Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Психологія лікувально-діагностичного процесу

Систематика, функції та методи клініко-психологічної інтервенції

Психологію і медицину можна розрізняти по їх найважливіших прикладних сферах – сферах інтервенції; головним критерієм при цьому є тип використовуваних засобів. Якщо в медицині втручання здійснюється перш за все медикаментозними, хірургічними, фізичними методами, то психологічна інтервенція характеризується використанням психологічних засобів. Психологічні засоби застосовуються тоді, коли потрібно досягти короткочасних або тривалих змін шляхом впливу на емоції і поведінку. На сьогоднішній день у психології ми виділяємо зазвичай три групи методів інтервенції, що мають відношення до таких великих прикладних сфер: психології праці і організаційної психології, педагогічної психології та клінічної психології; інколи вони перетинаються одна з іншою. Залежно від кінцевої мети можна визначити і інші сфери інтервенції з відповідними їм методами, наприклад, нейропсихологічна інтервенція, психологічна інтервенція в судовій сфері і так далі.

В рамках психології праці і організаційної психології в останні десятиліття було запропоновано безліч методів інтервенції, нині широко використовуваних психологами-практиками, наприклад метод "дискусійного тренінгу" (Greif, 1976), який був розроблений і оці нений в контексті психології праці і організаційної психології. Безліч інших методів виникла з метою поліпшення соціальних і комун і кативних здібностей або для підвищення креативності клієнті в(наприклад, Argyle's "Social Skills at work", 1987). У контексті педагогічної психології апробовувалися, зокрема, учбові методи, наприклад навчання, направлене на досягнення мети ("masterylearning"), яке розробляє принципи дії, необхідної для організації оптимальних індивідуальних умов навчання (Ingenkamp, 1979); або програми розвитку мислення у дітей (Klauer, 1989; Hager,

Eisner & Hubner, 1995). Найбільш широка і важка для огляду спектра методів інтервенції – це сфера методів клініко-психологічної інтервенції.

Методи клініко-психологічної інтервенції – це безліч методів психологічної інтервенції. Деякі їх характеристики представлені в таблиці 3.

Таблиця 3

Клініко-психологічна інтервенція

Основні характеристики інтервенції

Вибір засобів

Психологічні засоби – вплив на емоції і поведінку; вони здійснюються в соціальній інтеракції між тим, хто допомагає і тим, хто шукає допомоги

Функції інтервенції

Соціальна гігієна і профілактика, лікування/ терапія (у тому числі психотерапія), реабілітація. Функції пов'язані із здоров'ям і ро.зладами/хворобами (психічними і соматичними)

Додаткові характеристики

Цільова орієнтація процесів

Для досягнення змін

Теоретичне обгрунтування

За допомогою теорій психології

Оцінка

Експериментальна перевірка (особливо – перевірка ефективності)

Професіоналізм дій

Для клініко-психологічної інтервенції притаманні такі складові: вибір засобів: специфічні функції інтервенції: цільова орієнтація: теоретичне обгрунтування; експериментальна оцінка і професіоналізм дій. Ці ознаки властиві і іншим науково обгрунтованим методам психологічної інтервенції, але вони істотно виділяють серед них методи саме клініко-психологічної інтервенції.

Вибір засобів

Перший критерій розмежування – це специфічний вибір засобів або методів. Типові психологічні засоби – наприклад, бесіда, тренінг або міжособистісні стосунки як чинники впливу – завжди мають точку дотичності з емоціями та поведінкою і здійснюються в соціальній інтеракції між тим, хто допомагає і тим, хто шукає допомоги.

Отже, суть психологічної інтервенції не в тому, аби викликати зміну психічних характеристик і процесів – як можна б було спершу передбачити, – а в тому, що вплив здійснюється психологічними засобами. Орієнтувати їх можна і на зміну соматичного стану. Наприклад, високий кров'яний тиск – явище перш за все соматичне, але в тій мірі, наскільки воно обумовлене ще і психічно, його можна, за відомих умов, успішно лікувати засобами клініко-психологічної інтервенції. Проте, з цього не витікає, що при соматичних проблемах психологічна інтервенція показана лише тоді, коли ці проблеми викликані психічними причинами. Навіть такий феномен поведінки, який визначається генетичними або церебральними чинниками, інколи є доступним для психологічному впливу, як це показують приклади психологічного тренінгу в осіб з порушеннями розумового розвитку або у гіперактивних дітей.

З прадавніх часів психологічні засоби залучалися для профілактичної або лікувальної дії на людей. Так, вже в античності робилися спроби лікувати меланхолію за допомогою музики і танців. Екзорцизм теж можна розуміти як донауковий ритуал, що здійснюється для усунення психічних проблем (Ernst, 1989). У XVIII столітті існувала широка хвиля психопрофілактики, або "душевної дієтетики" (Moritz, 1783). Науковий розвиток психотерапії в світлі сучасної психології починається в XX столітті, завдяки З. Фройду (1856-1939) і учням В. Вундта – Л. Уїтмеру (1867-1956) і Е. Крепеліну (1856-1926).

У Європі З. Фройд разом з Е.Крепеліном (який як психіатр теж зобов'язаний успіхами в науці своєму вчителеві В. Вундту і Лейпцігській лабораторії) зробив історичний прорив для психологічної інтерпретації і лікування психічних розладів. Фройд, в деякому роді рухаючись "проти течії" – проти психіатричних шкіл свого часу, – зробив послідовну спробу пояснити етіологію і лікування психічних розладів, головним чином спираючись на психологічну основу.

Методи клініко-психологічної інтервенції можна відмежувати від методів, прийнятих в педагогічній психології, психології праці і організаційній психології, якщо позначити спеціальні функції інтервенції. Найважливішими з них на сьогоднішній день вважаються 1) гігієнічна і профілактична функція; 2) лікування/ терапія (у тому числі психотерапія); 3) функція реабілітації.

  • • Функція гігієни і профілактики. Ці дві функції важко чітко розмежувати. Функція гігієни представляє масштабні санітарні заходи і сприяє психічному, фізичному і соціальному здоров'ю. Сьогодні її відносять інколи до сфери "психології здоров'я"; крім того, вона входить в ширші рамки забезпечення суспільного здоров'я, а також до сфери охорони здоров'я. Функція профілактики – це ті методи і стратегії інтервенції, які допомагають запобігти розладам, тоді як гігієна спрямована на збереження і зміци ення здоров'я. Профілактичні заходи покликані понизити показники захворюваності. Вони можуть бути специфічними, тобто орієнтуватися на конкретні розлади (наприклад, токсикоманію), або неспецифічними, тобто сприяти душевному здоров'ю взагалі. До функції профілактики ми відносимо і кризову інтервенцію, оскільки вона допомагає адаптуватися у важких, критичних життєвих ситуаціях і тим самим запобігати виникненню розладів.
  • • Функція лікування/терапії (у тому числі психотерапії). Мета цієї функції – терапія розладів і тим самим зниження числа захворювань. Використовуване інколи поняття "психотерапія" охоплює лише частину цієї функції, оскільки в неї не входить лікування порушень основних психічних функцій, наприклад, тренінг пам'яті після нейрохірургічного втручання. Поняття психотерапії стосується терапії порушених психічних патернів функціонування і впливу на порушення, що виникають в інтеріндивідуальній площині. Отже, всі інтервенції, які можна віднести до цієї функції, ми розглядаємо як терапевтичні і використовуємо для цього головне поняття – "терапія".
  • • Функція реабілітації. У найширшому сенсі, мета реабілітації – допомогти людині заново в повному об'ємі включитися в роботу, соціальну сферу і суспільство, після того, як з'явився розлад чи хвороба, або якщо є фізична або розумова недостатність (Bandura & Lehmann, 1988). Завдяки цьому довготривалі наслідки якогось розладу або хвороби мають бути або такими, яких попередили, або – при хронічних, невиліковних розладах – бути пом'якшеними або зведеними до мінімуму. Реабілітаційні заходи теж можуть знизити частоту захворювань. Ще одна функція реабілітації – запобігання рецидивам, і в цьому сенсі вона включає також і профілактику.

Профілактика, терапія/психотерапія і реабілітація покликані забезпечувати попередження, лікування розладів, включаючи повернення хворого в звичне соціальне середовище. Каплан (Caplan, 1964) називає ці функції первинною, вторинною і третинною профілактикою. Вважається за краще використовувати поняття "профілактика" лише для позначення первинної профілактики, а для двох інших використовувати поняття "лікування" і "реабілітація".

При всіх функціях (гігієна і профілактика, терапія/психотерапія і реабілітація) першочерговою метою впливу може бути або безпосередньо психічна сфера, або опосередковано – соматична. Останнє має місце, наприклад, тоді, коли за допомогою профілактичної інтервенції необхідно поліпшити "здорову поведінку", аби знизити ризик серцевих захворювань. Впливати при цьому можна безпосередньо на тенденції емоцій і поведінки, маючи на увазі опосередковану мету – зниження ризику соматичних захворювань.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші