Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Реформування церковної сфери у ХУШ-ХІХ ст.

Широко відомими є реформи Петра І щодо перетворення монастирів, яких у 1700-1701 рр.. в Росії нараховувалося 1 201, з яких 965 чоловічих і 236 жіночих.

Як відмічає І. Смолич, одне принципове ядро містилося у всіх розпорядженнях щодо чернецтва, монастирів і їх побуту: прагнення зробити монастирі корисними для держави.

30 грудня 1701 р. був виданий царський указ, який встановлював монастирям визначене утримання — по 10 руб. грошима і по 10 чвертей хліба на кожного.

1707 р. було підготовлено опис церковних маєтків, уточнений 1710 р.

Відбувалося також перетворення установ, які відали вилученим з церковного управління майном. Указом від 24 січня 1701 р. був створений Монастирський приказ. Матеріальний збиток церкві за перший період діяльності Монастирського приказу (1701-1720 рр.) становив 6 407 дворів.

1720 р. Монастирський приказ переведений у відання Синоду; останній встановив, що церковні вотчини від світських управителів занепали.

1724 р. Монастирський приказ перейменований на "Камор-кон- тору синодального уряду".

25 січня 1721 р. було прийнято Духовний регламент про ченців, який став основним законом, що визначав місце Руської православної церкви в імперії.

Наступники Петра І продовжували реформування у церковній сфері188.

29 вересня 1726 р. "Камор-контору синодального уряду" замінила Колегія економії синодального управління.

1726 р., за правління Єкатерини І, земські справи та економія всіх церковних маєтків надходили у розпорядження Колегії економії синодального управління.

Указ 1727 р. зобов'язував повідомляти про доходи у Священний Синод, а витрати здійснювати за згоди Колегії.

1733 р. Колегія економії синодального управління отримала права Монастирського приказу.

15 квітня 1738 р. Колегія економії синодального управління передана з компетенції Синоду до відання Сенату, в якому знаходилася до 15 липня 1744 р.

1741 р. архієреї та монастирі отримали право на самостійне розпорядження господарськими справами.

Монастирськими селами мали управляти не монастирські служителі, а відставні офіцери, тобто вводилося управління за участі світських осіб.

15 квітня 1744 р. було видано Указ про скасування Колегії та повернення всіх доходів до управління Священного Синоду (за церковними установами у цей період значилися землі з населенням до 1 млн. душ, тобто майже десятої частини всього податного населення в державі).

1754 р. почалося складання зведених даних про кількість душ, які лічилися за архієрейськими домами і монастирями. Результати мали наступний вигляд. У 23 єпархіях, які були описані, нараховувалося 647 481 душа чоловічої статі. За найбільшими дев'ятьма ставропігійними монастирями числилося 203 597 душ чоловічої статі. Таким чином, за Єлізаветинськими відомостями, у 20 тис. поселеннях значилося 851 078 душ чоловічої статі.

1762 р., 21 березня був виданий Указ Петра ІІІ про вилучення з відання Синоду питань управління церковними і монастирськими маєтками і повернення їх до Колегії економії — органу Сенату.

1762 р. Єкатерина ІІ видала Указ про повернення церковних вотчин до управління духовної влади.

1762 р., 29 вересня була утворена Комісія з духовних володінь. ("Комиссия о духовных имениях"). У тому ж році встановлювався штатний розклад для монастирів, розклад їх по класам, встановлювалися норми платежів з монастирських селян і норми забезпечення для духовних осіб. Монастирські селяни мали вносити 50 копійок до скарбниці, а інші 50 копійок сплачувати монастирю або архієрейському дому. У монастирях першого класу простим ченцям сплачувати по 6 рублів і 5 чвертей хліба, ієродияконам — по 8 рублів і 7 чв. хліба, скарбничому — 18 рублів і 8 чв., наміснику — 24 рублі і 8 чв., проповіднику — 30 руб. і 8 чв., ігумену — 50 руб. і 8 чв., архімандриту — 100 руб. і 8 чв. У монастирях другого класу плата зменшувалася наполовину. Митрополитам призначалося жалування у 5 тис. руб., а іншим архієреям — по 3 тис. руб. Всі ці видачі призначалися тільки замість доходів з селян. Інші церковні доходи залишалися у розпорядженні монастирів.

1763 р. почався опис церковних вотчин

12 травня 1763 р. Указом Катерини ІІ була відновлена Колегія економії, яка проіснувала до 1786 р.

1763 р., за Інструкцією по діяльності Колегії економії, державна влада була зобов'язана піклуватися про церкву та її володіння).

1764 р. було видано Указ про церковні штати, за яким усі володіння, що належали Святійшому Синоду, єпархіальним кафедрам, монастирям і причтам, передавалися Колегії економії. До її відання увійшло 910 тис. монастирських селян — ревізькі души, тобто особи чоловічої статі, не враховуючи членів їх сімей. Для утримання церковних установ держава виділяла певну суму пропорційно кількості націоналізованої землі. Були сформовані так звані "монастирські штати".

Секуляризація 1764 р. була формою реалізації державної політики стосовно церкви, що не докорінно, а тимчасово змінювала її економічну роль, оскільки витрати на утримання церкви брала на себе держава.

З іншого боку, секуляризація суттєво розширила державний земельний фонд і певною мірою позбавила церкву автономних засобів до існування. Крім того, секуляризація ліквідувала велику область церковного майнового права, обмежуючи його практично виключно рухомим майном, деякі спеціальні канонічні права власності мали силу через включення їх до загальноімперського законодавства.

З початку ХУІІІ ст. до 1764 р. відбулось закриття 141 чоловічого і 134 жіночих монастирів. Результатом секуляризації 1764 р. було закриття 471 чоловічих монастирів і 118 жіночих. З 1764 р. до кінця ХУІІІ ст. були закриті 35 чоловічих монастирів і 8 жіночих. Всього за ХУІІІ ст. було закрито 807 монастирів.

Отже, 1764 р., після секуляризації церковних земель, у Великоросії, не враховуючи Сибір та Україну, залишалося 226 штатних 161 заштатний монастирів. На 226 штатних монастирів було виділено 207 750 руб. 40 коп. державних субсидій. До реформи тільки селянського оброку з цих земель церква отримувала 1 366 299 руб..

У Сибіру в період з кінця ХУІ до ХУІІІ був заснований 41 монастир, з них 36 монастирів були засновані з кінця ХУІ-ХУІІ ст. і лише 5 — у ХУІІІ ст.. Протягом ХУІІІ ст. на території Сибіру припинили своє існування 15 монастирів і пустиней. До кінці ХУІІІ ст. на території Сибіру продовжували діяти 26 монастирів (21 чоловічих і 5 жіночих), у тому числі в Западному Сибіру — 13 (10 чоловічих і 3 жіночих).

Секуляризаційна реформа 1764 р. спочатку торкнулася лише великоруських монастирів. 1786 р. аналогічне становище виникло у Київській, Чернігівській та та Новгород-Сіверській, а 1788 р. — у Харківській, Катеринославській, Курській і Воронезькій губерніях. У степовій Україні було закрито Святогірський монастир, який володів на 1786 р. 27 тис. десятинами землі, і Нехворощан- ський монастир. За Самарським монастирем, який 1780 р. мав 18648 десятин і 2300 кв. сажнів придатної і непридатної землі, залишили 1/12 частину або 1632 десятини і 1630 кв. сажнів володінь.

26 лютого!764 р. був прийнятий Маніфест про відібрання монастирських і взагалі церковних поземельних володінь до скарбниці, за яким до неї було взято до 50% угідь. Крім того, монастирі втратили монастирських селян — стабільне джерело робочої сили і доходів.

Про кількість душ, закріплених за архієрейськими домами і монастирями, можна судити за даними перепису 1754 р. У Московській єпархії кількість душ становила 89 201, у Новгородській єпархії — 72 936, у Ростовській єпархії — 54 727 душ, у Вологодській єпархії — 47 568 душ, у В'ятській єпархії — 41 012 душ, у Тверській єпархії — 31 677 душ, у Рязанській єпархії — 31 141 душа, у Переяславській єпархії — 28 879 душ, у Костромській єпархії — 28 598 душ, у Казанській єпархії — 24 433 души, у Суздальській єпархії — 24 197 душ, у Псковській єпархії — 21 139 душ, у Нижегородській єпархії — 20 436 душ, у Крутицькій єпархії — 18 880 душ, у Володимирській єпархії — 17 558 душ, у Тобольській єпархії — 13 120 душ, в Архангельській єпархії — 12 070 душ, у Смоленській єпархії — 9 093 душі, у Коломенській єпархії — 8 349 душ, у Белгородській єпархії — 7 793 душі, в Устюзькій єпархії — 7 618 душ, у Воронезькій єпархії — 2 339 душ, в Іркутській єпархії — 2 241 душа. Всього у Великоруських єпархіях нараховувалася 647 481 душа.

Значними вотчинниками були найбільші ставропігійні монастирі. Кількість душ, закріплених за монастирями, була наступною: Троїце-Сергієвіа лавра володіла 105 961 душами, Троїцький Александро-Невський монастир — 25 464 душами, Саввін-Сторожевський монастир — 16 047 душами, Московський Новоспаський — 14 145 душами, Ново-Єрусалимський Воскресен- ський — 13 660 душами, Московський Симонов — 12 146 душами, Московський Донський — 6 957 душами, Московський Петров- ський — 5 998 душами, Бизюков монастир — 3 219 душами. Всього за ставропігійними монастирями значилося 203 597 душ.

За указом Єкатерини ІІ від 1764 р., у монастирів було відібрано наступну кількість селян: у Московської лаври — 120 тис. душ, у монастирів, приписаних до Московської лаври — біля 31 тис. душ, у ставропігійних монастирів — 207 420 душ, у Кирило-Білозерсько- го монастиря — 35 тис. душ, у Вознесенського в Москві — 15 тис., у Воскресенського Ново-Єрусалимського монастиря — 13 тис., у Іпатьєвського — 12 590, у Боровського Пафнутієва — 11 тис., у Донського в Москві — 6 957, у Грешського поблизу Москви — 3 787, у ростовських монастирів — 38 389, у тверських монастирів — 19 629; у домів архієрейських в цілому — 166 918 душ, у новгородського дому — 21 282 душ, у ростовського — 16 340, у тверського — 11 980; у монастирів і архієрейських донів єпархій — Вологодської — 47 568, В'ятської — 42 012 душ селян.

Держава певною мірою компенсувала колишнім власникам втрачені ними доходи, тобто, кажучи сучасною мовою, здійснило націоналізацію з викупом і перерозподіл земельної власності та селян з церковної сфери до світської.

Згідно указу Єкатерини ІІ від 1764 р., щорічно з казни мали видаватися певні суми винагороджень. Так, Новгородському митрополиту з Софійським собором — 10 031 руб. 20 коп., Московському з Чудовим монастирем — 7 510 руб., восьми архієрейським домам другокласних єпархій — по 5 500 руб. і по 2 600 руб. архієпископам особисто; 15 архієрейським домам третьокласних єпархій — по 4 232 руб. 20 коп., особисто єпископам — по 1 800 руб., вікаріям — по 8 061 руб. 60 коп.; Московській лаврі — 10 070 руб., монастирям чоловічим першого класу — по 2 017 руб. 50 коп., другого класу — по 1 311 руб. 90 коп., третього класу — по 806 руб. 30 коп.; монастирям жіночим першого класу — Вознесенському і Новодівечому — по 2 009 руб. 80 коп., Успенському в Олександрійській слободі — 2 007 руб. 70 коп., Покровському Суздальському — 1 506 руб. 30 коп.; другокласним жіночим монастирям — по 475 руб. 80 коп., третьокласним — по 375 руб. 60 коп.; соборам: Успенському — 2752 руб., Благовіщенському і Архангельському — по 1558 руб. Духовенству, згідно указу, було призначено 365 203 руб.200. Крім того, монастирям залишалися рибні ловлі, пасовища, луки.

1797 р. імператор Павло указом від 18 грудня наказав відмежовувати монастирям по 30 десятин "вигідної землі".

У період правління Олександра І продовжувалося наділення церков землею.

1801 р. було скасовано постанову 1798 р. про заборону землеробських робіт для духовенства. Розорені за часів війни 1812 р. монастирі й храми звільнялися від податків і отримували необхідні кошти на відновлення.

З 1820 р. монастирям було дозволено приймати нерухоме майно за заповітом з дозволу імператора.

З 1821 р. нерухоме майно духовенства звільнялося від військових постоїв, від усіх повинностей і зборів за винятком мостового і ліхтарного.

Однак політика щодо володіння духовенством нерухомістю була суперечнивою і компромісною: духовенство могло придбавати нерухомість і придбавало її, але у кожному випадку це відбувалося з особистого дозволу імператора.

Загалом над церквою зберігався суворий контроль, існували інструкції, циркуляри, спеціальні урядові постанови і розпорядження, адресовані духовенству, якими регламентувалося адміністративне управління, ведення господарства, кількісний склад монастирської братії, приходського причту і обслуговуючої братії архієрейських домів.

200 Ростиславов Д. И. Опыт исследования об имуществе и доходах наших монастырей. — Рязань: Александрия, 2010. — С. 77.

1829 р. вийшло Положення про засоби для покращення становища духовенства, за яким храми, монастирі, архиєрейцські доми наділялися землею і угіддями, млинами, рибними ловитвами, а причти — будинками. Збільшилося кошти на утримання монастирів, духовенству призначалася пенсія.

1838 р. були затверджені нові правила, за якими кожний монастир міг отримати від 50 до 150 десятин лісових угідь.

З 1836 по 1861 рр. 180 монастирів отримали понад 16 тис. десятин лісу і понад 9 тис. десятин землі орної та лугової.

З 1825 по 1855 рр., у період правління Миколи І, кількість церковних земель була збільшена утричі.

Микола І у 1835 р. дозволив монастирям придбання земельних ділянок у розмірі від 100 до 150 десятин, розширив їх права на рибну ловлю і затвердив грошову допомогу, якщо не було можливості купити землю.

1838 р. монастирям дозволялося мати лісові угіддя у розмірі до 150 десятин; на практиці ця норма постійно перевищувалася.

Так, одному з найбагатших російських монастирів — Московській лаврі,— у 1858 р. було відмежовано 1249 десятин лісу; 1864 р. жіночій общині у с. Оржеві Кирсанівського повіту — 704 десятини лісу. У середньому, кожний монастир отримав у цей період по 140 десятин.

Земельна власність монастирів збільшувалась за рахунок пожертв. Так, 1866 р. одному з монастирів під Києвом був пожертвуваний маєток з 3 794 десятинами землі. У 1877 р. монастирю в ім'я Дмитра Солунського Харківської єпархії було пожертвувано 4 434 десятини землі. У 1868 р. Знаменський монастир Воронезької єпархії отримав 500 десятин землі і 10 тис. руб. Знаменський жіночий монастир Новгородської єпархії у 1869 р. отримав 891 де

206 Ростиславов Д. И. Опыт исследования об имуществе и доходах наших монастырей. — Рязань: Александрия, 2010. — С. 92-93..

сятину землі і 98 тис. руб. Чонський монастир 1800 р. отримав Щекотовський казенний гай 319 дес. і 1000 саж. землі, у 1830 р. — монастирю було виділено 20 десятин сінокісної землі, 1846 р. він отримав у дар 40 десятин 527 сажнів землі.

Земельні угіддя придбавалися монастирями також за власні кошти. Крім того, монастирі одержували землі у примусовому порядку на покриття монастирських боргів.

Церковні установи практично відразу отримали можливість здобувати вигоду від різних форм своєї діяльності у період, коли економіка Російської імперії стрімко переходила до раннього капіталізму. Розкріпачення, селянська реформа додали до багатовікової економічної діяльності православної церкви капіталістичних рис, і церква цілком гідно і всеосяжно увішла до капіталістичного середовища. Тому при аналізі взаємодії економіки та релігії був виділений період формування капіталістичних методів господарювання з 1861 р. до 1900 р. — року першої економічної кризи.

Якщо розглядати монастирі як суб'єкти господарської діяльності, то їх кількість відносно інших господарств була досить не значною. Проте для нашого аналізу важливим є багатство і доходність цих установ.

Кількість монастирів у ХІХ ст. становила на 1825 р.: чоловічих — 377, жіночих монастирів і общин — 99. У 1840 р. чоловічих монастирів 435, жіночих монастирів і общин — 112. У 1850 р. чоловічих монастирів — 464, жіночих монастирів і общин — 123. У 1860 р. чоловічих монастирів — 477, жіночих монастирів і общин — 136. У 1870 р. чоловічих монастирів 445, жіночих монастирів і общин 154. У 1880 р. чоловічих монастирів 450, жіночих монастирів і общин 168. У 1890 р. чоловічих монастирів 496, жіночих — 228. У 1900 р. чоловічих монастирів 503, жіночих — 325. У 1914 р. чоловічих монастирів — 550, жіночих — 475. Всього кількість чоловічих і жіночих монастирів і общин, починаючи з 1825 р., зростала. У 1825 р. їх було 476, у 1840 р. — 547, у 1850 р. — 587, у 1860 р. — 613, у 1870 р. — 599, у 1880 р. — 618, у 1890 р. — 724, у 1900 р — 828, у 1914 р. — 1 025208.

Якщо розглядати службу в "православному відомстві", то там безпосередньо були задіяни десятки тисяч людей. Станом на 1899 р. у чоловічих монастирях перебувало 16 158 осіб, у жіночих — 36 146 осіб. Усього в монастирях знаходилося 52 304 особи. У церквах протоієреїв 2 050 осіб, священиків — 43 090 осіб, дияконів — 14 413 осіб, причетників — 43 743 особи. Усього білого духовенства — 103 296 осіб. Таким чином, загалом у православній церкві на службі перебувало 155 600 людей. За православною церквою числилося 66 780 храмів, часовень, молитовних домів.

На початку ХХ ст. в українських землях Російської імперії було 9 єпархій — Волинська, Київська, Подільська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська. Ними керували єпархіальні архієреї за допомогою канцелярій — духовних консисторій.

Дев'ять єпархій поділялися на приблизно 500 благочинних округів і на понад 8200 парафій, різних за величиною.

Парафія мала храм з причтом (парафіяльним духовенством). Парафіяльне духовенство включало: священнослужителів (протоієреї, ієреї, диякони); церковнослужителів (дячки, паламарі тощо, які прислужували під час богослужіння і виконували різні роботи в храмі).

Напередодні 1917 р. в українських єпархіях нараховувалося понад 21 тис. представників білого парафіяльного духовенства.

Доход парафіяльного духовенства складався з плати за треби, прибутку від церковної землі, казенного утримання. Твердих розцінок на треби не існувало.

Церковна земля була основою матеріального добробуту парафіяльного духовенства, але не забезпечувала потрібний дохід. Обробляти її мали самі священики, або залучені ними парафіяни.

Три чверті парафіяльних священиків отримували фіксовану казенну плату. Оклад парафіяльного священика у 1916 р. (воєнний рік) у Подільській губернії становив: для протоієрея, настоятеля собору — 500 руб. на рік; для міського священика — 400 руб.; для сільського священика — 300 руб.; для диякона — 180 руб. на рік; для церковнослужителя — від 50 до 100 руб. на рік.

Середній загальний доход з урахуванням всіх трьох джерел у різних парафіях Подільської губернії становив: протоієрея, настоятеля собору — від 800 руб на рік; міського священика — від 600 руб.; сільського священика — від 400 руб.; диякона — від 400 руб.; церковнослужителів — до 300 руб. на рік.

У довоєнні часи священики найбільших сільських парафій мали більші доходи: парафіяльні священики — від 1200 до 2000 руб. на рік; диякони — від 700 до 1000 руб.; церковнослужителі — від 300 до 700 руб. на рік. У той же час ординарний професор духовної академії отримував 3000 руб. на рік, викладачі міських елементарних шкіл — близько 900 руб., лікарі — від 2400 руб., фабрично-заводські робітники — від 210 до 450 руб. на рік.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси