Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Кредитування

Функціонування фінансової сфери як в ісламських державах, так і в державах, де проживають великі групи мусульман, значно ускладнене можливою наявністю у багатьох видах діяльності таких заборонених ісламом дій, як "гарара" ("невизначеність"), "мейсир" ("азарт"), "ріба" ("лихварство").

Ознаки гарару, мейсиру та ріби мають, зокрема, кредитування, страхування, іпотека.

Існують наступні точки зору мусульманських правознавців на можливість вищеназваних видів діяльності. Перша — радикальна, відповідно до якої діяльність, що містить ознаки гарару, мейсиру та ріби, є забороненою для мусульман. За другою, ліберальною, окремі види діяльності, які не мають беззаперечних ознак гріховності і не суперечать нормам шаріату, можуть бути дозволені. Якщо певні дії не заборонені безпосередньо Кораном або Сунною і приносять користь мусульманському суспільству, вони є допустимими.

Фахівці у фінансовій сфері повинні добре знати не тільки механізм ведення справи, але й положення, записані в Корані й Сунні, навіть якщо у них не йдеться безпосередньо про економічні питання.

У конституціях практично всіх мусульманських країн обумовлена обов'язковість відповідності їх статей законам шаріату, однак на практиці така вимога не завжди дотримується.

Рішення ісламських спостережних рад навіть у межах однієї країни можуть суперечити одне одному. Одна рада може визнати певну дію чи продукт таким, що відповідає нормам шаріату, інша — ні.

Дослідник ісламської економіки М. І. Яндієв зазначив, що в основі ісламського розуміння "дати гроші у ріст" історично лежить товарне кредитування. Так, отримавши мішок зерна, людина через рік мала повернути два. У цьому випадку кредитор протягом року не робив нічого такого, що сприяло б вирощуванню зерна (він не орав, не сіяв), але тим не менш у визначений строк, крім позиченого мішка зерна, він отримував ще один, у який не була вкладена його праця. Отже, тут застосовується моральна аксіома "Не можна бути власником того, у що не вкладена твоя праця".

Крім того, канонічна заборона ґрунтується на таких запереченнях:

- порушується принцип "страху Божого", у тому числі очікування допомоги від Всевишнього, оскільки кредитор отримує дохід, спираючись виключно на власні сили";

- традиційно високий відсоток за низького рівня освіченості населення і його нездатності завжди правильно оцінити свою можливість повернути позику, приводив позичальника і його сім'ю у боргове рабство;

- будь-яке прохання — це приниження (крім застосування слова "прошу" на знак ввічливості), яке в окремих випадках є приємним для кредитора, може задовольняти якісь його потаємні бажання. Отже, позичальник вже сплатив за отриманий кредит своїм приниженням. Інакше кажучи, кредитор купив собі моральне задоволення в обмін за наданий кредит. У такому випадку про відсотки мова йти не може. Віруюча людина, отримавши позику (на умовах безвідсотковості) не має права протягом строку позики дякувати кредитору або в будь-який спосіб висловлювати йому свою прихильність, оскільки це вважається сплатою моральних дивідендів.

З іншого боку, нульова відсоткова ставка неприпустима, оскільки гроші втрачають частину своєї купівельної спроможності внаслідок інфляції. Також прибічники кредитування під відсотки аргументують свою позицію тим, що гроші — це товар, ціна якого визначається попитом і пропозицією на нього. Праця кредитора полягає в тому, що він ризикує, надаючи кредит, а відсоток — це плата за ризик. До того ж, боргової кабали вже немає, а кредит не видається без перевірки платоспроможності позичальника і цілей використання ним позики.

Отже, кредитор не має права надавати кредит особі малоосвіченій або такій, що не може реально оцінити власні можливості по поверненню коштів. Кредитор не має права надавати кредит, якщо позичальник планує використати його на поточне споживання. У такому випадку кредитор повинен дати милостиню (або можна назвати її безвідсотковим кредитом). Кредитор має право вимагати відсоток, який компенсує вплив інфляції. Кредитор має право вимагати відсоток, якщо надає кредит без майнової застави. У такому випадку ризик кредитора — це його внесок в успіх інвестиційного проекту, оскільки відсутність вимоги майнової застави певним чином полегшує реалізацію проекту.

Кредитор має право вимагати винагороду, що перевищує розмір інфляції, якщо він є рівноправним учасником інвестиційного проекту, в якому одна сторона (позичальник) вкладає в статутний фонд свої організаційні здібності, а інша (кредитор) — свої фінансові ресурси. Однак розмір винагороди не може бути фіксованим заздалегідь, оскільки залежатиме від розмірів прибутку. У випадку збитків сторони покривають їх пропорційно.

Значення поняття "ріба" з часом змінилося і розширилося, набуло відмінностей у різних мусульманських країнах. Так, законодавство Малайзії дозволяє відкривати ломбарди, а законодавство країн Перської затоки — ні.

Наприкінці 2002 р. єгипетський шейх Мухаммед ат-Тантаві видав фетву, у якій ріба позначається поняттям "норма очікуваного прибутку".

Навіть у таких країнах, як Пакистан та Іран господарюючі суб'єкти не можуть неухильно дотримуватися повної заборони ріби. Наприклад, в Ірані заборона укладати контракти з використанням терміну "індексний процент" привела до укладання таких контрактів, тільки з використанням іншої термінології.

З розвитком кредитно-фінансової системи в ісламських країнах здійснювалися спроби переглянути заборону отримання позикового проценту. Так, у ХІХ ст. єгипетський муфтій Мухаммед Абдо видав фетву про те, що банківські операції, пов'язані з отриманням процента і грошовими вкладами, не є лихварством. Тим не менш питання остаточно не вирішене, але при здійсненні банківської діяльності підприємці знаходять можливість, не порушуючи законів шаріату, отримувати прибуток.

Допомагає в цьому, зокрема, один з основних принципів комерційної діяльності в ісламі — мушарака (з арабської "партнерство"), згідно якого доля кожного учасника комерційного підприємства визначається особливим договором, де визначаються, серед іншого, можливі збитки. У банківській справі застосовуються дві форми мушарака — мудараба і мурабаха.

Мудараба, тобто довірче фінансування, полягає у наданні банком формально безпроцентного кредиту за умови відрахування банку чітко фіксованої частини від прибутку підприємства-одержувача кредиту; банк, таким чином, стає партнером підприємства. Ця форма мушарака широко застосовується при фінансуванні банками інвестиційних проектів.

Мурабаха полягає у можливості перепродажу товарів при фінансуванні банком операцій по зовнішній торгівлі, виплаті у розстрочку основної суми позики і фінансування короткострокових угод, при яких банк отримує прибуток за рахунок націнки за обслуговування. Мурабаха хоча і допускається, але вважається підозрілою з погляду ісламу, оскільки нагадує процентну позику.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси