Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Сучасна класифікація дисоціативних (конверсійнихрозладів)

Дисоціативна амнезія – найпоширеніший дисоціативний розлад, що виникає після загрози смерті, психологічного конфлікту, емоційної травми і виявляється у частковій втраті пам'яті на психотравмуючу ситуацію у людей, в котрих не виявлені органічні ураження мозку чи інтоксикація (Karon В.Р., Widener A.J.). Розлад часто виникає у людей, які пережили стихійне лихо, реальну загрозу для власного життя та життя близьких, у дітей, які зазнали сексуальне насилля, а також може формуватися й при втраті близької людини або при гнітючому почутті провини (D. Spiegel). Зустрічаються локалізована, генералізована, селективна та безперервна амнезія. Переважно дисоціатнвна амнезія має парціальний і селективний характер, амнезується лише травматичний епізод (зазвичай раптова втрата близьких або катастрофа). Хворий усвідомлює розлад пам'яті, але не висловлює стурбованості з цього приводу. Стан триває кілька днів, починається і закінчується раптово. На висоті розладу протягом одного-двох днів він може супроводжуватися дисоціативними паморочними проявами, коли пацієнт дезорієнтований, не впізнає знайомих, безцільно блукає, не дотримується особистої гігієни та режиму харчування й сну. При наявності вираженої вторинної вигоди або повторному впливі стресора можливе затягування епізоду або його рецидивування. Частіше спостерігається у молодих чоловіків і підлітків.

Дисоціативна фуга (лат. fuga біг, втеча) від дисоціативної амнезії відрізняється тим, що після психотравмн хворий, не усвідомлюючи розладу пам'яті і не виглядаючи дезорієнтованим, здійснює цілеспрямовані подорожі (часто у місця, які є для нього емоційно значущими). Амнезія стосується лише особистих спогадів, загальні та універсальні знання і навички зберігаються. Хворий зовні справляє враження упорядкованої людини, дотримується особистої гігієни та режиму харчування, здатний до простої соціальної взаємодії, часом навіть може займатися досить складною діяльністю (амбулаторний автоматизм), але при цьому його особистість нерідко відрізняється від попередньої. Закінчення фуги раптове. Увесь період дисоціативної фуги амнезується.

Дисоціативний ступор – розлад, при якому у хворого внаслідок перенесеної психотравми виявляються усі ознаки клінічного ступору (лат. stupor – заціпеніння), але без фізіологічних причин. Перебуваючи у стані, який клінічно не можна визначити ні як несвідомий, ні як сон, хворий застигає, переважно непорушно лежить або сидить, не реагуючи на зовнішні стимули (шум, світло, дотики і слова).

Транси і стани одержимості. Транс (лат. trans – перехід в інший стан) – психічний розлад, що виникає в результаті тривалого значного психічного перенапруження у людей, які не страждають шизофренією, гострим психозом, множинним розладом особистості, епілепсією, інтоксикацією психоактивними речовинами, а також не мали черепно-мозкової травми. У стані трансу втрачається почуття власної ідентичності, надзвичайно звужується свідомість з вибірковим фокусуванням на певному об'єкті і обмеженням повторюваного набору рухів, поз і висловлювань. Стан виникає мимовільно, заважає людині повноцінно активно функціонувати у професійній діяльності та в особистому житті.

Дисоціативні розлади моторики – психічний розлад, який формується як втеча у хворобу в результаті прагнення людини уникнути міжособистісного конфлікту і за допомогою демонстративної поведінки, скерованої на співчуття, отримати вторинну вигоду або репрезентувати свій протест. Виявляється у втраті, послабленні, сповільненні або обмеженні моторних функцій, які не мають фізіологічного підтвердження та є анатомічно невідповідними. Суб'єктивно хворий почуває себе погано, скаржиться на болі та обмеження рухів. За відсутності порушень тонусу і трофіки у пацієнтів може спостерігатися повний або частковий параліч кінцівки (моно-, гемі- та пара- парези і плегії), рідше – атаксія, астазія – абазія, апраксія, акінезія та інші. Серед розладів мовлення зустрічаються: заїкання, дизартрія (порушення артикуляції), афонія (беззвучне мовлення), сурдомутизм (глухонімота), афазія (відсутність мовлення).

Дисоціативні судоми – ситуативно обумовлений психічний розлад, що виникає при неусвідомлюваній потребі пацієнта привернути до себе увагу, отримати вторинну вигоду. Раптові і несподівані спастичні рухи, які з великим ступенем зовнішньої подібності наслідують різні варіанти епілептичних припадків, відбуваються лише за наявності спостерігачів. Може супроводжуватися вигукуванням слів, що відображають сутність конфлікту пацієнта. Припадок триває переважно протягом 10-20 хвилин. На відміну від епіприпадків, пацієнти падають, не отримуючи істотних травм, напади не супроводжуються прикушуванням язика, мимовільним сечовиділенням та втратою свідомості, після припадку відсутні оглушення і амнезія.

Дисоціативна амнезія і втрата чуттєвого сприймання – психічний розлад, який, як і дисоціативні розлади моторики, формується як втеча у хворобу з метою уникнення конфліктної ситуації. Виявляється у втраті або послабленні шкірної чутливості у ділянках, локалізація яких не відповідає зонам іннервації. Сенсорні розлади: гіпер, гіпо- і анестезія (зниження, підвищення і відсутність тактильної чутливості), алгії (больові відчуття). Також може виникати виражене тремтіння всього тіла або його частин у поеднанні з псевдоспазмами м'язів, яке посилюється при хвилюванні або надмірній увазі та зникає уві сні.

Окрім втрати шкірної чутливості, у пацієнтів можливе випадіння функцій органів чуття, наприклад, "втрата зору", що полягає у короткотривалому звуженні поля зору або зниженні його гостроти.

Інші дисоціативні розлади. Серед інших д асоціативних розладів заслуговують на увагу множинні розлади особистості та синдром Ґанзера.

Синдром Ґанзера – психічний розлад, який умовно вважають одним з варіантів сутінкового потьмарення свідомості, що супроводжується недоладним і недоречним мовленням, неможливістю відповісти на прості запитання чи розв'язати елементарну задачу. Разом з примітивною, наївною демонстративністю – показна загальмованість або метушливість, безпричинний сміх або плач, міміка розгубленості, "дитяча" поведінка, безпорадність в елементарних ситуаціях – у пацієнта збережена здатність виконувати складні цілеспрямовані рухи і вчинки, але вони не призводять до отримання бажаного результату.

Розлади множинної особистості – дисоціативний психічний розлад, при якому у свідомості людини формуються дві (дуже рідко більше) субособистостей. Характеризується раптовими переключеннями від однієї субособистості до іншої, яке, ймовірно, спровоковане стресовою подією різного ступеня вираженості (Dell, Eisenhower) або у стані трансу чи гіпнозу. У кожен конкретний момент проявляється лише одна субособистість, яка має власну пам'ять, особливості поведінки, стать, вік, фах, манери і, з'являючись, повністю контролює вчинки хворого, "панує" над ним. Після закінчення епізоду амнезується як субособистість, так і сам епізод. Спогади кожної із субособистостей недоступні для іншої, тому намагання переконати людину у тому що вона робила вчинки, про які не пам'ятає, можуть виступити як чергова психотравмуюча ситуація, що спровокує чергову зміну субособистостей, яка теж буде амнезована.

Оскільки в літературі описано лише близько 300 випадків розладу множинної особистості, щодо його походження існує багато припущень. У 97% обстежених не заперечують фізичне (переважно інцест) насилля у ранньому дитинстві (Ross; Dell; Eisenhower). Вчені одностайні у тому, що більшість випадків вперше діагностовано у підлітковому або юнацькому віці, хворих серед жінок втричі більше, ніж серед чоловіків. Протягом останніх 50-ти років кількість хворих зросла, що пов'язують з руйнівним впливом психоенергетичних і тоталітарних сект.

Загалом слід пам'ятати, що дисоціативні розлади формуються як захист від нестерпних переживань, які можуть бути пов'язані або зі смертельною загрозою чи горем з приводу втрати близької людини, або з ураженим почуттям самолюбства чи з почуттям пекучого сорому а також із почуттям безсилля у вирішенні внутрішньоособистісного або міжособистісного конфлікту чи неможливості змінити об'єктивну ситуацію. Перебуваючи у напрузі, пов'язаній з потребою вирішити конфлікт, кожна особистість витрачає різну кількість внутрішніх емоційних ресурсів, а їх брак починає сприйматися як щось стороннє, отже, відбуваються певні зміни свідомості. Адже механізми захисту включають: заперечення (ігнорування певних аспектів реальності), витіснення (ізоляція від свідомості загрозливої інформації) і дисоціацію – відокремлення однієї групи психічних процесів від іншої з їх незалежним функціонуванням.

Саме зважаючи на психодинаміку дисоціатнвних розладів, зрозуміло, чому у більшості випадків вираженість і тривалість хвороби залежать від реакції оточення. Людина прагне отримати не лише первинну вигоду у вигляді зниження рівня тривожності, який підвищується при переживанні психотравмуючої ситуації, з якою неспроможна справитися психіка, але і переводить хворобливі відчуття на неусвідомлюваний рівень тілесного функціонування. При цьому симптоми не лише вказують на підсвідоме прагнення певного обмеження (параліч, сліпота), а й сигналізують оточенню про нього. Дисоціативні розлади дають змогу через порушення функцій отримати й вторинну вигоду – увагу і турботу, співчуття і підтримку, звільнення від обтяжливих стосунків чи обов'язків, уникнення покарання за провину та багато інших.

На думку Б.Д. Карвасарського, існує два підходи до побудови класифікації невротичних конфліктів. До першого відносяться спроби феноменології оцінки психотравмуючих обставин та їх значимості в неврозогенезі. Однак набагато більшого значення, на думку багатьох сучасних дослідників, набуває класифікація механізмів розвитку конфліктів, які приймають участь в генезі неврозу. В історичному плані цікавий підхід В.Н. М'ясищева, котрий розглядав три основні типи невротичних конфліктів: істеричний, обсесивно-психастенічний та неврастенічний.

Подібний підхід зумовлював значимість не стільки психічної травми в ізольованому виді, скільки базових психологічних параметрів особистості. Перший із відмічених типів конфліктів (істеричний) визначається занадто завищеними претензіями особистості, які завжди поєднуються з недооцінкою або повним ігноруванням об'єктивних реальних умов або вимог оточуючих. Слід підкреслити, що його відрізняють перевищення вимогливості до оточуючих над вимогливістю до себе і відсутність критичного ставлення до власної поведінки. В генезі цього типу конфлікту вагоме значенн я мають історія розвитку особистості та процес формування системи її життєвих відносин. Другий (обсесивно-психастенічний) тип невротичного конфлікту обумовлений суперечливими власними внутрішніми тенденціями та потребами, боротьбою між бажанням та обов'язком, між моральними принципами та особистими прихильностями. При цьому, якщо навіть одна з них і стає домінуючою, але продовжує зустрічати опір іншої, створюються сприятливі можливості для різкого посилення психічної напруги та виникнення невроза нав'язливих станів. Конфлікт третього типу (неврастенічний) являє собою протиріччя між можливостями особистості, з одного боку, її прагненнями та завищеними вимогами до себе – з іншого. Особливості конфлікту цього типу частіше за все формуються в умовах, коли постійно стимулюється нездорове прагнення до особистого успіху без реального врахування сил та можливостей індивіда.

Як видно з представленої точки зору, В.Н. М'ясищев в неврозологічному ракурсі був націлений на пошук морально-етичних та соціально-психологічних характеристик людини, формуючих при зустрічі з психотравмуючою ситуацією особливий, типовий стиль невротичної поведінки. Вчення про три типи невротичного конфлікти стало продовженням та розвитком теорії системи відношень особистості, в якій основний акцент робився на вивченні механізмів "продукування психічних травм", безсвідомому приписуванні тим чи іншим життєвим обставинам психічного звучання з наступним афективно забарвленим комплексом внутрішньоособистісного конфлікту. При цьому виділялася роль характерологічних особливостей пацієнта.

Характерною особливістю всіх дисоціативних (конверсійних) розладів є відсутність органічного етіологічного фактора, що підтверджується параклінічними методами обстеження пацієнта.

Наявність в сьогоденні або минулому справжніх неврологічних порушень або системних захворювань, що впливають на ЦНС, зазначають у 40% хворих дисоціативними (конверсійними) розладами. Дисоціативні і конверсійні симптоми іноді важко відрізнити від соматичного або неврологічного захворювання, що особливо характерно для пацієнтів, добре інформованих про клінічну картину і перебіг цих захворювань. Але при медичному огляді та обстеженні пацієнта не виявляють яких-небудь явних соматичних або неврологічних порушень.

Іншою характерною ознакою невротичних порушень є невідповідність клінічної картини дисоціативного (конверсійного) розладу клінічній картині подібних соматичних і неврологічних захворювань. Дисоціативні (конверсійні) прояви не відповідають симптомам справжніх неврологічних розладів, відображаючи наївні уявлення хворих про анатомічну інервацію (наприклад, характерна анестезія кінцівки; геміанестезія з межею чутливості, що проходить точно по серединній лінії). Ця невідповідність вкрай важлива при уточненні діагнозу.

Крім того, в етіопатогенезі невротичних симптомокомплексів відіграє велику роль використання захисних механізмів, особливо ідентифікації. Хворі часто несвідомо копіюють симптоматичні прояви, що спостерігаються ними у оточуючих, які для пацієнтів вкрай значущі, наприклад батьки. Таким чином пацієнти як бн ідентифікують себе з цими людьми. Типовими є випадки, коли, наприклад, після смерті батька у дорослої доньки розвивається дисоціативний параліч, схожий по клінічній картині з таким, що спостерігався у батька перед смертю.

Суттєвими ознаками дисоціатнвних (конверсі йних) розладів є наявність первинної та вторинної вигоди.

Первинна вигода полягає в тому, що за допомогою процесів дисоціації і конверсії хворому підсвідомо вдається уникнути внутрішніх психологічних конфліктів; наприклад при дисоціативній амнезії з пам'яті пацієнта випадають найбільш неприємні події.

Вторинна (соціальна) вигода полягає в тому, що хворі отримують істотні переваги в результаті свої хвороби. Хворим вдається уникнути обов'язкових і важких життєвих ситуацій, тому що їм все пробачається; з боку оточуючих вони отримують допомогу, підтримку і увагу, які б без цього не отримали; пацієнти, використовуючи свій стан, можуть маніпулювати почуттями інших людей. Наприклад, дисоціативний параліч допомагає пацієнтові відмовитися від небажаного для нього догляду за літнім родичем. У пацієнта зазвичай відсутнє адекватне усвідомлення вторинної вигоди. Незважаючи на характерність вторинної вигоди для дисоціативних і конверсійних розладів, вона не може бути використана при постановці діагнозу.

Таким чином, можна зробити висновок, що неврози – це психогенно (конфліктногенно) обумовлені зворотні нервово-психічні розлади, які проявляються емоційною нестійкістю, психічною виснаженістю, порушенням загального самопочуття, що виникають внаслідок стресових життєвих ситуацій за відсутності психотичних проявів та наявності усвідомлення своєї хвороби.

Раніше, залежно від наявності невротичних симтомокомплексів, виділяли такі клінічні форми неврозів, клінічна характеристика яких не втрачає актуальності й сьогодні: неврастенічний, істеричний невроз, невроз нав'язливих станів (обеесивно-компульсивний розлад, ананкастичний симтомокомплеке), депресивний невроз, іпохондричний невроз, дисморфофобічний невроз, фобічний невроз, системні неврози, нервова анорексія та булімія.

Характерними супутніми проявами невротичних симптомокомплексів є:

  • 1. Порушення самопочуття – головний біль, загальна слабкість, розбитість, підвищена втомлюваність, спад сил, поганий сон, внутрішній дискомфорт, неприємні, больові відчуття у різних частинах тіла.
  • 2. Порушення пам'яті, уваги, мислення, сприйняття.
  • 3. Емоційно-вольові порушення: емоційна нестриманість, вразливість, схильність до афектів, нестійкість настрою, схильність до депресивних реакцій, страхи, нав'язливості, недостатній вольовий контроль емоційних переживань.
  • 4. Порушення ефекторної сфери – нервові тики, нав'язливі дії, функціональні паралічі, парези, тремор.
  • 5. Вегетативні порушення – пітливість, приливи жару, тахікардія, лабільність AT і пульсу, диспептичні явища, задуха. Для хворих на неврози, в залежності від клінічної симптоматики та наявності внутрішніх конфліктів, виділяють наступні невротичні симптомокомплекси: неврастенічний, істеричний, ананкастичний.

Неврастенічний симптомокомплекс. Провідним є астенічний синдром. Характерна тріада: головний біль, підвищена дратівливість, порушення сну. Хворі скаржаться на загальну слабкість, швидке виснаження, погане самопочуття, розбитість. Поріг чутливості знижений (гіперестезія – не переносять денне світло, звичайні звуки "ріжуть вухо"). Головний біль мігруючий (лобний, скроневий, потиличний) з оперізуючим стисканням голови – "шолом неврастеніка". Характерні м'язова гіпотонія, тремор кінцівок при фізичних та емоційних навантаженнях, лабільність пульсу артеріального тиску стійкий червоний дермографізм на тлі суб'єктивного відчуття постійної втоми. Настрій негативно пригнічений з песимістичною оцінкою свого стану здоров'я. Поряд із тим позитивна ситуація легко відволікає хворого від хворобливих переживань. Характерними є явища дратівливої слабкості, слабкодухості, сльозливості.

Виділяють дві головні форми неврастенії: гіпер- та гіпостенічну. Гіперстенічна характерна для холериків – проявляється дратівливістю, безсонням, схильністю до афективних реакцій. Для гіпостенічної – характерна млявість, сонливість, загальна слабкість, зниження зацікавленості в оточенні.

Прогноз при неврастенії сприятливий. У більшості хворих після лікування наступає одужання.

Істеричний (дисоціативний, конверсійний) розлад. Жінки вдвічі частіше хворіють, ніж чоловіки. Окремі істеричні симптоми спостерігаються у 1/3 населення, а у соматичних лікарнях таких хворих – 15%. Для пацієнтів з істеричним неврозом характерна підвищена навіюваність, лабільність емоцій з демонстративністю, театральністю. Симптоми хвороби нерідко набувають характеру маніпуляції оточуючими і при вирішенні психотравмуючої ситуації слабнуть чи повністю зникають. Ці порушення носять захисний характер. Частіше розвивається у осіб художнього типу з ознаками психічного інфантилізму, емоційної незрілості, вразливості. Характерними є наступні групи симптомів:

  • 1) афективні – лабільність емоцій, нестійкість настрою, бурхливість емоційних реакцій (від сліз до радості);
  • 2) вегетативні – несправжні соматичні симптоми – біль у серці, серцебиття, втрата свідомості, нудота, блювання, напади задухи;
  • 3) рухові:
    • а) гіперкінези (тики, тремор голови, судомні напади). Зникають після ліквідації чи дезактуалізації психотравмуючих впливів.
    • б) акінезії – порушення ходи "астазія – абазія", коли хворі не можуть стояти та ходити за відсутності органічних порушень (ноги "ватні", "тяжкі", "заплітаються"),
  • 4) сенсорні – оніміння кінцівок, відчуття повзання мурашок, печії. Хворі заявляють про це пафосно – біль "нестерпний". Істеричні алгії різноманітні, наприклад: головний біль у вигляді "забитого цвяха".

Ананкастичний симптомокомплекс. Він характеризується нав'язливими страхами (фобіями), нав'язливими думками (обсесіями), нав'язливими діями (компульсіями), тривогою, уявленнями, які оволодівають свідомістю хворого і від яких він не може позбавитись вольовим зусиллям. Ного іноді позначають "розумовою жуйкою". Думки "приходять в голову" ніби автоматично, тривожать пацієнта, заважають йому займатися звичайною діяльністю. Часто зустрічається нав'язливий потяг запам'ятовувати імена та назви (ономатоманія), нав'язливий рахунок (арифмоманія), при якому людина схильна постійно підраховувати які-небудь предмети – таблиці на стінах, вікна в будинках, сходи, номера автомобілів. Нав'язливі думки (обсееії) виникають поза бажанням хворого, сприймаються як абсурдні, хворого переслідують думки про вірність прийнятих рішень і дій чи – вимкнув газ, світло, замкнув двері тощо. Нав'язливі сумніви часто супроводжуються ритуалами.

Обсесивно-компульсивні розлади зустрічаються у 1,5-2% випадків у пацієнтів з соматичною патологією, у практиці психіатрів – до 1% серед хворих. Компульсії проявляються нав'язливими діями, які не піддаються корекції та повному контролю. До них відносяться, наприклад, нервові тики, часте кліпання повіками, нав'язливе непереборне обкусування і ковтання нігтів (онігофагія), висмикування волосся (трихоптіломанія), смоктання пальців.

Фобії складають найбільш багаточисленну групу нав'язливих станів. Нараховують більше 300 форм нав'язливих страхів. До найбільш відомих відносяться такі:

  • 1) агорафобія – боязнь відкритих просторів, транспорту, натовпу, що супроводжується вегетативними проявами (тахікардія, профузний піт, тремор, абдомінальний біль, задуха, нудота):
  • 2) соціальні фобії – страх потрапити у центр уваги (відповідь у школі, виступ перед аудиторією), який супроводжується тривогою.
  • 3) іпохондричні фобії (нозофобії ) – нав'язливий страх важко захворіти, через що хворі обмежують контакти, відмовляються від деяких видів діяльності;
  • 4) специфічні (ізольовані) фобії – фобії, які обмежені певного ситуацією (висота, стоматологічні маніпуляції тощо):

Невроз нав'язливих станів, у клініці яких переважають прояви ананкастичного снмтомокомплексу, перебігає хронічно. Одужання спостерігається рідко. Такі хворі часто соціально дезадаптуються.

Крім того, невротичні порушення можуть проявлятися іпохондричним симптомокомплексом – неадекватно перебільшеною заклопотаністю станом власного здоров'я.

Дисморфофобічний невротичний симптомокомплекс характеризується появою надцінних думок про зміну власного тіла, потворність, фізичні вади. Ці думки підлягають частковій критиці та ситуаційній корекції, однак мають стійкий характер.

Майже усі неврози супроводжуються психосоматичними функціональними симптомами (системними неврозами). Такі "соматизовані" форми неврозів іноді називають неврозами органів або вегетоневрозами. На відміну від психогенної конверсії, окремі симптоми тут не мають специфічного символічного значення, а є неспецифічним наслідком соматичного (фізіологічного) супроводження емоцій чи інших подібних до них психічних станів. Зокрема, деякі варіанти ендогенних депресій часто імітують певне соматичне захворювання, "маскуються" під нього. Такі депресії прийнято називати маскованими або соматизованими депресіями. Усі види невротичних симптомокомплексів супроводжуються масивною вегето-соматоневрологічною симптоматикою. Сюди відносять: вегетосудинну дистонію, кардіоневроз, ларінгоспазм, невротичні ікання, невротичний сурдомутизм, невротичну анестезію.

Значимим для діагностики невротичних симптомокомплексів і відмежування їх від неврозоподібних станів є описана К. Яеперсом тріада невротичних порушень:

  • 1. Невроз викликається психічною травмою.
  • 2. Життєва подія робиться психотравмою і проявляється в клінічних симптомах у випадках підвищеної значимості (вона підходить до особистості "як ключ до замка").
  • 3. Після зникнення психічної травми або через деякий час невротичні симптоми зникають.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші