Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Діагностика в системі управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Аналіз довгострокового позикового капіталу підприємства

Під позиковим капіталом розуміють зобов'язання господарюючого суб'єкта – заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Позиковий капітал складається із довгострокових і короткострокових (зокрема поточних) зобов'язань.

Аналіз позикового капіталу здійснюється переважним чином на підставі інформації балансу підприємства.

Довгострокові зобов'язання господарюючого суб'єкта – це заборгованість суб'єктів господарювання, сформована на довгострокових засадах, зокрема перед банками за отримані від них кредити, за виданими довгостроковими векселями й розповсюдженими облігаціями тощо.

Складовими довгострокових зобов'язань є такі статті. "Відстрочені податкові зобов'язання"сума податків на прибуток, що підлягають сплаті в майбутніх періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки. "Довгострокові кредити банків"сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням, тобто заборгованість, яка не підлягає погашенню протягом операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців. До статті "Інші довгострокові зобов'язання" включають суми розрахунків з іншими кредиторами та за іншими операціями, заборгованість за якими не є поточним зобов'язанням та облік яких не відображається на інших статтях розділу "Довгострокові зобов'язання". У статті "Довгострокові забезпечення" відображають нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов'язання тощо), розмір яких на дату складання Балансу може бути визначений тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок. У статті "Цільове фінансування" наводять залишок коштів цільового фінансування та цільових надходжень, які отримані з бюджету та з інших джерел (у т.ч. кошти, вивільнені від оподаткування у зв'язку з наданням пільг із податку на прибуток підприємств).

Довгострокові зобов'язання зазвичай аналізують за умовами їх отримання і повернення; строках залучення; сплачуваних відсотках.

Оцінювання довгострокових зобов'язань, як і власного капіталу, передбачає визначення їх ціни. Для цього здебільшого використовуються моделі визначення ціни банківських кредитів і облігацій. Проте, за таким принципом можна оцінювати й інші складові зобов'язань підприємства.

Ціною (платою за користування) банківського кредиту є процентна ставка, яка передбачена у кредитному договорі з урахуванням: терміну користування позичкою, заходу, що кредитується, забезпечення своєчасності розрахунків, ступеня ризику. Найчастіше використовуються такі методи обчислення відсоткових ставок.

1) Нарахування відсотків за принципом “вартість плюс”. За даним методом нарахування відсоткових ставок здійснюється за формулою:

(6.6)

де ПС – процентна ставка за кредит;

ВР – вартість залучення відповідних ресурсів для банку;

ОВ – банківські операційні витрати;

К – компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов'язань;

М – бажана маржа прибутку банку.

2) Модель цінового лідерства. За такою моделлю процентні ставки нараховуються за формулою:

(6.7)

де ПС – процентна ставка за кредит;

БС – базова ставка або прайм-рейт, включаючи бажану маржу банку;

ПРб – премія за ризик невиконання зобов'язань, яка виплачується непершокласними банками;

ПРдкпремія за ризик, пов'язаний з строковістю, яка виплачується за довгостроковими кредитами.

При залученні капіталу через емісію облігації оцінка вартості залученого капіталу здійснюється за формулою:

(6.8)

де Вко – вартість капіталу, який залучається через емісію облігацій;

Св – сума виплат по відсотках (дисконтах) облігацій;

Сев – сума витрат на емісію облігацій;

Спп – ставка податку на прибуток;

Во – сукупна вартість емітованих облігацій.

Необхідно зазначити, що плата за використання позикових коштів може (а при ефективній діяльності господарюючого суб'єкта – повинна) бути нижчою від рівня рентабельності майна підприємства. У такому випадку різниця між прибутком, отриманим від використання позикових коштів, та витратами на сплату відсотків за користування ними залишається у розпорядженні підприємства і підвищує доходність власного капіталу. Так виникає ефект фінансового важеля. Його оцінювання є обов'язковим елементом фінансової діагностики джерел формування капіталу підприємства.

У загальному розумінні фінансовий важіль (леверидж) – це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни обсягу і структури довгострокових пасивів. Ефект фінансового важеля проявляється у підвищенні рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових засобів в оборот підприємства. Він виникає у тих випадках, коли економічна рентабельність капіталу вища ставки позикового відсотка. Згідно чинного законодавства витрати на сплату позикових відсотків здійснюється за рахунок витрат виробництва і обігу, тому в умовах фінансової діяльності підприємств України ефект фінансового важеля обчислюють за формулою:

(6.9)

де – економічна рентабельність сукупного капіталу до сплати податків (відношення суми прибутку до середньорічної суми всього капіталу);

– коефіцієнт оподаткування (відношення суми податків до суми прибутку);

– ставка позикового відсотка по борговому капіталу, який залучається на фінансування інвестиційного проекту;

ПК – вартість позикового капіталу (зазвичай лише довгострокового);

ВК – вартість власного капіталу.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів: диференціалу та плеча фінансового важеля. Під диференціалом розуміється різниця між рентабельністю сукупного капіталу і ставкою позикового відсотка за кредити з урахуванням сплати податку на прибуток: . Величина диференціалу свідчить про доцільність чи недоцільність залучення фінансування з позикових джерел, адже чим він вищий, тим більшим буде ефект фінансового важеля й тим вигідніше залучати позикові кошти.

У свою чергу плечем називають співвідношення позикового і власного капіталу: ПК / ВК. Саме визначення цього співвідношення й відбувається при формуванні політики фінансування. При позитивному значенні диференціалу фінансового важеля суб'єкт господарювання має спрямовувати зусилля на додаткове залучення коштів із позикових джерел фінансування. Проте, при безконтрольному застосуванні такий підхід рано чи пізно призведе до втрати фінансової стійкості й підвищення ризиків діяльності підприємства. Тому фінансовий аналіз покликаний не лише винайти оптимальну структуру капі галу з позиції ефективності, а з позиції забезпечення фінансової стійкості. Тобто віднайти певний компроміс між прагненням господарюючого суб'єкта максимізувати прибутковість й забезпечити адекватний захист від фінансових ризиків.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші