Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

"Орелігійнення" продуктивних сил

У теорії взаємовпливу економіки та релігії, на наш погляд, продуктивною є концептуальна схема, побудована вздовж осі зростання кількості народонаселення і віруючих та тих ринків, їх ємності та структури, що створювалися як у цивілізаційних, так і у формаційних суспільствах.

Орелігійнені об'єми ринку в різні періоди відрізняються як масою наданих і реалізованих релігійних послуг і товарів, так і формами та методами церковного економічного впливу на ринок. Однак, як засвідчують численні факти, існує постійна тенденція до зростання попиту на церковні товари та послуги і постійно присутньою є пропозиція товарів і послуг з боку релігійних організацій.

Ринок, як в умовах цивілізаційного, так і в умовах формаційного аналізу, залежить від кількості людського ресурсу (віруючих),

1 ємність його завжди можна розрахувати за рівнем споживання.

Кількість народонаселення, кількість зайнятих в економіці і кількість віруючих з часу формування національних і світових релігій невпинно зростають, отже, постійно збільшується маса робочої сили та продуктивного населення, яка є частиною "орелігійненого" продуктивного населення.

За часів становлення християнства кількість населення дорівнювала біля 230 млн. людей. У 1000 р. населення обчислювалося 275 млн. людей; 1500 р. — 450 млн. людей; 1650 р. — 550 млн. людей; 1800 р. — 900 млн. людей; 1850 р. — 1 170 млн. людей; 1900 р. — 1 617 млн. людей. Таким чином, на початку ХХ ст. у зоні впливу світових релігій знаходилося мільярдна складова продуктивної сили.

Зростання населення продовжувалося швидкими темпами, відповідно зростала кількість "орелігійненого" компоненту продуктивної сили, що позначалося на розвитку економік різних держав світу.

Так, у 1920 р. населення складало 1 811 млн. людей, у 1940 р. —

2 295 млн., у 1950 рн. — 2 486 млн., у 1960 р. — 2 982 млн., у 1970 р. — 3 635 млн. у 1975 р. — 3 930 млн. (4 075 млн.), у 1985 р. — 4 837 млн., у 1987 р. — 5 млрд., у 2000 р. — 6 150 млн., у 2005-6 550 млн. На 2010 р. кількість населення становила 6,8 млрд. людей, на 2013 р. — понад 7 млрд..

Якщо до економічно активного населення віднести 40%, то кількість активної складової продуктивної сили складатиме 2,8 млрд. людей.

Так, кількість християн за часів зародження християнства становила кілька десятків людей, на сучасний період ця цифра сягає % людства (майже 2 млрд. населення). Кількість мусульман на початок проповідування ісламу Мухаммедом становила кілька десятків

людей, на сучасний період — 20% населення (майже 1,5 млрд. людей). Буддизм та синтоїзм сповідують 11% людства (понад 700 млн. людей), індуїзм, конфуціанство і даосизм — 7,5%.

Таким чином, "орелігійнення" основної складової продуктивної сили суспільства постійно зростає, внаслідок чого діяльність продуктивних сил незалежно від власного внутрішнього розвитку потрапляють під прямий і опосередкований вплив релігії.

Крім того, розвиток національних релігій упродовж усього історичного процесу закріплює на певних територіях релігійне забарвлення якщо не економіки в цілому, то принаймні її частини. Національна релігія виступає важливим фактором впливу на господарське життя титульної нації країни. Біля 80 держав світу вважають певну релігію державною, значна кількість держав визнає офіційними дві та більше релігії, причому кількість цих держав не є постійною.

Створення "орелігійнених" національних економік відповідає географічному розподілу релігій. Християнство поширене на всіх материках, причому католицизм розповсюджений у країнах Південної Європи, у Франції, Польщі, країнах Латинської Америки, окремих країнах Заходу та Півдня Африки, на Філіппінах. Протестантизм — в англо-американських країнах та Австралії. Православ'я дотримуються греки, народи Півдня і Центральної Європи, країн СНД (Росія, Україна, Грузія тощо) та Ефіопія.

Іслам поширений переважно в країнах Центральної, Південно-Західної Азії, Африці, Індонезії. Буддизм розповсюджений у Східній, Південно-Східній, Південній Азії. Народи Південної Азії сповідують також індуїзм. Конфуціанство і даосизм існують переважно в Китаї. Серед релігій, які є етнічною ознакою певного народу,— іудаїзм, синтоїзм, сикхізм та інші.

Розміщення "орелігійнених" продуктивних сил дозволяє умовно виділити ринки, що склалися на основі впливу тих чи інших релігій. Це ринки православних, католицьких, протестантських, мусульманських країн, ринки країн з національними релігіями. Зростання на таких ринках чисельності віруючого населення є передумовою того, що при управлінні економікою враховується цей фактор — у країнах з пануючими національними релігіями використання релігійних постулатів національної віри, а в країнах з пануванням світових релігій — норм і правил цих релігій.

Ріст народонаселення створив можливості для появи нових конфесій і течій, які формують нові сфери для працюючих вірян. Так, у протестантизмі виокремлюються англіканство і лютеранство зі своїм середовищем, в ісламі — відповідно, сунізм і шиїзм та їх середовище тощо. Крім того, існує зв'язок між зростанням чисельності населення і появою значної кількості нових релігійних течій, які також мають свою сферу економічного існування. Все це створює передумови для формування господарських організмів, діяльність яких базується на установках і принципах релігійних вчень, що сповідуються ними

Таким чином, великі орелігійнені національні ринки представляють собою складну горизонтальну, вертикальну і діагональну структури, на кожному рівні яких діють свої релігійні настанови. Це стосується також специфіки формування міжнародних економічних об'єднань.

У зв'язку з вищесказаним, окреме місце займає аналіз рівня релігійності населення у контексті економізації релігії. Релігійна свідомість, що бере участь в регулятивних суспільних процесах, здійснює певний вплив на сферу виробництва, де особистість виступає як носій віри, так і учасник суспільного виробництва.

Так, у період зростання населення з 6 млрд. у 2000 р. до 7 млрд. у 2010 р. орелігійнений відсоток людського ресурсу мав наступні показники. За результатами міжнародного опитування, яке проводив Вашингтонський дослідницький центр Pew Research Center “Релігія для людей і преси” у 44 країнах у 2002 р., було визначено відсоток релігійного населення: Сенегал — 97%; Індонезія — 95%; Нігерія та Індія — 92%; Пакистан — 91%; Малі — 90%; Філіппіни та Бангладеш — 88%; Південна Африка — 87%; Кенія й Уганда — 85%; Гана — 84%; Танзанія — 83%; Ангола і Гватемала — 80%; Бразилія — 77%; Гондурас — 72%; Перу — 69%; Болівія — 66%; Туреччина — 65%; Венесуела — 61%; США -59%; Мексика — 57%; Аргентина — 30%; Польща — 36%; Україна й Узбекистан — 35%; Велика Британія — 33%; Канада — 30%; Словаччина — 29%; Італія — 27%; Південна Корея — 25%; В'єтнам — 24%; Німеччина — 21%; Росія — 14%; Болгарія — 13%; Японія — 12%; Франція та Чехія — 11%. До числа найбільш релігійних відносяться ісламські країни.11 Стосовно України, то показники, представлені Вашингтонським дослідницьким центром і показники

11 Газета “2000”. (блок “Аспекти”) — 21-27 лютого 2003 р. — С. 1.

власне українські дещо відрізняються. За соціальним опитуванням Українського центру економічних і політичних досліджень ім. А. Разумкова, на 2003 р. церкву відвідували 37,4% населення.[1] За даними Державного комітету у справах релігій за той же рік, частка віруючих громадян в Україні складала майже 50% [2].

В умовах, коли кількість населення перевищила 7 млрд., можна аналізувати наступні показники орелігійнення людського ресурсу.

За результатами глобального опитування Міжнародного дослідницького центру Геллапа (Gallup International), проведеного у січні 2012 р. серед жителів різних країн, кількість релігійних людей у світі становить 59%, нерелігійних — 23%, переконаних атеїстів — 13%, не змогли відповісти — 5%.

Індекс релігійності серед представників різних конфесій становить: серед індуїстів релігійні — 82%, не релігійні — 12%; серед християн релігійні — 81%, не релігійні — 16%; серед мусульман релігійні — 74%, не релігійні — 20%, серед іудеїв релігійні — 38%, нерелігійні — 54% [3].

У теорії відзначається зв'язок між релігійністю населення країн та рівнем їх економічного розвитку. Так, російські вчені (А. Міле- хин, Ю.Синєліна) вважають, що у таборі найрелігійніших знаходяться переважно найбідніші країни. У більшості країн з високим рівнем економічного розвитку релігійність не перевищує середніх показників. Виняток тут становлять Італія і США, де питання вірьі зведені практично до державної традиції. Країни БРІК утворили певний коридор, на "релігійному" кінці якого розташувалися індуси і бразильці, а на "атеїстичному" — китайці. У протестантських країнах уже кілька десятиліть відсоток нерелігійних людей значно вище, ніж у католицьких. Виключенням є Франція, яка має свою історичну специфіку. Важливе значення для рівня релігійності має також становище, коли релігія є визначальним фактором са- моідентифікації в умовах складних політичної та міжконфесійної ситуації [4].

Існує точка зору професора фінансової історії Ніола Фергюсона, який пов'язує кількість годин, які проводять в середньому американські, британські, німецькі, голландські та норвезькі працівники на робочому місці, з рівнем їх релігійності — чим вона вище, тим працьовитіші робітники,— зробивши висновок про більшу працелюбність американців порівняно з європейцями [5].

На нашу думку, не можна пояснювати успіхи країн з розвинутою ринковою економікою вищим рівнем релігійності їх населення або віросповідною чи конфесійною приналежністю. Навіть сам рівень цієї релігійності виміряти складно, оскільки різні соціологічні служби можуть надавати відмінні результати опитування населення. Але не враховувати релігійний фактор було б помилкою — як частина системи духовних цінностей, ментальності народу він не міг не позначитися на господарській діяльності людей.

У сучасний період віра у результат і результат віри — два поняття, що розходяться у просторі й часі. Сподівання на настання сприятливого результату після виконання ритуалу або обряду, який може бути прописаний цією дією, зводиться тільки до віри; так, у християн, іудеїв і мусульман воздаяння за вірою є імперативом служіння Богу. Віра, як факт найвищої адаптації індивідуума до навколишнього соціального середовища, являє собою продукт колективного розуму щодо усвідомлення останнім буття і пропозиції тієї чи іншої культури стосовно створення церковної общини [6]. Щодо економічного результату віри, то вплив останньої, скажімо, на ріст ВВП є предметом окремих досліджень. Так, вчені Гарвардського університету, опрацювавши дані по 100 країнам за 40 років (у період з 1960 по 2000 рр.), дійшли висновку, що окремі релігійні настанови, зокрема, віра у потойбічну віддяку, прискорюють ріст ВВП, оскільки віруючі люди працюють більш сумлінно [7].

Сучасний філософ Ф. Фукуяма, аналізуючи питання ефективності функціонування інституцій у різних суспільствах, відмічав

значення релігійних факторів, констатуючи, що у католицьких державах Європи економічна модернізація проходила довше, ніж у протестантських [8].

Такої ж думки дотримувався свого часу М. Вебер. У праці "Протестантська етика і дух капіталізму" він дослідив, як протестантська доктрина сприяла активній комерційній діяльності, і зробив висновок про виникнення завдяки цьому трудової етики, що проголошувала цінність наполегливої праці самої по собі, а не лише її результатів у вигляді нагромаджених багатств.

В окремих теоріях розвиток економічних систем зіставляється з релігійною орієнтацією суспільства. Як зазначив А. Дж. Тойнбі, у середині Х ст. православний світ робив більші успіхи, аніж західно- християнський. Останній тоді був аграрним суспільством, у якому міське життя видавалося чимось екзотичним, а гроші вживалися дуже рідко. Натомість у православному світі існувала економіка, що ґрунтувалася на грошах і спиралася на торгівлю та виробництво [9].

Ч. МакКей у книзі "Екстраординарні популярні хибні думки та безумство натовпу", вперше опублікованій у 1841 р., зробив висновок, що до всіх "безумств", у тому числі й економічних, за 350 років спонукали політичні або релігійні причини. Слід відзначити, що практично всі дослідження церковної діяльності певною мірою використовують концепцію видатного економіста А. Сміта, який визначав продуктивну працю як таку, що продукує капітал, тоді як непродуктивна обмінюється на дохід, тобто на заробітну плату або вигоду. Сутність його концепції зводилася до наступного положення: "Праця деяких з найбільш поважних класів суспільства, так само як і праця слуг, не виробляє жодної вартості .... Їхня служба, хоч якою почесною, корисною та необхідною вона є, не виробляє геть нічого, чим можна було б забезпечити в подальшому подібну кількість послуг. ... До цього ж таки класу слід віднести як деякі з найбільш серйозних і найбільш важливих професій, так і деякі з найбільш легковажних: священики, правники, лікарі та всілякі літератори, а також артисти, комедіанти, музиканти ... тощо" [10].

Послідовники різних економічних шкіл ХІХ ст. А. Гарніє-Па- жес, О. Бланкі, Нассау Вільям Старший (Сеніор), А. Шторх показували, що суспільству потрібні не лише матеріальні продукти. А. Шторх у "Курсі політичної економії або Викладенні початків, що обумовлюють народне благоденство" зауважує, що лікар виробляє здоров'я, монарх виробляє безпеку, священик виробляє культ, художник виробляє смак тощо, тобто, вони зайняті виробництвом, але нематеріальним.

Звідси зрозумілою є спроба повязати структуру суспільства та його економічну складову з питанням суспільного розподілу праці. Конструктивною є ідея англійського соціолога Ф. Паркіна, який, досліджуючи праці М.Вебера, пов'язав тип релігії з класовою соціальною структурою суспільства. Релігійна приналежність визначається місцем, яке займає той чи інший клас (стан, група) у системі суспільного поділу праці, а також рівнем добробуту, способом життя, характером і змістом професії. Зокрема, селяни, пролетарії, дворянство і буржуазія дотримують різних релігійних поглядів, оскільки матеріальні інтереси та життєвий досвід у них значно різняться. Традиційні верстви населення — селяни, ремісники, купці, феодали, бюрократи,— не схильні підтримувати протестантизм, який містить нові принципи трудової етики і професійного покликання. У виборі релігії грає роль навіть просторовий фактор: наприклад, робітники текстильної промисловості, працюючи у закритих приміщеннях, мають сильні сектантські устремління, тоді як аграрні робітники такої властивості не мають. На взаємозв'язок соціального становища та релігійності звертає увагу М. Вебер, аналізуючи кальвінізм і капіталізм. Два різні за матеріальним і соціальним становищем класи буржуазії і робочих рівною мірою тяжіють до кальвінізму [11].

  • [1] 1Щёткина Е. Стихия православия //“Зеркало недели”, 15 ноября 2003 г.
  • [2] 1Релігійна панорама. — 2004 р. — № 4. — С. 2.
  • [3] Исследование Gallup International: мир становится менее религиозным // gtmarket.ru/news/2012/08/02/4743
  • [4] Исследование gallup international: мир становится менее религиозным // gtmarket.ru/news/2012/08/02/4743
  • [5] Приходько О. Религия как двигатель экономического развития // Зеркало недели. — 2004 г. — 10-16.01. — С. 11.
  • [6] Жолудев С.И., Плотников В. Г. Влияние древних релыгый на современные общественные корпорации. — М.: Зебра Е, 2006. — С. 32.
  • [7] Экономика и религия связаны // г. "Обзор". — 2008 г. — 17 апреля. — С. 4.
  • [8] Фукуяма Ф. Кальвинистский манифест. 15 марта 2005 г. // religare.ru.
  • [9] Тойнбі А. Дж. Дослідження історії. Т. 2 / Пер. З англ.. — К.: Основи, 1995. — С. 179.
  • [10] Цит за: Розанвалон П. Утопічний капіталізм. Історія ідеї ринку / Пер. З фр. — К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2006. — С. 83.
  • [11] Цит. За Кравченко А. И. Социология М.Вебера: труд и экономика. Раздел ІІ / Социология труда. — М., 1997.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси