Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Відносини оподаткування у християнстві

У християнстві відносини оподаткування і збору податків регламентуються у Священних книгах наступним чином.

Так, у Євангелії від Матвія описано, як збирачі дидрахм (данини на Храм) звернулися до Апостола Петра із запитанням: чи не дасть Ісус дидрахму? У відповідь Ісус запитав Петра, з кого мають земні царі брати податі — зі своїх синів чи зі сторонніх? Петро відповів: "Зі сторонніх". Отже, сказав Ісус, сини вільні від податку. Але, щоб не їх, наказав Петру заплатити гроші, які Петро знайшов у роті виловленої риби [Мт. 17:24-27].

У Євангеліях від Матвія, Марка, Луки розповідається, як на питання фарисеїв та іродіан, чи слід давати подать кесареві, Ісус, вказуючи на зображення і напис на динарії, відповів "Віддавайте кесареве кесарю, а Божиє Богу" [Мт. 22:16-22; Лк. 20:22-25; Мр. 12:14-17].

Не дивлячись на це, Ісуса звинуватили у закликах до несплати податків кесареві [Лк. 23:2].

У посланні Апостола Павла до римлян зазначено, що, оскільки влада від Бога і начальники є Божими слугами, необхідно коритися їм не лише заради страху покарання, але й по совісті. Щоб вони могли виконувати свої обов'язки, слід сплачувати податки. "Через це ви й податки даєте, бо вони служителі Божі, саме тим завжди зайняті. Тож віддавайте належне усім: кому податок — податок, кому мито — мито, кому страх — страх, кому честь — честь" [Рим. 13:6-7].

Види податків в ісламі

Мусульмани сплачували десятину "ушр" — пільговий поземельний податок, який мав йти на загальні потреби ісламської общини. Пізніше ушр перетворився на податок на торгівців і його розмір становив 1/10 вартості їх майна. Мусульмани сплачували А ушра, іновірці, які мали покровительство мусульман (зіммі), сплачували ставки. Торговці-немусульмани, що приїздили торгувати з інших країн і не перебували під захистом мусульман, сплачували ушр у повному обсязі. Згодом він перетворився на звичайний державний податок; інколи цей термін використовують як синонім термінів "закят" і "садака".

Обов'язкова щорічна милостиня — закят,— набула в ісламі форми прямого податку на прибутки і майно.

Духовний змістом закяту є очищення матеріального майна, дарованого Аллахом; закят нагадує, що люди є лише хранителями того, що дав їм Аллах і що повернеться до Нього.

Відомий ісламський мислитель шейх Аль-Хасан аль-Банна високо оцінив порядок закяту, відзначивши, що у світі немає аналогічної системи, яка б оподатковувала не тільки прибуток, але й основний капітал.

Подання закяту має важливий позитивний ефект як для окремого мусульманина, так і для ісамського суспільства в цілому. Він допомагає людині звільнитися від користолюбства, прагнення до накопичення майна, жадоби. Закят сприяє очищенню душі, появі почуттів милосердя й доброти, турботи про ближнього. За допомогою нього кожний мусульманин може виявити вдячність Аллаху за свій достаток.

Сплата закяту також є підтвердженням віри мусульманина і переконанням його у справедливості волі Аллаха. Водночас закят дозволяє досягти відносної рівності в суспільстві й соціальної справедливості. Багата людина, що забезпечує бідних і немічних зі своїх статків, є корисним і шанованим членом суспільства. Кожен, хто зміг збагатитися, повинен пам'ятати, що у цьому йому допомагали люди, які його оточують (власне, все суспільство), і віддача закяту є проявом справедливості та вдячності суспільству.

Необхідність правильної організації виплати закяту спричинила потребу в розрахунках розміру виплат та їх економічному обґрунтуванні. Також слід було класифікувати все майно, з якого виплачується закят. Такі впорядкування й обчислення здійснювалися тривалий час (закят став обов'язковим на другий рік Хіджри).

Насамперед, визначалися платники закяту — ними є правоздатні та дієздатні мусульмани, які мають певний рівень добробуту.

Детально визначається власність, з якої сплачують закят — золото, срібло, паперові гроші, нерухомість, товар, худоба тощо.

При визначенні закяту використовуються такі економічні категорії, як власність, нерухомість, прибуток, гроші, оренда, товар, торгівля, вартість, позика, відсоток, податки.

Підрахування закяту для сучасних мусульман вимагає узгодження грошових одиниць і вагових мір раннього ісламу та сьогодення, а також узгодження окремих цін.

При визначенні розміру закяту користуються принципом економічної ефективності — оптимального співвідношення обсягу доходів людини, що подає милостиню, і розмірів відрахувань на утримання нужденних. Сплата закяту, за словами Хасана аль-Банни, дозволяє пробудити у людей найкращі та найдобріші почуття, тим самим очищуючи суспільство і зміцнюючи моральність.

Припис давати закят був посланий Аллахом на другий рік Хідж- ри у місяць рамазан. Мусульмани обої статі, які мають певний визначений достаток, раз на рік у певні терміни за місячним календарем (354 дні) мають виплачувати певну суму грошей (1/40 частину) або вказану шаріатом частину врожаю, яка називається "ушр", визначеній категорії нужденних мусульман із наміром виплати закяту (щоб вирізнити його з-поміж податків і милостині "садаки",

Закят призначається наприкінці місячного року для кожного виду майна, нагромадженого протягом року: для продукції землеробства — після збору врожаю, з худоби (крім в'ючної і сільськогосподарської), товарів, грошових засобів тощо. "І витрачайте на шляху Аллаха; але не кидайтесь зі своїми руками до загибелі і благодійте,— воістину, Аллах любить добродійників" — сказано у 191-му аяті другої сури Корану.

Як повчав Пророк Мухаммед, "Подавай (милостиню) із задоволенням, щоби Бог не проявив незадоволення по відношенню до тебе, і не приховуй, щоби Бог не приховав від тебе".

У Корані не обумовлене майно, з якого виплачується закят, його кількість і обсяг суми, умови виплати. Визначені лише категорії людей і цілі, на які він виплачується [9:60]: бідні (ті, які не мають нісаба — суми, з якої людина має виплачувати закят, люди, які не відносяться до тих, хто має виплачувати закят); жебраки; ті, хто займаються збором і розподілом закяту; ті, хто близькі до віри або ще слабкі у своїй релігійності (закят виплачується, щоб пом'якшити їх серця, розвіяти сумніви у справедливості Божих законів, зміцнити у вірі та ісламській доброчесності). Закят використовувався для наступних цілей: викуп і звільнення рабів; виплата боргів тих, хто не в змозі сам розплатитися; на дії, що сприяють розповсюдженню істинних знань про іслам і мусульман; на подорожні.

У мекканський період виплата закяту мала рекомендаційний характер; канонічно обов'язковим (фард) він став у медінський період, у другому році за мусульманським літочисленням.

Мінімальним відповідним достатком (нісаб), з якого мусульманин виплачує закят, є володіння (окрім наявного боргу і понад необхідного для утримання сім'ї) цінностями на суму, що відповідає 20 міскалям золота (96 грамів) або 200 дирхемам срібла (672 грами) (мається на увазі, що вартість 96 грамів золота і 672 грамів срібла однакова).

Цікавим є переведення і узгодження ваги золота і срібла. Так, наприклад, за вченням школи Ханафі (заснована VIII ст.), один міскаль дорівнює 20-ти каратам, а один дирхем — 17-ти каратам. Один карат дорівнює п'яти сушеним зернам ячменю з відрізаними кінчиками, загальна вага яких становить у середньому 0,24 грами. Один міскаль дорівнює 100 зернам ячменю або 4,8 грамам, відповідно, 20 міскалей дорівнює 96 грамам. 94

Кошти, з яких сплачується закят, повинні бути зароблені чесним способом — "халяль". Гроші або майно, отримані внаслідок пограбування, крадіжки, захоплення, хабаря, продажу недозволених товарів тощо не вважаються власним майном і не можуть бути використані ані в якості закята, ані для добрих справ.

Закят виплачується лише з: 1) коштів, що приростають;

2) банківських вкладів, акцій, облігацій та інших цінних паперів;

3) активів, які використовуються для збагачення і відкладаються на випадок необхідності або можуть зростати у ціні, наприклад, золото, срібло, готівкові гроші (з перлів і дорогоцінних каменів закят не виплачується, якщо тільки вони не є товаром, призначеним для продажу).

Отже, закят виплачується з усіх грошей і майна, що були нагромаджені людиною упродовж місячного року, за виключенням коштів, що витрачаються на задоволення нею своїх повсякденних потреб (на харчування, житло, одяг, засоби праці, домашньої обстановки, наукові книги та інші необхідні речі, а також на утримання машини).

Звідси — ще одна особливість змісту закяту, що полягає у протидії нагромадженню надмірного багатства, оскільки закят сплачується з грошей і майна, які мають постійно перебувати в обігу

Ці гроші та майно повинні бути вільними від боргів (сума боргів відраховується з суми того майна, з якого людина сплачує закят).

Після підрахунку чистого доходу розраховується 2,5% цієї суми, що й становить 1/40 частину, яка підлягає виплаті.

Замість грошей не можна віддавати їжу, одяг та інші речі. Гроші передаються бездомним, незаможним, тим, чий доход нижче прожиткового мінімуму, біженцям та іншим категоріям нужденних.

Питання визначення закяту з економічної точки зору є складним, особливо зважаючи на різні тлумачення представників маз- хабів — релігійно-правових шкіл ісламу, найбільшими з яких є чотири сунітські — ханбаліти, ханафіти, шафіїти, малікіти, і одна шиїтська — імаміти-джафаріти. Їх роз'яснення з приводу підрахунку закяту, що саме вважати закятом і для яких категорій мусульман він передбачений, мають деякі відмінності.

Розмір закяту вимагає тлумачення, оскільки ісламські богослови, зокрема, говорять про існування двох категорій мір ваги, довжини, об'єму тощо.

До першої категорії належать засоби виміру, що використовуються у шаріаті, вказані у хадисах і застосовувалися ще за життя Пророка Мухаммеда. Вони також не були однозначними, оскільки тоді, зокрема, мали ходження три види дирхемів різної ваги.

До другої категорії належать засоби виміру, які зазвичай використовують окремі місцеві племена, або встановлені неісламськими державами.

Майно, з якого сплачується закят, в усіх мазхабах поділяється на чотири групи: Закят сплачується: 1) з домашньої худоби (враховується, чи випасалася худоба на безкоштовних пасовищах); 2) з дорогоцінних металів (золота і срібла); 3) з майна, призначеного для торгівлі; 4) з урожаю садів і ланів95.

З урожаю садів і ланів сплачується податок "ушр", зазначений у 141-му аяті сури 6 "Худоба". При його виплаті враховується, чи це природно зрошувана земля (тоді віддається 1/10 частина врожаю) чи штучно (тоді віддається 1/20 частина).

Серед представників мазхабів існують суперечності щодо випадків відсутності врожаю, а також щодо часу його зберігання (ушр сплачується з урожаю, який зберігається протягом року).

На відміну від інших груп майна, з яких сплачується закят, ушр береться навіть з боржників. Сплачується він навіть тоді, коли власником земельної ділянки є дитина, раб або недієздатний (божевільний).

Використання врожаю без попередньої сплати ушру заборонене, інакше весь урожай стає "харам" — недозволеним.

95 Цікаво, що за часів Омара (УІІ ст.) високим податком обкладалося вирощування винограду, оскільки він використовувався у їжу переважно багатим населенням. Фініки ж, як їжа бідноти, обкладалися незначним податком.

Майно, що не обкладається закятом, складається з трьох груп: а) продукти харчування; б) одяг; в) домашнє майно (дім, квартира, майстерня, магазин, сад, город, готель тощо. Однак урожай з саду і городу та доходи з майстерні, готелю, магазину обкладаються закятом).

У сучасних умовах визначення закяту ускладнилося ринковою вартістю золота і срібла, яка відрізняється, наприклад, у ювелірних та комісійних магазинах. Також необхідно враховувати курс валют, щоб перевести суму закяту у місцеву грошову одиницю.

Щодо категорій мусульман, які мають право на отримання закяту, то вони з часом змінювалися. Так, з іх числа за часів халіфа Абу Бакра (572-634 рр.) були виключені кафіри (невірні), яким на початку розповсюдження ісламу призначався закят, щоб зменшити їх ворожість і залучити до общини. Отже, закят використовується тільки на потреби мусульман.

Мусульмани, які мають право на отримання закяту, складають сім груп:

- факіри (біднота, яка не має такого рівня добробуту, щоб сплачувати закят, і водночас звільняється від сплати фіктру і жертвоприношення на свято Курбан);

- міскін (злидар-мусульманин, який не має нічого, крім одноденного харчування);

- аміль (збирачі закяту, які мають передавати його у казну Бейт-ул-мал),

- мукатаб (невільник, який звільняється після сплати боргу своєму хазяїну);

- мускаті (мусульмани, які залишилися без коштів при здійсненні хаджу або джихаду, або ті, хто навчає чи навчається віровченню);

- медйун (мусульманин, що заборгував і не має змоги розрахуватися);

- ібнус-сабіль (мусульманин, якому заборгували велику суму грошей, і він бідує через неможливість отримати їх, а також той, хто потрапив у складне фінансове становище у чужій країні, хоча на батьківщині є людиною заможною).

За часів Пророка Мухаммеда оподатковувалися не лише мусульмакни, але й переможені "невірні". Було введено порядок укладання договору з, за яким їм зберігалося життя і дозволялося далі обробляти землі за умови передачі мусульманам половини прибутків (ітта). Пізніше за цих умов переможені отримували право на життя і на сповідування своєї релігії.

Дана категорія населення називалася "зиммі", тобто "ті, хто знаходяться під покровительством"; податок на них накладався згідно настанов Корану, у якому зазначено: необхідно битися з тими, хто не вірує в Аллаха і в Судний день, не забороняє того, що забороняє Аллах і його посланець, і не підкоряється релігії істинній — з тих, яким було дане писання, поки вони не дадуть відкуп своєю рукою, будучи приниженими [9:29].

За часів створення Арабського Халіфату немусульмани сплачували поземельний податок — харадж. Пізніше, коли власниками земель стали переважно мусульмани, харадж перетворився на загальний поземельний податок (як індивідуальний, так і колективний).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси