Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Сучасні наукові концепції побудови християнської економіки

Далі розглянемо деякі погляди щодо відносин релігії та економіки, які певним чином тлумачать процеси орелігійнення суспільного життя та їх модифікацію.

Зокрема, серед новітніх концепцій, у яких сформульовані ідеї побудови економічних відносин на базі релігійних учень, особливе місце займає модель "християнської економіки", викладена у фундаментальній праці "Наука про християнську економіку" ("The Science of Christian Economy"), автором якої є Ліндон Ларуш. Основою цієї концепції являється судження про існування науково підтвердженого загального вселенського закону, узгоджуваного з двома найважливішими елементами християнства. Мова йде про спасіння людства Христом, що приніс велику жертву для спокути гріхів, і про вчення безсумнівної любові, закладеної у сутності людини, і її пізнання. Саме таке наукове визначення, на думку автора, підкреслює притаманні людській особистості творчі здібності, які роблять людину відображенням Творця.

Крім того, на думку автора, рівень і якість стосунків індивідів у рамках суспільства є необхідною умовою істинного потенціалу як людства в цілому, так і окремої особи, створеної за образом і подобою Божою. І це основний моральний принцип, без якого функціонування християнської економіки неможливе.

Таким чином, Ліндон Ларуш формує концепцію християнської економіки на доктрині розвитку людини, створеної за образом і подобою Творця Всесвіту.

Виходячи з такого визначення, християнська економіка протиставляється антихристиянській ліберальній концепції "вільного ринку". Як відомо, остання базується на тезі, що наш світ функціонує на основі постійної взаємодії індивідів, причому ця взаємодія має характер зіткнень, що проявляються в конкуренції.

Християнська економіка — це насамперед кооперація, а не ворожі конкурентні зіткнення. Прагнення членів суспільства до служіння, свідоме добровільне прагнення чинити добро — ось що є рушійною силою людського прогресу. Така економіка має будуватися згідно християнської віри й практики.

Спроба осучаснити застосування релігійних норм у розбудові нового суспільства знаходить відображення в різних теоріях. Мова йде про відомі концепції використання в економіці біблійного укладу як духовної господарської реальності, як форми ефективної та справедливої організації економіки157.

Аналіз християнських цінностей, що лежать в основі економічних відносин, правил господарського спілкування, притаманний багатьом теоретичним роботам, які вивчають роль релігії та християн в економіці. Сутність аналізу полягає у визначенні християнського розуміння економічної реальності, що збігається з волею Бога, причому дослідження відповідностей і розбіжностей з волею Бога напряму пов'язане з питанням того, наскільки проявляється в економіці ця воля, і характер господарського життя зіставляється з реалізацією заповідей.

Крім того, у теологічно-теоретичному аналізі розкривається роль Бога як управителя господарського розвитку, першоджерела господарського процвітання. У цьому ж ключі досліджується

Узагальнено біблійний уклад зображується у вигляді п'ятирівневих моделей. Перший рівень — це сукупність семи засобів Божественного управління (заповіді, благословення, допомога, імперативний вплив, стримання, прощення і спасіння, благодать пізнання істини й утіха). Другий рівень — це істини віри в Ісуса Христа, сприйняті людиною (духовне звільнення, жертва спокути, любов, спасіння, Друге Пришестя). Третій рівень — цільова організація соціально-економічного життя (соціальне звільнення, служіння, розширення ринку, соціальне спасіння, великі економічні цикли). Четвертий рівень — вихідна організація соціально-економічного життя (заборона рабства й економічна норма найманої праці, приватна власність, ринкова економіка, соціальне регулювання, цикли). Пятий рівень — виробничо-технологічні системи (людина, технології, засоби праці).

Автори біблійного укладу основним процесом, що характеризує його, вважають сходження на рівень знайдення віри, перехід на рівень прояву істин у соціально-економічному житті й створення адекватної соціально-економічної бази. Розгортання біблійних укладів в історичному розвитку постійно наштовхується на обмеженість переходів до християнської етики господарського життя.

Про еволюцію і трансформацію поглядів на взаємодію економіки та релігії можна судити, спираючись на роботи видатного теолога, філософа, економіста кардинала Йозефа Хеффнера, зокрема, на його працю "Християнське соціальне вчення".

Так, характеризуючи місце економіки в християнському вченні у сучасних умовах, Й. Хеффнер зазначає, що під економікою розуміється сукупність установ і методів з метою планомірного, тривалого і гарантованого задоволення людських потреб в тих благах і послугах, які дозволяють індивіду і соціальним утворенням здійснювати угодний Богові розвиток.

За Й. Хеффнером, Християнське соціальне вчення досліджує економіку як в онтологічному, так і в нормативному плані. З числа онтологічних дисциплін, які досліджують буттєвий стан речей у сфері економіки, ані економічна географія, ані економічна статистика, ані історія народного господарства, ані психологія економіки, ані теоретичне вчення про народне господарство не належать до сфери досліджень Християнського соціального вчення.

Згідно Й. Хеффнеру, Християнське соціальне вчення залучає точні знання всіх цих дисциплін, але ставить на перший план питання щодо економіко-філософських і економіко-теологічних завдань, виходячи в кінцевому підсумку з економіки як такої.

З нормативних дисциплін до Християнського соціального вчення у вузькому сенсі належить господарська етика як наука про моральну поведінку господарюючого суб'єкта, тоді як економічна політика і економічна педагогіка самі по собі не входять до його сфери. Економіку і моральність намагалися розглядати безвідносно один до одного.

Небезпечною за своїми наслідками є теза про те, що всі "моральні спонукання" і всяке "почуття справедливості" повинні підпорядковуватися прогресу економіки; вирішальною є продуктивність економіки, тоді можна бути "моральним або яким завгодно".

Хоча економіка та моральність, як вчить "Quadragesimo anno" (стаття 42), "самостійні кожна у своїй області", і хоча Церква не судить про "так звані економічні закони", які висловлюють "тільки дещо про відповідність цілей і засобів" і показують, "яка постановка задачі є можливою в економічній області, а яка ні", все ж помилковим є "так розривати сфери економіки та моральності, що одна виступає поза всякої залежності від іншої". Немає абстрактної, відірваної від людини і його совісті економіки. Будь-яке господарювання — це людське рішення, і тим самим воно підпорядковане законам моральності. Християнська етика — це, щоправда, не область, проте заповідь економіки.

Й. Хеффнер виділив три кола проблем, які особливо стосуються онтологічних і нормативних задач Християнського соціального вчення: мета економіки, економічний лад, процес розподілу в економіці.

Він також відзначає панівне становище людини щодо світу речей. Як "горизонт і кордон між духовним і фізичним світом", людина знаходиться в центрі Творіння. Бог дав йому "існування — поряд з камінням, вегетативне життя — з деревами, чуттєве життя — з твариною і духовне життя — з ангелами".

Оскільки людина як духовна істота метафізично перебуває на вищому щаблі, ніж предмети, рослини і тварини, він має природне панування над усім матеріальним Творінням, право панування, яке однозначно підтвердив Бог. Як подоба Бога, людина має право керувати Творінням і перетворювати Землю на сферу існування, гідну людини. При цьому вона, зазвичай, не повинна вдаватися до трьох основних спокусливих прагнень — бажання насолоджуватися, бажання мати, бажання панувати, від яких застерігає Писання.

Сьогодні людині загрожує не тільки практичний матеріалізм, але й небезпека деспотичного зловживання владою, даною йому вдосконаленою технікою, над силами Всесвіту — і тим самим над людьми. Необхідно, щоб чоловік, який має владу над природою, володів би самим собою, щоби він використовував богобоязливо і сумлінно ті небезпечні сили, які він витягує з темних глибин природи.

Християнин побачить в земних речах дарунок Бога, тільки "додаток" у порівнянні з Порятунком і милістю, і протиставить загрозливим спокусам троїстий захист, рекомендований у книзі Товита: "молитва з постом і милостинею" [Тов. 12, 8]: молитва — проти "бажання панувати і бути значимим", піст — проти "бажання насолод", подаяння — проти "бажання володіти".

Щоб уникнути спокус, "слід керуватися цілісним знанням людини, беручи до уваги всі виміри її буття і підпорядковуючи матеріальні та інстинктивні аспекти людини його внутрішнім і духовним потребам" ("Centessimus annus", стаття 36). Тому критика звернена "не стільки проти економічної системи, скільки проти системи культурно-етичної". Якщо мета економіки абсолютизується у споживчому плані, внаслідок чого "виробництво і споживання товарів ставляться в центр суспільного життя", "то причини цього слід шукати не тільки і не стільки в самій економічній системі, скільки в тому, що вся суспільно-культурна система, нехтуючи етичними і релігійними аспектами, постаріла, обмежуючись єдино виробництвом благ і послуг" ("Centessimus annus", стаття 39). "Тому вкрай необхідна серйозна робота виховного та культурного характеру, яка виховує у споживачів відповідальне використання своїх можливостей вибору, формування високого почуття відповідальності у виробників і, насамперед, у професійних працівників засобів масової інформації, не кажучи вже про необхідність втручання державних властей" ("Centessimus annus", стаття 36).

Бог присвятив земні блага спочатку всьому людству як одній сім'ї. Тому людина повинна, якщо хоче здійснити своє панування над матеріальним світом, привласнити собі певні блага. З іншого боку, не можна відривати систему приватної власності від споконвічного права загального користування, оскільки домагання людиною благ, необхідних для її власного існування і розвитку, є невід'ємним природним правом, яке знаходиться "в тісному зв'язку з особистою гідністю та особистими правами людини" і якому підпорядковані "всі інші права, в тому числі і право власності та вільного обміну" ("Populorum progressio", стаття 22).

Якщо людина перебуває у злиденності, то природно-правове домагання перемагає будь-яку систему власності: "У крайній нужді все спільне". Пій XII застосував ці положення і до міжнародного співтовариства, заявивши, що несправедливим є, коли багаті країни "прагнуть до такого присвоєння корисних господарських ресурсів та сировини, що нації з менш сприятливими природними умовами залишилися виключеними з цього процесу".

Коли Павло VI знову наголосив на значенні традиційного вчення про власність в енцикліці "Populorum progressio" (22-23), це викликало майже сенсацію, що засвідчило, яким маловідомим є Християнське соціальне вчення.

Ідеї кардинала Й. Хеффнера підтверджують постійне використання й актуальність базових економічних понять і норм священних писань і розгляд їх змісту у сучасних умовах.

Слід відзначити, що існують різноманітні конкретні пропозиції щодо розроробки духовно орієнтованої господарської етики, яка спирається на вікові традиції християнства. При цьому визначаються умови, за яких біблійний духовно-економічний уклад формуватиме стратегічні перспективи розвитку економіки. Пропонуються засоби отримання соціального замовлення на розвиток і розповсюдження духовно-господарської етики.

Вивчення проблем економіки у світлі християнського соціального вчення стало предметом наукової праці відомого професора теології Карла-Хайнца Пешке, який розвинув ідею діяльності церкви не в галузі практичної реалізації певних стратегій економічної політики, а в сфері її сумісності з моральними цінностями і цілями людства.

Так, розглядаючи у світлі християнського вчення економічні теорії й системи, зокрема, ліберальний капіталізм, марксистський соціалізм, соціально-ринкове господарство, демократичний соціалізм, К.-Х. Пешке зробив цікаві висновки. Аналізуючи теорію ліберального капіталізму, він критикує її за неспроможність вирішити соціальні питання, що, на його думку, суперечить католицькому соціальному вченню, оскільки лібералізм викривлює пріоритет особистості й праці перед капіталом і не дає вірної відповіді на економічні й соціальні запити суспільства.

Щодо марксистського соціалізму, то вчення Церкви, на думку К.-Х. Пешке, відкидає таку версію за наступними причинами: через його заперечення приватної власності, яка порушує права людини і загальне благо; через хибну ілюзію рівності і придушення підприємницької ініціативи в ім'я цієї ілюзії; через уявлення про державу як про структуру з необмеженими владними повноваженнями. Зіставляючи системи ліберального капіталізму й марксистського соціалізму, К.-Х. Пешке робить висновок, що обидві системи є матеріалістичними за своєю орієнтацією, обидві є утилітарними, споживчими, хоча утилітаризм капіталізму має характер більш матеріалістичний, а соціалізму — партійний і націоналістичний, і жодна з цих форм не дає відповіді на питання про дійсний сенс життя і не відповідає вимогам християнської моралі.

Характеризуючи теорію соціального ринкового господарства, К.-Х. Пешке дійшов висновку, що воно покликане служити матеріальному, культурному, політичному й релігійному благу всіх членів суспільства; воно покоїться на двох стовпах — вільному ринку й державному контролі, не надаючи переваги жодному з них. Соціальне ринкове господарство забезпечує соціальний захист всіх верств і груп суспільства, формує підприємництво середнього класу як оплот економічної могутності, й теорія соціального ринкового господарства співпадає більш, ніж будь-який суспільний лад, з принципами католицького соціального вчення.

Стосовно ролі християнського соціального вченняу у господарському житті, то К.-Х. Пешке, аналізуючи ринкову економіку, робить наступні висновки. Конкуренція має відповідати соціальним цілям економіки всередині правового чи іншого ладу. Принцип егоїстичного інтересу, який працює в ринковій економіці, не є благородним і, хоча Церква визнає позитивні сторони ринку, але водночас вказує на необхідність спрямованості на спільне благо, виховання добродійної людини.

К.-Х. Пешке відмічає, що ступінь добробуту суспільства є немислимою без динамічної постаті підприємця, і християнська думка повинна розробляти стимули до економічної активності — заощадження, інвестування, винахідництва. Все це слугує суспільному благу, тому що соціально-економічна продуктивність буде тим досконаліша, чим діяльнішим буде дух. Досконалий підприємець — це імпульс творчого розвитку, бажання служити суспільству.

Розглядаючи питання етики споживачів з погляду християнської моралі, К.-Х. Пешке робить висновок, що бажання й рішення споживача повинні орієнтуватися на матеріальні й культурні завдання, які випливають з призначення людини і з потреби спільного блага, причому не тільки загального блага окремої країни, але всього людства і всього Божого творіння. Соціальне ринкове господарство не усуває різні форми егоїзму, але може їх усунути. Попит і пропозиція, виробництво й інвестиції повинні бути включені в систему високого призначення людини.

У світлі християнського вчення автором розглядається економічна роль держави. Правило, що визначає в цілому роль держави в економіці, базується на наступній ідеї: особистої відповідальності — скільки можливо, державного втручання — скільки потрібно. При цьому мають бути гарантовані суттєві права кожної особи.

Держава мусить рухатися шляхом утворення справедливих економічних інститутів. Автор звертає увагу на те, що гріховні суспільні структури часто піддаються нападкам у християнських колах, але створити дійсно справедливі структури вельми складно. Такі інститути не можуть бути організовані в культурному вакуумі, їм потрібен живий етос культури, який може з'явитися лише в процесі формування й наближення до ідеалу справедливого суспільства. Справедливі інститути економіки повинні втілюватися у цінностях, які засвоюються совістю громадян. Певною мірою існує небезпека, що власний інтерес придушує стремління до вищих цінностей. Тут Церква особливо прикликана до служіння суспільству, оскільки важливо, щоб морально-культурні інститути так же добре виконували своє завдання, як і економічні інститути.

Звідси робиться висновок, що до головного завдання держави належить гарантія мінімальних умов людської гідності для всіх. Вищий приорітет належить задоволенню основних потреб бідноти. І першою задачею Церкви у боротьбі з бідністю має бути підтримання здорової економіки.

Щодо соціалізації та земельних реформ, то з погляду Церкви соціалізація виправдана, якщо цього вимагає спільне благо. У будь- якому випадку одним з міркувань соціалізації мають бути докази того, що вона проводиться в інтересах усіх, тому що соціалізація втручається у сферу приватної власності й у права тих, чия власність відчужується. Однак соціалізація — це не вирішення всіх економічних проблем, і Церква у цьому процесі звертає увагу на наступне: якщо спільне благо вимагає відчуження власності, то компенсація повинна бути розрахована справедливо, з урахуванням всіх наявних точок зору. Компенсація — це, по суті, питання справедливості обміну. Вищою нормою величини компенсації завжди є спільне благо.

Можна погодитися з висновком К.-Х. Пешке, що в питаннях економічного і суспільного ладу представники Церкви і теологи не повинні піддаватися критиці за те, що не знають елементарних понять економічного мислення і практичного досвіду. Автор переконаний, що компетенція Церкви знаходиться не в галузі практичної реалізації певних стратегій економічної політики, а в сфері її сумісності з моральними цінностями і цілями людства.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси