Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Економіка та релігія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Релігійна міграція в Україні

Процеси релігійної міграції відбувалися на українських землях і закладали основу для сучасних глобалізаційних релігійних відносин. Ці процеси мали економічне підґрунтя — уряд Російської імперії був зацікавлений в освоєнні південних українських земель, що вимагало вкладення значних капіталів і припливу достатньої кількості робочої сили.

Внаслідок виданих Єкатериною ІІ маніфестів 1762 р. і 1763 р. про дозвіл іноземцям-переселенцям оселятися у вибраних ними губерніях і надання їм пільг, на південноукраїнські землі почали масово переселятися меноніти. Переселення розпочали незаможні протестанти — вихідці з Голландії, Німеччини, Північної Польщі.

Оскільки переселенці не тільки прагнули працювати, але й мали навички господарювання, для їх закріплення на колонізованих територіях Єкатерина ІІ надала у користування кожній сім'ї 65 десятин землі, звільнила від сплати податків на 10 років, надала права на будівництво фабрик, здійснення вільної торгівлі, об'єднання у гільдії та цехи тощо.

Така політика сприяла розповсюдженню менонітських колоній на українських землях, зокрема, у Катеринославській, Таврійській, Херсонській губерніях, пізніше — в Криму, на Харківщині. У першу чергу переселенців приваблювала наявність незаселених земель, на яких вони могли б організувати ведення передового сільського господарства і пов'язаних з ним переробних промислів на засадах свободи підприємницької діяльності.

Про масштаби менонітської імміграції свідчить той факт, що у Таврійську губернію з 1803 по 1835 рр. переселилося біля 1000 родин.

Помітним був вплив переселенців-менонітів на процеси відтворення робочої сили. Вони організували мережу навчальних закладів для дітей, передавали місцевому населенню навики передового господарювання, організовували товариства, які мали за мету узагальнення і розповсюдження досвіду господарювання у різних його галузях — шовківництві, лісництві, ґуральництві, вівчарстві тощо.

Переселенці забезпечували колонізовані території значним капіталом. Вони привозили гроші, передові сільськогосподарські знаряддя праці, європейські товари. У господарствах менонітів застосовувалися багатолемішні і дискові плуги, культиватори, сіялки, снопов'язалки, моторні молотили, віялки, сепаратори тощо.

Як відзначає відомий науковець В. Любащенко, праця менонітів мала свою частку у перетворенні українських земель на межі ХІХ- ХХ ст.. на один з найрозвинутіших сільськогосподарських регіонів Європи. Вихідцями з верхівки менонітів були відомі підприємці І. Тіссен, Генріх і Петро Гезе, Я. Сіменс, П. Унтер. Дрібні й середні підприємці на початку ХХ ст. активно брали участь у створенні кооперативів, артілей, організації дрібної торгівлі.

1772 р. на українські землі переселилися представники однієї з течій менонітства — гуттерського братства, які оселилися в Чернігівській губернії. Гуттерські комуни були створені також у Таврійській губернії (Гуттерталь та Іоганнесру під Мелітополем). Завдяки раціональній організації праці ці общини швидко досягла господарських успіхів, розвиваючи землеробство, скотарство, ремесло.

З кінця ХУІІІ ст.. до сер. ХІХ ст.. у Катеринославській, Полтавській, Таврійській, Херсонській губерніях Російської імперії у Криму та Бессарабії оселилося понад 150 тис. німецьких колоністів, які утворили значну кількість євангельсько-лютеранських общин.

Релігійні суперечки між мусульманами і християнами, що посилилися під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. спричинили масову еміграцію до Росії християн (переважно греків) з Криму. "Жалуваною грамотою" Єкатерини ІІ від 1775 р. греки-переселенці на 30 років звільнялися від всіх податей, рекрутського набору, а грецькі общини отримували грошову допомогу.

Переселення християн, організоване після війни Г. Потьомкіним, П. Румянцевим і О. Суворовим, розпочалося 28 липня 1778 р. і здійснювалося через Перекопський перешийок. До 8 вересня, на територію українських земель перейшло понад 17,5 тис. людей. За доповіддю О. Суворова, у середині жовтня в Азовську губернію було переселено 31098 душ, з яких 18394 — греки.

За маніфестом Єкатерини ІІ 1783 р., колоністи запрошувалися до Новороссії, у Крим і на Кубань. З 1787 р. на ці території переселилися колоністи з Німеччини. До кінця ХУІІІ ст.. у Новоросії нараховувалося біля 5,5 тис. німців. Для управління колоніями у Новоросійському краї 1800 р.була створена Контора опікунства новоросійських іноземних поселенців.

Для керівництва південними колоніями був створений Піклувальний комітет іноземних поселень південного краю Росії ("Попечительський комитет иностранных поселений южного края России").

Коли за указом від 17 жовтня 1803 р. колоністам дозволили селитися в околицях Одеси, було утворене Одеське поселення іноземних поселенців ("Одесское водворение иностранных поселенцев").

За новими "Правилами для прийняття і поселення іноземних колоністів" ("Правилами для принятия и водворения иностранных колонистов"), затвердженими 20 лютого 1804 р. Олександром І, у Росію дозволялося переселятися тільки "особам сімейним, заможним, доброї поведінки і корисним у сільському господарстві". Духовенство, що переселилося, отримувало від уряду земельні наділи, гроші на переїзд і десятирічне утримання.

У 1780-х рр. почалося переселення лютеран на Волинь; найбільша міграція їх на Волинь відбулася у 1860-80-ті рр..

З поч. ХХ ст. до 1939 р. лютерани-неукраїнці створювали громади переважно в Західній Україні. Наприкінці 1920-х рр.. лютеранська німецька громада в Холмі налічувала 11 тис. членів, у Венгрові — 1,5 тис., у Луцьку — 3 тис., у Бресті — 5 650, у Рожицях — 16 тис., у Рівному — 3 500, у Дубні — 2 794, у Тищині — 1 930, у Володимирі-Волинському — 2 525, у Ковелі — 311 осіб.

На західноукраїнських землях існувала велика неукраїнська організація — Союз церков євангельсько-аугсбурзького і гельвецького визнання (СЦАГ), створена в ХУІІІ ст., у складі якої були лютерани і кальвіністи. За статистичними даними 1931 р. найбільші лютеранські громади Союзу існували в Юзефові Ра- дехівського повіту — 518 осіб (володіли 5 га землі); у колонії Дорнфельд Львівського повіту — 875 осіб (27 га землі); у колонії Хартфельд — 304 члени (32 га землі); у колонії Унтервальден Пе- ремиського повіту — 336 членів (10 га землі); колонії Ейнсінген Рава-Руського повіту — 341 член (10 га землі); у Записанці біля Камінки-Струмилової — 339 осіб, у Львові — 2 518 осіб. Загалом у Західній Галичині і частині Львівського воєводства існувало 52 громади. За національною ознакою з 11 653 членів в усіх громадах 10 362 були німцями, 1 236 — поляками, 23 — українцями, 32 — інших національностей.

У Східній Галичині налічувалося 38 лютеранських громад СЦАГ, найчисленніши з яких були у Станіславі (1 890 членів, 40 га землі), Стрию (1 662 члени), Болехові Волинського повіту (710 членів), колонії Бригідау Стрийського повіту (985 членів), у Долині (604 члени). Загалом з 10 914 членів громад 10 188 були німцями, 93 — поляками, 633 — українцями.

Кальвіністських громад СЦАГ налічувалося 18, найбільші з них у Дрогобичі — 1 034 члени, Коломиї — 970 членів, Седлісках Рава- Руського повіту — 324 члени, колонії Лугустдорф Коломийського повіту — 380 членів. У цілому, з 4 265 членів громад 3 938 становили німці і 246 — українці.

СЦАГ мав широку мережу благодійних організацій — шкіл, сиротинців, шпиталів, будинків для бідних,— які утримувалися на кошти, зароблені віруючими сільськогосподарською діяльністю на землях і фермах, що належали СЦАГу, від видавничої діяльності, а також на кошти від здачі приміщень в оренду. Протестантські організації Європи, такі, як Союз Мартіна Лютера з Ерлангену, Скандинавське об'єднання лютеранських церков, Лютеранське товариство взаємодопомоги, надавали допомогу протестантам Галичини — місіонерську, фінансову, освітньо-теологічну.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси