Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Взаємини в медичному колективі

Відносини лікаря з своїми колегами і медичним персоналом є важливою складовою медичної деонтології, оскільки атмосфера, що панує в медичному колективі, здатна спричиняти полярну дію як на пацієнтів медичної установи, так і на його співробітників.

Організаційна структура лікувальних установ вельми консервативна і традиційна: головний лікар, завідувачі відділеннями здійснюють керівництво і координацію роботи решти лікарів. Загальними правилами є дотримання субординації, ввічливість, доброзичливість, товариська взаємодопомога. Лікар повинен, з одного боку, уміти обстоювати свої погляди, не зважаючи на службове становище опонента, а з іншої – визнавати критику колег. Нерідко можуть виникати суперечності між "старими", досвідченими і "молодими" лікарями. Безумовно, молодому недосвідченому лікареві важче завоювати довіру хворого. Але свою недосвідченість він може компенсувати сумлінністю, прагненням якнайкраще розібратися в стані хворого, зверненням за порадою до досвідченіших колег.

Багатьма видатними лікарями-клініцистами підкреслювалася важливість динамічного спостереження і лікування хворого одним лікарем. Це сприяє не тільки повнішому розкриттю особливостей хвороб, але і глибшому вивченню лікарем особистості хворого, його реакції на хворобу. Повноцінний контакт із лікарем, віра пацієнта в його можливості і власне одужання є запорукою успішності лікування. Це, проте, не повинно породжувати у лікаря переоцінку своїх можливостей і зарозумілість. Неприпустимо у присутності хворого заради завойований дешевого авторитету критикувати, давати оцінку діям колеги, негативно відгукуватися про іншого лікаря, робити зауваження. Неетично втручатися в терапію хворого, коли його лікує інший лікар. Це можна робити, якщо дійсно виникає крайня необхідність. Форма втручання в дії інших лікарів повинна бути продуманою і тактовною, щоб виключити можливість виникнення ятрогенії у хворого, конфлікту з колегами.

Коли ж лікар через байдуже або негативне ставлення до роботи допускає професійні помилки, не в змозі уважно, вдумливо вислухати скарги хворого, виявляє дратівливість і нетерпимість, він втрачає довіру до себе хворих і пошану колег. Не сприяють зростанню авторитету лікаря зарозуміле ставлення до колег, самовпевненість і пихатість, що виявляються небажанням консультуватися з досвідченішими фахівцями.

У медичному колективі кожен працівник має свої функції і коло обов'язків. Відносини лікаря із медичним персоналом також повинні бути рівними, коректними. Лікар не повинен допускати грубості, безцеремонності, зарозумілості при спілкуванні з медичною сестрою або лаборантом. Водночас неприпустиме й перевищення своїх обов'язків останніми – обговорення з хворими призначень лікаря, постановка під сумнів результати досліджень, що може завдати істотної шкоди лікуванню хворого.

Кожна професія може сприяти розвитку людини, вдосконаленню її професійних і особистих якостей, але може приводити і до відомих негативних змін особистості. Р. Конечний, М. Боухал в праці "Психологія в медицині" (1983) говорять про професійну деформацію особистості медичного працівника, яка відбувається поступово на основі професійної адаптації. Проявами професійної деформації особистості медичних працівників є поява черствості, що іноді межує з бездушністю і цинізмом, використання медичного жаргону (сленгу). Професійна деформація особистості багато в чому носить підсвідомий характер і пов'язана з недостатністю особистісного контролю. Вона може негативно позначатися на взаєминах як в колективі, так і з пацієнтами, призводячи до виникнення у останніх ятрогенних розладів.

Останні три десятиліття в роботах психологів значне місце приділяється так званому синдрому емоційного вигорання, яким позначається емоційно-вольова деформація особистості фахівця, викликана особливостями роботи. Термін "емоційне вигорання" був вперше використаний американським психіатром Х.Дж. Фреденбергером в 1974 р. для характеристики психологічного стану здорових людей, що працюють з клієнтами (пацієнтами) в умовах емоційної напруги. Це відноситься до таких професій, як педагог, психолог, журналіст, юрист, продавець. У цей список можна включити і професію лікаря. Соціальний психолог Кристина Маслач визначила поняття "Професійне вигорання" як синдром фізичного і емоційного виснаження, що включає розвиток негативного ставлення до самого себе і до своєї роботи, втрату розуміння і співчуття до пацієнтів.

Загально відомою є емблема медичної діяльності, запропонована ще в XVII столітті голандським лікарем Ніколасом ван Тульпіусом, – свічка, що горить, і під нею девіз: "Світячи іншим, згораю сам". Безумовно, "вигорання" не припускає смерть або моральне спустошення, але професійна деформація особистості, що виявляється у негативних змінах, часто створює труднощі в подальшій роботі лікаря. Серед причин професійної деформації називають соціальні чинники і чинники середовища (місце роботи, психологічна атмосфера в колективі), а також особистісні чинники.

Соціально-психологічні чинники, що негативно впливають на особистість медичного працівника:

  • • низька матеріально-технічна база, відсутність медикаментів і т.д.;
  • • брак лікарів, напружений графік чергувань;
  • • невизнання дійсних заслуг лікаря;
  • • обмеження його права на свободу вибору (стилю життя, напряму наукового дослідження і т.п.);
  • • невідповідність етично-моральних вимог до професії реальній ситуації на робочому місці (конфліктність або байдужість в колективі і т.п.).

Особистісні чинники, що призводять до появи у лікаря симптомів емоційного вигорання:

  • • завищений рівень домагань;
  • • ідеалізм і недостатній зв'язок із реальністю;
  • • невміння критично оцінювати несприятливі зовнішні чинники;
  • • низька стійкість до стресу.

Симптоми професійного вигорання (згідно Абрамової Г.С., 1998):

  • • надмірна втома, перевтома, виснаження (після активної професійної діяльності);
  • • психосоматичні проблеми (коливання артеріального тиску, головні болі, захворювання травної і серцево-судинної систем, неврологічні розлади);
  • • безсоння;
  • • негативне ставлення до пацієнтів (після колишнього позитивного):
  • • негативне відношення до професійної діяльності (замість колишнього – "це справа на все життя");
  • • стереотипізація особистісної установки, стандартизація спілкування, діяльності, звуження репертуару робочих дій, ригідність розумових операцій:
  • • агресивні тенденції (дратівливість і гнів щодо колег і пацієнтів):
  • • негативне ставлення до себе:
  • • тривожний стан:
  • • песимістичний настрій, депресія, відчуття безглуздя поточних подій;
  • • відчуття провини.

Для попередження синдрому емоційного вигорання важливо вже в процесі підготовки медичного працівника:

  • • допомогти йому правильно обрати професійну орієнтацію:
  • • формувати вміння встановлювати взаємини з пацієнтами і колегами;
  • • знайомити із специфікою майбутньої праці, включаючи аспекти, здатні викликати розчарування і стати причиною фрустрації.

Співробітників, що приступають до роботи, важливо ввести в професію і колектив, використовуючи для цього наставництво досвідченіших колег. Сприяють попередженню симптомів емоційного вигорання постійне професійне вдосконалення, творче, особистісне і інтелектуальне зростання лікаря або іншого медичного працівника.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші