щоб учень був свідомий того серйозного навантаження, що потребує від нього процес навчання, щоб він міг активізувати власні вольові якості для підтримування мистецької діяльності на оптимальному рівні напруження.

Вольова регуляція творчого спонукання учнів набуває особливого значення в період підготовки до оприлюднення результатів мистецького навчання. Отже, як опосередкований вплив учителя на творче самопочуття учнів в процесі мистецької діяльності на уроці, так і спонукання учнів до вольової саморегуляції – важлива вимога, що свідчить про якість уроку.

Валеологічні вимоги

Вимоги до сучасного уроку мистецтва валеологічного характеру означають необхідність дотримання необхідних норм освітлення, чистоти приміщення, температурного режиму, наявність якісних навчальних матеріалів і засобів – чітко віддрукованих нот, настроєного музичного інструменту, необхідної кількості і палітри фарб, якісного паперу, потрібної кількості дзеркал у танцювальній залі, оптимальної площі приміщення для занять хореографією, спеціально обладнаної аудиторії – художньої майстерні тощо.

Дотримання валеологічних вимог уроку означає піклування учителя про уникнення втомлюваності учнів, їх психічної і фізичної перенапруги. Цьому сприяє застосування прийому зміни видів діяльності (наприклад, відпрацювання відомих учнями танцювальних рухів має чергуватись із сприйманням нових), про застосування контрастних за настроєм творів (наприклад, робота над ліричними образами має чергуватись із творами героїчного, характеру тощо), за методами роботи (наприклад, демонстрація учителем художнього матеріалу має чергуватись із виконавською діяльністю учнів, художнє наслідування – із самостійними підходами до створення образу тощо). Урок не можна оцінити позитивно, якщо учні виходять із класу перевтомленими, перенапруженими. Досягти успіхів в мистецтві може здорова людина.

Попередня підготовка уроку мистецтва і педагогічна імпровізація

Проблема підготовки уроків мистецтва – одна з дискусійних в теорії та практиці художнього навчання. Як слід вирішувати протиріччя між потребою творчих дій учителя на уроці мистецтва і попереднім їх плануванням? Відповідь на це питання полягає у визначенні діалектичної єдності, взаємодії спонтанно-інтуїтивних і логічно обгрунтованих компонентів у змістовій структурі уроку мистецтва. Драматургічна побудова уроку, його логічна довершеність і загальний "монтаж" складаються в результаті глибокої попередньої продуманості педагогічних дій. Водночас продуманий план навіть в найдетальніших його нюансах може видозмінюватись, коригуватись в залежності від реальних обставин.

Проведення аналогій між театральною і педагогічною творчістю дозволяє виявити досить суттєву характеристику педагогічної праці. Виявляється, що педагогічна імпровізація має місце далеко не тільки тоді, коли вчитель змушений знайти вихід із непередбачуваної ситуації на уроці, "на ходу" зорієнтуватись у змінених обставинах педагогічної реальності. Момент імпровізації інтенсифікує емоційну сторону самопочуття учителя і тим самим опосередковано впливає на продуктивність мистецької діяльності учнів, подолання нудьги і формалізму. Педагогічна імпровізація передбачає здатність учителя надати характер безпосередності розвитку уроку, "оживленню" його свіжими барвами, новими відтінками. Жорстка регламентація сковує творчість учителя, і вже від нього сухість, емоційно-творча індиферентність передається учням. Живе сприйняття ходу уроку учителем, педагогічна ініціатива, що є наслідком непередбачуваних обставин проведення уроку, миттєвість реакції стають поштовхом до активізації учнів, жива енергія вчителя запалює інтерес учнів. Слід визначити, що попередній план і імпровізація не тільки не заважають, а й зумовлюють одне одне.

Що підлягає попередньому плануванню? По-перше, сюжетно- драматургічна "канва" уроку, тобто послідовність, загальна логіка розвитку взаємодії учителя з учнямй, методична стратегія викладу матеріалу, розгортання "вузлових" моментів уроку в часі. По-друге, попередньому продумуванню підлягає схематичне уявлення емоційної "кривої" уроку, тобто ви будови певної послідовності окремих навчальних ситуацій, врахування їх емоційного наповнення і визначення кульмінації. По-третє, підготовка заздалегідь має торкатись заготовки "художніх деталей", тобто образних прикладів, яскравих фактів, цікавих питань. І, нарешті, готуючись до уроку, учитель має продумати зовнішні атрибути, такі, як засоби наочності, одяг, навіть манеру поведінки хоча б у загальних аспектах.

Сфера імпровізаційних дій учителя на уроці мистецтва теж багатогранна. Особливо гнучко вирішується проблема темпо-ритму уроку. Імпровізаційними, зокрема, слід вважати часові межі окремих навчальних ситуацій. Характер інтонаційного забарвлення мовлення учителя на уроці також переважно віднаходиться в процесі імпровізації.

Загалом важливо враховувати, що скрупульозне слідування за попереднім планом нівечить творче начало, сковує ініціативу учителя, а надмірна, непередбачувана свобода педагогічних дій руйнує планування, нівелює його педагогічний сенс. Отже, завдання полягає в тому, щоб знайти оптимальні підходи до складання плану, де залишалось би місце для "випадковостей". А імпровізація на уроці, в свою чергу, стане продуктивною, якщо буде пов'язана із планом і, більш того, впливатиме на удосконалення планування в майбутньому.

4. Внесення змін у способи з'ясування результатів мистецького навчання школярів

Завдання модернізації мистецької освіти в школі передбачає також упровадження інноваційних підходів до здійснення контролю за навчальними успіхами учнів та до оцінювання результатів мистецької діяльності. Хоча на уроках мистецтва поняття об'єктивності і незалежності оцінки набувають своєрідних ознак, оцінка результатів навчальної роботи учнів у будь-якій формі (цифровій чи вербальній) є важливим засобом не тільки навчального, але й виховного впливу. Сучасна дидактика вбачає завданнями контролю й оцінювання не тільки виявлення рівня засвоєння учнями знань, умінь і навичок, але й визначення причини допущених помилок, прогнозування майбутніх напрямів педагогічної взаємодії, аналіз ефективності використаних методів і прийомів, формування вмінь самоконтролю і самооцінювання. Новій системі оцінювання притаманна позитивна спрямованість, що грунтуються на врахуванні рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач. За таких умов оцінювання стає не тільки засобом діагностики рівня реалізації поставлених цілей, але й вагомим чинником навчання, розвитку та виховання школярів, основою для коригування процесу і результатів пізнавальної діяльності, прогнозування подальших цілей та перспектив у навчанні. У ході спостереження за діяльністю учнів та їх вивчення під час занять, перевірки виконання ними домашніх завдань, вправ на уроці, відповідей необхідно оцінювати не тільки якість знань, а й старанність, працелюбність, здібності, психологічні особливості самих учнів.

Оцінні судження, що характеризують якість роботи школярів, сприяють кращому засвоєнню знань, спрямовують дії або відповіді в потрібне русло. Тобто, значення оцінки виходить далеко за межі однієї лише фіксації результатів контролю, тому що певним чином вона характеризує самого учня, його підготовленість, здібності, власне ставлення до оцінювальних знань, праці, адже думка друзів, батьків про його шкільні успіхи йому не байдужа. В мистецтві немало того, що піддається точному й однозначному визначенню та вимірюванню. Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетенції – загальної здатності, що базується на набутих уже знаннях, досвіді, цінностях, здібностях.

Поняття компетенції не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості, де йдеться про розвиток і виховання інтересу до мистецтва, естетичних смаків і потреб, емоційної чуйності на явища навколишньої дійсності і творів мистецтва. Оцінювати думки учнів, досягнутий ними рівень сприйняття мистецтва, ступінь оволодіння мистецькою грамотністю, основами мистецької культури – важливі завдання мистецької освіти; ще складніше стає це питання, коли мова заходить про почуття дітей, про їх емоційне ставлення до мистецтва, життя.

Розробка оновлених вимог до оцінювання має охопити безпосередній емоційний відгук дітей на мистецтво, їх висловлювання про сприйнятий або виконаний твір, діагностика навчально-пізнавальної діяльності у виявленні художнього смаку, виразності і грамотності співу тощо. Але розуміючи складність такого оцінювання, в школі визначальну роль відіграє емоційно-суб'єктивний фактор сприйняття, оцінювання і творення. Будучи головним показником освітніх результатів школяра, оцінювання впливає на його самооцінку, що накладає відбиток на формування особистості. Якщо оцінка за колективну діяльність однакова для всіх школярів, то індивідуальне оцінювання досягнень дитини впливає на підсумкову оцінку. На уроках мистецтва школярі мають зрозуміти, що від старанності кожного учня залежатиме якість виконання твору класом. Під час оцінювання учнів необхідно враховувати і початковий рівень мистецького розвитку кожного учня. Оцінюючи успіхи учнів у мистецькій діяльності (спів, слухання музики, імпровізація, рух, малювання тощо), які є засобами оволодіння основами мистецької освіченості, не потрібно враховувати пряму залежність розвитку мистецьких здібностей дитини від її навчальних зусиль.

Рівність між учнями на уроках мистецтва має досягатися завдяки виявленню унікальності кожної дитини, а не за рахунок досягнення однаковості знань і вмінь. Тому, виставляючи оцінки, необхідно враховувати не ступінь розвиненості слухової уваги, інтонаційну неточність, а активність, самостійність, емоційний відгук дітей на мистецтво. Гуманізація мистецької освіти вимагає щирого і відкритого ставлення до учнів, встановлення дружніх стосунків і залучення учнів до співпраці. Впровадження особистісно-орієнтованого підходу до занять мистецтвом на сучасному етапі вимагає вміння вислухати учня, стати на його позицію, вважати її такою ж самоцінною, як і свою власну, створити творчу атмосферу на уроці.

Оцінювання навчальних досягнень учнів мають зняти проблему про негативний відбиток контролю у вигляді перевірки отриманих за певний період знань, викликаючи учнів по одному та вислуховуючи не стільки спів, скільки тексти вивчених пісень. Це не сприяє мистецькому розвитку дітей та їх об'єктивному оцінюванню. Важливо в дітей виховати емоційну чуйність, співпереживання, і цього можна досягти засобами мистецтва. В основі повторення інформації має бути трансформація знань.

Повертаючись до вивченого раніше, учень має бачити у фактах, явищах, закономірностях щось нове, розглядати, аналізувати якісь нові сторони. А досягти цього можна завдяки особливостям мистецтва, які полягають у розвитку здатності до емоційно-ціннісного сприйняття і розуміння мистецьких творів, вихованні художнього смаку та естетичних почуттів дітей, оволодінні виконавськими вміннями, навичками і способами творчої діяльності в різних видах мистецтва та особливостями психологічної готовності дітей до об'єктивної оцінки результатів їхньої мистецької діяльності.

Пронизуючи всі етапи навчально-виховного процесу, оцінювання впливає як на діяльність учнів, так і на діяльність учителя. Учитель має змогу оцінити позитивні та негативні аспекти свої роботи і по можливості вносити зміни у методи роботи, шукаючи тим самим той індивідуальний стиль, який і творить справжнього вчителя. Учень теж не стоїть осторонь оцінювання, виробляючи власне ставлення до оцінювальних знань. Оцінювати роботу можна не тільки балами, що є обов'язковою вимогою навчальних програм, а й похвальним словом, жестом, інтонацією, мімікою вчителя, оціночним висловлюванням. (Наприклад, процес розвитку звуковисотного слуху нерідко триває досить довгий час, щоб у дітей систематично не було негативних оцінок, не слід оцінювати чистоту інтонування мелодії і ритмічну точність виконання. Але з іншого боку оцінка дасть уявлення учневі про сильні і слабкі сторони його діяльності.) При цьому якість мистецької освіти постає не як сумарний вираз знань і вмінь з мистецтва, а як інтегрований показник усіх етапів становлення особистості, що охоплює результати пізнавальної діяльності, життєвий і навчальний досвід учня, умови і характеристики процесу навчання і виховання.

Учитель, який стоїть на позиції співробітництва, має використовувати оцінку як засіб заохочення, доповнюючи відзнаку словесним коментарем. Виконання вдома домашньої роботи свідчить про інтерес до мистецтва, який необхідно викликати у дітей. Гуманний учитель має. заохотити в кожній дитині щось позитивне: уміння слухати музику, розповідати про неї, спробувати в нестандартний спосіб висловити художній зміст мистецького твору. Головне – педагогічна оцінка повинна дати надію учням до самовдосконалення, "перевести" стимули у мотиви навчальної діяльності, зокрема пізнавальної (інтерес до музичного навчання, бажання здобути глибокі знання з театрального мистецтва, співу, елементарної імпровізації тощо, емоційна зацікавленість у досягненні художнього "Я" твору, виявлення власного "Я" у мистецькій діяльності, наприклад, по-своєму проінтерпретувати пісню, розробити її інсценування тощо).

Учитель-гуманіст не має застосовувати єдиного критерію відзначення, врахування індивідуальних можливостей і проявів кожного учня; посилення ролі словесних оцінних висловлювань про позитивні якості учнів. Учитель своєю оцінкою має заохотити дітей до мистецької діяльності, стимулювати учнів у формі ігрової діяльності до активного навчання, виховати в них найкращі естетичні якості. Особливо це стосується уроків мистецтва, де оцінка слугує як мистецькому розвитку дитини, так і стимулюванню її, в залежності від того, наскільки вдало вона застосовується.

Сучасний учитель має володіти діагностичними методиками та більш майстерно використовувати багатобальну шкалу оцінок, навчити учнів самостійно оцінювати власну діяльність. При визначенні мистецько-освітніх досягнень учнів учитель має оцінювати, наскільки дитина зуміла глибоко сприйняти, пережити й осмислити мистецькі образи та твір загалом, роздумувати про мистецтво, творчо інтерпретувати музику, сприймати театральну виставу. Значний дидактичний досвід, накопичений у педагогічній теорії, слід неупереджено і творчо опрацьовувати, Щоб діти виявляли хороший художній смак.

Удосконаленню контрольно-оцінювальної діяльності школярів на уроках мистецтва підлягає невміння відчути ту грань, за якою починається якість, що відповідає їхній оцінці результатів оцінювання. Це допоможе вчителю змінити формальну оцінку на особистісно- орієнтовану, без якої неможлива гуманізація навчально-виховного процесу на уроках мистецтва.

При оцінюванні досягнень школярів учителі мають брати до уваги особливості психологічної готовності дітей, вікову специфіку учнів, оскільки саме школа є першим етапом фундаментального систематичного впливу вчителя на дитину, з одного боку, і періодом найефективнішого розвитку її інтересів, потреб, становлення особистісних рис і якостей, з іншого боку. Учитель має запобігти застосуванню "рефлексу солідарності”, шукаючи виправдання в тому, що необхідно заохочувати вияви учнівської активності. Засторогою такому оцінюванню є те, що поблажливість розбещує дітей, а тому вони нерідко зневажливо починають ставитися до такого "доброго" вчителя, і функції оцінювання не мають впливу на навчання, виховання і розвиток учнів. Учитель має орієнтуватися на реальний результат навчання конкретних учнів, а порівняння з визнаними ним еталонами має негативні психологічні наслідки, бо вчитель не звертає уваги на ту обставину, якою ціною здобуті ці знання. Адже це спонукає до неправильних дитячих дій. Учитель має враховувати життєві обставини, в яких опинився учень.

Хворобливий стан дитини, відсутність її на попередніх уроках може призвести до отримання низької оцінки, а це спричинить зниження навчальної активності таких дітей, внутрішню скутість, а в подальшому і заниження самооцінки. Тому першочерговим завданням учителя стає необхідність виявити і підтримати успіх кожної дитини, попередити помилки і труднощі в навчально-пізнавальній діяльності, ефективно і вчасно реалізувати систему коригування заходів. Учитель має через оцінку виховати дитину. Вдосконаленню контрольно- оцінювальної діяльності школярів на уроках мистецтва підлягає невміння відчути ту грань, за якою починається якість, що відповідає їхній оцінці результатів оцінювання. Але необхідно враховувати специфічні відмінності, які існують між мистецтвом та іншими предметами.

Сьогоднішня освітня ситуація вимагає створення чіткого уявлення про результати педагогічної діяльності, специфічних методик, які доповнювали б одна одну і в сукупності давали об'єктивну оцінку. Учитель має створити такі умови, при яких оцінка у дітей стимулювала б інтерес до занять на уроці мистецтва, а саме: розвивати дітей у різних видах мистецької діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей та їхнього досвіду; об'єктивно фіксувати успіхи учнів незалежно від їх здібностей; налаштовувати школярів на емоційно-позитивну роботу; завжди пояснювати свою оцінку з роз'ясненням помилок. Учитель має схвалювати думку учня чи погоджуватися з ним, допомагати орієнтуватись у виборі художньо цінного в мистецтві. Мова вчителя повинна бути емоційно забарвлена, навіть негативну оцінку необхідно висловлювати в доброзичливому тоні. Не слід підміняти зовсім погану оцінку кращою.

Отже, оцінювання результатів мистецького навчання учнів загальноосвітньої школи має стати поштовхом для подальших занять мистецтвом. Основу оцінки на уроках мистецтва має складати насамперед ступінь зацікавленості дитини мистецтвом, грунтуватися на врахуванні бажання учня до мистецької діяльності. Оволодіння методикою перевірки знань і оцінювання навчальних досягнень учнів має грунтуватися на застосуванні форм ігрової діяльності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші