Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Педагогіка мистецтва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Кіно – мистецтво та індустрія

Уже йшлося про те, що кіно поєднує два, на перший погляд, взаємовиключні начала: воно створюється і реалізовується як твір мистецтва і як продукт індустрії. Відокремити одне від другого неможливо: творчі зусилля нічого не дадуть без відповідної інфраструктури. Її складають такі виробничі підрозділи, як кіностудія з павільйонами та цехами, де виготовляють костюми та реквізит, тобто справжні й бутафорські речі, необхідні для створення образного середовища у фільмі (предмети побуту, начиння, доповнення до костюмів, зброя, їжа, напої, квіти тощо), фабрика з виробництва плівки, фабрика кінотехніки, кінокопіювальна фабрика, а також супутні, але надзвичайно важливі її елементи: навчальні заклади, де готують фахівців, архів, рекламно-видавничі структури. Зрозуміло, що виробництво фільму потребує значно більших фінансових затрат, аніж будь-яке інше мистецтво. Ця обставина відчутно впливає на характер і художню якість фільмів: адже характер та художня якість залежать від смаку і запитів грошедавців. З другого боку, найдосконаліша виробнича база без творчих зусиль так само нічого не значить.

Виробничий характер творення фільмів суттєво впливає на кіно. Низький художній рівень фільмів часто зумовлений низьким рівнем інфраструктури. З другого боку, високий розвиток останньої також не гарантує належного художнього рівня. Навіть може статися навпаки – високий рівень виробничої бази приводить до диктату технологій, комерційної доцільності виробництва. В такому разі тільки сильна особистість може протистояти цьому диктату.

Творення фільму є технологічно складним процесом. Намагання удосконалити і зробити цей процес зручнішим у користуванні, хоч як це парадоксально, призводить до уніфікації творчості, до конвейєризації, що утруднює, а то й робить неможливим вираження авторської індивідуальності.

Роботу в кіно не можна зводити до конвеєрного виробництва, навіть якщо обмежитися тільки виробничим аспектом. Процеси створення фільму є надзвичайно складні й кожного разу вимагають індивідуального підходу, вигадки. Від режисера воно вимагає підпорядкувати своїй волі громіздкий процес: підготовка – знімання – монтаж – озвучення – тонування. "Я працював в кіно більше сорока років. Це дуже важка професія. Вісімдесят – сто днів, без перерви ти перебуваєш в напруженні – повинен кожного дня зняти те, що потім перетвориться у три хвилини фільму, і щоб це було на найвищому рівні. Ніяких хвороб, жодних особистих проблем. Стаєш частиною фільму, і фільм стає частиною тебе, найважливішою справою твого життя. Це найжорстокіша професія, яку тільки можна собі уявити", – так писав про роботу в кіно один з найвідоміших режисерів Інґмар Бергман.

Специфіка: фіксація реальності в рухомих зображеннях

До кінематографа жоден з видів мистецтва не виникав в результаті технологічного винаходу. Але на самому початку існування кіно ніхто і не вважав мистецтвом – його сприймали не інакше, як трюк. Перші кінематографісти багато запозичували у видовищ, чию публіку вони збиралися переманити, а саме: в цирку, ярмаркових балаганів, які дали кінематографу, зокрема першим комічним фільмам, і специфічну техніку, і виконавців. І тільки поступово, десь років через 15-20, воно набуло статусу мистецтва.

Специфіка кіно – у фіксації рухомого зображення. Кіно є мистецтвом часовим і просторовим. Але так само просторовим є й театральне мистецтво. Актори рухаються, впродовж вистави розгортаються певні події. У чому ж відмінність кіно?

У тому, що кінематограф має можливість фіксувати реальність – чи безпосередню, чи зімітовану (зіграну перед камерою). Ілюзія реальності в кіно абсолютна, звідси – одна з його первинних назв – "ілюзіон". З появою звуку – кінець 1920-х – ілюзія реальності стала ще повнішою, але на той час візуальне виховання глядача досягло тієї міри, коли фільм сприймався як художній вимисел, художня умовність і таким чином кіно зайняло своє місце серед інших мистецтв. Реальність, яку ми бачимо на екрані, суб'єктивно змінена.

Про цю властивість змінювати реальність, навіть коли йдеться про кіно документальне, багато написано. Річ у тім, що кіно може свідомо йти на зміни заради тої чи іншої мети – ідеологічної, комерційної чи ще якоїсь. "Специфіка кіно" проявляється в тому, що кінематограф – за своєю природою, за властивими йому образними структурами – надзвичайно схильний до міфологізації, до розробки і втілення міфологічних змістовно-образних моделей. Міф загалом сприймається як вигадка, але він по-своєму кристалізує реальну дійсність. Скажімо, давні міфи сприймаються як казки, але все одно в них закладено багато інформації, важливої для розуміння життя народів, які ці міфи творили. Кінематограф, особливо той, що перебуває в залежності від всесильного замовника, продукує міфи, потрібні цьому замовнику. Зокрема, в часи СРСР кінематограф співвідносився з дійсністю тільки через сукупність державно- політичних ідеологем. Звичайно, за незначними винятками, як фільм О. Довженка "Земля", поставлений 1930 року, який Євген Марголіт назвав "найзагадковішим із творінь". "Одна із головних загадок картини – як фільм, що відстоював справу, яка обернулася катастрофою в історії народів СРСР, став одним з шедеврів мистецтва XX століття. (...) Світ "Землі" – не просто те, що оточує людину в повсякденності її. А те, що напряму пов'язане з її долею, дає їй життя. Тому все тут має крім побутового призначення ще й магічне, священне".

Отже, кіно своєю природою покликане фіксувати реальність. Але якою бути і як виглядати на екрані цій реальності – вирішувати авторові. Є погляд на природу кіно протилежний – і тоді кажуть: воно не відображає реальності, а створює свою. Аргументується це тим, що кіно є украй парадоксальним і суперечливим видом мистецтва з огляду на глобальну проблему – розмежування тексту і реальності (іншими словами: з огляду відношення мистецтва до дійсності). Справді, як жодне інше мистецтво, кіно може задокументувати реальність, але цей документ може бути фальсифікацією, яка виглядає як вірогідний документ. Звідси – така прискіпливість у ставленні до документів на екрані, прагнення архівістів до максимального упорядкування історичної кінохроніки.

Неповторний характер мистецтва формується сукупністю засобів, прийомів, можливостей, які є його власним і абсолютним набутком. Як від живопису ми вимагаємо, щоб він був насамперед живописним, так само від кіно ми вимагаємо, щоб було воно кінематографічним. Кіно має свої мистецькі засоби, які освоювались з його розвитком. До них належать: монтаж, вибір точки знімання (ракурс, кінематографічний план – великий, середній, загальний), характер освітлення тощо. Монтаж – це передача змісту, який не є в самих кадрах, а виникає лише в їх зіставленнях. Зміст не в самому кадрі, – він виникає як результат монтажної проекції.

Спрощена дефініція: монтаж – це з'єднання в необхідному ритмі окремих шматків-епізодів стрічки. Як пояснює кінословник, цей термін має кілька значень: 1) система специфічних виражальних засобів екрану, які створюють кінематографічну образність, 2) принцип і закономірності побудови художнього образу (загальний монтажний принцип у мистецтві), 3) технологічний і творчий процес з'єднання окремо взятих кадрів в єдине ідейно-художнє ціле – фільм. До речі, монтаж як характерну рису часу з філософської точки зору визначив мовознавець і літературознавець Юрій Шевельов: "Куски дійсності розрізаються і потім складаються, але вже не в їх первісній послідовності, а в їх внутрішній зумовленості, зв'язку й співвідносності. В кінематографії і в інженерії взагалі це називається монтаж. І хіба не в монтажі суть людського втручання в світ, суть людського діяння в світі взагалі? Порушити інерцію природних явищ, від рядоположення явищ перейти до організації їх, – насвітлюючи наперед план цього своїм творчим духом, своїм людським передбаченням – така суть діяльності людини в світі. (...) Суть не в тому, що ми матерію зануримо в дух, а в тому, що визволяємося від тягаря матерії, й духу, від дуалізму світосприймання. Світ стає єдиним. Монтажність виступає не як механічний засіб, а як засіб відтворити єдність світу”. Однак вже на початку 1950-х дослідники кіно писали про волюнтаризм монтажу, що змушує глядача "йти за гідом-режисером, який здійснює вибір за нього і зводить до мінімуму його особисту активність".

Ракурс – визначення точки знімання – дозволяє ніби суміщати точку зйомки оператора з точкою зору глядача, виражати авторську ідею, підкреслювати динаміку дії. Останнє допомагають досягти знімання з операторських кранів, з вертольотів тощо. Оскільки суть (природа, специфіка) кіно, яка відрізняє його від інших мистецтв,- це рухоме зображення, то велика роль належить ритмові, з цим пов'язана ще й така дефініція: кіно – це оркестровка образів і ритмів. Ритм відігравав особливо важливе значення в період німого кіно.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші