Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Поземельна власність монастирів

За наявними даними, у XVIII — ХІХ ст. 200 монастирям належало біля 250 тис. десятин земельних угідь. Отже, на кожний окремий монастир Російської імперії припадало по 1 232 десятини, причому 25 монастирів мали понад 1 000 десятин, 6 монастирів — від 2000 до 3 тис. десятин, 7 монастирів — від 3 тис. до 6 тис. десятин, 3 монастирі — від 10 тис. до 20 тис. десятин, а Саровська пустинь і Соловецький монастир — 26 тис. дес.. і 66 тис. дес. відповідно.

Число всіх монастирів, общин становило біля 540. Загальні земельні угіддя приблизно оцінювалися у 750 тис. десятин. За звітом обер-прокурора Священного Синода, на території Російської імперії в роки Першої світової війни (1914-лютий 1917 рр.). // Український історичний журнал. — 2004. — № 5. — С. 45-65. Руська православна церква мала біля 30 тис. приходських церков. Кожній приходській церкві належало за штатом 33 десятини.

Найбільшими землевласниками були лаври Воронезької, Київської, Московської, Нижегородської, Казанської, Костромської, В'ятської, Пермської єпархій.

Так, у ІІ пол. ХУІІІ ст. Києво-Печерській лаврі належало 200 вотчин, майже 300 тис. десятин орної землі, приблизно 400 тис. десятин лісових угідь, великі сіножаті, млини, шинки, гути, рудні, цегельні заводи, винокурні, майже 76 тис. душ. 1817 р. Олександр І надав їй 8 рибних озер в Остерському повіті Чернігівської губернії. На кінець 1880-х рр.. лаврі належало 2732 десятини землі.

Монастирі отримували найбільший зиск від поземельної власності. У 1875 р. з 200 монастирів, про яких є відомості, володіння були такими: 33 монастиря — від 300 до 500 десятин; 31 монастир — від 500 до 1 000 дес.; 10 монастирів — від 1 000 до 2 000 дес.; 7 монастирів — від 2 до 3 тис. дес..; 11 монастирів — понад 3 тис. дес..

Порівняємо монастирські поземельні володіння з володіннями приходських церков Київської єпархії. Так, 102 приходські церкви Київського повіту володіли 4 448 десятин, вісім Радомишльських церков — 3656 десятин, тобто на одну церкву припадало біля 40 десятин.

1905 р. у п'ятдесяти губерніях європейської частини Росії монастирям належало 739 777 десятин землі. Все церковне землеволодіння становило 1,8 млн. десятин (для порівняння — поміщицьке землеволодіння становило 79 млн. десятин, селянське надільне — 124 млн. десятин). Найбільшу земельну власність мали Соловецький Преображенський чоловічий монастир — 66 тис. десятин, Софронієва чоловіча пустинь Курської єпархії — 28 250 десятин, Григорьєвський чоловічий монастир Херсонської єпархії — 25 963 десятини, Саровська чоловіча пустинь Тамбовської єпархії — 24 тис. десятин, Кожеозерський чоловічий монастир Архангельської єпархії — 17 626 десятин, Могилевський жіночий монастир — 13 872 десятини, Александро-Невська лавра — 13 090 десятин, Троїцький чоловічий монастир Петербурзької жпархії — 10526 десятин, Флоріщево-Успенська чоловіча пустинь — 10 000 десятин.

Порівняно з числом братії, що населяла монастирі, на одну особу припадало від 100 до 800 десятин.

Монастирські землі включали садибну, орну, сінокісну, лугову, болотяну, землю під лісом і під заростями, землю під дорогами і так звані "незручні" землі.

Особливе місце в економічній діяльності монастирів займало виробництво сільськогосподарської продукції, засноване на використанні праці прикріплених до церковних земель селян. Так, згідно Шостої ревізії 1811-1812 рр., серед загальної кількості селян 8,5% були монастирськими або церковними селянами.

Виробництво хліба становило вигідну постійну статтю доходу. Можна припустити, що за наявності у сівообігу хоча б 1/3 угідь, валовий збір становив 5 млн. пудів, виходячи з середньої врожайності по країні — 50 пудів з десятини.

За даними на 1887 р., в оренду здавалося 63,5 тис. десятин монастирської землі, тобто 10,7% від загальної площі монастирських земель. Землеволодіння Руської церкви за своїм походженням і характером практично не відрізнялося від інших форм феодальної земельної власності, а тому перебувало, поряд з іншими суб'єктами майнового права, під верховною компетенцією держави. І, якщо церковна влада вважала своє право на нерухомість, що їй належала, природною і узгодженою з давніми канонами, то державна влада, зі свого боку, майже з самого початку Московського збирання земель, виявляла тенденцію до розгляду церковного майна як такого, що підлягає державному контролю й використовується ним у власних цілях.

15 Ростиславов Д. И. Опыт исследования об имуществе и доходах наших монастырей. — Рязань: Александрия, 2010. — С. 103, 476.

Крупорушки, млини, вітряки, свічні заводи тощо входили до офіційної промислової статистики, підлягали промисловому перепису. Про їх діяльність можна знайти відомості в офіційному виданні "Список фабрик і заводів Російської імперії / Під ред. В. Є. Варзара. СПб., 1912".

Виробництво зерна для торгівлі вимагало від монастирів будівництва млинів, утримання крупорушок, маслобоєнь. Дохід монастирів від цієї діяльності у грошовому обчисленні різниться. За наявними даними, доходи двадцяти монастирів становили від 500 до 1 000 рублів, п'яти монастирів — від 1 000 до 2 000 руб..

У 1870-ті рр. доходи від млинів, збудованих при монастирях за казений рахунок, становили значні суми: у Симоновському моастирі — 1 800 руб., у Флорищевій пустині — 1 573 руб., у Троїцькому Рязанському монастирі — 1 608 руб., у Саровській пустині три млини давали дохід 1 852 руб.

На водяному млині Флорівської пустині були зайняті чотири робітника, виручка становила 1 800 руб. Сизранський чоловічий монастир використовував водяний млин, на якому працювали 13 людей, виручка становила 15 390 руб. Балашовський Покровський жіночий монастир Саратовської єпархії володів паровим млином з 79 робітниками; він давав дохід 34 325 руб. млин Глин- ської чоловічої пустині Курської єпархії при 27 робітниках мав річну продуктивність 162 457 руб. .

Києво-Печерська лавра мала 4 водяні млини, на яких щорічно мололи приблизно 15 тис. пудів зерна. У 1887 р. монастир збудував на р. Либідь (Київ) паровий млин з пилорамою при ньому220. Цей млин, де працювало 11 робітників, мав річну продуктивність 58 974 руб.,

До монастирських угідь належали також рибні лови, які монастирі нерідко віддавали в оренду сільським і міським общинам.

Доходи від використання рибної ловлі були нижчими, ніж доходи вд млинів, проте постійними. Наприклад, Новоторзький Борисо-глібський монастир отримував 197 руб. на рік, Бєлєвський Спасо-Преображенський монастир — 200 руб., Кирилов-Новоєзер- ський — 2 288 руб. 63 коп., а в 1874 р. 1687 руб. 46,5 коп. Іверський Валдайський монастир за 900 руб. на рік здавав своє озеро риболовній компанії для розведення в ньому лосося. Жіночий Воскресенський монастир у 1854 р. замість рибних ловів отримав від держави компенсацію у розмірі 500 руб..

Кожний монастир, кожний архієрейський дім був самостійним власником, і доходи від своїх володінь використовував на власний розсуд, на одні лише свої потреби, навіть на забаганки своїх мешканців.

У Російській імперії не було законодавчих норм, згідно яких визначалася вартість церковних, монастирських і архієрейських угідь. Однак існували суми компенсацій, які видавалися монастирям на заміну відчужені нерухомої власності, або за відчуження млинів, рибної ловлі тощо. Так, компенсації отримували 65 монастирів і 13 архиєрейських домів (ХІХ ст.).

Значну частину монастирських володінь становили ліси. Монастирі не мали права розпоряджатися лісовими угіддями на власний розсуд, хоча могли здавати частину лісу на вирубку. У звітах, які подавали настоятелі монастирів єпархіальному начальству, зазначалися доходи від продажу дров і колод. Так, Ніколаївський Малицький монастир від продажу лісу у 1873 р. отримав 1 542 руб. 50 коп., Троїцький Зеленецький монастир 1874 р. отримав 3 695 руб. 45 коп. Найбільші доходи від продажу лісу отримував монастир Саровська пустинь. Лісовий дохід від господарства у 6 тис. десятин 1870 р становив 10 750 руб., а 1871 р. — 22 666 руб. 90 коп..

Доходи від лугової землі також були постійним джерелом прибутку. Так, монастирі Новгородської єпархії в 1874 р. накосили сіна 82 160 пудів (один віз — 20 пудів). Значна частина сіна була використана на скотарнях монастирів, надлишок продавався. Частина лугів здавалася в оренду. Юріївський монастир накосив 10 500 пудів сіна, віддав луків у найом на 636 руб., отримав від обробки своєї землі 1 859 мір жита, вівса і картоплі.

У ХІХ ст. монастирі висівали пшеницю, жито, ячмінь, овес, гречку, просо, коноплю. З городніх культур вирощували кормовий і столовий буряк, картоплю, моркву, брукву, пастернак, капусту.

Володіючи значними наділами орної та лугової землі, монастирі могли розводити худобу. Практично в усіх монастирях малися коні, воли, бики, дійні та недійні корови, телята, овці. Так, Івер- ський монастир мав 22 коні і 25 корів, Московська лавра — 60 коней. Чонський монастир (поблизу Гомеля) на початок 1832 р. мав 4 коня, 1 вола, 5 биків, дійних корів — 3, недійних корів — 16, телят — 7, овець — 2. Крім того, у господарстві було 14 курей і 5 павичів, також розводили фазанів і бджіл (на 1837 р. малося 19 вуликів). У 1794 р. у Самарському монастирі було 47 голів рогатої худоби, 147 коней на кінському заводі, 140 овець. У кінці ХУІІІ ст.. Ново-Григоріївська пустинь мала 2000 коней, 1000 голів великої рогатої худоби і понад 20 000 овець.

Предметом продажу були коров'яче масло, сир. Монастирі займалися продажем коней і великої рогатої худоби. Так, Савво-Вішерський монастир Новгородської єпархії 1874 р. виручив від продажу 514 руб.

Аналізуючи наведені вище дані щодо поземельної власності, лісових угідь, рибних ловів, скотарства, можна зробити висновки, що православна церква, безумовно, мала свою нішу в господарському житті і, беззаперечно, брала у часть у виробництві й розподілі національного продукту в країні.

Досліджуючи це питання, ми не ставили завдання порівняти показники господарської діяльності монастирів і архієрейських домів з діяльністю приватних господарських структур того часу, але цілком зрозуміло, що завдяки використанню фактично рабської праці монастирських селян продукція, яку випускали і отримували від виробництва на церковних землях, за собівартістю дорівнювала або була меншою, ніж на аналогічних світських підприємствах.

Ростиславов Д. И. Опыт исследования об имуществе и доходах наших монастырей. — Рязань: Александрия, 2010. — С. 106-108, 381.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси