Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Організація лікувальних закладів

Ще однією сферою економічного життя, в якій здійснювали свою діяльність ордени католицької церкви, було створення мережі лікувальних закладів. Протягом століть чернечі ордени мали тисячі шпиталів у різних абатствах. З історії орденів відомо, що тільки в Англії доби середньовіччя таких закладів було біля 1 000, в Італії — 200. Такі ордени, як тамплієри, тевтонці, госпітальєри на початку здійснювали свою діяльність у сфері медичної допомоги.

Отже, орденські шпитальні заклади брали на себе витрати з утримання, лікування певної частини трудових ресурсів суспільства, переносячи, таким чином, на рахунок ордену суспільні витрати.

Крім того, на утриманні чернечих орденів знаходився персонал лікарень. Відомо, що шпиталі були загального профілю і спеціалізовані., наприклад, для душевнохворих чи прокажених. Ордени також брали на себе суспільні витрати, пов'язані з утриманням інвалідів, ветеранів воєнних дій.

Діяльність у кредитно-фінансовій сфері

Особливе місце в діяльності чернечих орденів займала кредитно-фінансова сфера. З історії відомо, що хрестові походи фінансувалися орденами. Крім того, організація паломницької діяльності також фінансувалася чернечими орденами.

Якщо систематизувати численні факти так званої банківської діяльності чернечих орденів, абатств, монастирів, то можна представити її наступним чином. Це надання позик приватним особам — селянам на покупку худоби чи землі, надання позик суспільним організаціям — комунам; надання позик феодалам і членам королівської сім'ї.

Церковні установи видавали гроші під заставу нерухомого майна, служили депозитарієм цінних речей, коштовностей, документів.

Крім того, чернечі ордени брали участь в операціях з продажу нерухомості. Відома діяльність тамплієрів, які фактично здійснювали міжнародні банківські операції.

Монастирі також брали участь у випуску грошей. Так, ХІІІ ст. у Центральній Франції в обігу були "турські деньє", які карбувало абатство Сен-Мартен-де-Тур.

Значний вклад у формування обіку і контролю коштів внесли жебрущі ордени. Зокрема, францисканці переважно здійснювали облік, регулярно перевіряючи свій майновий стан, ведучи записи витрат на харчування, одяг, боргів у співвідношенні до дарувань і регулярних рент. Причому дарування мали суттєве значення для фінансування будівництва церков і монастирів жебрущих орденів. До дарувань належали майно, віддане за заповітами. На думку Ж. Шиффола, "розкішні церкви і багаті споруди жебрущих орденів наприкінці середньовіччя не настільки суперечили статутам життя цих братів, як стверджувалося,— з тієї простої причини, що ці споруди і рухоме майно, що у них знаходилося, ніколи повністю не переходили до їх рук. Монастир жебрущого ордену не міг бути місцем, привласненим тільки його братами" .

На думку Ж. Ле Гоффа, доходи жебрущих орденів по всій Європі складалися насамперед з конституйованих рент, створюваних міськими або княжими властями для погашення державного боргу, і, відповідно, вважалися забезпеченням суспільного блага, а не збільшенням власності братів, так само, як міських або княжих властей. У слові pensio, яким називалися всі доходи братів, акцентувалося, насамперед, на простому забезпеченні victum et vestitum (харчуванням і одягом), що не суперечило практикці бідності.

Слід відзначити, що доходи орденів входили до загальноцерковної фінансової системи, якою керував Святий Престол. Як відомо, Святий Престол отримував частину доходів від земель і міст, що знаходилися під безпосередньою владою Папи Римського. Святий Престол стягував особливу десятину, яка йшла на забезпечення духовенства, утримання культових споруд, допомогу бідним. Були обумовлені мінімальні суми виплат церкві. Апосто- лічна палата, реорганізована у ХІІІ ст., передала у розпорядження Папи і папської курії фіскальні джерела: феодальний натуральний чинш, доходи від пожалування бенефіціїв. Під безпосереднім контролем папства знаходилися прийняття і перевезення чиншу, доходів і дарувань.

З ХІІІ ст. для управління своїми фінансами Святий Престол звертався до банкірів, які не були служителями церкви, але отримували титул "купець Папи". Через папських банкірів оплачувалися поточні витрати.

Потреба у коштах породила такий вид доходу, як продаж індульгенцій (з кінця ХІІ ст.).

Оптимальну форму фінансова і податкова системи набули у XIV ст. за часів Авінйонських пап. Правління першого з них, Климента V (1305-1314 рр..) супроводжувалося зростанням статті доходів. Церква організовувала фінансове обкладання різних верств християн. За Папи Іоанна XII (1316-1324 рр..) папські податки розповсюджувалися на всі бенефіції. Зростання витрат обґрунтовувалось необхідністю будівництва папського палацу в Авінйоні (1345-1360 рр..), а також фінансуванням війн з агресорами, що зазіхали на папську державу в Італії.

Починаючи з понтифікату Клімента VI (1342-1352 рр..) джерелами доходів стало привласнення бенефіціїв. Відбувалося воно двома шляхами — Папа напряму призначав держателів цих бенефіції в обмін на частину доходів, які тим самим діставалися йому, або Папа вилучав доходи з вакантних бенефіціїв (так, папська скарбниця значно поповнилася після епідемії чуми 1348 р. через велику смертність бенефіціарів).

Авінйонське папство також широко практикувало давній, але раніше обмежений у застосуванні звичай укладати угоди зі світськими князями про дарування їм доходу від будь-якого обкладання, якого потребувала церква.

Такі умови надавали можливість збагачуватися всім членам курії аж до найбідніших — кардиналів і прелатів.

Переправка до Авінйону зібраних коштів здійснювалося не лише шляхом прямих перевезень, але й за допомогою зростаючої мережі банків. Банки, що проводили обмінні операції, були в Італії, Лондоні, Парижі, Брюгге, Барселоні, Лісабоні.

Загалом авінйонське папство мало нерівномірний, але в цілому великий ріст доходів від фіскальної діяльності: 228 тис. флоринів на рік при Іоанні XXII (1316-1334 рр..), 166 тис. при Бенедикті XII (1334-1342 рр..), 188 500 при Кліменті VI (1342-1352 рр..), 253 600 при Інокентії VI (1352-1362 рр..), 260 тис. при Урбані V (1362-1370 рр..) і, зрештою, значний стрибок при Григорії XI (1370-1378 рр..) — 481 тис. флоринів.

Діяльність чернечих орденів заклала економічну основу і сформувала економічну ідеологію церкви практично з усіх напрямів соціального і господарського життя. Положення статутів орденів, як не дивно звучить, актуальні за своєю суттю, оскільки стосуються основних норм, понять, настанов, приписів, які церква сповідує і використовує у сучасних умовах.

Про нерозривний зв'язок чернечих орденів з сучасною економічною діяльністю церкви свідчать настанови Другого Ватиканського собору, який визначив характер власності, капіталовкладень, користування благами.

Так, через багато віків Ватиканський собор підтвердив ідеї орденів щодо прав власності і відмітив, що якими б не були форми власності, приведені у відповідність до законних установлень народів залежно від змінних умов, завжди слід враховувати, що блага призначені всім людям. Тому, користуючись цими благами, людина повинна зважати, що речі, котрими вона володіє, належать не лише їй, але й суспільству — в тому сенсі, що вони мають приносити користь не тільки їй одній, але й іншим. Отці та Учителі Церкви вчили, що люди зобов'язані допомагати бідним, причому не тілько від свого надлишку. А чоловік, що перебуває у злиднях, має право взяти те, що йому необхідно, з багатств інших людей. Оскільки у світі стільки людей страждає від голоду, Священний Собор закликає всіх пам'ятати речення Отців Церкви: "Нагодуй того, хто вмирає з голоду, бо, не нагодувавши його, ти його вбив".

Розвиваючи першоідею чернечих орденів щодо грошових відносин і нагромадження багатства, Другий Ватиканський собор осучаснив її та виклав своє ставлення у наступній редакції. Капіталовкладення повинні прагнути до того, щоб надати і сьогоднішньому, і прийдешньому населенню достатньо можливостей працювати і отримувати дохід. Всі ті, хто приймає рішення стосовно капіталовкладень і облаштування економіки, мають слідкувати за наданням всього необхідного для гідного життя як окремих осіб, так і суспільства. Вони також мають передбачувати майбутнє і встановлювати справедливу рівновагу між потребами нинішнього споживання та потребами у капіталовкладеннях для майбутнього покоління.

Ідея чернечих орденів про доступ до матеріальних благ цілком кореспондується з твердженнями Другого Ватиканського собору, на якому зазначалося наступне. Оскільки власність та інші форми приватного володіння матеріальними благами сприяють самовираженню особистості і надають їй можливість виконувати свій обов'язок у суспільстві та в економіці, то вельми важливо сприяти тому, щоб окремі особи чи групи мали доступ до того або іншого виду володіння матеріальними благами.

Приватна власність або інший вид володіння матеріальними благами забезпечують кожній людині необхідний простір для особистої та сімейної незалежності, і тому їх слід розглядати як розширення людської свободи.

Форми такого володіння або власності в наші дні різні й стають все різноманітнішими. Але всі вони залишаються важливим джерелом забезпечення. Це стосується не тільки матеріальної власності, але й благ нематеріальних, до яких належать професійні здібності.

Однак право на приватну власність не суперечить праву, притаманному різним формам суспільної власності. За своєю природою приватна власність має також суспільний характер, заснований на законі призначення благ всім людям. Якщо цей суспільний характер зневажають, то власність нерідко може стати причиною користолюбних зазіхань і серйозних безпорядків, даючи зручний привід тим, хто заперечує саме право власності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси