Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Участь церкви у створенні національного доходу

Фундаментальною основою аналізу взаємодії економіки та релігії є визначення участі церкви у створенні національного доходу.

На нашу думку, релігійно-економічна діяльність є частиною економічного процесу створення суспільного продукту, який знаходить своє вияв у національному доході. Класичне визначення А. Маршалла характеризує останній як грошове вираження всієї сукупності вироблених жителями країни за рік благ і наданих ними послуг, які зазвичай оплачуються грошима. Все, що вироблене протягом року, кожна надана послуга, кожна нова надана корисність є частиною національного доходу [1].

Розвиваючи цю ідею, П. Студенський доповнив визначення, включивши до національного доходу: а) всі товари та послуги, вироблені для ринку приватими і державними підприємствами, у тому числі послуги деяких споживацьких благ тривалого користування, таких, як житло; б) всі послуги, що надаються урядовими органами для колективного користування; в) всі товари та послуги, вироблені неприбутковими організаціями (такими, як церкви, освітні фонди тощо) для спільного або індивідуального користування своїми членами; г) деякі товари та послуги, вироблені членами домашнього господарства для їх власних потреб або для якогось іншого використання без проходження через механізм ринку [2].

Таким чином, на нашу думку, релігійно-економічна діяльність (або церковна діяльність) за всіма своїми напрямами, за структурою та елементами входить до складу виробництва національного доходу. Церковні установи виступають як безпосередні виробники товарів і послуг для ринку: надають житлові послуги (наприклад, готелі, доми для прочан, богодільні тощо), послуги колективного користування (відправлення релігійних обрядів, організація паломництва тощо), здійснюють виробництво церковних товарів (предметів культу) та послуг (проведення релігійних обрядів) і, зрештою, господарську діяльність церковних установ (монастирів) можна розглядати як домашнє господарство, в якому його учасники виробляють деякі товари і послуги для власних потреб.

Оцінюючи релігійно-економічну діяльність, слід відрізняти економічне та неекономічне виробництво у цій сфері. Наприклад, ряд послуг церковних установ, хоча й не має ринкової ціни і не продається, однак за ними стоять витрати на працю, капітал, матеріали, які оплачуються релігійною громадою. Ці витрати здійснюються віруючими колективно шляхом зборів, внесків, пожертвувань, позик, тому у такому сенсі послуга має економічну ціну.

До економічного виробництва можна також віднести послуги церкви у вигляді діяльності благодійних організацій, церковних освітніх закладів різних рівнів, благодійних лікарень, їдалень, бібліотек тощо. Послуги цих закладів також пов'язані з економічними витратами, які оплачуються віруючими спільно, отже, також мають свою ціну.

Економічному обліку підлягають земля, приміщення, що належать релігійним установам, чия цінність може бути виміряна рентою, або витратами на будівництво і утримання церковних споруд, або платою за блага тривалого користування.

Оцінка вартості товарів і послуг духовного значення представляється можливою остільки, оскільки їх виготовлення переходить від одиничного до комерційного виробництва. Тому в цьому аспекті неекономічна духовна продукція перетворюється на економічну.

Загалом слід визнати, що економічні процеси, які відбуваються у суспільстві, включають релігійну економічну діяльність, котра бере участь у всіх її фазах — виробництві, обміні, розподілі, використанні.

Економічну роль релігійних утворень можна оцінювати також за доходами від факторів виробництва, якими вони володіють —

земля, праця, капітал,— причому церква, як власник цих факторів, отримує доходи від усіх їх частин, тобто доходи від праці, які включають жалування і заробітну плату, винагороду натурою тощо, доходи від капіталу у вигляді дивідендів, відсотків, орендної плати, прибутку підприємств, а також земельну ренту.

Крім того, церква отримує змішані доходи, які включають натуральні доходи (сільськогосподарська продукція, вироблена в церковних угіддях). У кінцевому підсумку отримані доходи, виплачені у грошовій або натуральній формі, беруть участь у створенні суспільного продукту нації.

Оскільки значна кількість товарів і послуг виробляється церковними установами (наприклад, монастирями) для власного споживання або споживання поза ринкових механізмів, складається враження, що ці господарства не беруть участі в економічному виробництві такою мірою, щоб впливати на структуру національного доходу. Однак продовольчі та деякі інші товари, котрі виробляються монастирською общиною для власного споживання, представляють натуральний дохід монастиря і оцінюються за цінами, які мали б за них заплатити за умови купування. Тобто вироблений натуральний продукт має певну грошову вартість шляхом обчислення її за умовною оцінкою. Такий облік надає можливість зіставити доходи церковного та світського господарств і визначити, яку долю у сукупному доході (наприклад, сільськогосподарському) займають товари, вироблені для власного споживання. Тому безумовним у нинішній час є визнання такого виробництва частиною загального виробництва в країні.

До економічної діяльності можна віднести також безоплатні послуги духовних осіб, пов'язані з благодійництвом (робота в лікарнях, сиротинцях, закладах освіти тощо), тому що подібні послуги мають потенційну ринкову вартість.

Економічною складовою постійного процесу створення доходу нації є також облік церковного житла — орендованого, власного і такого, що здається в оренду. Оскільки характер житлової економічної послуги базується на володінні житлом, то передбачається, що таке житло приносить дохід, розглядається в економічному контексті як прибуткове підприємство і має ринкову ціну, яку можна обчислити як валову ренту відповідно до валової ренти, дійсно отриманої від такого самого житла у даному регіоні.

Щодо власності, котра належить релігійним установам, то вона, беззаперечно, функціонує в економіці як певна економічна структура, має самостійні поточні й капітальні витрати, що дає можливість оцінювати їх частку в економіці. Стосовно церковної власності (лікарні, школи, просвітницькі заклади, будівлі та споруди тощо), яка надається для колективного користування, то підрахувати ці послуги у кожному окремому випадку є можливим, незважаючи на відсутність деякої порівняльної інформації.

Таким чином, усі вироблені церковними установами товари і послуги можна враховувати у складі економічних благ суспільства.

Оцінку релігійно-економічної діяльності можна здійснити, якщо скористатися основними теоріями економічного виробництва, які розглядали джерела і складові національного багатства.

Розвиток цих уявлень не є предметом нашого аналізу, однак кожна фундаментальна економічна теорія виділяла те головне в процесі суспільного виробництва, що характеризувало складові багатства суспільства і надавало можливість враховувати частку тих чи інших суб'єктів у ньому.

Так, меркантилістська доктрина XVI ст. розглядала національне багатство у вигляді запасів золота, і її представники трактували накопичення золота релігійними організаціями як активну участь церкви в господарському житті.

Теорія фізіократів у XVII ст. визначала основою економічного виробництва сільське господарство, володіння землею та виробничою діяльністю на ній, отже, представники цієї теорії розглядали церкву як складову економіки, оскільки церковні організації були великими землевласниками практично в усіх цивілізованих країнах того часу.

Економічні теорії матеріального виробництва XVIII ст. в основу економічного розвитку поклали безпосередню виробничу діяльність, і послідовники даних теорій відзначали, що церковні установи у цей період володіли власними мануфактурами, використовуючи найману робочу силу.

Концепції економічного розвитку, що ґрунтуються на домінуючій ролі фінансового капіталу (кінець Х!Х-ХХ ст.), давали можливість економістам цього напряму аналізувати участь церкви у фінансових операціях великих банків, формування власного фінансового капіталу тощо.

Таким чином, економічна думка повинна була враховувати наявність релігійної складової в економіці і визначати тією чи іншою мірою її частку.

Найбільш показовою в цьому сенсі є історія розрахунків національного доходу представниками економічних шкіл, які, розвиваючи ідею необхідності обліку багатства, створеного продукту нації, намагалися врахувати різні економічні фактори, що визначали добробут суспільства.

Певна річ, ці розрахунки були логічним результатом свого часу, але нас цікавить, як видатні економісти у різні періоди підходили до оцінки економічного місця церкви.

  • [1] Маршалл А. Принципы экономики. Лондон, 1910, С. 415.
  • [2] Студенский П. Доход нации (теория, измерение и агнализ: прошлое и настоящее) / Пер. с англ. В. М. Кудрова. — М.: Издательство "Статистика", 1968. — С. 267.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси