Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Психологічні особливості хворих з пограничними психічними розладами та з невротичними порушеннями

Найбільш поширеними психічними розладами є пограничні форми, що включають невротичні, неврозоподні, особистісні та поведінкові порушення. Розлади даного регістра найчастіше зустрічаються в загальнолікарській практиці.

Істеричні форми реагування, гострі реакції на стрес та істеричні невротичні стани зустрічаються в клініках різного профілю. Це дуже неприємні як для лікарів, так і для оточуючих форми хворобливого реагування на зовнішні шкідливі впливи, які вимагають відповідного підходу, оцінки та лікування. Особливе місце в клінічній практиці лікаря займають конверсійні істеричні прояви, які імітують різноманітні соматичні розлади. Такі хворі, потрапляючи в клініки різного профілю, можуть протягом тривалого часу отримувати неадекватну терапію, навіть піддаватися оперативним втручанням, якщо своєчасно не будуть виявлені механізми наявних у них розладів і застосовані психотерапевтичні та інші методи лікування даного типу порушень.

Пацієнт з істеричними розладами "бажає" чути, що він хворий, що його хвороба найбільш незвичайна, вимагає особливих підходів до лікування. Ствердження лікаря, що він здоровий і повинен "взяти себе в руки", викликає у нього реакцію протесту, що виражається в прогресуванні вегетативних і соматичних симптомів. Лікар повинен відмовитися від неправильного ставлення до таких хворобливих змін психіки, не дивитися на істеричний розлад як на симуляцію, не вимагати, щоб хворий перестав себе поводити подібним чином. У таких випадках стан хворих, як правило, погіршується, можуть з'являтися нові симптоми; крім того, часто виникає невдоволення пацієнта лікарем і конфліктні ситуації.

Переміщення хворого з істеричними розладами в загальносоматичний стаціонар в ряді випадків може сприяти фіксації окремих симптомів і подальшому істеро-іпохондричному розвитку особистості за механізмом "втечі у хворобу". Однак при правильному підході лікаря, застосуванні ним психотерапевтичних методів, що включають сугестію, подібна госпіталізація може надати і терапевтичний ефект.

Дещо інший ефект надає госпіталізація в загальносоматичні відділення хворих з тривожно-недовірливими рисами характеру, які страждають на фобійні розлади. У цих випадках госпіталізація, як правило, призводить до прогресування, погіршення самопочуття і наростання страхів. Вигляд тяжкохворих, вмираючих, розмови про хвороби, обстеження та лікувальні заходи посилюють занепокоєння і стурбованість станом свого здоров'я: хворий не може спати, перебуває в стані тривоги і страху, вимагає чергового лікаря, не відходить від медичної сестри, так як кожну хвилину боїться померти. У цих випадках він потребує консультації клінічного психолога, і чим швидше це буде зроблено, тим скоріше покращиться його самопочуття.

Розмовляючи з таким хворим, необхідно пам'ятати, що він повинен почути від лікаря переконливий висновок – його хвороба не є небезпечною, і його життю нічого не загрожує. На підтвердження цих слів необхідно навести зрозумілі хворому аргументи. Ніяких розпливчастих і невизначених формулювань він чути не повинен. Навіть якщо пацієнтом є лікар-колега, розмова з ним повинна вестися як з хворим, а всі професійні розмови і обговорення діагностичних сумнівів відкладені до одужання. Потрібно пам'ятати, що під час хвороби змінюється психологія людини, в її свідомості домінують афективно насичені думки про хворобу, у зв'язку з чим більшість людей в тій чи іншій мірі втрачає здатність правильно оцінювати ситуацію.

Перед лікарем загального профілю (терапевт, хірург) стоїть серйозне завдання – переконливо обгрунтувати, що хворому необхідна консультація психотерапевта.

При психічному розладі невротичного генезу доцільно зробити акцент на тому, що соматична хвороба послабила нервову систему, у зв'язку з чим порушився сон, зник апетит, з'явилися сльозливість, дратівливість, тривога, страхи, які, в свою чергу, спричиняють негативний вплив на перебіг соматичної хвороби. Тому для успіху лікування необхідні спільні зусилля і допомога фахівця іншого профілю – психіатра, психотерапевта чи психолога. Хворому необхідно роз'яснити, що іноді життєві негаразди, нервові перенапруження, перевтома можуть викликати вегетативно-соматичні порушення, які за клінічними проявами подібні до невідомих соматичних захворювань; насправді ж вони обумовлені психогенними факторами і є функціональними. Проведене об'єктивне обстеження не виявляє ознак органічної патології, тому для правильної оцінки наявних розладів і відповідного лікування необхідна консультація клінічного психолога.

Труднощі лікування хворих з патологічними рисами характеру в рамках психопатії або психопатоподібних синдромів, нерідко спостерігаються при таких хронічних захворюваннях, як туберкульоз і виразкова хвороба шлунка та виявляються, насамперед, в емоційній неврівноваженості, схильності до експлозивних реакцій, конфліктів з іншими хворими та медперсоналом. Помилкою лікарів, часом стомлених необгрунтованими скаргами пацієнта, його дратівливістю і погрозами на свою адресу та на адресу медичного персоналу, є швидкоплинно прийняте під впливом емоцій рішення показати хворого психіатру – "нехай розбереться". При цьому, на жаль, в стаціонарах мають місце випадки, коли консультація психіатра представляється лікуючим лікарем і, відповідно, сприймається пацієнтом як покарання із загрозою запроторити його до "божевільні". У такій ситуації консультація, як правило, не дає бажаного результату, так як психіатр не знаходить показань для переведення хворого в психіатричне відділення, і замість користі завдає йому шкоди. У хворого потім формується протест проти будь- якої психологічної допомоги, яка необхідна для його реабілітації.

При хронічних соматичних захворюваннях у хворих зустрічаються різноманітні психічні порушення, в тому числі нозогенного характеру, які, у разі відсутності адекватної психотерапевтичної допомоги, можуть приймати затяжний перебіг, завершуючись невротичним або патохарактерологічним розвитком особистості, що істотно обмежує реабілітацію хворих. Спостерігаються випадки, коли згідно соматичного стану хворий міг би продовжити трудову діяльність, але фіксовані невротичні симптоми і зміни характеру, що виникли на грунті тривалої соматичної хвороби, роблять його непрацездатним ще багато місяців. Найчастіше мова в таких випадках йде про іпохондричні розлади в сукупності з іншими невротичними або патохарактерологічними радикалами (істеричним, обсесивним та ін.)

Іпохондричний прояв на тлі скарг соматичного характеру буває провідним і у хворих з невротичною депресією, особливо при маскованих формах останньої. Ці хворі часто свій пригнічений настрій пояснюють поганим фізичним станом.

Лікарю важливо не тільки запідозрити наявність у хворого стресового стану, але й намагатися визначити його характер, що необхідно для подальшого лікування. Цілеспрямована бесіда з метою виявити добове коливання настрою, сезонність підвищенної тривожності, зв'язок їх з ситуацією, особливості вегетативних порушень допомагають правильно класифікувати ці симптоми. Так, раннє вранішнє пробудження з "нестримною тугою" характерні для циркулярної депресії, а пробудження з великими труднощами, яке супроводжується слабкістю та розбитістю, – для невротичної депресії. При циркулярній депресії, як правило, спостерігається підвищення артеріального тиску, при невротичній – гіпотонія. У хворого з циркулярною депресією очі "сухі", при невротичній – виражена сльозливість.

Правильна оцінка депресивного стану сприяє профілактиці суїцидів. Якщо при невротичній депресії загроза самогубства невелика, то при циркулярній депресії суїцидальні думки виникають досить часто, у зв'язку з чим необхідно госпіталізувати хворого, так як в домашніх умовах "самогубство є непередбачувані™".

Різні соматичні реакції у депресивних хворих та порушення окремих функцій організму можуть спонукати до постановки невірного діагнозу. Наприклад, відсутність менструації дозволяє припустити у хворої вагітність чи гінекологічне захворювання; неприємне відчуття в ділянці серця, порушення в його роботі дають підстави думати про інфаркт міокарда чи іншу серцеву патологію. Різке схуднення хворих на депресію, відсутність аппетиту можуть наштовхнути лікаря на думку про новоутворення та направити його по невірному шляху, створюючи при цьому умови для виникнення у хворого ще й канцерофобії. Це часто призводить до складних, болючих, неприємних процедур обстеження, які проводяться без врахування психологічного стану хворого.

Помилкове трактування стану хворого веде до неправильних подальших дій. Хворих часто направляють на обстеження в непрофільні стаціонари. Часто при детальному обстеженні і соматичному лікуванні не наступає покращення самопочуття, навпаки, хворий тільки переконується в невиліковності свого захворювання. При цьому депресія може поглиблюватися, призводячи до відчаю та суїцидальних дій, котрі в умовах лікарні не завжди можна попередити.

Інколи хвороба пацієнта проявляється як стан фрустрації – специфічні емоційні стани людини, що виникають у випадку появи непереборних перешкод на шляху до досягнення бажаної мети. Фрустрація виявляється як агресія, озлобленість, що можуть бути спрямованими на інших (агресивна фрустрація), або на себе, звинувачення самого себе в невдачах (регресивна фрустрація). Часто повторювані стани фрустрації можуть закріпити в особистості людини деякі характерні риси: млявість, зневіру в себе, "комплекс неповноцінності", байдужість, безініціативність. Якщо людина тривалий час не виходить з фрустраційного стану, то формується невроз – хвороба, що виникає внаслідок конфлікту людини з оточуючим середовищем на підставі зіткнення бажань людини і дійсності, що їх не задовольняє (мал. 1).

Пограничні та неврозоподібні порушення розглядаються як прояви дезадаптації їх виникненню сприяють наявність у пацієнта емоційних порушень, які в залежності від важкості симптомів можна поділити на 4 типи, що відображають 4 рівня соціально-психологічної дезадаптації:

  • 1) акцентуації характеру•:
  • 2) неврози та соматоформні вегетативні дисфункції:
  • 3) особистісні розлади (психопатії):
  • 4) психози.

На одному кінці цього континіуму – здатність жити в межах компенсаторних можливостей людини, на іншому – цілковита втрата волі до життя, дезорганізація процесів адаптації та компенсації.

До першого рівня психологічної дезадаптації відносяться акцентуації характеру. За визначенням А.Є. Личко (1985), акцентуації характеру – крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, внаслідок чого з'являється вибіркова вразливість по відношенню до певного роду психогенних впливів ("місце найменшого супротиву" в структурі акцентуацій, так звані "негативні" властивості акцентуації) при гарній і навіть підвищеній стійкості до інших ("позитивні властивості" акцентуації характеру). Акцентуації характеру часто виступають в якості преморбідних особливостей особистості в розвитку нервово-психічної та психосоматичної патології.

Другий рівень соціально-психологічної дезадаптації представляють неврози. У вітчизняній та зарубіжній психоневрології все більшого визнання отримує поліфакторна етіологія найбільш розповсюдженого пограничного психічного розладу – невроза, причому психологічному фактору відводиться головна роль.

В найбільшій мірі зміст психологічного підходу розкривається в патогенетичній концепції неврозів В.М. М'ясищева, котрий вбачав у неврозі глибокий особистісний розлад, що настає через порушення системи відносин людини. Розглядають наступні рівні відносин: відношення до світу предметів та явищ; до інших осіб; до себе. Відношення людини до самої себе – найбільш пізнє утворення, але саме воно забезпечує цілісність системи відносин особистості (Ананьев, 1968).

Третій рівень психічної дезорганізації представлений особистісними розладами (психопатіямн). Психопатії – патологічний психічний розлад особистості, який характеризується дисгармонійністю. Психопатичний склад особистості являє собою постійну, вроджену властивість індивіда. Протягом життя видозміни цієї властивості незначні, якщо є, то більше в сторону посилення. Патологічні властивості психопатичної особистості тотальні, визначають всю психічну структуру людини. Патологічні зміни настільки значні, що перешкоджають повноцінній соціальній адаптації (безболісній як для самої особистості, так і для оточуючих). Таким чином, три критерій за П.Б. Ганнушкіним (1933) визначають психопатичні властивості:

  • 1) тотальність:
  • 2) відносна стабільність:
  • 3) порушення соціальної адаптації.

Четвертий рівень дезорганізації. Відповідний йому тип розладу зазвичай називають психозом. Причинами подібного захворювання частіше всього є ендогенні фактори. Крайніми вираженнями психозу можуть бути депресія з вітальною тугою, цілковита відчуженість, галюцинації та паранойя. Людина в такому стані не може виконувати звичайні функції: навчатись, працювати і навіть просто займатись домашніми справами. Часом емоційний розлад в цьому випадку заходить так далеко, що людина втрачає орієнтацію в часі та просторі, її особистість дуже деградує, "розвалюється", іноді в такого хворого зникає бажання жити.

Найбільш поширеними емоційними реакціями на хворобу З. Липовський (Lipovski, 1983) вважає тривогу, депресію, сором, провину, гнів. Неврозоподібиі реакції пацієнта на хворобу виступають в якості захисної реакції, яка послаблює вегетативні порушення, що загострюються під час прогресування хвороби. Виникнення подібної реакції супроводжується дифузним нейрогуморальним супроводженням. Крім того, в період прогресування психосоматичного порушення спостерігається виражене загострення преморбідних особливостей особистості. Психологічні феномени особистісного захисту у хворих спрямовані 1) на послаблення внутрішньоособистісних конфліктів (зменшення тривоги, напруженості і т.д.) – первинний невротичний аспект; 2) на ослаблення вторинних функціональних нашарувань, викликаних соматичною патологією, – вторинний неврозоподібний аспект.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші