Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Старообрядці

Общинна форма діяльності є притаманною старообрядництву, яке окремі дослідники вважають подібним до протестантизму.

Дослідник церковного розколу, російський письменник П.І Мельников (Андрій Печерський) відзначав такі його риси, як нерухомість суспільного життя, заперечення всякого прогресу; нелюбов до всього нового, особливо до іноземного; глибока віра у святість і непомильність зовнішнього обряду, який має на собі печатку доніконовської старовини і старої народності.

Але стереотипне уявлення про старообрядців, що відрізняються лише обрядовістю і концентрують діяльність на відстоюванні хресного знамення трьома перстами, вшануванні ікон, написаних за традиційними зразками та боротьбі проти всіх іноземних нововведень, змінюється, якщо дослідити їх внесок у розвиток промисловості й торгівлі.

Так, Петро І надав пільги поморським розкольникам, які заснували в Олонецькій губернії гірничі заводи і відшукали золоті рудники. За часів правління Єкатерини ІІ, яка припинила переслідування старовірів, вони масово повернулися з-за кордону, вийшли з лісів і оселилися в містах, перетворившись на підприємливих і багатих торговців, фабрикантів, ремісників. У Москві та її околицях, Владимирській і Ярославській губерніях з'явилася велика кількість фабрик, що належала розкольникам. Їм також були відведені для поселення родючі землі у Сибіру, Самарській губернії, саратовському Заволжі, Новоросійському краї.

За указом 1764 р. старообрядцям було дозволено приписатися у купецький стан (до указу тим, хто належав до селянської громади, зробити це було практично неможливо). У кінці ХУІІІ — на поч. ХІХ ст. значна частина російських капіталів опинилася у старообрядців.

У сучасній російській історіографії є відомості про зосередження у руках старообрядців дореволюційної Росії 60% всього капіталу держави. Російський дослідник А. Стадников пише, що старообрядці Москви і Московської губернії володіли до середини ХІХ ст. не менш як 75% фабричного виробництва бавовняних тканин, 63% виробництва шерстяних тканин, 23% виробництва сукна.

В Україні старообрядці заселили Поділля, Волинь, Бессарабію, Валахію, з 70-х р. ХУІІІ ст. почали заселяти Київщину.

Старовіри, отримавши землі на умовах довічної оренди, використовували прогресивні методи ведення господарства. Так, зразковим було господарство старообрядців у слободі Красилівка, що відзначав відомий дослідник ХІХ ст. Л. Похилевич: "це невелике село, чудово улаштоване, населене виключно велико росіянами-старообрядцями в один час із замошенськими і чорнобильськими старообрядцями. ... деякі займаються хліборобством, дорого сплачуючи за незручну землю і перетворюючи її на гарну добривом і постійною працею. Але значна частина населення займається торгівлею і промисловістю. У Красилівці можна знайти: землекопів, колодязників, пічників, штукатурів, каменярів, теслярів та інших".

Після відміни кріпосного права поряд з орендними господарствами з'явилися великі латифундії старообрядців-промисловців, вихідців переважно з Стародубщини (Чернігівщини). 1886 р. було прийнято положення про порядок викупу орендованих земельних ділянок у поміщицьких володіннях. Одразу практично в усіх старообрядських слободах Київщини (таких, як Замош'є, Глінна, Покровська, Спаська, Красилівка) почався процес придбання землі під урядову позику.

У Києві 20% від усіх старообрядців становило купецтво. З оголошених на 1849 р. десяти капіталів першої гільдії п'ять належало старообрядцям. Підприємницькою діяльністю уславилися династії Дехтерьових, Попових, сім'ї Бугаєвих, Булишкіних, Самофалових, Істоміних, Кузнєцових, Борисових. У руках київських купців-старообрядців була зосереджена практично вся залізна і залізно-скобяна торгівля міста. Вони мали свої представництва у Вільно, Мінську, Тулі, Бердичеві, Одесі, Харкові та ін.

Старовіри розвивали чавунно-ливарне і мідне виробництво, яке було базою для розвитку харчової (особливо цукрової і винокурної) промисловості, цегляне виробництво тощо. Показовою, наприклад, була діяльність Родіона Дехтерьова, який у 1852 р. побудував передовий на ті часи завод мідних, залізних і чавунних виробів. Завод постачав фільтри та інше обладнання для цукрової промисловості, труби, ректифікатори, парові котли і машини — для винокурної промисловості Правобережної України Він вважався одним з найкращих у Південно-Західному краї та успішно конкурував з аналогічними зарубіжними підприємствами.

Вчений Д. Расков, зазначаючи, що виключна роль старообрядців у торгівлі хлібом, лісом, сіллю, у модернізації текстильної промисловості пояснюється або через внутрішні світоглядні установки, або через зовнішні соціальні умови чи становище "меншості" у суспільстві, розробляє саме перший напрямок.

Він виділив характерні для стилю господарювання риси старообрядців:

1. "Мирська аскеза" — сувора етика аскетичного християнства, що передбачає включення підприємницької діяльності у світ священного. До праці слід ставитися так же серйозно, як і до релігійних обрядів. Суворе підпорядкування життєвого устрою правилам християнського життя робило старообрядців більш раціональними. У споживацькій сфері аскетизм накладав жорсткі обмеження: відмову від розкошів і “радощів життя”, неприйняття чуттєвої культури.

2. Працелюбність. Більша дисциплінованість і відносна продуктивність надавали старообрядцям переваг при наймі на роботу.

3. Ощадливість. Відмова від марнотратства та обмеженість споживання сприяли швидкому нагромадженню капіталів, необхідних для інвестування у нові галузі і розвитку торгівлі.

4. Взаємна довіра і дух громади. Для старообрядців (як і для іудеїв) було характерним усвідомлення власної вибраності, що передбачало більший ступінь довіри до своїх одновірців.

5. Імперативи соціального служіння, а також спасіння й зміцнення громади. Орієнтуючись на Старий Завіт, старообрядці лояльно ставилися до торгівлі й підприємництва, але не розглядали багатство як самоціль, а лише як засіб для збереження і зміцнення громади. Це знаходило свій прояв у розподілі зароблених благ серед старообрядців.

Подібні риси, що сприяли успішній підприємницькій діяльності старообрядців (стриманість і аскетизм у домашньому житті; тверезість; єднання і взаємна підтримка, готовність прийти на допомогу одновірцям) виділяє й Б. Ананьїч.

В. Керов, заперечуючи консерватизм старообрядців, виявляє в їх етико-релігійному комплексі риси, важливі для підприємницької діяльності на етапі модернізації суспільства: "душеспасенна праця", у тому числі й підприємницька; ідея "Справи" — подвигу в ім'я спасіння душі й віри; самосвідомість власника багатства як Божого управляючого; принцип повернення громаді частини прибутку тощо154. Також суттєвою рисою менталітету було національне почуття підприємців-старообрядців, що носило суперечливий характер. З одного боку, вони не сприймали іноземних звичаїв у релігійній та побутовій сфері. З іншого, саме старовіри першими застосовували на власних підприємствах запозичені в іноземців технічні й технологічні нововведення, оскільки це сприяло підприємницькій діяльності.

Щодо порівняння значення діяльності підприємців-старообрядців для розвитку капіталізму в Російській імперії та діяльності протестантів для розвитку капіталізму в Європі, то господарський стиль старообрядців відповідає християнським цінностям і в цьому сенсі не є абсолютно унікальним — унікальним є його втілення у рамках російського капіталізму і гармонійне сполучення релігії та ринкової економіки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси