Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Модифікації шляхом пристосування

Питання появи модифікації конкретних релігійних норм і настанов, природно, залежить від певних соціально-економічних умов, у яких вони реалізуються. Зміст проблеми полягає в тому, чи надає можливість зовнішнє середовище реалізувати ці норми або пристосувати їх до конкретної ситуації. В історії релігії та економіки ми спостерігаємо процеси і пристосування, і доповнення до базових норм. При цьому основний релігійний зміст понять, закладених у священних книгах, залишається інструментом контролю за діями індивідів, груп, общин.

Науковий інтерес представляють питання використання понять, норм, приписів релігійними об'єднаннями, які існували у формі общин. Релігійні норми у таких общинах одразу набували конкретно-практичного забарвлення і переломлювалися у практичну площину. Таким чином, релігійно-економічні норми були умовою ефективного господарювання як засобу збереження релігійних общин.

Останні, будучи відносно невеликими, існували в антагоністичному оточенні прихильників офіційної церкви. Це примушувало їх вести активну господарську діяльність, заробляючи гроші не стільки для особистого добробуту, скільки для общини.

Іудейські общини

Історично відомий факт формування та існування іудейських общин, які опинилися у "галуті" ("вигнанні") — вимушеному перебуванні за межами батьківщини. Саме у них можна спостерігати факти пристосування до реалій економічного життя, зміни, які у багатьох випадках носили вимушений характер.

Дослідники з'ясовували, чи походять характерні господарські якості іудеїв від "єврейської суті", чи, можливо, ці риси розвинулися тільки під тиском гноблення. А. Дж. Тойнбі більше схилявся до останнього припущення, порівнюючи етос євреїв за умови гноблення їх віри з проявом їх етосу за умов послаблення або відсутності гноблення.138 П. Джонсон наводив міркування рабинів про економічну необхідність взяття євреями відсотків по позиках з не євреїв, оскільки євреї живуть посеред чужих народів і не можуть заробити собі на прожиття іншим способом139. М. Вебер вважав, що іудейські успіхи у підприємництві можна пояснити через стійку етичну своєрідність, У Петті пояснював їх так званим "ефектом гнаної групи".

Питання особливостей економічної активності у зв'язку з іудаїзмом розглядали у ХІХ ст. младогегельянці, які приписували іудаїзму егоїзм і вузький практицизм. Так Б. Багер у праці "Єврейське питання" (1843 р.) вважав єврейською сутністю упертий спротив прогресу і збереження своєї відокремленості, "міфічної" національності. Доки євреї не відмовляться від своєї релігії і уявної національності, вони недостойні рівноправ'я з іншими народами. Але принижене становище євреїв не перешкоджає їх пануванню у фінансовому світі: "Єврей, якого у Відні лише терплять, вирішує, завдяки владі своїх грошей, долю всієї держави. Єврей, позбавлений прав у найдрібнішій з німецьких держав, вирішує долю всієї Європи". Л. Фейєрбах у "Сутності християнства" досліджував відповідність між принципами іудаїзму та властивостями єврейського національно-релігійного колективу і вважав, що особливості іудаїзму відбивають притаманні євреям практицизм та егоїзм. К. Маркс у праці "До єврейського питання" вважав національність єврея химерною і розумів під нею "національність купця і взагалі грошовитої людини".

Життя іудеїв є за своєю сутністю не життям окремої людини, а життям общини. Більшість заповідей стосується саме життя в общині, синагозі та вдома. Поняття "єврейський народ" ("клаль ісраель") розуміється ще й як спільна відповідальність євреїв один за одного. Тому іудеї мають утримуватися від вчинків, що можуть зашкодити іудейській спільноті. Отже, порушення релігійних настанов розглядається, фактично, як замах на спокій, добробут і цілісність всього єврейського народу.

Общинна форма існування іудеїв вплинула на використання норм і настанов іудаїзму у розвитку економічної активності. Можна погодитися з думкою дослідника М. Абрамовича, що велика кількість найбагатших людей серед не найчисленного народу в світі не може бути випадковістю. Напевно, саме морально-етичні заповіді, що використовуються у веденні євреями бізнесу, передаються на генному рівні від одного покоління до іншого, дозволяючи створювати величезні фінансові статки.

Ліон Фейхтвангер писав з цього приводу: "У них не було ані держави, що об'єднувала їх, ані країни, ані землі, ані короля, ані спільного життєвого укладу. І якщо вони все ж були злиті воєдино, міцніше злиті, ніж всі інші народи світу, то спаяла їх Книга. ... Крізь два тисячоліття пронесли вони з собою Книгу. Вона була їм народом, державою, батьківщиною, спадщиною і володінням. Вони передали її всім народам, і всі народи схилилися перед нею. Але лише їм, їм одним, дано було по праву володіти нею, сповідувати і зберігати її".

Протягом століть, перебуваючи у "розсіянні", іудеї адаптувалися до умов господарювання в різних країнах, пристосовуючи релігійні настанови до зміни життєвих обставин. Так, однією з головних економічних настанов у Торі була заборона надання лихви своїм одновірцям. Але із зростанням єврейських общин у містах за часів Середньовіччя єврейські лихварі були вимушені надавати позики не тільки неєврейському населенню, але й вести справи між собою.

Сувора заборона брати процент на позичені гроші заважала євреям займатися бізнесом, що примусило талмудистів надавали можливість обходити заборону лихварства, записану в Торі. Такими можливостями були: підвищена ціна винагороди; ділове партнерство, відповідно до якого кредитор отримував частину прибутку; дозвіл позичати гроші єврею, щоб потім перепозичити не єврею тощо.

Таким чином, головною причиною надання іудеями грошей у позику під відсоток представникам інших віросповідань була економічна: відсотки, що беруть євреї — це мінімум, необхідний для їх існування, оскільки інші народи, посеред яких вони живуть, не давали їм змоги заробити в інший спосіб. Так, особливо поширилося

серед євреїв зайняття лихварством з ХІІІ ст., коли через хрестові походи вони втратили можливість бути головними посередниками у торгівлі між Європою та Сходом.

Однією з форм, що вплинула на відносини до використання позики у межах іудейського релігійного розуміння, стало запрошення на службу при дворах неєврейських правителів євреїв, внаслідок якої формувалися групи так званих "придворних євреїв". Починаючи з XVI ст. вони перетворилися на спеціальний інститут при дворах європейських імператорських, королівських та інших дворів. Сферою їх діяльності були фінанси, торгівля і дипломатія, але найчастіше вони несли відповідальність за постачання двору товарами і грошима, за постачання металу монетному двору і забезпечення армії, а також їм доручався розгляд пропозицій по розвитку економіки. Вони постачали діаманти і предмети розкошу завдяки своїм зв'язкам з нідерландськими євреями-ювелірами і купцями країн Сходу. Зі Східної Європи через євреїв Польщі придворні євреї постачали необхідні для армій ліс, зерно, худобу. В умовах хронічного фінансового дефіциту євреї надавали правителям комерційні кредити. Так, коли Австрія вела війни з Османською імперією (кін.XVΠ-поч.XVШ ст.), єврейські позики становили, вочевидь, третину надходжень у казну. На початку XIX ст. з соціальної групи нащадків "придворних євреїв" висунулися банкіри, які успішно перейшли до нових методів економіки і організації фінансової справи (Ротшильди, Гольдшмідти, Оппенхеймери, Зелігмани та інші).

До речі, євреї брали активну участь у работоргівлі XVIII- XIX ст., про що свідчать наступні дані: загалом чорних рабів мало 36% білого населення американського Півдня, серед якого 75% було іудеями. За віросповідною належністю з 458 работоргівців, що проживали у 15 містах, 37,9% торговців були іудеями, 36% — протестантами, 22,9% — католиками.

Цікавим є спостереження А. Дж. Тойнбі про три стадії економічного конфлікту між іудеями та західнохристиянським світом. На першій стадії західнохристиянський світ був пронизаний єврейською діаспорою, яка забезпечила тодішньому селянському суспільству той мінімум торгівельного досвіду і організації, без якого неможливим був розвиток господарства. Негативне ставлення до євреїв трималося на той час у певних межах, оскільки переслідувачі не могли економічно обійтися без гнаних.

На другій стадії західні християни захотіли опанувати "грошедайні єврейські вміння" — у західноєвропейських країнах молода неєврейська буржуазія достатньо збагатилася досвідом і капіталом, щоб зайняти місце євреїв в економіці. У кожній країні цей етап починався у свій час: в Англії — у ХІІІ ст., в Іспанії — у XV ст., у Польщі та Угорщині — у XX с., і в ці періоди неєврейська буржуазія намагалася позбавитися суперників-євреїв.

На третій стадії міцно вкорінена неєврейська буржуазія починає поновлювати іудеїв у правах, оскільки відчуває себе економічно сильною і знову бажає використовувати єврейські економічні вміння у неєврейських національних економіках.

Існування релігійних общин в антагоністичному середовищі створило передумови для появи економічних важелів регулюючого характеру з боку державних релігій щодо релігійних меншини.

Так, за часів Карла Великого (742-814 рр..) у франкській імперії іудеям заборонялося давати позики під заклад речей, що належали християнам; заборонялися відносини оренди між євреями та християнами; євреям заборонялося використовувати християн для роботи на себе у неділю і на християнські свята; засуджувалася продаж євреям церковного майна.

Одним з видів економічного регулювання діяльності іновірців було встановлення для них додаткових податків.

Такий вид оподаткування виник у період середньовіччя. Фактично, це були дискримінаційні податки на віросповідання для релігійної меншості у даній країні на користь держави або пануючої церкви (наприклад, для іудеїв у католицькій Європі та ісламських державах, для християн в ісламських державах).

Так, у Німеччині іудейські общини, крім податку на власність, сплачували церковну десятину. Іудейська община щорічна виплачувала на користь монастиря у м. Шпеєр (Німеччина) 3,5 фунтів срібла в обмін на покровительство і захист, подарованих єпископом Рудигером у 1084 р.

Екстраординарний податок був покладений на іудеїв Німеччини для покриття витрат на проведення церковного собору в Констанці (1414-1418 рр..).

В Англії Ричард Лев'яче Серце зібрав з євреїв на ведення війни у Святій Землі 60 тис. фунтів стерлінгів.

За правління короля Іоанна (Джона) Безземельного основою нарахування податків з єврейського населення була сума боргів християн єврейським лихварям. Таку ж систему оподаткування перейняла Франція.

В Італії католицька церква вимагала сплати десятини з земель, які знаходилися у власності євреїв. У ХІІІ-ХІУ ст. євреї на відвойованих у мусульман землях були звільнені від цієї сплати, оскільки вважалися поселенцями прикордонної зони.

У Польщі XV ст. євреї виплачували на користь католицької церкви десяту частину майна, придбаного у християн. З 1539 р. ремісники-іудеї здійснювали щорічні платежі на користь християнських цехів. У XVІ-XVШ ст. євреї сплачували повинності на користь християнської церкви і християнських шкіл. Вони складалися з річних чиншів з будинків, що раніше належали християнам, з подарунків і винагород за дозвіл на спорудження синагог, з платежів натурою на користь церкви, а також "юдаїки" — винагороди керівництву шкіл за утримання учнів від погромів і антиєврейських акцій. У Царстві Польському в ХІХ ст. зберігався призначений для скарбниці кошерний збір з продажу м'яса і птиці; тимчасово вводився кошерний збір на утримання єврейських лікарень.

Окремо виділявся податок на ритуальний забій худоби, кошерне вино і сир (такий податок існував, наприклад, у середньовічній Сицилії).

На початку ХІХ ст. у Російській імперії джерелом сплати державної повинності у вигляді непрямого податку став "коробковий збір" з іудеїв. До цього він був внутриобщинним податком, головним чином, на кошерне м'ясо.

"Коробковим збором" обкладалися ритуальний забій худоби, птиці, і продаж кошерного м'яса. У деяких містах він стягувався також із суботніх та святкових свічок, етрогів, солі, крупи, риби, смоли, дров, сіна, бань тощо.

Урядовий закон вимагав, щоб "коробковий збір" використовувався лише на сплату боргів і податей общини і на потреби виконання іудейських обрядів. Але, порушуючи ці приписи, "коробковий збір" використовувався також на утримання синагог, духовенства та ін.

Положення про "коробковий збір" від 1839 р. встановило збір тільки з кошерного м'яса, але розширило групу єврейського населення, яке мало його сплачувати.

1844 р. у Російській імперії було запроваджено "свічний збір", який до 1839 р. входив до "коробкового збору". Він надходив у відання Міністерства народної просвіти і стягувався не лише з продажу свічок, але й ламп і світильників. Збір був посімейним і йшов на утримання казенних училищ.

У Києві 1857-1917 рр.. у межах "коробкового збору" стягувався "акцизний збір з кошерних предметів". Спочатку він надходив повністю на користь міста, а потім частково і на потреби єврейського населення.

У роки І Світової війни коли ціни на м'ясо зросли і було введене обмеження на його споживання у вигляді обов'язкових пісних днів, доходи від "коробкового збору" різко зменшилися. Після лютневої революції 1917 р. "коробковий збір" було скасовано.

Економічну діяльність іудеїв у Російській імперії обмежувало встановлення так званої "смуги осілості" і територій, на яких могли проживати євреї. До речі, встановленню цих обмежень значною мірою сприяли скарги купців на те, що євреї заважають їхній діяльності.

Встановлення "смуги осілості підтверджували "Положення про євреїв" 1804 і 1835 рр. На початку ХХ ст.. вона розповсюджувалася на 15 губерній імперії, у тому числі й на вісім губерній українських земель146.

146 Щербак Н.О. Єврейське питання у внутрішній політиці царизму наприкінці

XVIII — у першій чверті ХІХ ст.. // Український історичний журнал. — 2004. —

№ 6. — С. 16-26.

У травні 1882 р. російський уряд видав ряд антиєврейських приписів під назвою "Тимчасові правила", розроблені на основі рекомендацій комісій, створених у серпні 1881 р. у кожній губернії смуги осілості для визначення шкоди, якої нібито завдає "корінному населенню" економічна діяльність євреїв. За "Тимчасовими правилами" євреям заборонялося селитися у сільській місцевості, придбавати нерухомість поза містечок і міст та орендувати земельні угіддя, торгувати у неділю та на християнські свята.

Отже, за наявності обмежень економічної діяльності, постійне пристосування релігійних приписів до умов господарювання в різних країнах дозволяло мобілізувати внутрішню енергію іудеїв на активну економічну діяльність і забезпечити ефективне функціонування іудейської громади

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси