Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Діагностика в системі управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Джерела інформації для проведення діагностики та основні вимоги до формування інформаційного забезпечення

Інформація в діагностиці у системі управління підприємством відіграє особливо важливу роль. Адже від правдивості даних, які використовуються в аналізі, залежить реалістичність його результатів; повноти – комплексність досліджень; якості – цінність аналітичних висновків тощо. Інформація, слугуючи основою діагностики, в кінцевому підсумку справляє вагомий вплив на вчасність, виваженість та ефективність управлінських рішень, які приймаються за результатами такої діагностики.

Оскільки управлінські рішення можуть бути найрізноманітнішими, то у процесі діагностики вивчають великий спектр питань, які стосуються фінансового стану підприємства, умов і результатів його діяльності. Це обумовлює необхідність формування розгалуженої інформаційної бази діагностики. Основними джерелами інформації для проведення діагностики в системі управління підприємством є:

  • 1. Фінансова звітність підприємства. Вона відіграє виключну роль у фінансовій діагностиці, адже саме за інформацією фінансової звітності обчислюється понад 4/5 фінансових індикаторів і коефіцієнтів. З цих причин фінансову діагностику часто називають „аналізом фінансової звітності”.
  • 2. Інформація бухгалтерського обліку. Обчислення окремих показників і коефіцієнтів вимагає уточнення складу тих чи інших статей звітності, що й обумовлює потребу у користуванні інформацією обліку. Наприклад, при оцінюванні складу і руху дебіторської і кредиторської заборгованості, запасів тощо.
  • 3. Нормативна інформація. Формування аналітичних висновків на підставі обчислених коефіцієнтів можливе лише тоді, коли відомі індикатори, з яким їх можна порівнювати. У якості таких індикаторів у діагностиці застосовують спеціальні нормативи показників.
  • 4. Планова інформація. Використання планованих даних уможливлює оцінювання досяжності стратегічних орієнтирів діяльності й слугує основою оптимізації управління у перспективі.
  • 5. Інформація технічного, технологічного, виробничого, комерційного характеру. Дає можливість врахувати у процесі діагностики особливості діяльності досліджуваного підприємства.
  • 6. Статистична інформація. Допомагає оцінити фінансово-економічний стан і результати діяльності підприємства у порівнянні з іншими суб'єктами господарювання, середніми показниками по галузі, ринку тощо.
  • 7. Експертна інформація. Забезпечує об'єктивність результатів діагностики, допомагає зробити аналітичні висновки й обґрунтувати управлінські рішення в умовах обмеженості інформації з інших джерел.
  • 8. Інформація преси, інформаційних, аналітичних агентств й інших установ і організацій. Сприяє оцінюванню підприємства з урахуванням загальних тенденцій в економіці, становища на товарних і фінансових ринках, політичних, економічних, соціальних, екологічних подій у суспільстві тощо.

До інформації з будь-яких джерел, яка використовується у процесі здійснення діагностики, висувають такі основні вимоги:

  • • корисність і значимість – інформація має відповідати потребам користувачів для прийняття управлінських рішень, давати змогу повноцінно вивчити досліджувані явища;
  • • повнота – здатність інформації забезпечити комплексність діагностики та бути достатньою для прийняття певних управлінських рішень;
  • • достовірність – інформація має адекватно відображати процеси, що відбуваються на підприємстві, бути нейтральною по відношенню до аналітика і користувача результатів аналізу;
  • • своєчасність – терміни надходження інформації мають забезпечувати своєчасність прийняття управлінських рішень за результатами діагностики;
  • • зрозумілість – визначається простотою побудови інформаційної бази, її відповідністю визначеним стандартам;
  • • співставність – одиниці виміру інформації мають давати змогу порівнювати основні параметри господарської діяльності та фінансово- економічного стану підприємства у різні періоди тощо.

Поряд з вимогами до інформації, що використовується у процесі діагностики, висувають три основних обмеження:

  • 1. Оптимальне співвідношення зиску і витрат. Здійснення поглиблених досліджень часто потребує широкого спектру даних. їх збір, накопичення та первинна обробка призводять до фінансових, трудових витрат, а також витрат часу. Оптимізація співвідношення зиску і витрат передбачає, що ефект від прийняття управлінських рішень має значно перевищувати витрати на збирання й обробку інформації. Адже в іншому випадку втрачається сенс аналітичних досліджень.
  • 2. Принцип обережності (консерватизму). У процесі накопичення інформації можуть використовуватися різні методи і підходи до оцінювання активів підприємства, його боргових зобов'язань, очікуваних прибутків і втрат. Згідно принципу консерватизму при оцінюванні активів і очікуваних прибутків підприємства краще недооцінити їх, ніж переоцінити. Водночас краще переоцінити зобов'язання та ймовірні втрати підприємства, ніж недооцінити їх. Щоправда недоречно допускати і значних викривлень у такому підході до оцінювання.
  • 3. Конфіденційність інформації. Це обмеження передбачає, що у процесі діагностики не повинна розголошуватися інформація, яка може нанести збитки підприємству або погіршити його конкурентні позиції на ринку.

Яка саме інформація використовуватиметься у процесі діагностики, які вимоги будуть висуватися до неї більшою мірою, наскільки застосовуватимуться обмеження до інформаційного забезпечення залежить від цілей здійснення діагностики, потреб користувачів у прийнятті виважених і ефективних управлінських рішень.

Як уже вказувалося, найважливішу роль у здійснені діагностики відіграє інформація бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Нині в Україні бухгалтерський облік регулюється Національними положеннями (стандартами). Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку – нормативно- правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах:

  • • обачність – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, що повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;
  • • повне висвітлення – фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі:
  • • автономність – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;
  • • послідовність – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;
  • • безперервність – оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;
  • • нарахування та відповідність доходів і витрат – для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;
  • • превалювання сутності над формою – операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;
  • • історична (фактична) собівартість – пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;
  • • єдиний грошовий вимірник – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;
  • • періодичність – можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Користувачами фінансової звітності є фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає:

  • – форма № 1 „Баланс”;
  • – форма № 2 „Звіт про фінансові результати”;
  • – форма № 3 „Звіт про рух грошових коштів”;
  • – форма № 4 „Звіт про власний капітал”;
  • – форми № 5, № б „Примітки до фінансової звітності”.

Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державною службою статистики України. Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюються Національним банком України за погодженням з Державною службою статистики України. Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Державного казначейства України з виконання бюджетів усіх рівнів і кошторисів видатків та порядок їх заповнення встановлюються Державним казначейством України. Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції зобов'язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року). Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством. Публічні акціонерні товариства, підприємства – емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

Основними формами фінансової звітності, які використовуються у фінансовому аналізі є „Баланс” та „Звіт про фінансові результати”. Інші форми використовуються для поглиблення оцінок та уточнення окремих показників. У додатках А, Б і В наведено приклади форм № 1, 2 і 3, у додатку Д – іншу інформацію звітності підприємства у скороченому вигляді. Як уже зазначалося у вступній частині, для цілей даного навчального посібника „Баланс” підприємства та „Звіт про фінансові результати” наведено за аналізований рік по квартально. При цьому дані форми №2 надано не наростаючим підсумком з початку року (як того вимагають Положення (стандарти) бухгалтерського обліку), а відокремлено за результатами кварталів і року. Такий підхід застосовано у навчальних цілях для наведення прикладів обчислень фінансових показників і коефіцієнтів у наступних темах навчального посібника.

Метою складання „Балансу” є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. На основі показників „Балансу” повністю або частково обчислюються коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансової стійкості, ділової активності рентабельності і усіх інших характеристик фінансово-економічного стану.

При оцінюванні „Балансу” та обчислені фінансових коефіцієнтів на його основі вивчаються активи та джерела фінансування (пасиви) підприємства в цілому, по їх основних складових елементах, а також здійснюється порівняння окремих частин активів і пасивів.

Групування активів і пасивів підприємства в обліковій та аналітичних цілях дещо різниться, про що свідчать рисунки 1.4 і 1.5.

Активи підприємства згідно Положень (стандартів) бухгалтерського обліку являють собою ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, сприятиме отриманню економічних вигод у майбутньому.

Групування статей балансу в облікових цілях

Рис. 1.4. Групування статей балансу в облікових цілях

Групування статей балансу в аналітичних цілях

Рис. 1.5. Групування статей балансу в аналітичних цілях

Джерела фінансування підприємства відображаються у пасивній частині балансу і складаються з власного та позикового (довго- і короткострокового) капіталу.

Широко вживаною у фінансовому аналізі є інформація форми № 2. Так, на її основі обчислюються показники прибутковості і рентабельності, ділової активності, окремі індикатори ліквідності тощо. Метою складання ,,Звіту про фінансові результати” є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період. Звіт складається з чотирьох частин: „Фінансові результати”, „Сукупний доход”, „Елементи операційних витрат” та „Розрахунок показників прибутковості акцій”.

При аналізі руху грошових коштів використовують інформацію форм № 3 ..Звіт про рух грошових коштів ” (за прямим методом) та № 3-н .. Звіт про рух грошових коштів” (за непрямим методом). Метою складання цих звітів є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період. У Звітах наводяться дані про рух грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Для поглибленого вивчення джерел фінансування підприємства використовують інформацію форми № 4 .Звіту про власний капітал”. Метою складання цього звіту є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Сукупно фінансова звітність разом з іншими інформаційними джерелами слугують формуванню інформаційної бази для здійснення діагностики в системі управління підприємством.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші