Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Педагогіка мистецтва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Множинність функцій

Кіно має багатоаспектні функції (поділ умовний):

  • 1) зберігаюча (документальне кіно, ігрове, яке закарбовує час);
  • 2) самопізнання (проникнення у психологію людини, прояви людського життя);
  • 3) розважальна (пригодницьке – вестерн, детектив, мелодрама, комедія, мюзикл);
  • 4) самореалізація і самовираження митця (авторське кіно);
  • 5) комунікативна.

Твори мистецтва, як відомо, крім місії естетичної, виконують місію увіковічнення того, що відбувалось. На думку Миколи Бердяева, "в культурі точиться велика боротьба вічності з часом, велике протистояння руйнівній владі часу. Культура бореться зі смертю, хоча безсила перемогти реально. їй дороге увіковічнення, міцність культурних творінь і пам'яток".

Кіно – мистецтво, яке, фіксуючи, також зберігає, зупиняє час.

На кінематографі базуються всі сучасні візуальні мистецтва – телебачення, відео, DVD, які водночас є і носіями фільму, визначаючи характер його сприйняття. Телебачення, відео, DVD дозволяють не йти до кінотеатру – фільм можна дивитися вдома. Щоправда, не піддаються переведенню на відео у повному форматі широкоформатні фільми (70 мм). Але пропонуючи певні зручності у перегляді фільму, ТБ, відео, DVD значною мірою знецінюють мистецтво кіно як з технічного погляду (якість), так і з погляду самої психології сприймання, адже має значення перегляду в кінозалі, де є умови зосередитись, і вдома, де постійно щось відволікає.

Усі сходяться на тому, що кіно – це універсальний засіб комунікації, що грунтується на загальних за своїм характером зорових образах. У зв'язку з цим неодноразово виникало питання способів комунікативного зв'язку, тобто мови кіно. П.П. Пазоліні, розглядаючи кіно з точки зору комунікативної функції, заявляв: "Оскільки люди спілкуються між собою за допомогою слів, а не образів, специфічно образна мова була б штучною, чистою абстракцією".

Але є мова мистецтва,- не штучна, а саме образна, яку людство набуло впродовж свого існування, і за допомогою цієї мови – в музиці, в образотворчому мистецтві, танці, архітектурі, народному мистецтві – людство комунікує легше, ніж мовою розмовною, позаяк тут на перешкоді не стоять мовні бар'єри.

Реалістична і формотворча тенденції

Кіно має багато назв і тлумачень: його називають "ілюзіоном", "колективним сновидінням", "індустрією міфів”.

Вже згадувалось, що існує два погляди на місію та характер кіно – фіксація реальності і фіксація її суб'єктивного сприйняття. Відтак в кіно існує дві тенденції (реалістична і формотворча). Існують вони паралельно, протистоячи одна одній і одна одну доповнюючи. Віддавна помічено, що кіно відволікає глядача від внутрішньої суті його буття, тобто, що фільм фіксує виключно видиму реальність. Як продовження фотографії він розділяє притаманну кіно прив'язаність до видимого світу, що нас оточує. Тобто, кіно дуже часто пропонує "справжнє” життя, спрага за яким дуже поширена і кіно на рідкість пристосоване для її задоволення.

Але кіно дуже збіднило б себе, якби не відображало подій минулого, не прагнуло виразити фантазії, передати суб'єктивний стан, сновидіння. Щодо історії і фантазії, то кіно з перших днів проникало в її сфери (фільми Жоржа Мельєса). У зв'язку з такою місією кіно тлумачиться як "суб'єктивно змінена реальність". У цьому сенсі найвищим ідеалом кінематографа є максимальне наближення до сновидіння. 1930 року французький письменник Боклер хвалив кіно за те, що в ньому так само, як у сновидінні, нам доступний всесвіт. Йдеться про відтворення внутрішнього стану людини, її відчуттів, психіки. Сон на екрані зовсім не передбачає зображення сплячої людини, це можуть бути окремі новели, нічим практично між собою не зв'язані. Тут знову доречно послатися на думку Андрія Тарковського, який дуже переконливо зображав сни: "Сновидіння на екрані повинні складатися з тих самих точно видимих і натуральних форм життя. Треба точно знати реальну, фактичну основу сну: бачити всі ці елементи реальності, які переломились у незагальмованому серед ночі шарі свідомості”.

Суб'єктивація виражає складне і вільно розгорнуте душевне життя. Виявляє багатство суб'єктивного світу (кращі фільми авторського кіно). Проте, незважаючи на важливість цієї місії, кіно не можна звести виключно до неї. Віддзеркалення реальності, відтворення життя суспільства є однією із функцій мистецтва взагалі й кіно в тому числі. У цьому разі потрібна певна об'єктивація. Що одне, що друге – завдання невичерпні. У першому випадку митець прагне виразити власне "я", в другому – триває безперервне художнє осмислення реального життя, дійсності.

Між суб'єктивним баченням та буквалізмом реальності, між фіксацією вимислу і фіксацією реальності в кінематографії постійно існує протиборство, нерідко переходячи з площини естетичної в площину ідеологічну. Досить згадати історію кіно колишнього СРСР, коли приводом для заборони фільму, що спирався на художню умовність і відмовлявся від реалістичного способу зображення, і була ота умовність (наприклад, знецінення досягнень Єйзенштейна на початку 1930-х, заборона поетичного кіно на початку 1970-х).

Але обидві тенденції правомірні, обидві мають право на існування. Як у мистецтві взагалі, так і в кіно все залежить від "правильного" співвідношення реалістичної і формотворчої тенденцій; а правильним воно буде тоді, коли формотворчі прагнення творця фільму йдуть за реалістичним, не намагаючись придушити його. Навіть найобдарованіший творчою фантазією кінорежисер значно залежніший у своїй творчості від сирого матеріалу дійсності, ніж живописець чи поет.

І в той же час кіно зовсім не "найреалістичніше" з мистецтв, як це наївно вважають, а скоріше найсуворіше у своєму відборі, у виборі, у своїх узагальненнях, в організації своїх виражальних засобів. Це мистецтво найвищої точності.

Натура в будь-якому ігровому фільмі повинна бути відібрана, осмислена, організована. Адже природа не "остаточна". Перед художником фільму завжди стоїть завдання пластичної організації, виявлення в ній тієї міри виразності, якої вимагає драматургія сценарію. Джей Лейда у книжці "З фільмів – фільми” стверджує, що "кожен кадр хроніки має немов би подвійний зміст. Насамперед це різного роду інформація – і про працю, і про дозвілля людей, про архітектуру вулиці, і про якийсь трагічний випадок, про нове досягнення в тій чи іншій галузі науки і техніки і т.д., майже до безкінечності. Але окрім цього, в кожнім шматку кінохроніки є непомітний, хоча ми сприймаємо його, художній зміст, він і сприяє тому, що інформація доходить до глядача. Документальна вірогідність природи кіномистецтва – це особлива вірогідність. Вона не зводиться до поняття наочності. Кіно рівною мірою і найоб'єктивніше, і найсуб'єктивніше з мистецтв".

Рудольф Арнхейм 1932 року сформулював низку суттєвих "неспівпадань” кінематографічного зображення, запропонованого нам кінокамерою, і самої реальності. Він підкреслив, що з цих неспівпадань, по суті, і витікають виражальні можливості екрану, оскільки саме вони використовуються в художній творчості.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші