Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Антиципаціїна концепція виникнення порушень психологічного здоров'я.

В.Д. Менделевич розглядає її щодо етіопатогенезу невротичних порушень у хворих у їх нерозривному зв'язку з антиципаційними процесами. Неврозогенез розглядається як результат нездатності особистості передбачати хід подій та власну поведінку у ситуаціях фрустрації, що пов'язано з преморбідними особливостями "потенційного невротика" і називається антиципаційною неспроможністю. Пацієнт схильний до невротичних порушень, виключає з антиципаційної діяльності небажані події та вчинки, орієнтуючись завжди тільки на бажані. У зв'язку з цим, попадаючи в непрогнозовану несприятливу життєву ситуацію, людина не може ефективно використати копінг-механізми для формування пристосувальної поведінки, з метою адаптації до нових негативних умов існування. Навіть, якщо система психологічної компенсації у неї функціонувала нормально, то в умовах неспівпадіння прогнозу та при крайній вираженості емоційних переживань (образи, розпачу, нерозуміння), пов'язаних з цією прогностичною помилкою, людина може не використовувати потенційні можливості опанування ситуацією і починає давати картину клінічних проявів неврозу внаслідок дезадаптації.

Вплив життєвої та вікових криз на розвиток психічних порушень

Людське життя завжди супроводжується кризовими станами. Життєві кризи не лише випробування для людини, а й момент усвідомлення значущості чи незначущості певних життєвих подій чи обставин. Саме завдяки пережитим життєвим кризам людина самовдосконалюється, переходить на новий, вищий щабель розвитку. Та водночас життєві кризи можуть негативно позначатися на її можливостях, погіршувати працездатність і призводити до виникнення психосоматичних та психічних розладів.

У перекладі з грецької криза (crisis -зміна напрямку, рішення, вибір, суд) характеризує стан, який породжується проблемою, що постала перед індивідом, якої він не може уникнути і яку він не може розв'язати за короткий час і звичним способом (Л. П. Гримак). У кризовій ситуації людина виступає прокурором, суддею і адвокатом для самої себе. Вона спершу завзято звинувачує себе, потім починає потроху виправдовувати і, врешті, виносить вирок, як жити далі. Ф. Ю. Василюк вважає, що життєва криза – це поворотний пункт життєвого шляху, який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу. Л. В. Сохань зазначає, що кризи життя – це піки оновлення внутрішнього світу людини, що відтворюють кожну сформовану її якість.

Криза – це віраж на життєвому шляху, коли під загрозою опиняється життєвий задум, проект майбутньої світобудови. Старий життєвий світ руйнується частково або цілком. Людина відмовляється від попередніх уявлень про цінності, ідеали, смисли, цілі. Вона опиняється перед запитаннями, які не мають однозначних відповідей.

У працях радянських психологів життєву кризу розглядали з позиції психології життєвого шляху як подію життєвого шляху (Б. Г. Ананьев, С. Л. Рубінштейн), що є поворотним етапом, на якому приймаються важливі рішення на тривалий час. Загалом у світовій психологічній та медичній літературі для зазначення стану життєвої кризи застосовують такі терміни: критичний стан буття (І. П. Маноха), біографічна подія (А. А. Кронік, Р.А. Ахмеров), криза (Е. Еріксон, Д. Маттесон), психотравмуюча ситуація (Т. С. Кириленко), та багато інших, в котрі автори вкладають близький смисловий зміст. Трактуючи критичні ситуації як ситуації загострення розвитку в житті людини, психологи відзначають, що прийоми та засоби, які застосовує людина для подолання кризи, визначають її подальшу долю.

В. В. Нуркова і К. Н. Васнлевська виокремили фактори, на підставі яких життєві ситуації можна вважати кризовими:

  • 1) фактор ймовірного прогнозування – виходячи з аналізу свого минулого досвіду, людина оцінює ймовірність настання цієї події як нульову або мінімальну;
  • 2) вітальний фактор, який виражається в суб'єктивному відчутті неможливості жити у нав'язаній ситуації; людина вважає, що вона не спроможна перенести наявні умови життя, не може з ними змиритися;
  • 3) когнітивний фактор – відсутність у людини необхідних знань, умінь і навичок для життя в даній ситуації, неможливість і невміння застосовувати наявні когнітнвні схеми;
  • 4) поведінковий фактор – відсутність у людини сформованих моделей поведінки;
  • 5) екзистенційний фактор – відчуття смисловтрати, екзистенційного вакууму.

На думку авторів ці життєві ситуації поєднує симптоматика деформації часової трансспективи особистості, коли майбутнє втрачає свою позитивну валентність, теперішнє хаотичне, а минуле перестає бути ресурсом для продуктивної життєтворчості.

З позиції медичної психології важливим є пояснення виникнення життєвої кризи, дане Ф. Ю. Василюком, котрий вважає, що причиною виникнення кризи може бути як певна подія чи ситуація і як загострення існуючих (або виникаючих) особистісних суперечностей. Життєва криза починається з визрівання і розгортання боротьби протилежних мотивів у процесі втілення життєвої програми, замислу і досягає піку, коли людина гостро відчуває актуальність власного ще не реалізованого задуму, та водночас переконана у неможливості його реалізації в майбутньому. Перебіг цих процесів такий: стрес, фрустрація, конфлікт, криза.

Зважаючи на це, Л. В. Сохань вважає, що криза – це критичний рівень становлення соціально-психологічних суперечностей, загострених до останньої межі, котра в даний момент визначає внутрішньоособистісні резерви соціальної адаптивної енергії.

Кризи, що їх переживає кожна людина, також можна умовно поділити на нормальні або анормальні. Стан, що виникає з моменту певного вікового етапу і триває до утворення іншого, переживається як важкий, хворобливий, кризовий. Такі кризи у психології називають нормальними, прогресивними.

Аномальна криза виникає у складних життєвих умовах, коли людина переживає події, що раптово змінюють її долю, вона пов'язана не із завершенням певного етапу психічного розвитку, певного стадією життя, а з загальним незадоволенням самим собою і своєю долею.

Нормальна (прогресивна, вікова) криза – це перехід від однієї вікової стадії до іншої. У цьому періоді виникають критичні періоди, або кризи, під час яких відбувається руйнування колишньої форми взаємин з навколишнім світом і формування нової, що супроводжується значними психологічними труднощами як для самої людини, так і для її соціального оточення.

На думку Л. С. Виготського, кризи, або критичні періоди, – це період якісних позитивних змін, результатом яких є перехід особистості на новий, вищий ступінь розвитку. За Виготським можна виокремити такі основні характеристики кризових періодів:

  • • наявність різких істотних змін протягом коротких відрізків часу;
  • • невиразність меж кризи, тобто складність визначення її початку і закінчення;
  • • конфлікти з оточенням;
  • • окреслена наявність руйнування у розвитку особистості: "На перший план висуваються процеси відмирання і згортання, розпаду і розкладання того, що утворювалося на попередній стадії" (Л. С. Виготський).

У визначенні критичних періодів українські та російські психологи на сьогодні притримуються двох принципових напрямків:

Л. С. Виготський вважає критичні періоди необхідними моментами розвитку, під час яких в особистості відбувається особлива психологічна робота, що складається з двох протилежно направлених, але єдиних за суттю перетворень: виникнення новоутворення (перетворення структури особистості) і виникнення нової ситуації розвитку (перетворення соціальної ситуації розвитку).

Д. Н. Леонтьев, Л. І. Божович та інші, визнаючи необхідність якісних перетворень, що полягають у зміні провідної діяльності і одночасному переході у нову систему взаємин, основними вважають соціальні, зовнішні умови, а не психологічні механізми розвитку. Загалом нині і в зарубіжній, і у вітчизняній психології вчені визнають нормативність, необхідність криз, виходячи з того, що у нормі за умови подолання кризи вона стає етапом розвитку особистості, адже при цьому зникає те, що складало суть докритичного періоду, і виникає щось інше, зокрема, новий погляд, позиція.

З точки зору медичної психології важливою також є класифікація (П.П. Горностай) життєвих криз, що ґрунтується на особливостях психологічних проблем, які призвели до виникнення кризової ситуації, та особистісних ролей, які виникають у зв'язку з цим. Автор пропонує розглядати такі типи криз:

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші