Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економічна діагностика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

УПРАВЛІНСЬКА ДІАГНОСТИКА

  • 10.1. Сутність управління підприємством.
  • 10.2. Управлінська діагностика як особлива дослідницька діяльність.
  • 10.3. Роль інформаційних систем управління підприємством в управлінській діагностиці.
  • 10.4. Оцінка ефективності системи управління підприємством.
  • 10.5. Діагностика антикризового управління підприємством.

Питання та завдання для самоконтролю.

Сутність управління підприємством

Управління є необхідним елементом доцільної форми організацій колективної діяльності людей.

Управління це процес впливу на систему з метою переведення її в новий стан на основі використання властивих цій системі об'єктивних законів. Управління базується на трьох елементах: об'єкти управління (або управляна підсистема); суб'єкти управління (управляюча підсистема, що впливає на об'єкт) та навколишнє середовище. Загальну схему управлінської діяльності показано на рис. 10.1.

Загальна схема управлінської діяльності

Рис. 10.1. Загальна схема управлінської діяльності

Під об'єктом управління слід розуміти комплекс взаємопов'язаних елементів, що виконують окремі функції в інтересах досягнення спільної, кінцевої мети. Об'єктами управління можуть бути предмети, люди, технологічний процес, цехи, дільниці, відділи, підприємства зв'язку, галузі економіки країни, а в економічному аспекті – виробничі фонди, трудові ресурси, продукція тощо.

Суб'єкт управління покликаний підтримати раціональний режим і ритм управляючої системи під час впливу на неї різних зовнішніх впливів, це сукупність органів управління. У зв'язку з цим, суб'єктом управління у СЗІ виступають органи управління (Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України), організації, підприємства (УДГТПЗ "Укрпошта"), оператори (ПАТ "Укртелеком") та інші відділи при Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Управлінська діяльність на підприємствах здійснюється систематично. Система це сукупність взаємодіючих елементів, що мають визначені властивості, створюють складну єдність, цілісність, спрямовану на досягнення мети.

Основні вимоги до систем управління виробництвом послуг зв'язку та інформатизації, адаптованих до ринкових відносин:

  • 1. Система управління виробництвом повинна повною мірою забезпечити реалізацію мети і критеріїв, а також конкретних можливостей їх здійснення з урахуванням дії об'єктивних економічних законів і закономірностей та вимог відтворюваного процесу.
  • 2. Система управління виробництвом повинна забезпечити узгодження основних фаз відтворюваного процесу (матеріально-технічне забезпечення, виробництво і надання послуг, споживання).
  • 3. Система управління повинна забезпечити розвиток підприємства, організації в умовах наявності та виникнення суперечностей і проблем. Це означає, що специфічним способом руху та розв'язання суперечностей і проблем є науково-свідома діяльність людей, об'єднаних у трудову асоціацію.
  • 4. У системі управління повинен бути сформований такий механізм управління, який би значною мірою був адаптований до ринкових умов функціонування об'єкта. Особливу увагу у сучасний період треба звернути на формування економічного й організаційного механізму як основи успішного функціонування підприємства, організації. Адаптація механізму управління є однією з найбільш важливих проблем виживання та розвитку підприємства. При формуванні механізму потрібно враховувати його динаміку, яка враховує вплив зовнішніх факторів.
  • 5. Система управління будь-якого підприємства повинна мати сучасну інформаційну основу – інформаційну систему, як сукупність взаємопов'язаних даних, що забезпечує розв'язання всіх задач управління й основаної на застосуванні сучасних засобів автоматизованого оброблення даних, які підтверджують необхідність удосконалення існуючих систем управління та опрацювання нових, які відповідають сучасним вимогам. Реалізація указаних вимог може бути здійснена тільки при використанні сучасних методів.

Управління на підприємствах у СЗІ розглядається як процес, за якого робота грунтується на функціях, принципах та методах. Правильно спроектований процес управління підприємством у СЗІ забезпечує успіх структурних підрозділів підприємства. Для того щоб цей процес правильно спроектувати, необхідно знати його внутрішню структуру (рис. 10.2).

Характеристика процесу управління

Рис. 10.2. Характеристика процесу управління

Під функцією управління розуміється вид діяльності, що відокремилась в процесі розподілу громадської праці з управління діяльністю підприємства. Функції управління поділяються на три групи: загальні (адміністративні) функції; функції апарату управління (конкретно виробничі, операційні); функції окремих працівників апарату управління (задачі управління під яким розуміється конкретний вид управлінської діяльності, що виконується одним або декількома працівниками і має самостійне значення).

До загальних функцій управління належать:

  • 1. Функція визначення цілей і задач діяльності підприємства, спрямованих на їх виявлення і структуризація), на визначення пріоритетів і послідовності їхньої реалізації.
  • 2. Функція планування (включаючи прогнозування) спрямована на розроблення та забезпечення реалізації планів і прогнозів, їхнє методичне забезпечення, вибір планових показників і нормативів, забезпечення комплектності та неперервності планування, взаємоузгодження планів різної діяльності та спрямованості, використання договірних відносин.
  • 3. Функція організації спрямована на створення організаційних передумов ефективної роботи. Вона включає: створення (удосконалення) організаційної структури управління, розподіл прав, обов'язків і відповідальності у системі управління, забезпечення всіх видів діяльності необхідними ресурсами.
  • 4. Функція мотивації (активізації та стимулювання) включає використання економічного важеля (заробітна плата, премії, штрафні санкції, внутрішній розрахунок і соціально-психологічний клімат в колективі).
  • 5. Функція координації та регулювання забезпечує функціонування управ- ляних процесів в рамках параметрів, заданих планом. Вона спрямована на забезпечення постійного оперативного керівництва підлеглими. Реалізація цієї функції забезпечує ритмічну роботу підприємства, швидке розшиття вузьких місць, оперативний перерозподіл ресурсів, попередження можливих відхилень, установлення нормативних ділових відносин з вищестоящими органами та сумісниками. В основі даної функції лежить інформація про діяльність об'єкта управління, що надходить по каналах зворотного зв'язку.
  • 6. Функція обліку, аналізу та контролю включає вимірювання, реєстрацію, оброблення й аналіз даних, які характеризують різні причини відхилень від виконання задач плану і розроблення заходів щодо їхнього усунення.

Перелічені загальні функції визначають логіку здійснення будь-якої управлінської діяльності, яка починається з постановки мети, прогнозування, планування, організації та закінчується контролем.

Управління діяльністю підприємств зв'язку здійснюється на підставі основоположних принципів. Принципи управління діяльністю управління вказують шляхи руху управляючої системи, визначають рамки та механізми відносин управління, що об'єктивно складаються. Зміст поняття "принцип" розкривається по-різному: як початкове, основне поняття поведінки; керівна ідея, основна вимога тощо, або як засада будь-якої діяльності, як основоположна засада цієї діяльності.

Принцип вихідне положення теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації. Вони суб'єктивні за природою, оскільки формулюються суб'єктами (людьми) на основі пізнання закономірностей та досвіду практичної діяльності.

Принципи соціального управління – це основні положення, які відображають пізнані та засвоєні людиною об'єктивні закони та закономірності, якими органи управління керуються у процесі створення і функціонування соціальних систем управління.

Таким чином, принципи соціального управління повинні:

  • – бути заснованими на законах розвитку суспільства, його соціальних та економічних законах, а також на законах і закономірностях соціального управління;
  • – відповідати цілям соціального управління, відображати основні властивості, зв'язки та відносини управління;
  • – враховувати часові та територіальні аспекти процесів соціального управління;
  • – мати правове оформлення.

Особливого значення набуває систематизація принципів соціального управління, що ґрунтується на пізнанні його закономірностей.

Принципи управління є результатами узагальнення людьми об'єктивно діючих законів та закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів та ознак. Розрізняють дві групи принципів управління:

  • – загальні, що впливають на всі сфери суспільного управління (суспільно- політичні);
  • – спеціальні принципи побудови системи управління і здійснення процесу управління.

До загальних належать такі принципи управління, як:

  • 1. Принцип науковості (наукової обгрунтованості, об'єктивності) передбачає цілеспрямований вплив на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки на основі пізнання та використання об'єктивних законів та закономірностей.
  • 2. Принцип законності полягає в обов'язковому виконанні законів і підзаконних актів органами управління, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями.
  • 3. Принцип гласності полягає у своєчасному, широкому та регулярному інформуванні громадян про діяльність органів управління, реальне становище у суспільстві. Реалізація досягається за допомогою обов'язкових звітів органів управління перед населенням, всебічного обговорення в установленому порядку певних питань та рішень, що приймаються.
  • 4. Принцип гуманізму виражає систему поглядів, що визнає цінність людини як особистості, її права на волю, щастя, розвиток, виявлення здібностей, є одним з основоположних принципів управління у демократичному суспільстві та проходить червоною ниткою через Конституцію України.
  • 5. Принцип розподілу влади (автор Шарль Монтеск'є – французький правознавець, філософ, письменник) визначає розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову (праця “Про дух законів”). Це створює гарантії від узурпації влади, безмежних повноважень, зловживань владою, дозволяє розмежувати сфери компетенції та відповідальності.
  • 6. Принцип системності спрямований на поєднання (за відсутності диференціації) окремих взаємообумовлених видів управлінської діяльності на основі загальної мети, передбачає тісно пов'язані дії різних органів управління, що здійснюються в рамках однієї спрямованості. Це не означає тривіальну координацію, а передбачає поєднання дій у цілісній цільовій програмі, де окремі органи управління, їх завдання виступають як взаємопов'язані елементи, наділені своїм місцем та роллю у ході здійснення управлінського процесу.
  • 7. Принцип плановості забезпечує пропорційний розвиток різних регіонів, галузей економіки, інших напрямів соціальної діяльності на різних рівнях системи з урахуванням законів, потреб суспільства, колективів, соціальних груп.
  • 8. Принцип конкретності полягає у тому, що необхідно вивчати конкретні процеси управління, зіставляти їх з відповідними законами, аналізувати їх дію у конкретних обставинах і готувати висновки та пропозиції для практичного використання.

Спеціальні принципи управління поділяють на дві підгрупи. До першої підгрупи (принципи побудови, системи управління) належать наступні принципи.

  • – принцип ієрархічності побудови системи управління відображає багатоступінчатий розподіл обсягу повноважень між ланками структури, згідно з яким ланка вищого рівня управління керує ланкою нижчого управління, у той самий час сама може бути об'єктом управління;
  • функціональний означає, що організаційна структура будь-якої системи будується, виходячи з основних функцій, виконання яких покладаються на неї, і вимагає створення такої структури, яка б виключала виникнення структур з дубльованими функціями;
  • територіально-галузевий полягає у поєднанні галузевої організації управління з державним устроєм країни, адміністративно-територіальним розподілом і економічним районуванням;
  • – принцип норми керованості (обсягу контролю) полягає у тому, що, виходячи з певної межі, можливості засвоєння людиною інформації та практичного досвіду і спостережень видатних адміністраторів, обмежується чисельність працівників, безпосередньо підпорядкованих одному керівнику.

Друга підгрупа спеціальних принципів – принципи, що визначають здійснення процесу управління:

  • цілеспрямованість забезпечення чіткої спрямованості процесів відповідного регулювання для збереження або підтримки управлінських відносин у певному вигляді або надання їм нових якостей;
  • – принцип головної ланки визначає, що у ланцюгу подій необхідно відшукати головну ланку, основне завдання, розв'язання якого дозволить вирішити всю сукупність або частину проблем, тобто на головному завданні повинні бути зосереджені основні завдання системи;
  • – принцип відповідності передбачає делегування керівництвом виконавцю такої кількості повноважень, яка йому необхідна, щоб виконати завдання, за які той несе відповідальність;
  • – принцип поєднання єдиноначальності та колегіальності – керівник конкретного рівня управління користується правом одноосібного розв'язання питань, що входять до його компетенції'. Колегіальність передбачає вироблення колективного рішення на основі думок керівників різного рівня, а також виконавців конкретних рішень. Дотримання оптимального співвідношення між єдиноначальністю і колегіальністю становить одне з найбільш важливих і складних завдань управління, від якого багато в чому залежить його ефективність;
  • – принцип відповідальності органів та посадових осіб за дії або бездіяльність пов'язаний із функціями органів управління, спрямованими на задоволення суспільних потреб. Діяльність указаних суб'єктів управління спрямована, насамперед, на виконання покладених на них обов'язків, для реалізації яких вони наділені певними правами у межах норм, визначених законодавством. Якщо такі норми порушуються або посадові особи не виконують належним чином покладені на них посадові обов'язки, настає їх відповідальність.

Принципи містять вимогу про необхідність попереднього визначення цілей кожного рішення, що приймається, в економічному, політичному, моральному та інших аспектах, тобто вивчаються можливі наслідки прийняття такого рішення. Якщо цілі чітко не визначені або суперечать одна одній, то можуть бути вибрані нераціональні способи їх досягнення, може виникнути дефіцит ресурсів тощо.

Сучасний виробничий процес на підприємствах зв'язку являє собою складний комплекс роботи, який використовує значну кількість методів управління.

Метод управління – це сукупність прийомів і способів впливу на об'єкт управління для досягнення поставлених організацією цілей. Через методи управління реалізується основний зміст управлінської діяльності.

По суті способи здійснення управлінської діяльності, застосовувані для постановки і досягнення цілей організації, виступають як методи управління. Вирішуючи ту чи іншу задачу управління, методи служать цілям практичного управління, надаючи в його розпорядження систему правил, прийомів і підходів, що скорочують витрати часу й інших ресурсів на постановку і реалізацію цілей.

У практиці управління, як правило, одночасно застосовують різні методи і їхні поєднання (комбінації). Можна виділити такі методи управління:

  • 1. Економічний метод (матеріальної мотивації) спрямований на задоволення матеріальних інтересів, існуючих у суспільстві. Найбільш важлива вимога, яка ставиться до методів колективної та індивідуальної спрямованості, полягає у тому, що вони мають спонукати колективи й окремих працівників забезпечити досягнення мети ефективним шляхом з урахуванням колективних і суспільних інтересів. Отже, методи управління завжди повинні бути спрямовані на узгодження і реалізацію індивідуальних, колективних і суспільних інтересів.
  • 2. Адміністративний метод (владна мотивація) опирається на волю та авторитет керівника. Шляхом використання організаційно-розподільчих методів здійснюється вплив на об'єкт управління. Проте організаційно-розподільчі методи не можуть здійснювати ефективного впливу на колективи, окремих працівників без економічного й соціального стимулювання діяльності, спрямованої на досягнення цілей управління.
  • 3. Соціально-психологічний метод – формування здорового морально- психологічного клімату, виховання почуття товариської взаємодопомоги і колективізму більш активно відбувається в колективах ринкового типу. Таким чином, щоб вплив на колектив був найбільш результативним, необхідно не тільки знати моральні і психологічні особливості окремих виконавців, соціально-психологічні характеристики окремих груп і колективів, але і здійснювати керуючий вплив.

Головна мета застосування цих методів – формування в колективі позитивного соціально-психологічного клімату, завдяки чому значною мірою будуть враховуватися виховні, організаційні й економічні задачі. У практиці управління всі методи взаємопов'язані між собою, як і взаємопов'язані різні інтереси колективу й окремих працівників.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші