Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Релігійна глобалізація

Об'єктивний процес глобалізації породжує різні рухи, представники яких бачать можливості за рахунок цього посилити свій вплив у релігійно-економічній сфері й отримати відповідні переваги. До них можна віднести прогресивно налаштовані церкви. Консервативні та помірковані церкви сприймають процес глобалізації як природний, шо не вимагає будь-яких певних дій.

0. Прібильський з цього приводу зазначає, що за ставленням до глобалізації представників різних релігій та конфесій можна розділити на три групи:

1. Глобалісти, які вважають глобалізацію позитивною, готові активно користуватися її плодами і брати активну участь у цьому процесі. До глобалістів можна віднести: протестантів (особливо американського походження), буддизм махаяни. Японські буддисти в глобалізації бачать створення третьої цивілізації, заснованої на заповідях буддизму. 2. Помірні глобалісти, точка зору яких зводиться до необхідності змін і пристосування процесу глобалізації за допомогою релігійних установок. Такі погляди в офіційних документах висловлюють Руська Православна Церква та Римо Католицька Церква.

3. Антиглобалісти вбачають у глобалізації загрозу і пропонують з нею боротися. До них, у першу чергу, відносяться релігійні фундаменталісти і радикали від різних релігійних організацій.

На думку дослідніка Ю. Крайка, традиційний іслам зберіг і навіть зміцнив свої позиції, що особливо помітно на прикладі росту фундаменталістських настроїв. Фундаменталісти прагнуть зберегти віру в надприродну реальність в період, коли подібні вірування занепадають. "Захисники Бога" (як вони себе іноді називають), фундаменталісти виступають переконаними противниками сучасного суспільства з його культом індивідуального розуму, орієнтацією на матеріальні цінності і вірою в історичний прогрес.

Важливу роль у релігійній глобалізації відіграє і сучасний протестантизм. Саме він у першу чергу сприяє поширенню американської моделі релігійності. Для протестантів характерні висока місіонерська активність, дотримання моральних принципів, особливе ставлення до праці, високий рівень залучення віруючих до життя релігійних громад, етика соціального служіння. Висока адаптація протестантизму до різних культурних контекстів пояснюється особливостями його релігійної та богослужбової практики, які є простими і доступними. Протестантизм допомагає суспільству, що модернізується, виробити специфічну протестантську етику, особливий тип економічної поведінки. Орієнтація протестантів на досягнення життєвого успіху добре вписується в логіку розвитку сучасного капіталізму, що вимагає від індивіда досить високої трудової мотивації та індивідуальної відповідальності.

Певним аспектам у теоретичному аналізі є з'ясування зв'язку глобалізації з практичною діяльністю церков, причому дослідженню підлягають ті види діяльності, які можна характеризувати як реакцію на глобалізаційні процеси.

Так, О. Шатунов відзначає, що церква позитивно ставиться до політичної інтеграції (створення та діяльність всесвітніх і міжнародних організацій, наприклад, ООН, Всесвітньої Ради Церков) і глобальної інформаційної технологізації (Інтернет, міжнародні засоби масової інформації); нейтральне — до економічної глобалізації (діяльності транснаціональних корпорацій, МВФ, СОТ тощо), виробничої модернізації та технічної універсалізації (єдині технології, всесвітні торговельні мережі, однаковість продукції, однаковий зміст і єдині програми засобів масової інформації); негативне — до культурної уніфікації і національно-етнічної асиміляції; активно протестне — до аксіологічної вестернізації, експансії західних, (в Європі — тільки американських) модернізованих цінностей і редукції традиціоналізму. Звідси і суперечливе ставлення церкви до глобалізації (в дилемі Вавилонської вежі або дива П'ятидесятниці) то як до позитивного і природного процесу, заповіданого Спасителем, то як до руху до царства Антихриста.

Наприклад, глобалізація обертається для церкви такими негативами "викликами", як зниження потенціалу та авторитету національної держави, зміна її соціальної орієнтації (це призводить до зростання і посилення наднаціональних структур, "розмивання" кордонів і руйнування соціокультурних, особливо традиційних, констант); науково-технічна та промислова модернізація як причина поглиблення секуляризації, уніфікації культурних зразків (загрожує втратою культурної самобутності, в тому числі традиційної релігійної приналежності); соціально-етнічна асиміляція, детериторіалізації і "локалізація" культури (теж як небезпека втрати конкретно-історичного зв'язку населення з певною конфесією) тощо. Але вони ж обертаються і позитивами для церкви. Транснаціоналізація і космополітизація суспільної свідомості сприяють цілеспрямованому та мимовільного місіонерству, поширюючи релігійні погляди за традиційні рамки держав і сприяючи зростанню числа віруючих у світі.

Вплив глобалізації на поведінкові мотиви церков досліджує Р. Лункін. який відзначає, що західний світ породив два варіанти релігійної глобалізації, два християнських проекти. Католицький глобальний проект був успішним в епоху Середньовіччя, коли Папа Римський прагнув розширити єдиний християнський світ до географічних меж земної кулі і ділив континенти між державами. Святий престол часто ставив себе набагато вище державної влади. Сьогодні ситуація змінилася. Католики як і раніше є потужної культурної силою навіть у секуляризованій Європі, а протестанти зміцнюють свої позиції поза межами західного світу. Сучасні католики сприймають глобалізаційні процеси з точки зору спостерігача, намагаючись зайняти критичну і водночас політично коректну позицію.

Щодо найдавнішої світової релігії — буддизму,— то процес глобалізації набуває своїх специфічних форм, на що звертає увагу відомий дослідник О. Агаджанян. Прикладом може служити феномен медитації, яка взагалі є ключовим елементом глобального буддизму. Вона завжди була центральною частиною буддійської езотерики, але виключно чернечої. У XX ст. все змінюється: медитація стає надбанням мирян, причому не тільки на Заході, але і в Азії — масова медитація стає реальністю міського азіатського буддизму починаючи з 1950-60-х рр.. (винятком є Китай, де медитація залишилася долею консервативних "клерикальних" груп чань-буддизму). Певна річ, форми медитації при цьому спрощуються. Далі медитація стає позаконтекстною до такої міри, що не тільки змішується з іншими практиками, але й повністю може відірватися від власне буддійського кореню (наприклад, в нерелігійних центрах медитації або всередині синкретизму "New Age"). Змінюється значною мірою і призначення медитації: з езотеричної форми глибокого містичного досвіду вона стає психотерапевтичним засобом, більш орієнтованим на зцілення і доступним масі мирян. У цьому зв'язку популярності набула практика retreat: будучи таким собі універсальним елементом релігійної практики (зовсім не буддійського походження), retreat активно впроваджується в буддизм і тим самим підкреслює тенденцію до деконтекстуалізаціі.

О. Агаджанян зазначає, що слід розрізняти буддизм як конфесію, як суму інститутів (старих і нових) і буддизм як певну "культурно-символічну туманність", розсіяну у світовій культурі у вигляді інституційно не оформлених семіотичних або семантичних уламків (таких, як "Шангрі-Ла" і "шаолінь", використовувані в сотнях товарних знаків, голлівудські фільми, література, концепція "буддійської економіки" Шумахера тощо). Першою ознакою трансформацій були нові інституційні форми — транснаціональні "мережі", розкидані по всьому світу. Зростання таких форм полегшувалося тим, що в буддизмі, як і в протестантизмі, немає вираженого управлінського або навіть сакрально-символічного центру. Глобальні "мережі" зазвичай створюються навколо харизматич- них вчителів, що, як правило, практикують на Заході, а іноді і мають західне походження, при цьому, однак, ідентифікують себе з певною традицією або школою: найчастіше це різні субтрадіціі Дзена й тибетського буддизму, рідше — традиції "Чистої землі" і тхеравади. Прикладом "network Buddhism" може бути широкий рух, висхідний до "Insight Meditation Society", створеному в США після Другої світової війни на основі тхеравадійських традицій медитації vipassana і самадхи і навколо бірманських вчителів У Ба Кхіна (1899-1971 рр.) і Махас (1904-1982 рр.), які швидко набули популярності (в даний час в світі існує більше 50 тільки постійних центрів). Інший приклад — глобальна мережа "Friends of the Western Buddhist Order" (FWBO), створена британцем Сангхарак- шитою в 1967 р. Потім почалася швидка "глобалізація" традицій Дзен (групи виникали навколо як японських, так і західних, насамперед американських, Роші-вчителів); тибетського буддизму (наприклад, громада Карма Каг'ю на чолі з датським ламою Оле Сідалом, або організація "Рігпе" на чолі з Согьял Рінпоче); руху, створені з ініціативи в'єтнамського вчителя Тік Нат Хана (Thich Nhat Hanh), або корейського дзен-майстра Сеунг Сана (Seung Sahn); нарешті, вищезгаданий приклад глобального буддизму — "Soka Gakkai International". У Росії прикладом мережевих буддійських організацій можуть служити "дхарма-центри", а також товариства "Манчжушрі", створювані за ініціативи Лами Цонкапи. Ще одна цікава тенденція буддизму в "глобальну епоху" — виникнення нового буддійського місіонерства.

З приводу антиглобалістських настроїв у буддизмі, то вони, як зазначає дослідник Ю. Крайко, слабо виражені, оскільки релігійні форми, що живлять радикалізм, в буддизмі взагалі досить нерозвинені. Це пояснюється тим, що в порівнянні з авраамічними релігіями у ньому відсутнє поняття догми, межі ортодоксії й "іншомислення" не жорсткі, критерії доктринальної чистоти розмиті, завжди була наявною синкретична суміш з іншими віруваннями. Щодо взаємодії буддизму і глобалізації, то прикладом може служити сучасний імідж буддизму як альтернативної духовності, створений за контрастом з біблійним ціннісним ладом. Під впливом глобалізації в буддизмі виникли також нові інституційні форми — транснаціональні "мережі", розкидані по всьому світу. Ще одна цікава тенденція буддизму в "глобальну епоху" — виникнення нового буддійського місіонерства.

Участь індуїзму в глобалізаційних процесах можна зрозуміти через політико-правові настанови, що склалися в індуїзмі шляхом його трансформації у гандізм, оскільки саме він надав релігійним поглядам сучасної динаміки, завдяки чому індуїзм почав сприйматися світом не як щось екзотичне, притаманне лише Індії, вибіркові елементи вчення якого тиражувалися у різноманітних варіантах, а як цілісне релігійне вчення. Особливість релігійно-етичної індуїстської думки така, що вона в умовах глобалізації природним чином у різних трактуваннях, пов'язаних з особливостями національних перекладів, практично присутня у повсякденному житті багатьох народів. Встановити матеріальну основу руху ідей індуїзму — це завдання окремого дослідження, але те, що економіка Індії, яка стрімко розвивається, забезпечує розповсюдження духовно-релігійних доктрин індуїзму, не викликає сумнівів і підтверджується множинними фактами.

Так, на думку Б. Кнорре, в індуїзмі не було і немає наскрізної централізованої церковної організації ані на місцевому рівні, ані в загальноіндійському масштабі. Спроби створення такої організації можна вбачати у діях сьогоднішніх індуїстських радикалів, зокрема, "Вішва хінду паришад" (ВХП, Всесвітньої ради індусів), однак вони не змінюють положення, що склалося. Храми, побудовані в Індії, є автономними утвореннями, вчителі-гуру обслуговують окремі сім'ї, школи, не будучи організаційно пов'язані між собою. У цьому зв'язку сам індуїзм часто підноситься не як релігійна система, а як комплекс терапевтичних засобів, обіцяючи поліпшення здоров'я, підвищення розумових здібностей та ін, при цьому підкреслюючи свою легкодоступність. Гасло "тут і зараз" виявляється для багатьох західних любителів східної екзотики привабливішим, ніж тривалий шлях духовного сходження. У такій своєрідній мобільності "товарів", що розповсюджуються, помічається ще один прояв цивілізаційної включеності індуїзму в глобалізаційний простір. Адже умови ринку, що визначають прискорений ритм життя, поширюються і на релігію, вимагаючи від неї відповідної мобільності для успішної "конвертації" Більш того, сама за себе говорить тут маркетингова сторона сучасного індуїзму, особливо західно-адаптованого. Виділення психофізіологічних практик в самодостатні, адаптовані під європейський ритм життя системи, відбувається паралельно з їх комерціалізацією, яку, в свою чергу,

можна вважати стимулятором індуїстського руху та секуляризації індуїзму. Варто відзначити, що масштаб і якісний рівень, яких досягла модернізація індуїзму на Заході, змушують дослідників надати йому приставку "нео-" або навіть називати "маргінальним індуїзмом".

Глобалізація в Індії як батьківщини індуїзму, має свої особливості. Будучи територією, історично пов'язаною з певними подіями індійської релігійної міфології, Індія, а також Непал ніби опиняються в ексклюзивному становищі володарів "сакральних центрів" — того, про що західний індуїзм сам по собі може говорити лише заочно. Для переходу із "заочної" на "очну" форму релігійного навчання індуїстські лідери організовують паломництва до святинь (печерного храму Шиви в Амарнатх, куди щорічно протягом двох місяців прибувають сотні тисяч віруючих; індійських міст Канчіпурам, Айодхья, Варанасі, Рамешварам, Курукшетра, Матхура, Дварака; храм Джаганнатха в Оріссі, храм Таледжу в Непалі, а також гімалайські святині). В умовах глобалізації ці важкодоступні території перетворилися на місця "релігійного туризму" — явища, безсумнівно, характерного для глобалізації428.

Місцями "релігійного туризму" стали також ашрами Сатья Саї Баба (Путтапарта), Шрі Ауробіндо (Поднічері, Ауровіль), Шрі Рамана (Радніша (Пуна), Свамі Шивананда (Рішікеш, Утаранчал), Шрі Шрі Раві Шанкар (Бангалор, Карнатака). Але, зокрема, С. Хантінгтон розвиває думку, що у світі після "холодної війни" культура (у тому числі й релігія) і усвідомлення культурної ідентичності визначають моделі згуртованості, дезінтеграції та конфлікту:

- глобальна політика стала багатополюсною і поліцивілізаційною; розповсюдження західних ідеалів не приводить до виникнення загальної цивілізації і вестернизації суспільства;

- зміщується баланс впливу: відносний вплив Заходу зменшується; зростає економічна, воєнна, політична міць азійських цивілізацій; дестабілізуючі наслідки має зростання чисельності мусульман;

Моск. Центр Карнеги, 2009. — 341 с. — (Религия в Евразии). — С. 257-267.

- виникає світовий порядок, заснований на цивілізаціях: соціуми, що мають культурну схожість, співпрацюють один з одним;

- універсалістські претензії Заходу приводять до конфліктів з іншими цивілізаціями, що приводить до все більшої згуртованості "споріднених країн";

- уникнути війни цивілізацій можна лише тоді, коли світові лідери сприймуть полі цивілізаційний характер глобальної політики і будуть підтримувати його.

Отже, з усього вищесказаного можна зробити висновок, що практично всі релігії (світові, національні, нові релігійні течії) тією чи іншою мірою, прямо або опосередковано вписуються у процес глобалізації і в сучасних умовах фактично стають його рушійною силою.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси