Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Діагностика в системі управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Комплексна діагностика економічної безпеки, оцінювання інвестиційної привабливості та кредитоспроможності підприємства

Комплексна діагностика економічної безпеки та прогнозування ймовірності банкрутства

Сутність та складові економічної безпеки підприємства. Об'єктивна необхідність комплексної діагностики економічної безпеки

Важливим аспектом діагностики в системі управління підприємством є оцінювання його економічної безпеки.

Економічну безпеку підприємства зазвичай розглядають [22] як:

– стан захищеності усіх систем підприємства при здійсненні господарської діяльності в певній ситуації;

– стан всіх ресурсів підприємства (капіталу, трудових ресурсів, інформації, технологій, техніки, прав) та підприємницьких здібностей, при якому можливе найефективніше їх використання для стабільного функціонування і динамічного науково-технічного та соціального розвитку, здатність запобігати або швидко нівелювати різні внутрішні та зовнішні загрози;

– сукупність організаційно-правових, режимно-охоронних, технічних, технологічних, економічних, фінансових, інформаційно-аналітичних та інших методів, спрямованих на усунення потенційних загроз та створення умов для забезпечення ефективного функціонування суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до їхніх цілей та завдань;

– стан соціально-технічної системи підприємства, котрий дає змогу уникнути зовнішніх загроз і протистояти внутрішнім чинникам дезорганізації за допомогою наявних ресурсів, підприємницьких здібностей менеджерів, а також структурної організації та зв'язків менеджменту [22].

Отже, економічна безпека є комплексною категорією, а тому її діагностика має ґрунтуватися на комплексних оцінках.

Усі сфери життєдіяльності підприємства з точки зору економічної безпеки його функціонування взаємопов'язані. Порушення однієї з них призводить до порушень інших і навпаки. Так, наприклад, накопичення надмірного обсягу позикового капіталу при невиваженому фінансовому управлінні може в кінцевому рахунку призвести до порушення фінансової рівноваги і втрати фінансової стійкості підприємства. Останнє, у свою чергу, призводитиме до зниження платоспроможності й унеможливить вчасні розрахунки з контрагентами, сплату податків і зборів, заробітної плати тощо. Внаслідок цього порушуватиметься ритмічність виробничо-господарської діяльності, що в кінцевому рахунку обумовить зниження обсягів виробництва й продажу і/або погіршення результатів роботи. Зниження прибутковості призведе до обмеження здатності підприємства до самофінансування і унеможливить залучення капіталу з зовнішніх джерел внаслідок погіршення інвестиційної привабливості підприємства. Такий причинно-наслідковий ланцюжок зміни умов і результатів функціонування підприємства може подовжуватися і набувати найрізноманітніших варіантів перебігу. Водночас, найрізноманітнішими можуть бути і самі ланцюжки як негативних, так і позитивних процесів у життєдіяльності підприємства. Проте, усі вони є динамічними – такими, що розвиваються і змінюються в часі. Між виникненням і поглибленням тих чи інших симптомів виникає часовий лаг. Тому у кожний конкретний період часу фінансово-економічний стан підприємства вирізняється набором як позитивних, так і негативних ознак та формування тих чи інших пропорцій між ними. Адже у практичній діяльності ситуація, за якої фінансовий стан підприємства можна оцінити цілком позитивно або цілком негативно, швидше виключення, ніж правило.

Як неодноразово зазначалося, діагностика в системі управління покликана виявляти та оцінювати процеси життєдіяльності підприємства і бути інструментом менеджменту у прийняття рішень щодо посилення переваг та усунення негативних симптомів стану і діяльності підприємства.

Коли діагностика здійснюється з метою внутрішнього управління підприємством, одночасний прояв позитивних і негативних симптомів фінансово-економічного стану і результатів діяльності не викликає ускладнень. Менеджер, виявляючи позитивні аспекти стану і діяльності підприємства, розробляє і сприяє реалізації заходів щодо їх посилення. Виявляючи негативні аспекти – запроваджує заходи щодо їх усунення або мінімізації руйнівного впливу. Тут частіше не виникає потреби у прийнятті одного єдиного комплексного рішення. Адже управління підприємством – це завжди набір, комплекс різноманітних рішень.

При зовнішній діагностиці ситуація інша. Зовнішній користувач результатів діагностики зазвичай не впливає на стан і діяльність підприємства. Метою його аналізу є прийняття рішень щодо своїх власних дій у відношенні підприємства-об'єкту аналізу. Зовнішній користувач має для себе чітко і однозначно відповісти на питання:

– "я буду укладати угоду про постачання своєї продукції даному підприємству у кредит чи ні?";

– "я видам фінансовий кредит підприємству чи ні?";

– "я купуватиму акції (облігації, інші цінні папери) даного підприємства чи ні?";

– "на яких умовах я погоджусь на співпрацю з даним підприємством?" тощо

Отже розшарування економічної ситуації на підприємстві на "позитивні" і "негативні" сторони для зовнішнього користувача результатів діагностики не прийнятне. Йому потрібна однозначна оцінка, за результатами якої він зможе прийняти однозначне рішення. Це викликає потребу у комплексному узагальнюючому оцінювання фінансово-економічного стану підприємства.

Тобто обчислення єдиного критерію діагностики, який дозволить однозначно оцінити стан підприємства і прийняти остаточне управлінське рішення.

Визначенням такого єдиного критерію переймалися вчені тривалий час. Пропонувалося у його якості обрати рентабельність активів, рентабельність діяльності, фінансову незалежність підприємства й багато інших показників. Проте, кожен з цих показників, висвітлюючи важливу сторону життєдіяльності підприємства, не враховував інші її аспекти. Тому ще у першій половині XX ст. у рамках діяльності школи мультиваріантних аналітиків започатковано розроблення комплексних узагальнюючих критеріїв аналізу шляхом інтеграції декількох ключових параметрів оцінювання стану підприємства в одному показнику.

Нині таких комплексних критеріїв запропоновано у науковій літературі і використовується у практиці багато. Це обумовлено тим, що для різних господарюючих суб'єктів, у різних сферах економіки та за різних соціально- економічних обставин в країні найважливіші індикатори, що свідчать про фінансово-економічний стан підприємства, різняться. Наприклад, для підприємств торгівлі й інших господарюючих суб'єктів, у діяльності яких ключову роль відіграє здатність акумулювати обігові кошти, важливим індикатором фінансового стану буде частка оборотних активів у майні. Тоді, як для фондомістких виробництв такий критерій відграє лише додаткову роль в оцінюванні фінансового стану. У періоди поглиблення кризи платежів в економіці найважливішими критеріями оцінювання є платоспроможність та ритмічність розрахунків з кредиторами. У стабільній платіжній ситуації ці критерії залишаться важливими, проте рівень їх вагомості в оцінюванні фінансово-економічного стану підприємств знизиться. Крім того, для різних зовнішніх користувачів результатів діагностики ключові критерії оцінювання також відрізняються внаслідок відмінностей у їхніх цілях й інтересах. Наприклад, для кредиторів одним з найважливіших параметрів оцінювання є наявна заборгованість і платоспроможність підприємства, для інвесторів – прибутковість і майновий стан.

Отже, для комплексного оцінювання фінансово-економічного стану підприємства у різних ситуаціях можуть застосовуватися різноманітні методи і моделі аналізу. Проте, у кожній такій ситуації зазвичай застосовується один узагальнюючий комплексний показник. Його вибір залежить від специфіки діяльності підприємства, його галузевої приналежності, поточної ситуації в економіці і, найголовніше, від цілей і задач користувача результатів діагностики.

Розроблення усіх комплексних узагальнюючих показників відбувається за такими загальними етапами:

1) визначення ключових індикаторів оцінювання фінансово-економічного стану, які найкращим чином відображають ситуацію на підприємстві та відповідають інтересам користувачів результатів діагностики. Іноді цей етап супроводжується встановленням вагомості впливу індикаторів на узагальнюючий показник;

2) визначення принципів і механізму інтеграції індикаторів оцінювання фінансово-економічного стану у єдиному комплексному показнику;

3) побудова комплексного показника з урахуванням вагомості окремих індикаторів оцінювання;

4) стандартизація значень єдиного комплексного показника та вироблення підходів до його оцінювання.

Усі комплексні узагальнюючі показники та методи оцінювання можна поділити на дві групи: перша – застосовується до окремо обраних підприємств і має на меті відокремлене оцінювання об'єкту діагностики; друга – використовується за наявності сукупності підприємств, передбачає їх ранжування і має на меті порівняльну оцінку об'єктів діагностики.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси