Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Роль емоцій у виникненні психосоматичних порушень. Теорія функціональних систем Π. К Анохіна.

Вчення про тісний взаємозв'язок самопочуття з психічним станом (і насамперед настроєм) індивіда, про соматичний резонанс психічних процесів у вигляді минущих або хронізованих функціональних порушень внутрішніх органів (мовою яких ніби виражається афект) проходить червоною ниткою через усю історію медицини. Внутрішня мова емоцій – це функція органів; кожне психічне порушення певним чином відображається в тілесних відчуттях і процесах як у нормі, так і в патології. Наприклад, страх не випадково завжди асоціюється з певним і вкрай важким фізичним станом. Страх, що буквально захоплює людину, – це не тільки розпад душі, дика судома думки і серця, сам спогад про яку породжує тужливий сердечний трепет; це палаюче зрошене потом чоло, липкі, часом тремтячі руки; це неприємна важкість в шлунку і нудота, напівпритомний стан і відчуття ядухи. Серце споконвіку розглядають як специфічний орган вираження емоцій (у тому числі страху) у такому ж розумінні, як очі служать органом зору. Більшість пристрастей впливає на тіло, і, якби люди уважніше спостерігали явища, що супроводжують пристрасті, то було б дуже важко приховувати їх. Вегетативна нервова система, що виступає в ролі посередника між центральною нервовою системою і внутрішніми органами, регулятора всіх життєвих процесів в організмі, провідника емоційних станів як у нормі, так і в патології, стає, за Е.К. Краснушкіним, найважливішим органом вираження афекту. Особлива "вразливість" вегетативної нервової системи виявляється не тільки при достатній інтенсивності афекту – вісцеровегетативні реакції виникають у ході адаптації й у відповідь на слабкі, здавалося б, емоційні стимули, що відповідають навіть надзвичайно тонким інтелектуальним процесам. Будь-яка, навіть незначна подія або враження, суб'єктивно значиме для індивіда, може виявитися при цьому первісним вихідним пунктом, що викликає хворобливі розлади. Довгий ряд життєвих стресів включає, за І. П. Павловим (1951), не тільки втрату близьких або втрачене кохання, але й інші удари долі, розчарування в житті, пов'язані з образою почуття власної гідності, а в слабкої або астенізованої особистості – найсильніші реакції з різними аномальними так званими соматичними симптомами. Туга і глибинне відчуття "труднощів буття", безглузді обов'язки, що безплідно вимотують людину, і повсякденна боротьба з посередністю – чимало причин, через які й найбільш життєстійкі люди часом занепадають духом і знемагають у нещас ті.

Психовегетативний синдром – обов'язковий фізіологічний процес, що виступає при певній ситуації в якості "першої лінії оборони" (Гіляровський В.А.) – набуває патологічного характеру при надмірному для даного індивіда, надто частому і тривалому або постійному афективному напруженні; хронічні емоційні стани обумовлюють неминучі хроніфіковані вісцеровегетативні розлади. Усі вісцеровегетативні виявляються практично (постійно або у вигляді різних вегетативних кризів) у кожному випадку загального неврозу в людини; вони є неодмінним, якщо не провідним, компонентом клінічної картини при так званих неврозах органів і астенодепресивних або субдепресивних станах будь-якого генезу. При цьому особливого значення набуває нерозривний зв'язок функціональних соматичних порушень із почуттям пригніченості, тривоги і туги в структурі депресивних станів різного походження. Мінливі хворобливі відчуття, що зливаються з практично невіддільними від них розладами настрою і вкрай тяжкою загальною тональністю особистості, не випадково визначалися інколи як чутливість симпатичної системи.

Віецеровегетативна симптоматика в структурі тривалих емоційних розладів являє собою не що інше, як фіксацію почуття страху і тривоги в якомусь органі або частині тіла, і означає можливість виникнення болю чисто психогенного походження, а також функціональних соматичних порушень з переважною локалізацією їх у якомусь органі або системі за типом так званих неврозів органів або системних неврозів. Саме вегетативна нервова система виступає при цьому в ролі привідного ременя психічного для всієї соматики і є тією платформою, де затверджується, за Е. К. Краснушкіним, цілісність і злитість психічного і соматичного. Цей біологічний факт визначає всю життєдіяльність людського організму як у нормі, так і в патології. Емоції тривоги і страху, почуття беззахисності і пасивне очікування болю нерідко пов'язують з гіперадреналінеміею, тоді як афект гніву і люті, станів, що вимагають підвищеної фізичної або розумової напруги, – з гіпернорадреналінеміею. Не виключено, що гіперкатехоламінемія відображає не стільки якість, скільки інтенсивність афективного порушення: різні фактори, що обумовлюють позитивні емоції, викликають збільшення екскреції із сечею адреналіну і норадреналіну майже в тому ж ступені, що і вплив, який породжують негативні емоції. Широка мережа біоелектричних переключень у симпатичних гангліях із щільно розташованими нервовими елементами робить можливою неспецифічну стимуляцію всієї симпатоадреналової системи під впливом емоційно зарядженого імпульсу з будь-якої ділянки симпатичної іннервації. Гіперкатехоламінемія сприяє також перетворенню глікогену в глюкозу, виділенню вільних жирних кислот і активації функціонального стану кори наднирників.

Поширеність у всьому тілі переживання емоційного розладу дозволяє розглядати його як загальну реакцію організму, що втягує в страждання усю вегетативно-ендокринну систему і зрушує найглибші основи життєвих процесів. Посилене функціонування не тільки симпато-адреналової, але і всієї нейроендокринної системи супроводжується все більшою дезінтеграцією фізіологічних механізмів, що лежать в основі координованої пристосувальної діяльності цілісного організму. Крайні ступені дезінтеграцї нейрофізіологічних процесів ставлять організм під загрозу гострого психосоматичного ураження якогось органа і навіть раптової смерті.

Смерть від страху (наприклад, при епідеміях чуми або холери, коли боязкі люди помирають швидше, ніж сміливі) відома з найдавніших часів. Безпосередньою причиною раптової смерті можуть стати психічне потрясіння під час суду і при винесенні смертного вироку, випадково почуте висловлювання лікаря з приводу злоякісного характеру захворювання, страх зараження крові при поверхневому порізі пальця, забрудненого чорнилом, або очікування оперативного втручання на операційному столі. Іпохондрична депресія з ідеєю важкої і невиліковної хвороби призводить часом до несподіваного летального результату при повній відсутності якоїсь патології внутрішніх органів за даними патологоанатомічного дослідження. Саме злоякісні емоції стають фактичною причиною раптової смерті при інтактних вінцевих артеріях або компенсованій ваді серця – патологічному стані, що сам по собі не загрожує життю цих хворих.

Особлива, виняткова роль психовегетативних розладів (невичерпного джерела соматичних скарг хворих) у розвитку тривожно-іпохондричних станів настільки велика, що спроби більш- менш чіткого розмежування іпохондричної і вегетативної депресії невротичного кола мають досить відносний, умовний характер. Найбільш переконливим і яскравим свідченням своєрідності і складності психосоматичних кореляцій стає клінічна картина депресивно-іпохондричних станів, коли соматичне і психічне настільки нероздільні, що кожне побоювання з приводу свого самопочуття відразу трансформується, за Н. Зосьше (1878), у доконаний факт і кожна тривожно-тужлива думка – у неприємне відчуття, що піддається відповідній інтерпретації і породжує усе більше нових соматичних порушень.

Питання розвитку і перебігу будь-якого патологічного процесу почали розглядати з позицій цілісного організму, і насамперед – усвідомленої або підсвідомої установки на хворобу або здоров'я.

Відповідно до всепоглинаючої концепції пансексуалізму, булімія і деякі диспептичні симптоми свідчать про потребу в любові і турботі або бажання вагітності; закрепи і спастичне скорочення кишечнику – про тенденції до бридливості і педантизму або накопичення грошей і підвищення соціального престижу; психогенні респіраторні розлади – про регресивну виявлену тугу за материнською любов'ю і прагнення до повернення в материнське лоно, у внутрішньоутробний стан, коли ще не функціонує власна дихальна система. Хронічні іпохондричні страхи і побоювання розглядаються як результат витіснення сексуальних фантазій або переживань і важкого внутрішнього конфлікту.

Визнання впливу емоцій на виникнення і перебіг різних захворювань, у тому числі одержання певного пристосувального ефекту є необхідним в даний момент в інтересах цілісного організму. Будь-яка якісно окреслена емоція розглядається як цілісна функціональна система з усіма властивими їй закономірностями (спеціальна фізіологічна категорія динамічних інтегративних процесів, що поєднує кору головного мозку і підкіркові утворення). Положення про функціональну систему розшифровує і нормальні функції організму, і різні форми їхніх порушень, і компенсаторні процеси при відновленні порушеної функції, і такі поняття, як декомпенсація станів і видужання. Включення емоційних станів у зміст функціональної системи чітко корелює з біологічною роллю емоцій, спрямованих насамперед на задоволення потреби у збереженні себе (цілісності свого "Я" із усіма його тілесними і психічними властивостями). Загальним біологічним знаменником, до якого емоція зводить всю інформацію, що надходить у мозок, стає, за П.К. Анохіним, "найбільш древнім і універсальним критерієм усього живого на землі – прагненням вижити". Саме емоції (перша ланка в загальному ланцюзі пристосувальних процесів) виступають як такі форми реакцій, що, змінюючи одна одну, охоплюють весь організм і дозволяють йому з рятівною швидкістю відповідати на будь-які впливи навколишнього середовища ще до встановлення їх конкретних параметрів. Саме емоції визначають єдиний план в архітектурі живого організму, санкціонуючи або відкидаючи його різноманітні функції на підставі того самого принципу – наявності або відсутності емоції задоволення (єдиного нерідко критерію повноцінності і закінченості фізіологічного або поведінкового акту). Саме емоції (один із найбільш демонстративних прикладів соматовегетативної інтеграції – детально узгодженого плину центральних і периферичних процесів) детермінують усю життєдіяльність організму.

Функції емоцій зводяться до модифікації (переважно підвищення) енергетичних ресурсів організму, формування тенденції до підтримки (збільшення) або, навпаки, усунення (зменшення) контакту з фактором, що певним чином впливає на індивіда (цим визначається і знак емоції), і організації специфічних форм поведінки, що відповідають якісним особливостям впливаючого фактора. У людини емоції служать для оцінки не тільки біологічних і соціальних потреб, але й ступеня їх задоволення.

Отже, емоції (абсолютний сигнал корисності або шкідливості будь-якого впливу, що викликає майже миттєву інтеграцію усіх функцій організму) набувають виняткового значення щодо всіх інших механізмів адаптації.

Необхідність вивчення конкретних механізмів психосоматичних кореляцій (шляхів трансформації негативних емоцій у ще фізіологічні, в межах норми, зворотні зміни або вже патологічні розлади) і встановлення дійсної питомої ваги психічного і соматичного у стані хворого (дійсного співвідношення органічних порушень якихось органів і систем, з одного боку, і внутрішньої картини хвороби – з іншого) все гостріше усвідомлюється зараз у всіх галузях практичної медицини.

Функціональні соматичні порушення не можна розглядати як щось лише випадково супутнє тривозі і депресії – це ті ж емоційні стани, реалізовані корою головного мозку при сприянні підкіркових утворень; незмінною опосередковуючою ланкою між складними функціями кори головного мозку і різноманітними процесами, що протікають у внутрішніх органах людини, виявляється гіпоталамічний апарат.

Кожне емоційне порушення обов'язково містить неспецифічний (вісцеровегетативна реакція) і специфічний (відповідна інтерпретація індивідом вегетативних зрушень і сформованої ситуації в цілому) компоненти. Чим сильніший або тривалі ший вплив негативних емоцій, тим значніші і стійкіші віецеровегетативні порушення, тим більше підстав для хронізації психосоматичних розладів і відповідно – іпохондричного розвитку особистості. Гальмування вісцеровегетативних реакцій (насамперед за допомогою психофармакотерапії і психотерапії) зменшує інтенсивність негативних емоцій, що у свою чергу змінює і всю поведінку людини.

Слід зазначити, що формування вісцеровегетативної симптоматики (у тому числі і больової) зовсім не обов'язково свідчить про наявність якихось органічних змін внутрішніх органів або центральної нервової системи.

Відповідно до положення про вимушену діяльність робочого компонента функціональної системи будь-який орган може включатися в неї незалежно від периферичної аферентації. Численні і різноманітні робочі ефекти виражають дану емоцію в порядку вимушеного функціонування (за механізмом центральної інтеграції, що склалася при емоційному розряді у зв'язку з необхідністю постійного пристосування організму до умов безупинно мінливого середовища). Будь-яка якісно окреслена емоція (наприклад, страх, коли домінуючою мотивацією стає збереження себе) виступає, за Π. К. Анохіним, як "настільки глибоко і стандартно організований комплекс процесів діенцефального рівня", що розгортання його на периферії від коригуючих впливів і стану внутрішніх органів жодною мірою не залежить. Функціональні розлади внутрішніх органів являють собою клінічне відображення загальної психовегетативної нестійкості індивіда (його конституціональної, соматогенної або ситуаційно обумовленої емоційної нестабільності з феноменом вегетосудинної дистонії).

Чітке матеріалістичне обґрунтування з позицій теорії функціональних систем покладено в основу іпохондричних страхів і побоювань почуття хвороби ("темне валове почуття", за І. М. Селеновим). Емоція вісцерального походження виникає як наслідок зустрічі вихідного інтегрованого порушення, що обумовлює визначений периферичний ефект, потік аферентної імпульсації від органів дії (своєрідного аферентного чинника, що відображає частку участі кожного органа в адаптаційному процесі). Первинна позитивна емоція можлива лише при повному збігу точно приєднаних один до одного імпульсів, зв'язаних з реальним робочим ефектом, і заданих результатів дії, очікуваних на підставі попереднього досвіду. Найменше роз'єднання цієї поворотної імпульсації з даними так званого акцептора дії (динамічного апарата, що передбачає аферентні параметри, оптимальні для сформованої ситуації) негайно викликає почуття незадоволеності і занепокоєння, якогось соматичного неблагополуччя в організмі.

Теорія функціональних систем підводить фізіологічне обґрунтування і під надзвичайне розмаїття умовно-патогенних факторів, що зазвичай пов'язують з початком захворювання. Обов'язкова програма аферентних процесів, що формує якийсь фізіологічний акт у нормі і при патології, складається, за Анохіним, з 4 компонентів, що піддаються одночасній обробці з одночасною взаємодією й утворенням акцептора дії на рівні окремих нейронів: домінуючої в даний момент мотивації, причинної аферентації (також відповідно до даного моменту), пускової аферентації і, нарешті, пам'яті, що зберігає весь життєвий досвід індивіда. Будь-яка зміна порядку та послідовності або навіть проста затримка одного з цих інтегративних процесів призводить до дезорганізації даної функціональної системи і переходу емоції задоволення в емоцію негативного знака. У ролі пускового фактора, що викликає перетворення позитивної емоції в негативну, виступає і внутрішній конфлікт, і незвичайні стимули від внутрішніх органів або кровоносних судин, і всякі приводи, так чи інакше пов'язані з колишнім життєвим досвідом особистості, – коротше кажучи, будь-який екстеро- або інтерорецептнвний подразник будь-якої біологічної модальності (зоровий, слуховий, больовий і т. д.).

Відсутність належної позитивної емоції відразу переносить фокус активності мозку в бік діяльного підбору інших комбінацій аферентних порушень, здатних дати повноцінний пристосувальний ефект і, відповідно, первинну позитивну емоцію. Виникнувши в ході еволюції як результат удосконалення аферентації, первинна позитивна емоція немає центрального характеру і за принципом умовного рефлексу не виробляється. Розгортаючись автоматично в залежності від повноцінності адаптаційного акту, вона виступає, за Π. К. Анохіним, у якості своєрідного пеленга, що припиняє пошуки при досягненні пристосувального результату або, навпаки, знову і знову організовує їх на різній аферентній основі. Саме первинне емоційне відчуття стає універсальним індикатором достатності і доцільності зробленого пристосувального акту.

Необхідно підкреслити при цьому діалектичний характер негативної емоції: сприяючи розвиткові психовегетатнвної дисфункції і безперечно дезорганізуюче впливаючи на поведінку, вона формує діяльність, спрямовану на зменшення або усунення шкідливих для індивіда наслідків. Особливого значення для виникнення психосоматичних розладів набувають парадокси негативних емоцій. Так, при виразній тенденції до самопідтримки (особливо ригідної, дуже розповсюдженої, наприклад, у пубертатному періоді або на підставі церебрального атеросклерозу), відмова від негативної емоції стає неприємною, а поринання в сум – утішним, і навіть страх містить можливість своєрідної насолоди. Інший парадокс властивий особам з рисами інфантилізму в характері: на відміну від добре інтегрованої людини (здатної до адекватної оцінки будь-яких обставин і підпорядкування усіх випадкових або ситуаційних інтересів домінуючій потребі) емоційні реакції в цих людей відповідають нерідко лише одній, непропорційно вираженій потребі даного моменту, що часом гостро суперечить основним інтересам особистості (бурхливі афективні спалахи можуть протікати в таких випадках на рівні самодеструктивної поведінки).

У світлі загальнобіологічної теорії емоцій знаходять своє пояснення і надзвичайна розмаїтість сполучених з афективними перевантаженнями вісцеровегетативних розладів, і їх змінний характер. Функціональні системи складаються, за Анохіним, з динамічно мобілізованих систем у масштабі цілісного організму; навіть анатомічно віддалені структури і фізіологічні процеси можуть від'єднуватися в пошуках запрограмованого результату. Можливість включення у функціональну систему частини цілісних в анатомічному відношенні систем обумовлює невичерпні модифікації і разючу пластичність клінічної картини психосоматичного страждання. Психосоматичні розлади набувають безлічі подоб, змушуючи приписувати страждання то серцю, то шлункові, то спинному мозкові, то сечовому міхурові.

Величезна роль кортикальних зв'язків у роздробленні багатомірного ефекторного комплексу емоції і переадресуванню всієї її сили на ті чи інші вісцеральні процеси означає можливість локальних психосоматичних розладів; як пускові механізми виступають при цьому не стільки периферичні, скільки коркові (найчастіше ятрогенні) імпульси, що споконвічно визначають об'єкт іпохондричної фіксації індивіда. Посилена в процесі еволюції роль кортикальних зв'язків дозволяє нам лише розчленовувати ефекторний комплекс емоції. Людина, що працює швидко і вміло, хоча пальці в неї тремтять, здатна з холодною усмішкою, наче збоку, спостерігати наростаючі симптоми вісцеральної паніки. Переборення усвідомленого почуття тривоги або суму не послаблює вегетативних впливів емоцій на соматичні процеси. Йдеться про перенесення вираження емоції з одних ефекторних апаратів на інші, про явне домінування вегетативних і соматичних компонентів емоції над, власне, її психічними проявами.

"Тривале втручання в цілісний емоційний комплекс і переадресування всієї сили емоційного вираження на внутрішні, зовні не констатовані процеси створює стійке патологічне підвищення тонусу ряду внутрішніх органів", – пише П.К. Анохін, трактуючи саме в цьому плані все розмаїття психосоматичних порушень.

Отже, емоційні стани, яким приписують хаотичність і дисгармонію, в дійсності підпорядковуються твердим прнчннно-наслідковим зв'язкам і протікають у рамках суворих нейродинамічних співвідношень.

Фізіологічно закономірним результатом послідовного культивування так званих стримуваних емоцій (пригнічення або витіснення одних компонентів емоцій і надмірної активації інших) стає за певних умов різна вісцеральна патологія – плата сучасної цивілізованої людини за уміння панувати собою.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші