Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Клінічне інтерв'ю

Клінічна бесіда (інтерв'ю) є одним із основних методів що застосовує в повсякденній практиці клінічний психолог.

Під час бесіди лікар чи психолог визначає наявність або відсутність характерних психологічних ознак і на цій підставі описує психологічний статус (стан) хворого. Крім того, дуже важливим під час інтерв'ю є збирання анамнезу (історії) життя та хвороби пацієнта.

Анамнез поділяють на суб'єктивний, тобто те, що повідомляє про себе сам хворий, і об'єктивний, тобто факти, надані оточуючими (родичами, друзями, співробітниками). Відомості, одержані від хворого і оточуючих, взаємодоповнюються, факти анамнезу набувають об'єктивної значущості в процесі аналізу їх лікарем. При оцінюванні анамнестичних даних важливо враховувати спадковість хворого. Слід вияснити особливості соціального середовища, в якому знаходився хворий протягом життя та установки щодо захворювань, які існували в ньому. В деяких сім'ях хворобою нехтують, в інших – їм приділяється підвищена увага. В останньому випадку легше формується патологічна реакція на хворобу.

Кожен психолог має право вибрати собі з безлічі тих, що існують, найбільш відповідний для нього (його характеру, інтересів, рівня товариськості, світогляду, культури і так далі) спосіб інтерв'ювання клієнта (пацієнта). Тому слід розглядати пропонований текст і думки, викладені в ньому, як ще одну можливість, ще один варіант, який може задовольнити вимогливого діагноста і призвести до використання на практиці положень саме даної методики.

Однією з основних цілей клінічного інтерв'ювання є оцінка індивідуально-психологічних особливостей клієнта або пацієнта, їх ранжування за якістю, силою і складністю, віднесення до психологічних феноменів або до психопатологічних симптомів.

Термін "інтерв'ю" увійшов до лексикону клінічних психологів недавно. Частіше говорять про клінічне розпитування або бесіду, характеристика яких в наукових працях носить, в переважній більшості, описовий характер. У відомих публікаціях і монографіях клінічний спосіб оцінки психічного стану людини і діагностики у неї психічних відхилень наводиться без опису власне методології розпитування, в них наводять рекомендації, які подаються за наукові і доступні рамки для ефективного відтворення. Виходить парадоксальна ситуація: навчитися клінічному обстеженню і діагностиці можливо лише експериментальним шляхом, беручи участь в ролі учня-спостерігача в бесідах з клієнтами відомих і визнаних авторитетів в галузі діагностики та інтерв'ю.

Хочеться відзначити, що, на жаль, існує маса прихильників навіть в середовищі професіоналів діагностики психічних відхилень без проведення інтерв'ювання. Тобто діагноз ставиться заочно, без безпосередньої зустрічі лікаря з пацієнтом. Діагнози психічних захворювань, що виставляються на підставі аналізу дій людини, відомих лікареві з чуток або з вуст не фахівців, психопатологічні трактування текстів "підозрюваних" (листів, віршів, прози, кинутих колись фраз) лише дискредитують клінічний метод.

Справжня діагностика як психічних відхилень, так і індивідуально-психологічних особливостей людини в обов'язковому порядку повинна поєднувати психодіагностичні процедури і безпосереднє обстеження психологом клієнта (пацієнта), тобто інтерв'ювання.

В даний час діагностичний процес повністю відданий на відкуп лікарям-психіатрам. Це не можна визнати справедливим, оскільки лікар, в першу чергу, націлений на пошук симптому, а не на, власне, диференціацію симптому і феномену. До того ж, через традиції лікар-психіатр мало обізнаний з проявами здорової психічної діяльності. Саме через перераховані особливості можна вважати обґрунтованим залучення клінічного психолога до діагностичного процесу у формі інтерв'ювання при оцінюванні психічного стану досліджуваних.

Клінічне інтерв'ю – це метод здобуття інформації про індивідуально-психологічні властивості особистості, психологічні феномени і психопатологічні симптоми та синдроми, внутрішню картину хвороби пацієнта, структуру його проблем, а також спосіб психологічного впливу на людину, вироблений безпосередньо на підставі особистого контакту психолога і клієнта.

Інтерв'ю відрізняється від звичайного розпитування тим, що націлене не лише на скарги, які активно пред'являються людиною, але і на виявлення прихованих мотивів поведінки людини і надання їй допомоги в усвідомленні дійсних (внутрішніх) підстав для зміненого психічного стану. Істотною для інтерв'ю вважається також психологічна підтримка клієнта (пацієнта).

Таким чином, функціями інтерв'ю в клінічній психології є: діагностична і терапевтична. Вони повинні здійснюватися паралельно, оскільки лише їх поєднання може призвести до бажаного для психолога результату – одужання і реабілітації пацієнта.

Пацієнти частенько не можуть точно описати свій стан і сформулювати скарги та проблеми. Саме тому, здатність вислухати розповідь людини – це лише частина інтерв'ю, друга, – здатність тактовно допомогти їй сформулювати її проблему, дати можливість зрозуміти витоки психологічного дискомфорту – викристалізувати проблему. "Мова дана людині для того, щоб краще розуміти себе", – писав Л. Виготський, і це розуміння через вербалізацію в процесі клінічного інтерв'ю може вважатися істотним і принциповим.

Принципами клінічного інтерв'ю є: однозначність; точність і доступність формулювань-запитань; адекватність; послідовність (алгоритмізованість); гнучкість; можливість перевірки інформації, що надається.

Під принципом однозначності і точності в рамках клінічного інтерв'ю мається на увазі правильне, коректне і точне формулювання питань. Прикладом неоднозначності може служити таке питання, звернене до пацієнта: "Чи відчуваєте Ви щодо себе психічний вплив?" Ствердна відповідь на це питання не дає діагносту практично нічого, оскільки інтерпретувати його можна всіляко. Пацієнт міг мати на увазі під "впливом" як звичайні людські переживання, події, людей, що оточують його, так і, наприклад, "енергетичний вампіризм" і так далі. Питання це неточне і неоднозначне, отже малоінформативне і є зайвим.

Принцип доступності базується на декількох параметрах: словарному (лінгвістичному), освітньому, культурному, мовному, національному, етнічному і інших чинниках. Звернена до пацієнта мова має бути йому зрозуміла, повинна збігатися з його мовною практикою, заснованою на безлічі традицій. Питання діагноста: "Чи не буває у Вас галюцинацій?" – може бути неправильно зрозумілим людиною, яка вперше стикається з подібним науковим терміном. З іншого боку, якщо у пацієнта запитати, чи не чує він голосів, то його розуміння слова "голоси" може кардинально відрізнятися від розуміння лікарем того ж терміну. Доступність ґрунтується на точній оцінці діагностом статусу пацієнта, рівня його знань, словникового запасу, субкультуральних особливостей, жаргонної практики.

Одним з важливих параметрів інтерв'ю вважається алгоритмізованість (послідовність) розпитування, заснована на знаннях діагноста в галузі поєднання психологічних феноменів і психопатологічних симптомів та синдромів; ендогенного, психогенного і екзогенного типів реагування; психотичного і непсихотичного рівнів психічних розладів. Клінічний психолог зобов'язаний знати сотні психопатологічних симптомів. Але якщо він запитуватиме про наявність кожного відомого йому симптому, то це, з одного боку, займе велику кількість часу і буде стомлюючим як для пацієнта, так і для дослідника; з іншого, відобразить некомпетентність діагноста. Послідовність будується на відомому алгоритмі психогенезу: на підставі, пред'явлення перших скарг хворим, розповіді його родичів, знайомих або на підставі безпосереднього спостереження за його поведінкою формується перша група феноменів або симптомів. Далі опитування охоплює виявлення феноменів, симптомів і синдромів, що традиційно поєднуються з вже виявленими, потім запитання мають бути направлені на оцінку типу реагування (ендогенного, психогенного або екзогенного), рівня розладів і етіологічних чинників. Наприклад, якщо першими вдається виявити наявність слухових галюцинацій, то подальше розпитування будується по наступній схемі-алгорнтму: оцінка характеру галюцинаторних образів (кількість "голосів", їх усвідомлюваність і критичність, мовні особливості, визначення місця розташування джерела звуку на думку пацієнта, час появи і так далі) – міра емоційної залученості – міра критичності пацієнта щодо галюцинаторних проявів – наявність розладів мислення і далі залежно від кваліфікації описаних феноменів підтвердження екзогенного, ендогенного або психогенного типів реагування за допомогою опитування про наявність, наприклад, розладів свідомості, психосенсорних порушень та розладів. Окрім вищеописаного, принцип послідовності має на увазі детальне розпитування в лонгітюдному розрізі: черговість появи психічних переживань і їх зв'язок з реальними обставинами. При цьому важлива кожна деталь розповіді, важливий контекст подій, переживань, інтерпретацій.

Найбільш значимими є принципи можливості перевірки і адекватності клінічного інтерв'ю, коли для уточнення конгруентності понять і виключення невірної інтерпретації відповідей діагност ставить питання типу: "Що Ви розумієте під словом "голоси", які Ви чуєте?" або "Наведіть приклад "голосів". При необхідності пацієнтові пропонується конкретизувати опис власних переживань.

Принцип безпристрасності – основний принцип феноменологічно орієнтованого психолога-діагноста. Нав'язування пацієнтові власного уявлення про наявність в нього психопатологічної симптоматики на підставі упередженості або недбало проведеного інтерв'ю може відбуватися як внаслідок свідомої установки, так і на базі незнання принципів інтерв'ю або сліпої прихильності до однієї з наукових шкіл.

Враховуючи вантаж відповідальності з боку клінічного психолога, в першу чергу морально-етичної, нам здається доречним привести основні етичні положення Американської психологічної асоціації, що стосуються консультування і інтерв'ювання:

  • 1. Дотримуватися конфіденційності: поважати права клієнта і його особисте життя. Не обговорювати сказане ним під час інтерв'ю з іншими клієнтами. Якщо ж ви не зможете виконати вимоги конфіденційності, то необхідно повідомити про це клієнтові до розмови; хай він сам вирішить, чи можна на це піти. Якщо з вами поділилися інформацією, що містить відомості про небезпеку, яка загрожує клієнтові або суспільству, то етичні принципи дозволяють порушити конфіденційність заради безпеки. Проте, треба завжди пам'ятати, що відповідальність психолога перед клієнтом, який довірився йому, завжди первинна.
  • 2. Усвідомте межі своєї компетентності. Психологи-початківці відразу намагаються глибоко копатися в душах своїх друзів і своїх клієнтів. Це потенційно небезпечно. Психологу-початківцю слід працювати під спостереженням професіонала; шукати поради і пропозицій з поліпшення стилю роботи. Перший крок до професіоналізму – усвідомлення своїх меж.
  • 3. Уникайте розпитувати про неістотні деталі. Психолог-початківець зацікавлений деталями і "важливими історіями" своїх клієнтів, інколи ставить дуже інтимні питання про сексуальне життя. Для початківця або невмілого психолога характерне те, що він надає великого значення деталям з життя клієнта і одночасно пропускає те, що клієнт відчуває і думає. Консультування призначене перш за все для користі клієнта, а не для збільшення вашого об'єму інформації.
  • 4. Відноситеся до клієнта так, як ви хотіли б, аби відносилися до вас. Поставте себе на місце клієнта. Кожен хоче, щоб до нього відносилися з повагою, поважаючи його почуття власної гідності. Глибокі стосунки і душевна розмова починається після того, як клієнт зрозумів, що його думки і переживання вам близькі. Стосунки довіри розвиваються із здатності клієнта і консультанта бути чесними.
  • 5. Беріть до уваги індивідуальні і культуральні відмінності. Можна сказати, що практика терапії і консультування без врахування того, з якою групою ви маєте справу, взагалі не можна назвати етичною практикою. Чи досить ви підготовлені для того, щоб працювати з людьми, що відрізняються від вас?

Сучасне положення в суспільстві дозволяє говорити про потенційно або явно існуючі конфлікти у сфері спілкування. Клінічне інтерв'ю в цьому відношенні не є виключенням. Потенційні психологічні складнощі при проведенні інтерв'ю можливі на різних рівнях – вчора вони охоплювали одну галузь; сьогодні – другу; завтра – можуть поширитися на третю. Без довірчої атмосфери, терапевтичної емпатії між психологом і пацієнтом неможливе кваліфіковане інтерв'ювання, постановка діагнозу і психотерапевтичний ефект.

Слід зазначити, що основний деонтологічний принцип проведення клінічного інтерв'ю – це проведення бесіди із пацієнтом з позиції презумпції його психічної повноцінності.

У теорії Жака Лакана робиться припущення, що інтерв'ю – це не просто стосунки між двома людьми, фізично присутніми на сеансі. Це ще і взаємовідношення культур. Тобто в процес консультування залучені як мінімум четверо, і те, що ми приймали за бесіду терапевта і клієнта, може виявитися процесом взаємодії між їх культурно-історичним корінням.

Відзначимо, що консультування – предмет складніший, ніж просто видача клієнтові рекомендацій. Культуральна належність пацієнта завжди повинна враховуватися. Терапевт і клієнт – це те, що ми бачимо і чуємо в процесі інтерв'ю. "Але ніхто не може піти від свого культурного спадку. Деякі психологічні теорії мають тенденцію до антиісторизму і недооцінюють вплив культуральної приналежності на клієнта. Вони фокусуються в основному на стосунках клієнт – психолог, не беручи до уваги цікавіші факти їх взаємодії" (Ж. Лакан).

Емпатія вимагає, аби ми розуміли як особисту неповторність, так і культурно-історичні особливості свого клієнта. Історично емпатія фокусувалася на особистій неповторності, а другий аспект виявився забутим. Наприклад, для психологів США і Канади характерне очікування, що всі клієнти незалежно від їх належності до певної культури, однаково реагуватимуть на одне і те ж лікування.

У ідеальному варіанті обоє – психолог і клієнт – усвідомлюють і використовують культурно-історичний аспект. Емпатію ж не можна вважати необхідною і достатньою умовою, якщо не приділяти уваги і культуральному аспекту.

В процесі клінічного інтерв'ю, як показує досвід і підтверджує теорія Ж. Лакана, можуть стикатися такі складові історико-культурних баз психолога (лікаря) і клієнта (пацієнта) як: стать, вік, релігійні переконання і віросповідання, расові особливості (у сучасних умовах – національність). Ефективність інтерв'ю в цих випадках залежатиме від того, як психолог і пацієнт з різними переконаннями і особливостями порозуміються, який стиль спілкування запропонує діагност для створення атмосфери довіри. Сьогодні ми маємо справу з відносно новими проблемами в галузі лікувальної взаємодії. Пацієнти часто не довіряють лікарям, а лікарі – пацієнтам лише на підставі відмінностей по національним, релігійним, та іншим ознакам. Лікар (також як і психолог) повинен орієнтуватися на поточну ситуацію в галузі етнокультурних взаємин і вибирати гнучку тактику" спілкування, що уникає обговорення гострих глобальних і немедичних проблем, зокрема національних, релігійних, тим більше не нав'язувати своєї точки зору на ці питання.

Існують різні методологічні підходи до проведення інтерв'ю. Вважається, що по тривалості перше інтерв'ю має тривати близько 50 хвилин. Подальші інтерв'ю з тим же клієнтом (пацієнтом) можуть бути трохи коротшими. Можна запропонувати наступну модель (структуру) клінічного інтерв'ю:

I етап: встановлення "довірливої дистанції". Ситуативна підтримка, надання гарантій конфіденційності; визначення домінуючих мотивів проведення інтерв'ю.

II етап: виявлення скарг (пасивне і активне інтерв'ю), оцінка внутрішньої картини – концепції хвороби; структуризація проблеми.

III етап: оцінка бажаного результату інтерв'ю і терапії; визначення суб'єктивної моделі здоров'я пацієнта і переважаючого психічного статусу.

IV етап: оцінка антиципаційних здібностей пацієнта; обговорення вірогідних варіантів результату захворювання (при його виявленні) і терапії; антпцппаційнпй тренінг.

Наведені етапи клінічного психологічного інтерв'ю дають уявлення про істотні пункти, що обговорюються в процесі зустрічі психолога і хворого. Зрозуміло, що при першому інтерв'ю переважаючими мають бути перші три етапи, а при подальших – четвертий. Особливо слід враховувати рівень психічних розладів пацієнта (психотичний – непсихотичний); добровільність або примусовість інтерв'ю; критичність хворого; інтелектуальні особливості і здібності, а також реальну ситуацію, що оточує його.

Перший етап клінічного інтерв'ю ("встановлення довірливої дистанції") можна визначити як активне інтерв'ю. Він є найбільш важливим і важким. Перше враження пацієнта здатне вирішити подальший хід інтерв'ю, його бажання продовжувати бесіду, піти на розкриття інтимних подробиць. Спілкування лікаря або психолога з пацієнтом починається не з формального; "На що скаржитеся?", а з ситуативної підтримки. Інтерв'юер бере нитку розмови в свої руки і, в думках поставивши себе на місце пацієнта, що вперше звернувся до лікаря, відчувши драматизм ситуації, страх клієнта бути визнаним психічно хворим або поставленим на облік, допомагає йому почати розмову.

Зазвичай ефективними для встановлення "довірливої дистанції" – психологічного комфорту є вислови типу: "Я розумію, як це непросто звернутися до лікаря (психолога). Мені, напевно, не варто говорити про те, що все, чим Ви захочете поділитися зі мною про себе і свої переживання залишиться між нами". На подальших етапах бажано підтверджувати (нагадувати) пацієнтові свої гарантії конфіденційності. Наприклад, запитання, істотні для розуміння стану пацієнта, слід починати із слів: "Якщо не секрет, не могли б Ви розповісти детальніше про..." або "Ваше право не говорити мені про ..."; "Якщо Вам не хочеться обговорювати цю тему, ми могли б перейти до іншої". Подібними мовними, заснованими на етичних принципах, засобами можливе швидке і ефективне встановлення потрібної "душевної хвилі" між лікарем (психологом) і пацієнтом за умови, що за технікою комунікації стоятиме щире бажання розібратися в стані пацієнта, допомогти йому, а не маніпулювання.

Окрім цього, на першому етапі психолог повинен виявити домінуючі мотиви звернення до нього, скласти перше враження про рівень критичності респондента до себе і його психологічні особливості. Ця мета досягається за допомогою питань типу: "Хто був ініціатором Вашого звернення до фахівця?", "Ваш прихід на бесіду зі мною – це Ваше власне бажання або Ви зробили це для заспокоєння родичів (знайомих, батьків, дітей, начальства)?"

Навіть при бесіді із хворим з психотичннм рівнем розладів доцільно почати інтерв'ю з надання гарантій конфіденційності. Нерідко ефективними для подальшої розмови з такими хворими виявляються фрази типу: "Ви напевно знаєте, що можете відмовитися від розмови зі мною як з психологом?" У переважній більшості випадків дана фраза не викликає бажання піти з кабінету лікаря, а навпаки виявляється приємним відкриттям для пацієнта, який починає відчувати свободу розпоряджатися інформацією про себе і при цьому стає більш відкритим для спілкування.

Активна роль лікаря (психолога) на цьому уривається і настає етап пасивного інтерв'ю. Хворому (клієнтові) надається час і можливість пред'явити скарги в тій послідовності і з тими подробицями і коментарями, які він вважає потрібними і важливими. Лікар або психолог при цьому виконують роль уважного слухача, що лише уточнює особливості проявів захворювання пацієнта. Найчастіше методика вислуховування включає наступні способи (таблиця 1).

Таблиця. 1

Основні етапи діагностичного вислуховування

(по А. Айві)

Методика

Опис

Функція в процесі інтерв'ю

Відкриті

питання

"Що?" – виявляє факти; "Як?" – відчуття; "Чому?"

  • – причини; "Чи можна?"
  • – загальну картину

Використовується для з'ясування основних фактів і полегшують розмову

Закриті

питання

Зазвичай включають частку "чи", на них можна відповідати коротко

Дають можливість виявити особливі факти, скорочують дуже довгі монологи

Заохочення

(підтримка)

Повторення декількох ключових фраз клієнта

Заохочує детальну розробку специфічних слів і сенсу

Віддзеркалення

відчуття

Звертає увагу на емоційний зміст інтерв'ю

Прояснює емоційну підоснову ключових фактів, допомагає розкривати відчуття

Переказ

Повторення суті слів клієнта і його думок, використовуючи його ключові слова

Активізує обговорення, показує рівень розуміння

Резюме

У стислому вигляді повторює основні факти і відчуття клієнта

Корисно повторювати періодично під час інтерв'ю, що є обов'язковим в кінці зустрічі.

Питання, що задаються діагностом, спрямовані на оцінку внутрішньої картини хвороби, тобто виявлення уявлень пацієнта про причини виникнення у нього тих або інших симптомів. При цьому виробляється структуризація проблеми, яка залишається фруструючою на момент інтерв'ю. Тут же діагност ставить всілякі питання, що стосуються аналізу і психічного стану, ґрунтуючись на відомих діагностичних алгоритмах. Окрім вислуховування психолог під час інтерв'ю повинен використовувати і елементи впливу (таблиця 2).

Таблиця 2

Методи впливу в процесі інтерв'ю

(по А. Айві)

Метод

Опис

Функція в процесі інтерв'ю

Інтерпретація

Задає нові рамки, в яких клієнт може побачити ситуацію

Спроба дати можливість клієнтові по-новому побачити ситуацію– альтернативне сприйняття реальності, що сприяє зміні поглядів, думок, настрою і поведінки

Директива

(вказівка)

Говорить клієнтові, яку дію зробити. Може бути просто побажанням або технікою.

Ясно показує клієнтові, якої дії психолог від нього чекає.

Порада

(інформація)

Дає побажання, загальні ідеї, домашні завдання, пораду про те, як діяти, думати, поводитися.

Поради, які використовуються помірно, дають клієнтові корисну інформацію.

Саморозкриття

Психолог ділиться особистим досвідом і переживаннями, або розділяє відчуття клієнта.

Тісно пов'язаний з прийомом зворотного зв'язку, побудований на "я-пропозиціях". Сприяє встановленню рапорта.

Зворотний

зв'язок

Дає клієнтові можливість зрозуміти, як його сприймає психолог та оточуючі.

Дає конкретні дані, які допомагають клієнту зрозуміти, як його уявляють інші, сприймають його поведінку і стиль мислення, що створює можливість само сприйняття

Логічна

послідовність

Пояснює клієнтові логічні наслідки його мислення і поведінки. "Якщо... то".

Дає клієнтові іншу точку відліку. Цей метод допомагає людям передбачати результати їх дій.

Резюме

Часто використовується в кінці бесіди, аби сформулювати думки психолога. Часто використовується в комбінації з резюме.

Прояснює, що психолог і клієнт добилися за час бесіди. Підводиться підсумок того, що сказав терапевт. Покликаний допомогти клієнтові перенести ці узагальнення з інтерв'ю в реальне життя.

Істотним на даному етапі інтерв'ювання є збір так званого психологічного і медичного анамнезу – історії життя і хвороби. Завданням психологічного анамнезу є здобуття від хворого відомостей для оцінки його особистості, ставлення до самого себе і, особливо, відношення до хвороби і оцінки того, наскільки хвороба змінила всю його особистість. Важливими є дані про перебіг хвороби і життєвий шлях, яке віддзеркалення хвороба отримує в суб'єктивному світі пацієнта, як позначається на його поведінці, на всій системі особистих стосунків. Зовні медичний і психологічний анамнез як методи дослідження вельми схожі – розпитування може йти по єдиному плану, але їх мета і використання отриманих даних абсолютно відмінні (В.М. Смірнов, Т.Н. Резнікова).

Наступний (III) етап клінічного інтерв'ю направлений на виявлення уявлень пацієнта про можливий і бажаний результати інтерв'ю та терапії. Хворого запитують: "Від чого з того, що Ви мені розповіли Вам хотілося б позбавитися в першу чергу? Як Ви уявляли собі до приходу до мене нашу бесіду і що Ви чекаєте від неї? Як Ви думаєте, чим би я міг Вам допомогти?"

Останнє питання націлює на виявлення бажаного для пацієнта способу терапії. Адже не рідкі випадки, коли хворий після пред'явлення лікареві скарг (часто різноманітних і суб'єктивно важких) відмовляється від лікування, посилаючись на те, що принципово не приймає жодних ліків, скептично відноситься до психотерапії або взагалі не довіряє лікарям. Подібні ситуації вказують на очікуваний психотерапевтичний ефект від самого інтерв'ю, від можливості висловитися, бути почутим і зрозумілим.

Цього виявляється в деяких випадках достатнім для певної частини тих, що звертаються за консультацією до лікаря або психолога. Адже часто людина приходить до лікаря (особливо психолога) не за діагнозом, а для того, щоб отримати підтвердження власних поглядів на своє психічне здоров'я і врівноваженість.

На четвертому завершальному етапі клінічного інтерв'ю знову активна роль переходить до інтерв'юера. Ґрунтуючись на виявленій симптоматиці, маючи уявлення пацієнта про концепцію власної хвороби, знаючи чого чекає хворий від лікування, інтерв'юер-психолог спрямовує інтерв'ю в русло антиципаційного тренінгу. Як правило, хворий на невроз боїться думати і навіть обговорювати з будь-ким можливі сумні результати конфліктних ситуацій для нього, що викликали звернення до лікаря і захворювання.

Антиципаційний тренінг, який заснований на антиципацій- ній концепції неврозогенезу (В.Д. Менделевич), спрямований, в першу чергу, на додумування пацієнтом самих негативних наслідків його хвороби і життя. Наприклад, при аналізі фобічного синдрому в рамках невротичного регістра доцільно ставити питання, в наступній послідовності: "Чого саме Ви боїтеся? – Щось погане повинне статися. – Як Ви передбачаєте і відчуваєте, з ким це погане повинне статися: з Вами чи з Вашими близькими? – Я думаю зі мною. – Що ж саме, як Вам здається? – Я боюся померти. – Що означає для Вас смерть? Чим вона страшна? – Не знаю. – Я розумію, що це неприємне заняття – думати про смерть, проте, прошу Вас подумайте, чого саме Ви боїтеся смерті? Я спробую Вам допомогти. Для однієї людини смерть – це небуття, для іншої – страшна не сама смерть, а пов'язані з нею страждання, біль; для третьої – вона означає, що діти і близькі виявляться в разі смерті безпорадними і так далі Яка Ваша думка про це? – ...–"

Подібний прийом в рамках клінічного інтерв'ю виконує як функцію точнішої діагностики стану пацієнта, проникнення в глибини найпотаємніших особливостей його хвороби і особистості, так і терапевтичну функцію. Менделевичем В.Д. подібний прийом названий антиципаційним тренінгом. Його можна вважати патогенетичним способом терапії невротичних розладів.

Клінічне інтерв'ю складається з вербальних (описаних вище) і невербальних засобів, особливо на другому етапі. Разом з опитуванням пацієнта і аналізом його відповідей, лікар може розпізнати масу важливої інформації, не вираженої словами.

Мова міміки і жестів – це той фундамент, на якому ґрунтується консультування і опитування (А. Айві). Невербальна мова, на думку останнього автора, функціонує на трьох рівнях:

  • • умови взаємодії: наприклад, час і місце бесіди, оформлення кабінету, одяг і інші важливі деталі, більшість з яких впливає на характер взаємин між двома людьми;
  • • інформаційний потік: наприклад, важлива інформація часто приходить до нас у формі невербальної комунікації, але набагато частіше невербальна комунікація модифікує сенс і переставляє акценти в словесному контексті;
  • • інтерпретація: кожен індивід, що належить до будь-якої культури, має абсолютно різні способи інтерпретації невербальної комунікації. Те, що сприйняв з невербальної мови один, може повністю відрізнятися від того, що зрозумів інший.

Дослідження в західній психологічній науці по вивченню навичок вислуховування показали, що стандарти візуального контакту, нахилу тулуба, середній тембр голосу можуть абсолютно не підходити в спілкуванні з деякими клієнтами. Коли лікар працює з депресивним хворим або з людиною, що говорить про делікатні речі, візуальний контакт під час взаємодії може бути недоречним. Інколи мудрим рішенням буде відвести погляд від пацієнта.

Візуальний контакт. Не забуваючи про культуральні відмінності, слід все ж відзначити важливість того, коли і чому індивід перестає дивитися вам в очі. "Саме рух очей – ключ до того, що відбувається в голові клієнта, – вважає А. Айві, – Зазвичай, візуальний контакт припиняється, коли людина говорить на лоскітливу тему. Проте, аби точніше визначити значення зміни невербальної поведінки або візуального контакту потрібна не одна бесіда, інакше можливий великий ризик зробити помилкові висновки."

Мова тіла. За цим параметром відрізняються представники різних культур. Різні групи вкладають неоднаковий смисл в одні і ті ж жести. Вважається, що найбільш інформативною в мові тіла є зміна нахилу тулуба. Клієнт може сидіти природно, і потім, без всякої видимої причини стискувати долоні, схрестити ноги або сісти на край крісла. Часто ці начебто незначні зміни є індикаторами внутрішньоособистісного конфлікту.

Інтонація і темп мови. Інтонація і темп мови людини може стільки ж сказати про неї, особливо про її емоційний стан, скільки і вербальна інформація. Те, наскільки голосно або тихо виголошуються пропозиції, може служити індикатором сили відчуттів. Швидка мова зазвичай асоціюється із станом нервозності і гіперактивністю; тоді як сповільнена мова може свідчити про млявість і депресію.

Відзначимо услід за А. Айві значущість таких параметрів як побудову мови в процесі інтерв'ю. Те, як люди будують пропозиції, є важливим ключем до розуміння їх сприйняття світу. Наприклад, пропонується відповісти на запитання: "Що Ви скажете контролерові, коли він почне перевіряти наявність квитків, а Ви виявитеся в скрутному положенні?", запропонувавши наступні варіанти відповідей: а) "Квиток "порваний"; б) "Я порвав квиток"; в) "Машина порвала квиток"; г) "Щось сталося"?

Пояснення навіть такої незначної події може послужити ключем до розуміння того, як людина сприймає себе і навколишній світ. Кожна з наведених вище пропозицій відповідає дійсності, але кожна ілюструє різний світогляд. Перша пропозиція – просто опис того, що сталося; друга –демонструє людину, що бере відповідальність на себе і вказує на внутрішній локус контролю; третя представляє зовнішнє управління, або "Я не робив цього"; і четверта вказує на фаталістичне, навіть містичне світосприймання.

Аналізуючи структуру пропозицій, ми можемо прийти до важливого висновку відносно психотерапевтичного процесу: слова, якими оперує людина, описуючи події, часто дають про неї більше інформації, ніж сама подія. Граматична структура речень теж є індикатором особистого світогляду.

Дослідження і спостереження Річарда Бендлера і Джона Гріндера – основоположників нейролінгвістичного програмування – акцентували увагу психологів і психотерапевтів на лінгвістичних аспектах діагностики і терапії. Вперше було відмічено значення використовуваних пацієнтом (клієнтом) слів і побудови фраз в процесі розуміння структури його розумової діяльності, а значить і власних особливостей. Учені відмітили, що люди по-різному розповідають про подібні явища. Одна жінка, наприклад, скаже, що "бачить", як її чоловік до неї погано відноситься; інша застосує слово "знаю"; третя – "відчуваю"; четверта – скаже, що чоловік не "прислухається" до її думки. Подібна мовна стратегія вказує на переважання певних репрезентативних систем, наявність яких необхідно враховувати з метою "підключення" до пацієнта і створення дійсного взаєморозуміння в рамках інтерв'ю.

Використання вербальної і невербальної комунікації сприяє точнішому розумінню проблем пацієнта і дозволяє створити взаємно сприятливу ситуацію під час клінічного інтерв'ю.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші