Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Католицька соціально-економічна доктрина ХІХ—ХХ ст.

Католицька соціально-економічна доктрина доповнювалася і зазнавала деяких змін завдяки рішенням Вселенських соборів і енциклікам пап Римських.

У ХІХ ст., із розвитком ринкової економіки і формуванням двох антагоністичних класів — буржуазії та пролетаріату,— католицька церква, з одного боку, закріплювала право приватної власності, а з іншого — спрямовувала діяльність на узгодження інтересів обох класів.

Римські папи у своїх енцикліках неодноразово зверталися до цих питань, а також до оцінки економічного ладу. Папа Лев ХІІІ розпочав свою енцикліку "Rerum Novarum" (1891 р.) положеннями, які визначили підхід Католицької церкви до аналізу соціально-економічних процесів. Лев ХІІІ зазначив, що дух революційних змін, що так довго збурював народи світу, вийшов за межі політики, і його вплив уже відчувається у спорідненій області практичної економіки. До соціальних конфліктів привели прогрес промисловості, розвиток нових галузей, зміни у стосунках між робітниками і господарями, величезні статки небагатьох і бідність мас і, зрештою, помітний занепад моралі. Становище є дуже серйозним, воно викликає остороги, вчені тлумачать про нього, ділові люди пропонують різні плани, народні зібрання, парламенти й уряди зайняті ним, отже — суспільна увага прикута до нього, і тому церква також висловлює свою думку з цього приводу.

Послання "Rerum Novarum" стало фундаментальною основою для подальших звернень Католицької церкви до віруючих і визначило розділи послань та їх структуру. Кожне наступне послання було історично і логічно пов'язане із загальним оцінюванням церквою процесів, що відбувалися, і визначало місце і роль церкви у них.

У посланні "Rerum Novarum" зазначалося, що між капіталістами і найманими робітниками не повинно бути протистояння, оскільки вони взаємопов'язані і не здатні існувати поодинці — адже капітал не може обійтися без праці, а праця — без капіталу. Задля мирного співіснування і захисту інтересів бідноти, кожен повинен пам'ятати про свої обов'язки, справедливість і Царство Небесне. Щоб союз між капіталістами і робітниками не регулювався тільки моральними настановами, слід організовувати християнські профспілки, союзи взаємодопомоги, які сприятимуть виробленню угод між обома класами. Охороняти і підтримувати діяльність цих організацій повинна держава, і вона ж повинна охороняти інститут приватної власності.

Ідеї Лева ХІІІ були підтверджені його наступниками у ХХ ст. Так, Папа Пій ХІ в енцикліці "Quadragesimo anno" ("Сороковий рік"), виданій 1931 р. і присвяченій сорокаріччю "Rerum Novarum", відзначав, що Церква своєчасно скористалася цією нагодою, щоб згадати переваги, які сучасні умови надають Католицькій церкві та суспільству в цілому, зрештою, після ретельного вивчення сучасної економічної системи, відкрити для себе коріння соціальної дезорганізації та показати у той же час єдиний спосіб збереження і відновлення шляхом здійснення християнської реформи.

Папа Іоанн ХХІІІ (1958-1963 рр..) в енцикліці "Mater at Magistra" ("Мати і Наставниця") у 1961 р. відзначив, що шляхи, накреслені в "Rerum Novarum", дозволяють церкві зберегти свій вплив у суспільній організації багатьох країн. Історія засвідчила, що практичні правила и попередження, викладені в попередніх енцикліках, зберегли авторитет досьогодні. Крім того, вони можуть визначити для нинішнього суспільства нові критерії, які допоможуть зрозуміти представлені нині соціальні питання і взяти на себе зобов'язання по їх вирішенню.

Ідеї "Rerum Novarum" продовжив Папа Павло VI (1963-1978 рр.). В енцикліці "Populorum progressio" 1967 р. він відзначив, що розвиток народів, особливо тих, хто прагне позбавитися голоду, зубожіння, епідемій, невігластва, хоче більше долучитися до надбань цивілізації, поліпшувати свої людські якості, зорієнтовані на наполегливість у здобутті повного розвитку, закладений у діяльності Церкви, яка, згідно Євангелію, робить все можливе, щоб охопити всі аспекти цієї серйозної проблеми.

В енцикліці "Octogesima adveniens" (видана 1971 р. до 80-річчя "Rerum Novarum") відзначалася роль Церкви, що в нових умовах спонукає нас продовжувати й розширювати вчення попередників задля задоволення потреб, що змінюються, у мінливому світі.

В енцикліці Папи Іоанна-Павла ІІ "Centessimus annus" (видана 1991 р. на сторіччя "Rerum Novarum") відзначалося, що Церква повинна використовувати всі можливості Євангелія для здійснення своєї місії у сучасному світі. У галузі економіки Іоанн-Павло ІІ обґрунтував необхідність приватної власності тим, що без неї людина не може проявляти ініціативу, заробляти на життя і потрапляє у залежність від соціальної машини і від її керівництва. Соціалістичний лад порушував права людини на ініціативу, власність та економічну свободу. Водночас Папа критикував негативні сторони капіталістичного суспільства — індивідуалізм і споживацтво. Головним завданням держави він називав створення сприятливих умов для розвитку економічної свободи на основі міцної правової бази.

Таким чином, папські енцикліки представляють собою блок релігійних документів, які розглядають практично всі питання відносин між економікою і церквою і надають можливість аналізувати, яким чином відбувалося переосмислення ставлення до власності, праці, капіталу, соціального ладу упродовж певного історичного часу.

Виразно проявляється модифікація поглядів щодо відносин економіки та релігії та основних економічних відносин — праці,— у документах Другого Ватиканського собору (1962-1965 рр.), який поставив за мету встановити злагоду між Євангелієм і сучасним світом.

Детальний аналіз документів Другого Ватиканського собору і порівняння їх зі змістом християнських священних книг засвідчують шлях еволюції релігійної думки стосовно основних норм, понять, настанов та приписів, їх безумовну модифікацію й відображення реалій сучасного економічного життя у релігійних поглядах. Інакше кажучи, процес осучаснення — аджорнаменто — наближає тлумачення класичних постулатів, закладених у Священному Писанні, до розумінню їх науковою думкою сьогодення.

Так, у Розділі І "Про економічний розвиток" відзначалося, що останній має служити на користь людині. Сьогодні більше, ніж будь-коли раніше, намагаються збільшити виробництво сільськогосподарських і промислових благ, а також удосконалити сферу послуг, дбаючи про народонаселення, що збільшилося, і задовольняючи потреби, що зросли. Тому слід підтримувати технічний прогрес, дух винахідливості, прагнення відкривати і розширювати підприємства й удосконалювати методи виробництва, а також цінувати зусилля всіх учасників виробництва.

Але, як зауважено в матеріалах Собору, основною метою цього виробництва є не просте збільшення продукції, не прибуток, не панування, а служіння людині у всій його повноті. При цьому необхідно брати до уваги як матеріальні потреби, так і вимоги інтелектуального, морального, духовного та релігійного життя кожної людини будь-якої національності і місця проживання. Тому економічна діяльність повинна, відповідно до своїх власних методів і законів, здійснюватися в межах моральних норм, щоб виповнився Божий задум щодо людини.

У документах Собору підкреслено, що людина повинна утримувати економічний розвиток в своїх руках. Але він не може залишатися ані в руках окремих осіб або груп, що мають надмірну економічну могутність, ані одного лише політичного суспільства, ані окремих наймогутніших країн. Навпаки, необхідно, щоб якомога більша кількість людей, всі країни активно брали участь в управлінні, а також необхідною є координація їх зусиль із намаганнями громадських властей.

На Соборі зазначено, що економічне зростання не можна залишати на розсуд окремих осіб, жодної лише суспільної влади. Тому потрібно протидіяти як тим, хто чинить опір необхідним реформам, так і тим, хто поступається основними правами окремих людей та їх спільнот заради колективної організації виробництва.

На Соборі була розвинута ідея усунення разючих економічних і соціальних відмінностей. Відзначено, що для задоволення вимог справедливості і рівності слід домагатися, щоб при дотриманні прав особистостей були якнайшвидше ліквідовані значні нерівномірності в ступіні економічного розвитку, які існують донині і навіть посилюються, поєднуючись з індивідуальної та соціальної дискримінацією.

Так само в багатьох країнах необхідно, враховуючи особливі труднощі у сільському господарстві (як у створенні, так і в збуті продукції), допомагати селянам збільшувати виробництво і продаж, а також опановувати технічні досягнення та нововведення і отримувати справедливий прибуток. Зі свого боку, селяни, особливо молоді, мають прагнути до вдосконалення професійного досвіду, без якого прогрес сільського господарства є неможливим.

На Соборі прозвучала ідея стабільності розвитку економіки. Було зазначено, що справедливість і рівність вимагають також, щоб мобільність, необхідна для розвитку економіки, реалізовувалася так, щоб не робити життя окремих людей і їхніх сімей хитким і ненадійним. Щодо тих робітників, які, походячи з іншої країни чи іншого регіону, своєю працею сприяють економічному розвитку даної країни або місцевості, то слід уникати будь-якої дискримінації в умовах їх праці та її оплати. Крім того, слід бачити в них не просто свого роду знаряддя виробництва, але особистості, і допомагати їм об'єднатися з сім'єю і забезпечити собі пристойне житло. Крім того, потрібно заохочувати їх вростання в суспільне життя країни або регіону, які їх приймають. Однак, у міру можливості, робочі місця слід створювати у власних регіонах.

У тих сферах економіки, де відбуваються зміни (наприклад, автоматизація), слід дбати про забезпечення кожного відповідною роботою, а також про надання можливості отримати відповідну технічну та професійну освіту; крім того, необхідно гарантувати прожиток і людську гідність — насамперед тим, хто через хворобу або вік перебуває в скрутних обставинах.

Отже, на Другому Ватиканському соборі були накреслені конкретні напрями розвитку економіки і бачення Католицькою церквою цього процесу.

Найважливішим моментом, що продовжив тлумачення поняття праці у Священному Писанні, є висновки Другого Ватиканського собору, зроблені у Розділі ІІ "Про деякі принципи, що керують усім економічним і суспільним життям".

У документах Собору пояснюється, що людська праця полягає у виробництві благ і в обміні ними або в наданні економічних послуг і підноситься над іншими елементами економічного життя, що мають цінність лише як знаряддя.

Собор визначив місце і роль праці наступним чином. Праця — незалежно від того, чи здійснюється вона людиною з власної волі, чи під керівництвом іншої особи,— виходить безпосередньо від особистості, яка немов би накладає на природу свою печатку і підпорядковує її своїй волі. Своєю працею людина зазвичай підтримує своє життя і життя своїх близьких, об'єднується зі своїми побратимами і служить їм, може проявити справжню любов і сприяти вдосконаленню творіння Божого. Більше того: через працю,

присвячену Богу, людина приєднується до самої спокутної справи Ісуса Христа, Який надав праці високу гідність, власноруч працюючи в Назареті.

Звідси виникає обов'язок кожної людини чесно працювати, а також і право на працю. А завдання суспільства — відповідно до існуючих у ньому умов допомагати громадянам знайти достатню можливість для праці. Нарешті, праця повинна винагороджуватися так, щоб людина мала змогу гідно розвивати матеріальне, соціальне, культурне та духовне життя — своє і своїх ближніх.

На Соборі відзначалося, що, оскільки економічна діяльність реалізується здебільшого в спільній праці людей, несправедливо і негуманно організовувати і спрямовувати її на шкоду будь-кому з працівників. Однак нерідко буває так, що робітники нібито потрапляють у рабство до власної праці. Це жодною мірою не виправдовується так званими економічними законами.

Тому весь процес плідної праці повинен бути пристосований до потреб особистості і до її способу життя, і насамперед — до її сімейного життя (особливо це стосується матерів); при цьому завжди необхідно зважати на вік і стать.

У матеріалах Собору зазначалося, що працівникам слід надати можливість розвивати свої здібності і свою особистість в процесі самої трудової діяльності. З належною відповідальністю віддаючі роботі свій час і сили, всі повинні, однак, мати достатній час для відпочинку, дозвілля, а також для розвитку сімейного, культурного, суспільного та релігійного життя. Більше того: необхідно, щоб всі працівники мали змогу вільно розвивати свої сили і здібності, якщо в професійному занятті вони не можуть їх удосконалювати.

Таким чином, документи Другого Ватиканського собору та папські енцикліки засвідчують невпинний процес еволюції релігійної думки, причому норми, поняття, настанови та приписи відчувають на собі осучаснення, тобто модифікуються під впливом існуючих реалій.

Слушною є думка, що для економічних поглядів Католицької церкви характерним є нормативний підхід до аналізу економіки, тобто висування певних вимог, що базуються на позаекономічних уявленнях про необхідний устрій всього суспільства і самої економіки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси