Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Релігійна міграція

В історії релігій були моменти, які у своєму причинно-наслідковому зв'язку тільки сьогодні дають можливість оцінювати їх як передумову глобалізації. Мова йде про переміщення трудових ресурсів, або, в нашому контексті, релігійну міграцію.

Досліджуючи економічну складову в релігійній діяльності, слід ососбливо вирізнити таку притаманну їй рису, як постійне розширення своїх церковно-економічних володінь. Прояв цієї іманентної церкві властивості є характерним для всіх конфесій, оскільки ідея розповсюдження свого вчення передбачає розширення церковної географії і появи нових адептів.

В окремі історичні періоди найбільш активною формою прояву церковної експансії була колонізація, тобто участь церкви через своїх служителів у територіальному переділі земель, захопленні нових територій, військово-політичних походах тощо. Причому церковна участь у цьому процесі не була вторинною щодо державних дій. Навпаки, у більшості історичних випадків церковна ідея, втілена у форму місіонерства, потребувала державної підтримки і виступала релігійною основою того чи іншого державного акту.

Економічна вигода церковної діяльності у таких історичних випадках булла прихована за різними політичними, ідеологічними, військовими подіями, і при аналізі реальних подій є вторинною. Однак, говорячи сучасною мовою, відсутність швидкої вигоди замінювалася довгостроковою, тобто визначала можливість розширення впливу церкви на нових територіях.

Безсумнівно, що розглядати церковну діяльність і безпосередню участь церкви у загарбницьких війнах, колонізації, завоюваннях нових територій у відриві від всесвітньо-історичного процесу неможливо, оскільки у цьому випадку діє значна кількість об'єктивних і суб'єктивних чинників. Однак, як свідчить всесвітньо-історичний процес, у кожному чиннику в тому чи іншому виді проявляється інтерес церкви, і вона виступає їх системоутворюючим фактором.

У дослідженні впливу релігії на економічні процеси міграція постає складним комплексним явищем. Релігійна міграція, як складова переміщення трудових ресурсів, має розглядатися, виходячи з сукупності соціально-економічних умов, що складалися в країнах у різні історичні періоди. При цьому міграція створювала майбутню нішу для навіть "неактивних" національних релігій.

Прикладом релігійної міграції як складової переміщення трудових ресурсів, стало переселення сикхів та індусів, якому значною мірою сприяли дії уряду держави-колонізатора.

У ІІ пол.. ХІХ ст., коли Імперська англійська східноафриканська компанія почала будівництво залізниці Кенія-Уганда, вербування робочих здійснювалося в Індії. Серед законтрактованих робітників переважали сікхи — представники ремісничих каст (рамгархія) і нижчих каст (мочі).

1896-1901 рр. у Східну Африку прибуло 32 тис. індійців-представників індуїзму і сикхізму, які здійснили відчутний вплив на господарське життя. До 1903 р. у їх руках зосередилася переважна частина роздрібної торгівлі, а пізніше, до другої половини ХХ ст., індійці монополізували там фінанси і промисловість.

Зацікавленість підприємців, зокрема, залізничних магнатів у дешевій робочій силі активізувала міграцію індусів і сикхів з Індії. Переселенці працювали на будівництві залізниць в Австралії. Вони взяли участь у будівництві Канадсько-Тихоокеанської залізниці. До квітня 1908 р. у Канаду прибули 5 тис. індійців, переважно, сикхи. Доставку великої групи селян з Пенджабу здійснювали судна Канадсько-Тихоокеанської компанії. Після завершення будівництва велика кількість індійців залишилися працювати на лісопильнях Ванкувера та його передмість.

1910 р. на будівництво залізниць у США прибули 1782 індійці. Усього за період між 1907-1920 рр. до США переселилися 6400 індійців. Значна кількість сикхів влаштувалася на підприємства деревообробної промисловості штатів Орегон і Вашингтон, будівельниками і ремонтниками на Західну Тихоокеанську, Південно-Тихоокеанську і Північно-Західну залізниці. Оселившись спочатку на південь від канадського кордону, сикхи у подальшому перемістилися на південь, на будівництво електрифікованої лінії Сакраменто північної, що поєднувала міста Окленд і Чикаго, а також влаштовувалися на срібні копальні Невади.

У ХІХ ст. індуси і сикхи з'явилися в Новій Зеландії, Сингапурі, Гонконгу. Сикхи з Пенджабу споруджали гонконзький університет, паромну переправу Star Ferry, Банківську корпорацію Гонконгу і Шанхаю.

Завдяки таким особистим якостям, як відданість і мужність, уряд Великобританії охоче залучав сикхів до служби в армії та поліції.

У 1970-ті рр.., у зв'язку з економічним підйомом у країнах Перської затоки виник дефіцит робочої сили. У Кувейт, Оман, Ірак, Арабські емірати переселилися 2 млн. індійців, серед яких була велика кількість індусів і сикхів.

Намагаючись повернутися до звичних занять, мігранти змінювали професію. Так, сикхи, переселившись до США, прагнули влаштуватися у сільськогосподарській галузі. Найбільш приваблював їх м'який клімат Каліфорнії, де вони намагалися придбати землю. З 1913 р. сикхи почали вирощувати там рис, досягнувши успіхів і добробуту. 1920 р. індійці обробляли біля 45 тис. акрів землі під рисом і 3 тис. акрів під фруктовими деревами. На той же рік сикхи володіли в США 2099 акрами землі і орендували ще 86340 акрів. Найбагатший з сикхів мав ділянку в 10 тис. акрів.

Найбільш щільно заселена сикхами область — Юба-Сіті-Меріс- вілл на північ від Сакраменто в Каліфорнії,— була зорієнтована на сільське господарство саме завдяки зусиллям сикхів.

Починаючи з 1965 р., через спрощення у США іміграційних норм, туди почали переселятися не тільки сикхи-селяни, але й програмісти, фізики, лікарі, інженери, які осеялися там, де вже проживала сикхська община. Знайти застосування своїм умінням вони змогли завдяки наближеності Юба-Сіті-Мерісвілля до Сілі- конової долини.

Великі общини сикхів виникли у Сан-Франциско, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, Чикаго. По кілька тисяч сикхів оселилися у штатах Пенсільванія, Огайо, Мічиган, Мериленд, Масачусетс, Техас.

Після Другої світової війни в Англії утворилися великі общини сикхів у містах Саутолл, Бірмінгем, Ковентрі, Манчестер, Брадфорд, Лідс.

На сьогодні у Великобританії мешкає майже 340 тис. сикхів (усього в діаспорі проживає майже мільйон сикхів). Майже половина вихідців з Південної Азії в Канаді є сикхами. 1961 р. їх нараховувалося 6 тис. людей, 1981 р. — вже 62 тис.. За десять років їх кількість в Канаді зросла на 118% і, згідно перепису населення за 1991 р., у Канаді проживало 147 тис. сикхів. Найбільш привабливими для сикхів залишаються Канада, США і Великобританія, куди вони переселяються з Пенджабу, Східної Африки, Південно- Східної Азії, Фіджі.

У процесі глобалізації свою нішу здавна зайняли представники відносно нечисленної релігії зороастризму. Із прийняттям в Персії ісламу як державної релігії посилилися гоніння зороастрійців. Упродовж УІІ-Х ст.. більшість їх переселилася в Індію (штат Гуджарат). Вони розводили велику рогату худобу, вирощували тютюн, займалися виноробством, ремеслами. У XVII ст., з перетворенням м. Сурат, де був центр общини парсів (зороастрійців) на факторію Англії, вони стали посередниками у торгівлі між азійськими та європейськими купцями. Так, наприклад, духовний і фінансовий лідер індійських парсів Джахангір Тата був посередником у торгівлі між Англією та Китаєм.

У XVIII ст. парси переселилися до Бомбею, де отримали велику ділянку землі в центрі міста. Значна кількість відомих і найбагатших підприємців Індії — Д. Н. Тата, Д. Наороджа, П. Джехангір, Ловджи,— є нащадками парсів-переселенців.

Свою базу для глобалізаційних процесів формувало переселення мусульман, що викликало розповсюдження ісламістських економічних відносин, норм та порядків.

Так, велике значення для південноазійських мусульман-переселенців у Великої Британії має наявність там арабських мусульманських общин, які уособлюють зв'язок з батьківщиною ісламу. Культурно-побутові особливості, харчові заборони, обмеження у режимі праці (як найманої, так і підприємницької) сприяють приєднанню трудових мігрантів до релігійних общин. Але таке "притягнення" містить, насамперед, економічний зміст, оскільки єдиновірці надають мігрантам фінансову підтримку, визначають сфери можливого працевлаштування, місць проживання тощо.

Науковець-етнограф Ю. Котін використовує для таких процесів термін "ланцюгова міграція". Сутність її полягає у тому, що з появою групи мігрантів за кордоном та їх облаштування там, вони сприяють переселенню своїх родичів, друзів, знайомих, утворюючи своєрідний ланцюг.

Впливовими у Великобританії є представники ісламської релігійної течії ісмаїлітів (у межах шиїзму) нізаріти, представлені торгово-лихварською кастою ходжа. Вони контролюють декілька національних відділень банка "Хабіббенк", заснованого у Бомбеї 1941 р., а також відомі своєю активною підприємницькою діяльністю (серед найбагатших британців є кілька ходжа — мільйонери Мадхвані, Маджи, Гокаль, Хабібджи, Адамджи).

Однією з важливих причин їх успіху є трактування шиїтами поняття "закят" і "ушр". За шиїтськими приписами, закятом обкладається виключно "видиме майно — дім, земля, худоба, коштовності, золото і срібло у вигляді монет", але не паперові гроші, замінники грошей і банківські рахунки.

Оскільки шиїти вважають, що зібраний податок має йти на потреби тільки своєї общини, платники податків створюють свої благодійні фонди, використовуючи їх в інтересах самої общини.

Також ісмаїліти уникають труднощів, пов'язаних із забороною ріби. Ними створюються товариства взаємного кредитування, які отримують частину прибутку від вкладених у промисловість або торгівлю грошей. Безвідсоткове кредитування надають також благодійні комітети, такі, як "Silver jubilee" і "Golden jubilee".

Свого часу представники ісмаїлітів, захищаючи свій бізнес, не допустили втручання уряду Зія уль-Хака 1979-1980 рр. у діяльність банків і його спроби у рамках проголошеної ним "ісламської економіки" запровадити обов'язків збір державою закяту та відмінити банківський відсоток.

1970-80-х рр.. у Велику Британію з Пакистану емігрували представники ісламської течії ахмадійє. Переселення було викликане утисками з боку пакистанського уряду, який 1975 р. оголосив ахмадійців неісламською меншістю, а 1984 р. Зія уль-Хак видав наказ про заборону ахмадійцям називатися мусульманами, використовувати ісламську термінологію та молитви; порушення цих настанов каралися значними грошовими штрафами і трирічним ув'язненням.

Ісламська спільнота в Європі значно розширилася протягом ХХ ст. У Німеччині її складають переважно турки, у Франції — вихідці з Алжиру, Марокко, Тунісу, у Великій Британії — з Пакистану та Індії. Серед причин їх еміграції переважали економічні, отже, переселенці активно шукали галузі застосування своїх можливостей. Із зростанням ісламських общин і зміцненням їх становища у європейських країнах змінювалися сфери їх економічних інтересів. Так, з 1970-х рр.. західноєвропейські мусульмани переважно створювали малі підприємства і служби надання послуг. Так, мусульмани-марокканці та єгиптяни у Великій Британії зайняті переважно у сфері ресторанного і готельного бізнесу, турки — пошиттям одягу і виготовленням шкіргалантереї. Пізніше мусульмани закріпилися у галузі будівництва, промислового виробництва, торгівлі, а також взяли активну участь в інвестиційній діяльності. З метою підтримки і розвитку ісламського підприємництва створюються союзи мусульман-підприємців.

Мігранти-представники різних віросповідань, об'єднані у великі общини-земляцтва, активно лобіюють свої економічні інтереси. Так, Ісламська партія Британії, створена 1989 р. радикально налаштованими пакистанцями, розробила програму розвитку сільського господарства, фінансової сфери, промисловості; програма наголошувала на впровадженні безвідсоткового кредитування і державному регулюванні виробництва.

Основу сучасної глобалізації та її релігійної складової можна шукати у переселенні з релігійних причин. Релігійний фактор займав важливе місце у заснуванні таких британських володінь у Північній Америці, як Новий Плімут, Массачусетс, Меріленд, Род-Айленд, Пенсільванія.

Притулком для релігійних біженців-пуритан стала Колонія Массачусетської затоки, що виникла у 1620-ті рр..

У Мериленді ослилися англійські католики. Колонія Род- Айленд була заснована 1636 р. пастором Роджером Вільямсом після того, як його було вигнано за релігійні погляди з Колонії Масачусетської затоки. Він оселився біля річки Мошасак, назвавши місце Провіденс і оголосивши свободу віросповідань.

1681 р. Карл ІІ передав англійському квакеру Уільяму Пенну велику територію на захід від ріки Делавар. На цій землі була заснована колонія для протестантів "Товариства друзів" (офіційна назва квакерів) та інших гнаних за віру. У. Пенн заснував там місто і дав йому назву "Місто братньої любові" — "Філадельфія".

У ХУІІІ ст. до Пенсільванії переселилися аміши — німці-меноніти (сьогодні вони проживають у Амішленді).

Новий Плімут був заснований 1620 р. пуританами з Англії. З 1622 р. вони розгорнули широку торгівлю з місцевими індіанськими племенами, вимінюючи хутра бобра, чорної лисиці, норки, видри на залізні сільськогосподарські знаряддя праці та металевий посуд.

З кінця 1880-х рр.., через посилення релігійних гонінь за часів Олександра ІІІ, почали переселятися до Америки російські старообрядці. Вони оселилися, зокрема, в Пенсільванії, Ері, Нью-Джерсі, Мічигані, а на початку ХХ ст. — у Каліфорнії. 1895 р. в Канаді оселилися духобори. У 1930-х рр.. у Пітсбурзі, Ессені та сусідніх графствах Пенсільванії проживало біля 4 тис. старообрядців, що працювали переважно на шахтах і заводах.

463 Ушаков В.А., Шершнёва С. В. Английский абсолютизм и начальные этапы колонизации Северной Америки британцами // Международные отношения в Новое и Ноейшее время: Материалы международной научной конференции, посвящённой памяти профессора К. Б. Виноградова. — С-Пб, 2005.// istory.pu.ru/biblioth/ novhist/mono/vinogr/0... 25.11.2005

Переселення старообрядців з Російської імперії відбувалося водночас із селянською еміграцією періоду 1890-1910 рр., під час якої до США, Канади, Південної Америки виїхало майже 2 млн. людей.

Помітним явищем стало переселення з 1880-х рр. на територію Палестини. секти суботників (в Російській імперії за наказом Олександра І їх мали називати "жидівська секта" (рос. "жидовствующие"), щоб викликати у населення відразу до їх поглядів). Вони оселялися в єврейських сільськогосподарських поселеннях (кібуцах) Нижньої Галілеї й асимілювалися з місцевими жителями.

Міграційні процеси релігійного змісту торкнулися і Євроазійського регіону, де міграція знову-таки створювала базу для глобалізаційних відносин.

Еміграція старообрядців з Росії за кордон почалася невдовзі після Собору 1667 р.. Першими регіонами їх розселення стали землі Речі Посполитої, балканські володіння Османської імперії (князівства Молдова і Валахія) — Добруджа і Буковина, де вони користувалися свободою віросповідання. Так, 1708 р., після поразки повстання у Селянській війні під проводом Кіндратія Булавіна, козаки-старообрядці на чолі з отаманом І. Ф. Некрасовим пішли на Кубань (Туреччина); за ними туди перейшло кілька тисяч селян. На рубежі ХУІІ-ХУШ ст.. до Речі Посполитої з новгородської та псковської областей тікали федосіївці (одна з течій старообрядництва).

Багаторічна міграція старообрядців-ліпован до Болгарії та Румунії привела до формування упродовж ХУІІІ-ХХ ст. їх спільнот на Буковині, у Бессарабії, Молдові, Добруджі. У сучасній Румунії, за даними перепису 1992 р., у 23-х поселеннях проживало 29774 особи (за неофіційними даними — майже 150000 осіб). У двох поселеннях Болгарії проживало приблизно 1000 старообрядців.

1813 р. російський уряд запропонував селитися у Бессарабії іноземцям. 1814-1816 рр.. там було створено 11 лютеранських колоній, заснованих селянами зі Східної Прусії. На 1897 р. у колоніях Бессарабії проживало 52 900 лютеран.

Релігійні причини стали головними в організації переселення німецьких колоністів-протестантів у Закавказзя. Колонії там створили швабські сепаратисти, які дотримувалися основних догматів лютеранства, але мали відмінності у вченні про покаяння. Сепаратисти Вюртемберга, Швейцарії та Баварії звернулися до Олександра І за дозволом оселитися їм на Кавказі, оскільки на батьківщині вони піддавалися гонінням за свої релігійні переконання. До 1819 р. на Кавказі у Тифліській та Єлізаветпольській (Гянджинській) губерніях було створено 8 іноземних колоній.

Очікуючи, що 1836 р. відбудеться кінець світу похід у Закавказзя, здійснили молокани.

З 1870-х рр.. в Області Війська Донського з'явилися лютеранські поселення. Значна їх частина знаходилася у Міуському (Таганрозькому) і Донецькому округах.

Цікавим фактом є прибуття 1723 р. у Забайкалля 100 монгольських і 50 тибебських лам, що розповсюдили на територіях Забайкаллі та частини Прибайкалля буддизм. У 1741 р. російська імператриця Єлизавета Петрівна видала указ, за яким у Бурятії визнавалося існування ламаїзму і затверджувалося 11 дацанів і 150 штатних лам.

Переселення віруючих у Російській імперії було не тільки добровільним, але й примусовим. Виселяючи їх, уряд переслідував подвійну релігійно-економічну мету: не допустити розповсюдження "єресі" і забезпечити незаселені землі робочою силою.

Керуючись указом Миколи І від 18.12.1826 р. про тих, що приєдналися до православ'я і знову віддалися єресі, суботників цілими поселеннями висилали до північного передгір'я Кавказу, Закавказзя, де після тривалих воєнних дій відчувалася нестача робочої сили. Суботників переселяли до Іркутської, Тобольської, Єнісейської, Амурської губерній (після приєднання 1842 р. до Російської імперії Приамур'я); у 1850-х рр. суботники розселилися на Кубані. На відведених їм землях переселенці розвивали сільське господарство, займаючись хліборобством, городництвом, скотарством, Також вони сприяли активізації торгівлі (наприклад, у Сибіру збували свою продукцію робітникам копалень).

Нова хвиля релігійної еміграції з Росії почалася з 1917 р. У період Громадянської війни серед релігійних емігрантів-старообрядників переважали представники торгово-промислової та фінансової буржуазії, які за кордоном продовжували свою діяльність.

Релігійне переселення відбувалася на тлі масового виїзду тих, хто з різних причин не сприймав радянську владу. Значною мірою воно було нелегальним, віруючі емігрували двома основними шляхами — через сусідні держави (Польщу, країни Прибалтики) переважно до США і через Далекий Схід (по льоду р. Амур через Китай і Японію до Каліфорнії).

У період 1920-30-х рр.. емігрували старообрядці-селяни, переселення яких було спричинене неприйняттям колективізації. З Алтаю старообрядці-поповці почали переселятися до Китаю (у Синь- дзян). У ІІ пол.. 1930-х рр.. старообрядці-безпоповці з Приамур'я і Примор'я переселилися до Маньчжурії і оселилися поблизу Харбіна. Старообрядцями були засновані поселення Романівна, Мас- салівка (Чипіга), Медяна, Коломбо, Силінхе тощо. Переселенці продовжували займатися сільським господарством — обробкою землі, скотарством, бджільництвом.

Після приходу до влади комуністичного уряду в Китаї російським старообрядцям запропонували покинути державу. Спочатку вони переселилися до Гонконгу, а звідти 1958 р. за допомогою ООН — до США, Бразилії, Аргентини, Чилі, Австралії.

У Бразилії старообрядці отримали 6 тис. акрів землі поблизу Куритіби. 1960 р. звідти вони переїхали до США (штат Нью- Джерсі). Туди ж 1963 р. мігрувала частина старообрядців з Румунії. 5000 старообрядців оселилися в районі Паттерсона і Лейквуда.

1964 р. старообрядці, які переселилися у штат Орегон (США), щоб зберегти свою віру і не допустити відходу від неї молоді, перебралися до лісів Аляски, викупивши 1967 р. у штата квадратну милю території. В Алясці старообрядці заснували "Руську морську компанію", яка налагодила виробництво дизельних рибальських катерів. Верф у старообрядницькому селі Ніколаєвка у 1970-х рр... випускала до 15 катерів на рік загальною вартістю 2250 тис. доларів. Поселенці також займалися риболовним промислом.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси