Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Поняття про психопрофілактику та її види

Один з основоположників вітчизняної терапії М. Я. Мудров вважав профілактику хвороб основою діяльності лікаря: "Обов'язок лікаря – взяти в свої руки людей здорових, оберігати їх від хвороб спадкових або загрозливих, приписувати їм належний спосіб життя ...бо легше вберегти від хвороб, ніж їх лікувати".

Психопрофілактика – це розділ загальної профілактики, що включає сукупність заходів, які забезпечують психічне здоров'я, охоплює профілактику особистих і професійних криз, попередження, виникнення і поширення нервово-психічних захворювань. Виконання психопрофілактичних заходів вимагає наявності у лікаря будь-якого профілю, окрім загальної професійної підготовки, спеціальних знань в галузі клінічної (медичної) психології, психіатрії і психотерапії. Це особливо важливо, якщо враховувати тісний взаємозв'язок фізичного і душевного здоров'я людини: психічний стан спричиняє вплив на соматичне здоров'я людини, а соматичні проблеми можуть викликати серйозний емоційний розлад.

По термінології ВООЗ, профілактика ділиться на первинну, вторинную і третинну. Первинна психопрофілактика – це комплекс заходів, спрямованих на попередження шкідливих впливів на людську психіку. На цьому рівні система психопрофілактики полягає у вивченні витривалості психіки щодо впливу шкідливих агентів довкілля і можливих шляхів збільшення цієї витривалості, а також попередженні психогенних захворювань. Первинна психопрофілактика тісно пов'язана із загальною профілактикою і передбачає комплексну участь в ній великого кола спеціалістів: соціологів, психологів, фізіологів, гігієністів, лікарів. По суті, це диспансеризація здорового населення із здійсненням широкого комплексу психогігієнічних заходів, оскільки сприяти виникненню нервово-психічних порушень можуть як несприятливі соціально-психологічні умови існування людини (інформаційні перевантаження, психічна травматизація та мікросоціальні конфлікти, неправильне виховання в дитинстві і т. п.), так і чинники біологічного характеру (соматичні хвороби, травми мозку, інтоксикації, шкідливий вплив в період внутрішньоутробного розвитку дитини, несприятлива спадковість та ін.).

Особлива роль у здійсненні первинної психопрофілактики відводиться психіатрам, психотерапевтам і клінічним (медичним) психологам, які покликані здійснювати не лише раннє виявлення нервово-психічних захворювань, але і забезпечувати розробку і впровадження спеціальних психопрофілактичних і психотерапевтических заходів в різних сферах людської діяльності. Тут завдання також складні і різні. Вони тісно пов'язані з соціальною психологією, оскільки необхідним є уважне вивчення групової, колективної діяльності, спільної поведінки і спілкування, особливостей психічного стану індивіда в групі. Серйозну увагу треба приділяти застосуванню медичної і психологічної експертизи різних виробництв і технологічних процесів, наприклад розробці запобіжних заходів щодо несприятливої, невротизуючої дії монотонності потоково-конвеєрного виробництва.

Вторинна психопрофілактика – це максимально раннє виявлення початкових фаз нервово-психічних захворювань і їх своєчасне (раннє) активне лікування. Вона полягає в попередженні негативних наслідків психічного захворювання, що вже почалося, або психологічної кризи. Згідно рекомендації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я, під вторинною профілактикою мається на увазі саме лікування. Неякісне, невчасне лікування при нервово-психічних захворюваннях сприяє їх затяжному, хронічному перебігу. Успіхи активних методів лікування, особливо досягнення психофармакології, помітно відобразилися на наслідках психічних захворювань: підвищилося число випадків одужання, збільшилася виписка хворих з психіатричних лікарень. Проте, слід пам'ятати, що вторинна профілактика направлена не лише на біологічну основу хвороби, вона вимагає використання психотерапії і соціотерапії в широкому сенсі цих понять.

Третинна психопрофілактика – це попередження рецидивів та хронізації нервово-психічних захворювань і відновлення працездатності людини, що перенесла захворювання. Третинна психопрофілактика спрямована на попередження інвалідності за наявності у людини нервово-психічного захворювання. У багатьох випадках для попередження рецидиву психічного захворювання хворому потрібне вживання підтримуючої психофармакотерапії. Наприклад, при різних афективних порушеннях типа біполярного розладу з успіхом застосовуються з профілактичною метою солі літію. При неврозах головне місце в підтримуючій терапії належить психотерапії і так далі.

У підтримуючій терапії при психічних захворюваннях велику роль відіграє використання праці в спеціально створених умовах лікувально-трудових майстерень, терапія зайнятістю (читання, участь в самодіяльності) та інші соціотерапевтичні заходи, які направлені не на біологічну основу хвороби, а адресовані до особистості хворого. В будь-якому разі, при попередженні втрати працездатності при нервово-психічних захворюваннях або професійних і особистих кризах йдеться зазвичай про професійну реабілітацію (пошук нових ресурсів в професійній діяльності, можливостей професійного зростання або у ряді випадків – можливій зміні професії); соціальну адаптацію (створення максимально сприятливих умов для хворої людини при її поверненні в звичне оточуюче середовище) і пошук шляхів для самоактуалізації особистості (усвідомлення особистістю власних можливостей для поповнення ресурсів зростання і розвитку).

Реабілітація (лат. rehabilitatio – відновлення в правах) – система медичних, психологічних і соціальних заходів, що попереджують подальший розвиток хвороби, втрату працездатності і направлені на якомога раніше і ефективніше повернення хворих та інвалідів до суспільно корисної праці і активного соціального життя. Лікування хвороби може проводитися без спеціальних реабілітаційних засобів, але реабілітація включає також лікувальні методи для досягнення своїх цілей. Найважливішими завданнями реабілітації є відновлення особистого (у власних очах) і соціального (у очах оточуючих) статусу хворого – сімейного, трудового, суспільного. М.М. Кабановим (1978) були виділені основні принципи і етапи реабілітації при нервово-психічних розладах.

Основні принципи реабілітації: 1) партнерство – постійна апеляція до особистості пацієнта, узгоджені зусилля лікаря і хворого в постановці завдань і виборі способів їх вирішення: 2) різнобічність взаємодії – вказує на необхідність використовувати різні заходи впливу, від медичного лікування до різних видів психотерапії і соціотерапії, залучення до реабілітації хворого сім'ї, найближчого оточення: 3) єдність психосоціальних і біологічних методів впливу – підкреслює єдність принципів лікування хвороби, впливу на організм і особистість хворого; 4) ступінчастість дій – включає поетапний перехід від одних реабілітаційних заходів до інших (наприклад, на початкових етапах хвороби можуть переважати медичні методи лікування хвороби, а на етапах одужання – психо- і соціотерапевтичні).

Основні етапи реабілітації: 1) відновна терапія – лікування в стаціонарі, активна медична терапія з включенням психотерапії і соціотерапії, поступовий перехід від лікувального режиму до активізуючого: 2) реадаптація – починається в стаціонарі і продовжується в позалікарняних умовах, здійснюється адаптація хворого до сім'ї, разом з підтримуючою терапією, застосовують лікування працею, а при необхідності навчають новій професії; 3) реабілітація у власному значенні слова – раціональне працевлаштування, нормалізація побутових умов, активне соціальне життя.

Таким чином, реабілітація хворих – це комплекс медико-психологічних впливів на людину, досить багатогранний процес відновлення життєдіяльності, відтворення й підвищення якості життя людини, повернення її в суспільство як активного члена. У суспільстві прийнято вважати, що хвороба – це завжди погано. Існує думка, що кожний хворий хоче одужати. Очікується, що він шукає допомоги і прагне допомагати лікарю в своєму одужанні. Але насправді так буває не завжди.

Ще засновник психоаналізу Зигмунд Фройд, який лікував хворих на неврози, помітив особливість: пацієнти, які страждали від хвороб і зверталися до лікаря з надією на одужання, під час лікування чинили йому опір. З. Фрейд зіткнувся з тим, що якась невідома сила нібито чинила опір при спробах хворого пригадати, перевести в свідомість пережиту психічну травму, (в чому й полягав психоаналітичний метод лікування). Було абсолютно очевидно, що саме ця сила й підтримувала хворобливий стан людини. Пацієнт увесь час чинив опір психотерапевту, так що складалося враження, нібито він не хоче одужувати, намагається зберегти своє захворювання як щось дуже цінне.

З. Фройд приходить до висновку, що в деяких випадках хвороба дає людині певну вигоду. Вчений у своїх працях відокремив вигоду первинну від вторинної. Первинна вигода полягає в тому, що інколи в житті людини при зіткненні зі складними ситуаціями не вистачає особистісних сил, ресурсів, можливостей для їх подолання. І тоді хвороба стає порятунком, завдяки якому можна позбутися негативних переживань. Втеча відбувається, перш за все, від внутрішнього конфлікту, від необхідності приймати рішення, брати на себе відповідальність, щось змінювати в житті, у власній особистості, від надмірних вражень, складних стосунків – варіантів безліч. В кожному конкретному випадку, коли має місце первинна вигода, потрібно розбиратися, від чого саме особистість намагається втекти у хворобу, заховатися за симптомами, інколи дуже тяжкими.

Для того, щоб з'явилася вигода від захворювання, людина не обов'язково повинна знаходитись в жахливій зовнішній ситуації – душевні страждання не меншої сили можуть викликати внутрішньоособистісний конфлікт навіть тоді, коли людина знаходиться у гарних, сприятливих умовах.

Можна спостерігати і вторинну вигоду, яка буде підтримувати захворювання. Адже людина, коли починає хворіти, не лише "вирішує" внутрішній психологічний конфлікт, полегшує напруження – у неї з'являються права, яких не було раніше. Прикладом може бути можливість не ходити на роботу або заняття, не виконувати якісь домашні обов'язки. До хворої людини ставляться менш вмогливо і з більшою поблажливістю. У цей час про неї починають піклуватися інші; нерідко вона, лише захворівши, може бути оточена увагою, турботою, викликати співчуття; у неї з'являється можливість відпочити, їй надають соціальні пільги чи фінансову підтримку.

Стверджувати, що кожна хвороба є способом уникнути тієї чи іншої складної ситуації, не можна, хоча первинна і вторинна вигоди від захворювання можуть бути виявлені у хворих набагато частіше, ніж прийнято думати. Це не симуляція захворювань, людина не прикидається хворою.

Первинна й вторинна вигоди, що були виявлені З. Фройдом при лікуванні хворих на неврози, мають місце й при найрізноманітніших психосоматичних захворюваннях, які в клінічній практиці сприймаються лікарями як суто соматичні. І якщо при неврозах, які не мають будь-якої органічної патології і є лише розладами психологічного здоров'я, можна було б припустити звичайну симуляцію, то при психосоматичних захворюваннях доказ їх істинності – дані об'єктивних і лабораторних методів дослідження.

Розглядаючи первинну й вторинну вигоди від захворювання, слід чітко відрізняти, їх від симуляції й агравації. Вигода від захворювання є результатом впливу психіки на процеси, що відбуваються в організмі. її не можливо викликати вольовим зусиллям, як не можливо таким же чином і позбавитися. Симуляція ж, навпаки, – це свідома поведінка, імітація захворювання чи окремих його симптомів з метою ввести в оману, спрямована на отримання певної вигоди. Агравація – це також свідома дія, але при ній, на відміну від симуляції, дійсно має місце реальне захворювання, та хворий навмисно, заради якоїсь вигоди, перебільшує тяжкість симптомів, частоту їх виникнення, тривалість існування чи будь-які інші показники. Нерідко агравують хворі, які намагаються отримати або зберегти на якомога довший термін групу інвалідності. Можуть агравувати діти, щоб відчути увагу батьків або отримати дозвіл не йти до школи і, навпаки, батьки, особливо у похилому віці, щоб відчути хоча б якусь увагу дітей. До агравації можуть вдаватися співробітники, коли їм потрібно позбутися необхідності виконувати якусь роботу.

Крім того, в клініці внутрішніх хвороб має місце умисне спотворення оцінки хвороби завжди має в своїй основі психологічно зрозумілі мотиви, пов'язані з отриманням хворим якої-небудь усвідомленої вигоди, яке отримало назву – дисимуляція – спроба приховати ознаки хвороби. Особливо часто дисимуляція зустрічається у психічно хворих. У соматичних хворих причинами дисимуляції можуть бути прагнення до швидкої виписки із стаціонару, влаштування на роботу, несумісну з такою хворобою, отримання прав водія і т.д.

Агравація – умисне перебільшення наявних фізичних або психічних розладів. Спостерігається у хворих при оформленні групи інвалідності, проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи, при призові в армію, а також у пацієнтів з невротичними порушеннями.

Часто в таких ситуаціях, разом із типовими клінічними ознаками соматичного захворювання, можуть з'являтися конверсійні і соматизовані розлади. Такі розлади відрізняються атиповістю скарг хворих (наприклад, не характерні для нападу стенокардії тривала "тяжкість", "печія" в лівій половині грудної клітки, що виникають при емоційному навантаженні або взагалі без жодного приводу, скарги на не властиве легеневій патології відчуття "грудки" в горлі, утруднення вдиху, не типове для патології стравоходу утруднення ковтання лише рідкої їжі) і відсутністю об'єктивних ознак хвороби при огляді і фізикальному дослідженні.

Для збільшення вираженості соматичних симптомів можуть використовуватися самоушкодження, включаючи завдання порізів, уколи з метою викликати кровотечу, імітувати анемію, погіршити перебіг ранового процесу. Вживаються різні медикаментозні і токсичні препарати, дія яких дозволяє змінити фізіологічні константи організму (формулу крові, показники біохімічного аналізу сечі і т.д.).

Інколи, клінічний психолог у професійній діяльності має справу із симуляцією – зображенням неіснуючих соматичних або психічних розладів. Зазвичай мотивом симуляції є, як і при агравації, які-небудь корисливі цілі. У таких випадках вивчається медична література або імітуються розлади, які пацієнт спостерігав у інших хворих. Іноді зустрічаються випадки метасимуля ції, коли пацієнт зображає симптоми раніше перенесеного захворювання або свідомо "затримує" і "продовжує" симптоми хвороби, що вже закінчилася.

Коли мають місце явища первинної і вторинної вигоди захворювання, хворого майже неможливо вилікувати, найкращі способи його медичного відновлення не будуть мати очікуваних результатів.

Ще в 1972 році Brown і Rawlinson встановили, що навіть після операцій на серці вихід з "ролі хворого" залежить не від складності оперативного втручання і не від тяжкості стану; має значення лише схильність до прийняття ролі хворого. Особи, що не схильні до такої ролі, не мають до неї мотивації, легше й скоріше повертаються до звичайного життя. Підтверджує неможливість відновлення інвалідів, які мають вторинну вигоду від захворювання, приклад випадку відмови одного з товариств сліпих в Росії від благодійної пропозиції зробити безкоштовні операції його членам, щоб повернути зір. Операція практично не мала ніякого ризику для життя і здоров'я, її методика мала міжнародне визнання, але майже всі члени товариства відмовилися від неї. Причиною було те, що люди звикли бути сліпими, пристосувалися до своєї недуги й мали вторинну вигоду від захворювання у вигляді певних психологічних, соціальних і фінансових пільг. Жити по-іншому вони вже не вміли, не могли. Якби зір повернувся, вони повинні були б багато що змінити в своєму житті: в повній мірі самостійно забезпечувати себе фінансово, позбавитися пільг, знайти роботу, зуміти змінити стиль життя й навчитися по-іншому будувати стосунки з людьми.

Досвідчені лікарі досить добре можуть розпізнати симуляцію й агравацію, але небагато лікарів знають про первинну й вторинну вигоди від хвороби (які мають характер неусвідомлюваних хворим психічних процесів). Тому завжди треба пам'ятати про роль психіки у виникненні й підтримці існування захворювання. Це підтверджується тим, що нерідкими є випадки, коли хворі лікуються місяцями й роками, консультуються у найкращих спеціалістів, але не отримують задовільних результатів і їм навіть у таких ситуаціях не рекомендують звернутися до психотерапевтів чи психологів.

На сьогодні, на жаль, не існує будь-яких стандартизованих, визнаних методик психологічного тестування, що допомогли б встановити цей механізм етіології й патогенезу. Щоб запідозрити вигоду від захворювання, потрібно ретельно збирати анамнез хвороби й сімейний анамнез пацієнта, розпитувати його не тільки про захворювання, а й про те, в яких умовах він живе, який має психологічний клімат на роботі і вдома, які серйозні стреси, проблеми виникали у нього незадовго до початку захворювання (від кількох днів до останніх двох – трьох років), чи пов'язані у часі, рецидиви хвороби зі складними подіями у житті й т. п.

Про ймовірність вигоди від захворювання свідчать:

  • 1. Випадки, коли діагноз приходиться "натягувати", тому що захворювання значно відрізняється від так званого класичного, і виникають хоч якісь сумніви у правильності діагнозу.
  • 2. Мала ефективність лікування, особливо коли повторна зміна тактики терапії не дає задовільних результатів.
  • 3. Перехід гострих захворювань у хронічні, з частими рецидивами, особливо у випадках, коли для цього, здавалося б, немає вагомих підстав, таких як, наприклад, шкідливі умови праці, тяжкі супутні захворювання, залежність від алкоголю, наркотиків, несприятлива спадковість тощо (Наказна І.М., 2013).
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші