Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Психологія хворої людини

Етіологія психічних розладів та пограничних порушень психіки пацієнтів

Соціально-психологічні, чинники захворювань

У лексиконі психологів та психотерапевтів часто зустрічаються вказівки щодо впливу психічної травми (психотравми) на виникнення і перебіг багатьох психосоматичних та психічних розладів. Психічна травма – це ті зовнішні подразники, що спричиняють хворобливу дію на індивіда (А.А. Співаковська). Розуміння впливу цих подразників дає змогу визначити закономірності існування та функціонування психіки особистості як з медичної, так і з психотерапевтичної та психіатричної точки зору.

У науковій літературі та у практичній роботі є кілька підходів до розуміння поняття психотравма і у зв'язку з цим існують певні відмінності у її визначенні та трактуванні. Та, незважаючи на те, що психотравму розглядають як порушення психіки, викликане зовнішніми стресовими для організму людини подіями, чи як ураження основних психічних функцій людини, або як наявність хворобливих змін психічних процесів під дією зовнішніх чинників внаслідок дезадаптації особистості, усі фахівці погоджуються з тим, що певні зовнішні чинники можуть виступати як пусковий механізм для виникнення психічного, соматичного або психосоматичного розладу та ускладнювати їх перебіг.

Загальновідомий патогенний вплив на психіку зовнішніх подій – смерті близьких людей, важкої хвороби, розлучення, участі у бойових діях, позбавлення волі, вимушеної (і добровільної) еміграції, втрати роботи, майна або житла, природних катастроф, соціальних негараздів тощо. В результаті подібних психотравмуючих подій у людей відзначають характерні клінічні ознаки неврозу, психічних чи психосоматичних порушень.

На побутовому рівні під психотравмою зазвичай розуміють гострі психотравми, тобто болісні, дуже сильні переживання, пов'язані з несподіваними незворотніми втратами. Однак при хронічній психотравмі (т. зв. психотравмуюча ситуація) дія патогенного подразника не настільки сильно виражена, як при гострій, але в результаті тривалості та поступового накопичення невідреагованих негативних емоцій виникають не менш складні та важкі розлади здоров'я особистості. Психотравмуюча дія на психіку особистості дуже відмінна у різних людей, навіть за наявності такої ж психотравми. Сприймання зовнішнього подразника відрізняється і з анатомо-фізіологічної точки зору, і з психопатологічної. Часто оточення (навіть близькі люди) не можуть збагнути, чому хтось так болюче реагує на певну ситуацію, і навіть можуть підозрювати перебільшення або й симуляцію переживань. Однак не існує жодної залежності між силою дії психотравмуючого чинника та інтенсивністю відповіді на нього. Не лише фаховий, а й життєвий досвід показує нам, що деякі люди в результаті дуже інтенсивного психотравмуючого впливу (наприклад, раптова одночасна втрата усіх близьких в результаті нещасного випадку), гостро відреагувавши на нього, після нетривалого періоду виходять із ситуації, сповнені нових надій та готові до активного соціального, професійного та особистісного життя. (Щоправда, психотерапевтичний досвід доводить, що зазвичай вихід з подібних ситуацій ніколи не буває повним і майже завжди призводить у майбутньому до серйозних психологічних проблем чи психічних розладів.) В інших випадках, незначна з точки зору оточення психотравма, може дуже істотно вплинути на психічний стан особистості. Отже, визначаючи патогенність впливу психотравми, в першу чергу треба зважати, на кого, на яку особистість, а точніше, на яку систему значимих переживань і особистісних смислів скерований даний вплив, тобто, для якої людини і чому дана ситуація виявилась психотравмуючою.

Хоча беззаперечним є те, що залежно від сприймання і зворотної реакції особистості вплив психотравми на особистісні прояви може актуалізувати внутрішні резервні сили особистості і стимулювати її до подолання наслідків кризи шляхом самоактуалізації та самореалізації, він також може призвести до негативного результату внаслідок блокування певних аспектів особистісних проявів людини. Але більш важливим є те, що психотравма спричиняє трансформацію особистісних проявів у негативний план – призводить до неадекватних реакцій, девіантної поведінки, психічних та психосоматичних розладів.

Особливо важливо намагатися запобігати психічному травмуванню дітей. Гострі психотравми у дитячому віці переважно пов'язані з переляком або насильством, а хронічні – з сімейними конфліктами, конфліктами з однолітками, а також із ситуаціями обмеження свободи дитини чи приниження її гідності. Якщо йдеться про дитячі гострі психотравми, то запобігти їхньому впливові, як у випадку з дорослими, неможливо, адже вони виникають в результаті сторонніх впливів, якими люди не спроможні керувати (війна, стихійне лихо). У випадку хронічних психотравм у дітей в першу чергу йдеться про тривале насилля над дитиною. Причиною може виступати: алкоголізм батьків, сутички із делінквентними групами молоді, намагання змусити дитину поводитися так, як це подобається іншим, надмірна опіка батьків, перекладання на плечі дитини необхідності реалізувати не здійснені батьками мрії, завищені вимоги батьків, неадекватне оцінювання фізичних та інтелектуальних можливостей дитини та багато інших.

В результаті психотравмуючого впливу у людей з'являються: хвороблива тривожність, агресивність, депресивність, порушення уваги, сприймання, пам'яті, розлади мислення, а також виникають психічні реакції, неадекватні життєвим ситуаціям: порушення звичного для неї функціонування психіки та відповідні хворобливі особистісні прояви, а також психосоматичні захворювання.

Наслідки психічної травми (т.зв. посттравматичний синдром) Б. Колодзін запропонував об'єднати у такі групи на підставі наявних клінічних симптомів:

I. Прояви, пов'язані зі станами страху, підвищеної тривожності:

  • • загальна тривожність, що виявляється у постійному почутті страху щодо різних сфер життя та у почутті невпевненості у власних силах і провини:
  • • невмотивована настороженість, що виявляється у безпідставній надмірній підозрілості щодо всього оточення.

II. Симптоми, що характеризують різні стани та прояви агресивності:

  • • загальна агресивність, що виявляється у намаганні вирішення всіх проблем за допомогою брутальної сили, незалежно від ситуації;
  • • вибухова реакція, що виявляється у раптових неадекватних вчинках, які виникають при найменшій загрозі; може набувати форми агресивного захисту або наполегливого пошуку захисту;
  • • напади люті, що виявляються у вибухоподібній неадекватній реакції люті на перешкоди, що виникають у стосунках чи життедіяльності.

III. Депресивні стани та прояви:

  • • депресивний стан, що виявляється у ангедонії та тужливому настрої:
  • • суїцидальні думки, що виникають внаслідок депресивного стану;
  • • притупленість емоцій, що виявляється у зниженні здатності до адекватних емоційних проявів і переживань.

ІV. Інші психічні і психофізіологічні прояви:

  • • нав'язливі спогади, пов'язані з психотравмуючими подіями, виникають спонтанно, часто у формі жахливих сновидінь;
  • • безсоння, яке виявляється у труднощах засинання та частих прокиданнях, пов'язаних з переживаннями уві сні травматичних подій минулого та страхом перед ними:
  • • зловживання наркотичними та медикаментозними препаратами з метою позбутися або зменшити страждання від травматичних переживань, внаслідок чого може розвинутися залежність від них.

За критеріями Американської асоціації психіатрів, психотравма безпосередньо пов'язана з посттравматичним стресоподібним розладом.

Численні психотравмуючі фактори: тривожність, обмеження рівня свободи, страх смерті, хвороби чи зубожіння, неясні особистісні перспективи, зовнішні загрози (дійсні та уявні) та багато інших сприяють формуванню й подальшій хронізації психогеній. Психогенії можуть виявлятися як при неврозах, реактивних психозах, ситуативних психологічних реакціях чи адиктивній поведінці, так і при непсихотичних патологічних розладах (гострих афективних, невротичних та патохарактерологічних реакціях).

К. Ясперс запропонував для розмежування ендо- та екзогенних розладів із психогеніями тріаду ознак: психогенії виникають після психотравми; зміст переживання пацієнта відображає зміст психотравми; дезактуалізація психотравми призводить до ослаблення або припинення розладу. Незважаючи на значну умовність перелічених ознак, не можна не погодитися, що її застосування значно спрощує процес діагностики за умови чіткого усвідомлення та аналізу усіх інших наявних симптомів.

Психотравма у кожної людини може відігравати одночасно кілька істотних ролей: блокуючу, викривлюючу та стимулюючу.

Блокуючий вплив психотравми полягає у блокуванні певних особистісних проявів, утрудненні їх усвідомлення людиною, тобто у створенні психологічного захисту який міг би обмежувати прояв емоцій, їхню силу, чи змінювати об'єкт їх спрямування. Такий захист спотворює сприймання зовнішніх або внутрішніх травмуючих чинників настільки, що вони вже не сприймаються як реально загрозливі. Більш поширеним типом блокування є надмірне емоційне реагування та неадекватні реакції щодо зовнішніх обставин.

Відомо, що кожна людина після психотравми протягом певного часу знаходиться у стані емоційної загальмованості. Чим сильнішою була психотравма та чим меншу опірність її впливові виявила особистість, тим вищий ризик закріплення цього стану на рівні підсвідомості у вигляді умовного захисного рефлексу, що дає їй змогу обмежувати негативний вплив на психіку та уникати ситуацій, станів, думок, почуттів, які могли б спровокувати травмуючі переживання. Така поведінка найбільш притаманна людям, вчинки яких призвели до загибелі або каліцтва інших людей, а також для тих пацієнтів, які не можуть погодитися з наявністю у них серйозної хвороби та, продовжуючи займатися попередньою активною діяльністю, наче заперечують саму хворобу. Оскільки стан емоційної загальмованості дає людині відчуття відносного спокою, він може тривати протягом значного періоду часу і навіть призводити до певних змін у поведінці людини, – вона стає більш виваженою, малоемоційною і дуже закритою для будь-яких інтимних стосунків, які могли б спонукати її до відвертих спогадів, а відтак до поновлення переживань. Подібний стан представляє значну небезпеку щодо психічного здоров'я особистості, адже вимушене блокування особистісних проявів не лише обмежує її в усіх сферах реалізації життя особистості, а й унеможливлює відтворення життєвих сил особистості.

Викривлюючий вплив психотравми дуже істотно змінює поведінку людини: одних людей спонукає до ефемерної боротьби з реальними та уявними кривдниками, а інших викликає стійке зниження самооцінки, негативні самообмеження, пов'язані з переконаністю у власній меншовартості.

Водночас психотравма може виступати як стимул до особистісного розвитку, переважно у людей, схильних ставитись до життя як до боротьби, яким нічого у житті не діставалося легко, а лише завдяки важкій наполегливій праці і зусиллям та шляхом подолання труднощів, в результаті чого вони очікують на отримання заслуженої винагороди. У незначної частини таких людей після психотравми з'являється позитивний об'єктивний результат: особистісне зростання і власний успіх, що призводить до зміщення почуття впевненості у собі, власній значущості. У більшості людей подолання наслідків психотравми ототожнюється з доведенням собі та іншим людям власної сили, значущості, незважаючи на життєві труднощі.

Говорячи про вплив психотравми на особистість, не можна оминути й стимулювання розвитку компенсаторних здібностей у людей, які змушені істотно змінити звичний для них спосіб ЖИТТЯ. Це стосується людей, які в результаті хвороби чи травми стали обмеженими у своїх можливостях, потрапили у полон чи до в'язниці, чи кардинально змінили своє життя (еміграція, зміна статі, відмова від опіки і протекторату, тощо) і завдяки силі волі, зусиллям та вірі змогли досягти прийнятного для них рівня життя та відчули задоволення від отриманого результату.

Отже, психічна травма – це ураження основних психічних функцій особистості, формування у неї хворобливих змін психічних процесів, що виникають в результаті дії зовнішніх чинників та призводять до дезадаптації особистості у природному й соціальному середовищі і неадекватності у поведінці та у ставленні до самої себе, а також у взаємодії з оточенням; може блокувати розвиток окремих особистісних проявів, викривлювати їх або стимулювати розвиток особистості, а також призводити до формування у неї психічних розладів та психосоматичних захворювань.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші