Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Економічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Фактори психологічного впливу на суб'єктів фондового та фінансового ринків

  • 1. Психологічні дослідження цікавості до фінансових ринків
  • 2. Психологія поведінки платників податків
  • 3. Загальні психологічні закономірності поведінки на біржі
  • 4. Психологічний портрет брокера валютної біржі

Психологічні дослідження цікавості до фінансових ринків

Фінанси як сукупність всіх коштів, що перебувають у розпорядженні держави, банків, підприємств, а також система їхнього формування, розподілу й використання являють собою концентроване вираження сучасної економіки.

Функціонування ринкової економіки ґрунтується на функціонуванні різноманітних ринків, які можна згрупувати в два основні класи: ринки виробленої продукції (товарів та послуг) та ринки трудових і фінансових ресурсів. На ринку фінансових ресурсів зустрічаються такі, в яких у процесі господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх діяльності, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використані для інвестицій. Саме на ринку фінансових ресурсів, або фінансовому ринку, відбувається перелив коштів, при якому вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому, як правило, кошти спрямовуються від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства.

На фінансовому ринку ті, що мають вільні фінансові ресурси, передають їх на різних умовах іншим учасникам ринку, які опосередковано через суб'єктів ринку або безпосередньо використовують залучені ресурси для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи.

Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу є процент, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватись у той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку. З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу. З другого боку, процентна ставка має забезпечити інвестору прибуток від падання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій. Реальна ставка прибутку па позиковий капітал відповідає середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок позикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому.

Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики – борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності – акціями. Платою за надані в позику ресурси є процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал – прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що спрямовується на збільшення власного капіталу корпорації.

Оскільки передача в користування капіталу відбувається через продаж фінансових активів, які відображають права на отримання доходу на вкладений капітал, фінансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають і купують фінансові активи.

Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів. Суб'єктами цих відносин є держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Осіб, які інвестують кошти в діяльність інших суб'єктів ринку, купуючи певні фінансові активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів – акцій, облігацій, депозитів тощо. Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора – власника активу та зобов'язанням того, хто емітував цей актив.

Фінансові ринки виконують певні важливі функції:

  • 1. Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них.
  • 2. Фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів.
  • 3. Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій з інвестування та залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами. Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному ринку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг і кількість яких є значною в усіх країнах світу. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів та позичальників на кредитному ринку.

У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонують високоефективні фінансові ринки, які забезпечують механізм перерозподілу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефективному розміщенню заощаджень серед галузей економіки.

На фінансовому ринку постійно відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Передача фінансових ресурсів від одних суб'єктів ринку до інших відбувається через різні фінансові інструменти, які для інвесторів є фінансовими активами, а для тих, хто потребує інвестицій і виступає емітентом фінансових активів, є зобов'язаннями.

На фінансовому ринку здійснюється як пряме, так і непряме фінансування, яке передбачає участь фінансових посередників у процесах переміщення капіталів від одних учасників ринку до інших. При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе істотну частину ризиків і зазнають значних витрат з оцінювання фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками – комерційними банками, а не інвесторами.

Структура Фінансового ринку. Основними суб'єктами ринку є інститути позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку – фінансові інститути та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку.

Інститути позафінансової сфери – це юридичні особи, резиденти певної держави, які здійснюють виробництво різноманітних товарів та надають послуги, виключаючи фінансові. До інститутів позафінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

Основним джерелом фінансування для нефінансових інститутів, зокрема корпорацій, є банківські кредити, інші види позичок, облігації та акції. Акції є важливим, але не основним джерелом фінансових ресурсів підприємницьких структур, якщо мати на увазі первинний ринок, на якому і відбувається залучення вільних фінансових ресурсів корпораціями.

Основою формування корпоративних ресурсів є фінансування за рахунок кредитів, яке належить до непрямого фінансування.

Корпорації з високим кредитним рейтингом залучають кошти як на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках, надаючи перевагу ринку, де вартість капіталу менша. Вітчизняні підприємницькі структури мають обмежені можливості щодо залучення коштів на міжнародному ринку. На національному ринку вони виступають переважно як позичальники на кредитному ринку, а також емітенти акцій та векселів, не використовуючи з об'єктивних причин таке потужне джерело фінансування, як корпоративні облігації.

Населення виконує на ринку роль інвестора, придбаваючи ті чи інші цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. У країнах з розвиненою ринковою економікою до 70 % населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити на придбання житла та на інші цілі. В Україні тільки незначна частина населення провадить інвестуванням у цінні папери. Практично відсутнє також довгострокове кредитування населення банківськими установами, що є ознакою перехідного періоду з нестабільним та нерозвиненим фінансовим ринком.

Представниками фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо. Основними видами діяльності фінансових інститутів на ринку є:

  • – придбання на ринку одних фінансових активів і перетворення їх на інші, які задовольняють певним вимогам (трансформація активів);
  • – торгівля фінансовими активами за свій рахунок;
  • – купівля-продаж фінансових активів від імені клієнтів;
  • – допомога у створенні й розміщенні на ринку нових фінансових активів;
  • – консультації учасникам ринку щодо інвестування;
  • – управління активами інших учасників ринку.

Фінансові інститути поділяють на дві основні категорії – депозитні та недепозитні. До депозитних інститутів належать комерційні банки, ощадні банки, ощадні та кредитні асоціації, кредитні спілки. (Джерела фінансових ресурсів та активи депозитних та недепозитних інститутів наведено в табл. 7).

Таблиця 7

Джерела фінансових ресурсів та активи фінансових інститутів

Фінансові інститути

Джерела фінансових ресурсів

Активи

Депозитні інститути

Комерційні банки

Депозити

Кредити, цінні папери

Ощадні баки

Депозити

Заставні

Ощадні та кредитні асоціації

Депозити

Заставні

Кредитні спілки

Депозити

Споживчі кредити

Недепозитні інститути

Страхові компанії

Страхові внески

Цінні папери

Інвестиційні компанії

Акції, інвестиційні сертифікати

Цінні папери

Пенсійні фонди

Внески учасників

Цінні папери

Основною функцією депозитних інститутів на ринку є залучення коштів у вигляді депозитів та надання позичок.

Комерційні банки здійснюють кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів. Основними операціями комерційних банків, крім залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів, є розрахункове й касове обслуговування клієнтів, операції з цінними паперами, довірчі операції, видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань, надання консультаційних послуг тощо.

Комерційні банки є основними постачальниками кредитних ресурсів на ринку і відіграють вирішальну роль у фінансуванні корпорацій, залученні та розміщенні фінансових ресурсів серед галузей економіки. Залежно від специфіки державного регулювання конкретного національного ринку комерційні банки виконують для учасників ринку ширше чи вужче коло операцій з фінансовими активами.

Ощадні банки та ощадні і кредитні асоціації є фінансовими інститутами, які залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів і надають позики під заставу нерухомості. Основним видом діяльності таких інститутів є фінансування купівлі нерухомості. Позики ощадних інститутів переважно мають довгостроковий характер.

Кредитні спілки є найменшими за обсягом активів та наймолодшими серед депозитних фінансових інститутів. Учасниками кредитних спілок є фізичні особи, об'єднані за якоюсь ознакою: спільним місцем роботи, участю в одній професійній спілці чи одній релігійній організації. Головна мета кредитних спілок – фінансовий та соціальний захист їх членів через залучення особистих заощаджень членів спілки для взаємного кредитування.

До недепозитних інститутів належать інвестиційні компанії, пенсійні фонди та страхові компанії.

Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію у формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду виступають корпорації, приватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і працівників. До 90 % активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду. Найбільша частка в активах пенсійних фондів належить корпоративним цінним паперам – акціям та облігаціям. Частина пенсійних фондів, як й інвестиційні компанії, наймають фінансових посередників для забезпечення професійного управління активами.

Страхові компанії є фінансовими посередниками, що здійснюють виплати своїм клієнтам у разі настання певних подій, обумовлених у страховому полісі. Власники полісів сплачують страховій компанії премії в обмін на зобов'язання сплатити обумовлені суми в майбутньому у випадку настанні певних подій. Страхова премія є платою за страхування, яку власник поліса вносить страховій компанії згідно з договором страхування. Укладаючи договори страхування, страхові компанії беруть на себе ризики власників полісів, а отримуючи страхові внески, отримують плату за прийняті на себе ризики. Страхові внески використовують для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів.

Інвестиційні компанії є інститутами спільного інвестування, які залучають кошти інвесторів і вкладають їх у диверсифікований портфель цінних паперів. Фінансові ресурси інвестиційні компанії формують за рахунок розміщення на ринку власних акцій та інвестиційних сертифікатів, активи – за рахунок придбання пайових та боргових цінних паперів інших емітентів. Інвестиційні компанії вкладають кошти в цінні папери великої кількості емітентів для того, щоб у межах обраної стратегії максимально диверсифікувати портфель і зменшити ризики інвестування.

Виконуючи на ринку різні функції та формуючи ресурси за рахунок різних джерел, недепозитні інститути мають спільну рису. Всі вони вкладають кошти інвесторів у портфель цінних паперів і виступають на ринку інституційними інвесторами.

Крім фінансових інститутів, які забезпечують ефективне розміщення капіталів серед галузей економіки, значну роль на фінансовому ринку відіграють інститути інфраструктури – біржі та позабіржові системи, клірингові центри, інформаційні, рейтингові агентства тощо. Саме вони забезпечують стабільне функціонування ринку, купівлю-продаж фінансових активів на постійній та впорядкованій основі, контроль за якістю фінансових активів, що перебувають у обігу на ринку.

Держава виступає на фінансовому ринку позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію – регулювання фінансового ринку. Іноді держава виступає як інвестор, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання.

Державне регулювання фінансового ринку полягає у здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання здійснюється з метою:

  • – створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;
  • – захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;
  • – контролю за прозорістю та відкритістю ринку;
  • – дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;
  • – запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі. До основних напрямів державного регулювання фінансового ринку належить регулювання:

  • 1) процедур випуску та обігу фінансових активів;
  • 2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;
  • 3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);
  • 4) діяльності іноземних учасників ринку.

Усі учасники ринку беруть участь у створенні інформаційного забезпечення ринку. Суттєва роль у цьому процесі належить державним органам влади, які формують відповідну законодавчу базу та створюють належні умови для її дійового використання.

З поняттям інформаційного забезпечення ринку тісно пов'язане поняття "прозорості" ринку – чим повнішою і достовірнішою інформацією володіють учасники ринку, тим "прозорішим" є цей ринок Сьогодні одним із "найпрозоріших" ринків вважають фінансовий ринок США, на якому учасникам ринку доступна така інформація про фінансові активи та їх емітентів, яку в інших країнах не зобов'язують оприлюднювати.

Інтерес психологів до досліджень проблем фінансів підкріплюється практичними потребами, зокрема потребами ринків цінних паперів у прогнозуванні коливань курсів і котирувань. Неефективність економічних концепцій руху цінних паперів на фондових біржах пов'язана з тим, що фондовий ринок являє собою одну з найбільше психологізованих сфер сучасних економічних відносин. Курс цінного папера, крім суто економічних параметрів – величини капіталу фірми, величини номіналу цінного папера, – містить вагому частку психологічних складових: довіра до фірми, наміру продавця або покупця, мотиви придбання фінансового інструмента, різне сприйняття майбутніх цінових пропорцій і тенденцій на ринку цінних паперів. Американськими вченими були формалізовані деякі психологічні моменти коливань курсів цінних паперів.

Відомі закономірності, пов'язані з впливом дня тижня на зміни курсів цінних паперів. Так, у понеділок у перші 45 хвилин роботи біржі ціни падають. Протягом тижня вони досягають свого максимуму до кінця робочого часу в п'ятницю. Таким чином, підвищення курсів спостерігається напередодні вихідних днів. Той же ефект підвищення можна простежити напередодні свят.

Перераховані календарні ефекти викликані психологічними причинами. Тенденція уникання ризику змушує біржовиків активізувати свою діяльність перед періодом невизначеності – наприкінці дня, тижня, напередодні свят.

У грудні курси нижче середньорічних, а в січні – вище. Це пов'язано з тим, що наприкінці року, коли підводять підсумки, менеджери прагнуть упорядкувати свої фінансові портфелі й позбутися від зайвих цінних паперів. Тому загальна тенденція динаміки курсів на біржі наприкінці року проявляється в їхньому зниженні.

Відомий психологічний ефект фондового ринку, названий ефектом "реверса". Його прояв особливо помітно в січні, коли раптом різко починають рости курси малопомітних цінних паперів, випущених маловідомими емітентами. Це пов'язано з тим, що в період первісної емісії курс таких паперів, як правило, недооцінюється (його психологічна складова негативна). Якщо економічний потенціал фірм вище, і на початку року стає відомо про їхнє успішне ведення справ, то попит на цінні папери, що випускають ними, різко зростає, що веде до збільшення їхніх котирувань. У той же час зворотний рух можуть продемонструвати курси тих паперів, психологічна складова яких була стабільно завищена.

Виділяють два джерела впливу побічної інформації на поведінку біржовиків – засоби масової інформації й активна поведінка інших із продажу або покупки цінних паперів. Біржі миттєво реагують на повідомлення у пресі, що викликають навіть найменші сумніви у справах тієї або іншої фірми або компанії зниженням курсу цінних паперів цієї фірми. Природно, якщо хтось починає активно продавати ці папери, то ініціюється й загальне "скидання" цього папера, а це, у свою чергу впливає на інші цінні папери, провокує і їхній продаж. Тому мають місце факти маніпулятивного характеру з використанням подібної стратегії з метою зміни ситуації на біржі.

Думка фінансових авторитетів серйозно впливає на рух цінних паперів.

На думку С. В. Малаховой), пророкувати коливання курсів можливо з опорою на сегментування ринків за типовими моделями поведінки його учасників. Якщо визначити найбільш характерні поведінкові характеристики брокерів і дилерів, а потім розрахувати питому вагу таких моделей поведінки серед загальної поведінки учасників біржових операцій, то можна скласти імовірнісний прогноз.

Фінанси психологізовані насамперед тому, що діяльність із ними насичена ризиком, невизначеністю. Історія фінансових панік показує, що вони можуть бути причиною реальної фінансової кризи.

Ситуацію реформування, або ж кризового прояву можна розглядати як стан тотального (загального) ризику, пов'язаного з масштабними соціальними перетвореннями у процесі переходу суспільства в якісно новий стан. У цій ситуації зростає роль особистості, що може самостійно приймати ризикові рішення, несучи відповідальність і за їхнє здійснення. Ризикують у першу чергу конкретні люди, маси ж найчастіше піддаються епідемії страху або ейфорії надії.

На думку Дж. Катани, економічний спад буває спровокований його очікуванням з боку мас, припущенням, що він може початися, тому що люди починають різко скорочувати витрати й сприяють "відкладанням покупок на потім" різкому росту цін. Інший дисбаланс, пов'язаний з ажіотажним попитом через страх перед інфляцією й вилученням внесків з банків, також перешкоджає нормальному руху фінансових потоків і підсилює або провокує кризу.

Зазначені чинники доводять необхідність урахування фактора ризику та управління ним на макроекономічному рівні. За стабільної економіки можлива регуляція ризику, створення ефективних "портфелів ризику", тобто набору інструментів до набору перестрахувальних рішень з боку господарюючих суб'єктів, які психологічно виступають гарантом безболісного виходу з конфліктних і кризових ситуацій.

За нестабільної економіки доцільно готувати населення до насичених ризиком ситуацій. Використовуючи механізм "раннього оповіщення" про можливий неблагополучний результат справи, можна сприяти морально-психологічній готовності йти на ризик. Це підвищує пошукову активність людей і довіру до ухвалених рішень.

На мезорівні (рівень фірми, підприємства, установи) існує свій механізм керування ризиками (менеджмент-менеджмент-ризик-менеджмент). Для зниження ризиків підприємцям доводиться використовувати різні способи поділу ризику, такі як страхування, хеджування, об'єднання.

Страхування припускає покупку страхового захисту, перекладання ризику на страхову компанію або розподіл ризиків через компанії взаємного страхування.

Об'єднання – поділ ризику з компаньйонами – за формою може бути партнерством або корпорацією. Це дозволяє об'єднати капітали при організації справи й розділити ризик. Такі підприємці, як венчурні капіталісти вкладають капітал з більшим ризиком. Вони спеціалізуються на пошуку підприємців з гарними ідеями, але з недостатніми засобами.

Хеджування – це соціально корисна спекулятивна операція, що використовує ринки термінових контрактів – на строк, за якого ризик, викликаний зміною цін на ресурси, товари, валюту перекладається підприємцем за плату на спекулянта, брокера.

Кожний зі способів об'єднання й розподілу ризиків привносить свій специфічний ризик, наприклад, обумовлений несумлінністю або неспроможністю компаньйона.

Нарешті, існують різні форми контролю ризику на мікроекономічному рівні, тобто фінансовий контроль на рівні домашнього господарства. Насамперед, це різноманітні варіанти зберігаючої поведінки. Найбільша частина заощаджень в Америці, за даними Дж. Катона, здійснюється людьми у віці від 40 до 60 років із середнім статком. Спонукальними причинами збільшення частки заощадження у співвідношенні споживання/заощадження є відхід у відставку, звільнення і "подушка" на випадок захворювань, безробіття, нещасних випадків. Заощадження не є слабкою тінню, що відкидається витратами. Люди активно вирішують, скільки грошей спрямувати на заощадження під впливом звичок, оцінок, емоцій. Мотиви заощадження не менш потужні, ніж мотиви споживання. До того ж в американців розвинена відраза до боргів; борг сприймається ними як вид ризику.

Найпоширеніша форма економічного захисту – соціальне страхування, у якому знаходить висвітлення сучасна цінність майбутніх вигід. Для більшості американців – це головна форма заощадження, за рахунок її відбувається зниження особистих заощаджень.

Наведемо приклади досліджень, присвячених ступеню усвідомленості економічного ризику в майбутньому на рівні родини. Дж. Катона й Ф. Каган обстежили дві групи родин: в одну входили родини, охоплені пенсійними програмами, в іншу – ті, які обходяться без цього. Перші зберігали більше своїх доходів, ніж другі. Ф. Каган пояснює це ефектом усвідомлення (охоплення пенсійною програмою підсилює усвідомлення потреб, які виникнуть із відходом на пенсію). Дж. Катона звертається до теорії градієнта мети у психології (чим ближче ви перебуваєте до мети, тим сильніїпе активізуєте свої зусилля). Як показали експериментальні дослідження, за кілька місяців до виходу на пенсію темпи заощаджень різко зростають, що підтверджує зв'язок між пенсійним і самостійним нагромадженнями.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші