Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Соматопсихічні впливи

Усі вузькопрофесійні знання лікаря виявляються недостатніми для успішної лікувально-діагностичної діяльності, якщо в її основу не закладено цілісне розуміння людини. При підході до стану хворого на основі цілісного розуміння людини завжди беруть до уваги складне співвідношення між його психічним станом і хворобою. Психічна напруга, конфліктні ситуації можуть відбиватися на соматичному стані хворого і викликати так звані психосоматичні захворювання. Соматичне ж захворювання, у свою чергу, чинить вплив на настрій, сприйняття навколишнього світу, поведінку, плани і психічний стан людини в цілому. Соматотісихічний синдром – комплекс симптомів, що характеризують розлади психіки і поведінки, зумовлений вторинною реакцією центральної та периферичної нервової системи у відповідь на первинну дисфункцію соматичної системи. Тому діагностика його у соматичного хворого має бути такою ж ретельною, як і діагностика основного захворювання внутрішніх органів.

Захворювання, що відносяться до групи соматичних, вельми численні і різноманітні, тому можна виділити лише загальні усереднені характеристики особистісних реакцій хворих на соматичне захворювання. Крім особливостей особистості хворих, на внутрішню картину хвороби і реакцію людини на хворобу в клініці внутрішніх хвороб найбільш значущий вплив мають такі чинники самої хвороби, як:

  • • труднощі у визначенні характеру патологічного процесу;
  • • локалізація патологічного процесу (серце, шлунок, пряма кишка і т.д.):
  • • вираженість больового синдрому;
  • • порушення функції органу або системи;
  • • наявність інтоксикації;
  • • гострота початку захворювання;
  • • тривалість захворювання і його можлива хроніфікація;
  • • виліковність захворювання та ін.

На психічний стан хворих соматичними захворюваннями також чинять вплив і супутні шкідливі чинники. Так, наприклад, пневмонія або інфаркт міокарду протікають з великими порушеннями психічної діяльності у осіб, що зловживають алкоголем. Зокрема, у них можуть виникати психотичні явища. Не меншу роль в зміні психічної діяльності хворого при соматичних захворюваннях відіграє реактивність організму, пов'язана з конституціональними особливостями, перенесеними захворюваннями і іншими чинниками. Несприятливий вплив на психіку хворого, безумовно, мають неправильна тактика лікаря щодо конкретного пацієнта, включаючи ятрогенії і лікарські помилки.

Психічні порушення при соматичних захворюваннях залежно від тяжкості, тривалості і характеру хвороби можуть виражатися різними синдромами, спектр яких поширюється від неспецифічних астенічних, різних невротичних розладів, афективних порушень до симптоматичних соматогенних психозів і психоорганічних проявів.

Психіка хворого з початку захворювання опиняється в незвичайному стані, оскільки у зв'язку з хворобою порушується звичний ритм життя, праці, відпочинку, сну і неспання. Особливої значущості для хворого набувають відчуття або "темні валові відчуття" (за І.М. Селеновим), які викликаються великою кількістю інтероцептивних сигналів від внутрішніх органів унаслідок наявних в них морфофункціональних змін. Спочатку суб'єктивно сприймані дифузні або локальні (в ділянці серця, шлунку, печінки і т.д.) невизначені відчуття трактуються як диекомфортні. Разом з ними можуть з'являтися і больові відчуття, які, проте, не завжди є об'єктивним показником наявної патології. Фізіологічний дискомфорт і больові відчуття, у свою чергу, пов'язані з афективними переживаннями у вигляді відчуття тривоги і страху. При наростаючій інтоксикації у хворих виникає гіперестезія, коли шум, світло, розмови, дотик одягу стають неприємними, з'являються дратівливість, підвищена образливість і плаксивість. Звичні шуми робляться нестерпними, світло ліхтаря з вулиці –дратівливим, розмови оточуючих призводять хворого до стану нервово-психічного збудження. Порушується вітальний тонус. Апетит знижений, сон стає поверхневим, хворі легко прокидаються. При безсонні нерідко виникають напливи спогадів про минуле, роздуми про хворобу і її можливі наслідки, що також заважають заснути. Не кожен хворий може зізнатися лікареві, що вночі відчував страх, через хибний сором за свій психічний стан або через небажання виглядати "боягузом". Лікар повинен зрозуміти хворого в такому стані, уважно поставитися до його скарг і, по можливості, усунути подразники, помістивши в тихішу палату, на зручніше місце і т.п.

Соматогенія – комплекс порушень у нервово-психічній сфері людини при кисневому голодуванні, больовому симптомі та при інтоксикації. Може проявлятись при різноманітних психічних розладах, починаючи від неврозоподібних реакцій і до психотичних станів з маячнею.

Астенія – найтиповіше явище при соматогеніях. Наразі у зв'язку з патоморфозом соматогенних психічних розладів, обумовленим сучасними засобами і методами терапії, що дозволяють зменшити тяжкість перебігу багатьох захворювань і попередити їх ускладнення, вона може бути єдиним проявом психічних змін. Деякі автори (Смулєвіч А.Б. і ін., 1991) схильні розглядати астенію лише в рамках соматопсихічних розладів, заперечуючи її психогенний характер (психічні травми, перевтома і ін.). Астенічні стани мають різні варіанти прояву, але типовими завжди є надмірна стомлюваність, іноді з самого ранку, важкість концентрації уваги, уповільнення сприйняття. Спонтанна млявість виникає без навантаження або при незначному навантаженні, тримається тривалий час і не проходить після відпочинку. Характерні також емоційна лабільність, підвищена ранимість і образливість, виражена відволіканість. Хворі не переносять навіть незначної емоційної напруги, швидко втомлюються, засмучуються через будь-які дрібниці. Часто має місце гіперестезія, що виражається в нестерпності різких подразників у вигляді гучних звуків, яскравого світла, запахів, дотиків. Іноді гіперестезія буває настільки вираженою, що хворих дратують навіть неголосні шуми, звичайне світло, дотик білизни до тіла. Часті різноманітні порушення сну.

Глибина астенічних розладів зазвичай пов'язана з тяжкістю основного захворювання. Іноді за астенію помилково може бути прийнята м'язова слабкість при захворюваннях м'язової і нервової системи. Крім астенії в чистому вигляді, досить часто зустрічається її поєднання з іншими варіантами психічних порушень. На тлі симптомів астенії можуть виникати невротичні реакції і стани, найбільш частими серед яких є депресія, страхи за своє здоров'я або не властиві раніше істеричні реакції.

У соматичні відділення можуть надходити хворі з іпохондричними фобіями і нозофобіями (кардіофобіею, канцерофобіею і ін.) за відсутності соматичного захворювання, і від правильності поведінки лікаря та персоналу щодо такого хворого залежить успіх лікування. Пацієнт з нав'язливим страхом перед якимось захворюванням тимчасово задовольняється роз'ясненням лікаря, що у нього немає важкого небезпечного захворювання. У хворого на істеричний невроз, прояви якого завжди носять характер "умовної приємності і бажаності", оскільки "звільняють", "захищають" від нестерпної для нього ситуації, може спостерігатися полегшення симптомів і стану, якщо лікар не виявить належної уваги до його стану і постійно підкреслюватиме легкість і несерйозність страждання, руйнуючи тим самим "психологічний захист" хворого.

Особливе місце в клініці внутрішніх хвороб займають афективні розлади. Вони широко поширені і відрізняються клінічною різноманітністю. Найбільш частими є депресивні стани або субдепресії, причинами яких можуть служити самі соматичні хвороби (за типом нозогеній або соматогеній) або інші психогенні чинники, але вони можуть бути і проявом типових або атипових форм ендогенних психічних захворювань. Зокрема, завжди треба пам'ятати про можливість соматизованих проявів депресій у вигляді безлічі "масок", що імітують різні захворювання. Такі хворі часто пригнічені, похмурі, малоактивні. Вони відчувають тривогу у передранкові години, розбитість і слабкість.

Значно рідше зустрічаються хворі з гіпоманіакальними станами, що також мають різну генезу. Але частіше такі стани є проявами інтоксикації з наростаючою гіпоксією мозку або фазами психічних афективних розладів. Характеризуються гіпоманії не властивою раніше хворим балакучістю і жвавістю: вони жартують, сміються, веселять оточуючих, легковажно відносяться до рекомендацій і призначень лікарів.

Лікарі повинні знати, що подібні стани виникають нерідко, але не вони визначають основний фон настрою, і удавана веселість – явище тимчасове. У цьому стані хворі іноді порушують режим відділення.

Гострі психотичні стани, або психози, що виникають при важких соматичних захворюваннях на тлі виражених астенічних проявів, найчастіше носять характер розладу свідомості у вигляді делірію або оглушеності. Передвісниками затьмарення свідомості часто бувають психічні розлади, які виникають при закритих очах (психосенсорні розлади і гіпнагогічні галюцинації). У зв'язку з цим велике значення має опитування хворих, особливо при скаргах на безсоння. Услід за розладом сну, гіпнагогічними галюцинаціями може розвинутися деліріозне затьмарення свідомості з неправильною поведінкою хворого. Після виходу соматично хворого з психозу, як правило, мають місце значні астенічні явища.

Психотичні розлади – достатньо рідкісне явище в клініці соматичних захворювань, вони виникають, як правило, при гострому розвитку хвороби. Причинами їх є виражена інтоксикація (при захворюваннях печінки і нирок) або порушення мозкового кровообігу (при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі і т.д.). Наявність психотичної симптоматики вимагає диференціальної діагностики з власне психічними захворюваннями (ендогенними) у соматичних хворих.

Відомий німецький психіатр К. Шнайдер (1959) запропонував поняття "Соматично обумовлені психози", близьке до поняття "Екзогенний тип реакції" іншого німецького психіатра К. Бонгеффера (1910). Шнайдер вважав, що соматичні і ендогенні психози принципово різні, надаючи значення у виникненні останніх генетичним чинникам. На його думку, для віднесення психозу до розряду соматично обумовлених, необхідна присутність таких чинників:

  • • наявність виразної симптоматики соматичного захворювання:
  • • очевидний зв'язок за часом між соматичними і психічними розладами:
  • • паралелізм перебігу соматичних і психічних порушень:
  • • наявність ''екзогенної” або "органічної" симптоматики.

При підгострому або хронічному перебігу соматичного захворювання частіше маніфестують невротичні розлади, а у разі наростання енцефалопатичних явищ можливий розвиток психоорганічного синдрому з явищами деменції. У цих випадках у хворих з'являються підвищена стомлюваність, зниження працездатності, дратівливість, образливість, ослаблення пам'яті та інтелектуальних здібностей.

Тривале соматичне захворювання, необхідність місяцями і роками знаходитися в стаціонарі, "особливе положення хворого" у ряді випадків призводять до змін особистості у вигляді її патологічного розвитку, при якому виникають аномальні риси, раніше не властиві цій людині. Зміни характеру у таких хворих сприяють виникненню численних конфліктів з оточуючими як в умовах лікувальної установи, так і поза нею, і можуть перешкоджати проведенню своєчасної діагностики і ускладнювати лікування хворих. Лікар повинен уміти розпізнавати ці хворобливі зміни психіки і при роботі з хворим використовувати різноманітні психотерапевтичні підходи для їх корекції.

Грубі психічні порушення, що спостерігаються при соматичних захворюваннях, повинні вивчати і лікувати психіатри. Для психіатра важливо, по можливості, чітко класифікувати і встановити приналежність того або іншого психопатологічного синдрому. Для лікаря загального профілю не мають такого істотного значення тонкості симптоматики психічного розладу, а велику роль відіграє оцінка особливостей поведінки і загального стану хворого. Тому вивчення психічних захворювань не є завданням клінічної психології, проте знання можливих психічних порушень допоможе лікареві в роботі з соматично хворими, особливо при встановленні контакту, проведенні діагностичних і лікувальних заходів, а також підкаже психотерапевтичні шляхи впливу на психіку пацієнта.

Залежно від особливостей психічного стану соматично хворого будуються бесіда лікаря з ним, поведінка медичного персоналу і вся тактика медичних заходів. Особлива роль належить психотерапевтичному впливу з боку лікаря, який повинен виявлятися з першого контакту з хворим. Лікар зобов'язаний в доступній для пацієнта формі пояснити особливості його стану і відчуттів у різних частинах тіла, значення діагностичних і лікувальних процедур, що проводяться у лікарні, обережно висловитися з приводу прогнозу захворювання.

Велике значення для хворого мають обходи, особливо в клініках, де проводиться навчання студентів. Часто у присутності хворого, кажучи про клінічні особливості хвороби, користуються незрозумілими термінами, не замислюючись, яку реакцію це у нього викличе. Враховуючи особливості викладання терапії і психотерапевтичну дію на хворого обходів професора і доцента, відомий вітчизняний терапевт Б.Е. Вотчал розділив обхід на три частини: перша – обговорення стану хворого в кабінеті, друга – огляд його в палаті і третя – аналіз та обговорення стану хворого знову в кабінеті. При цьому, посилаючись на свого вчителя Ф.Г. Яновського, він підкреслював, що сумніви в діагнозі є хорошою ознакою і для лікаря, і для хворого, але останній ніколи не повинен підозрювати про ці сумніви.

В умовах високої оснащеності медичних установ складною апаратурою виникає необхідність в розробці диференційованих свідчень для проведення спеціальних досліджень, які повинні бути направлені на вдосконалення діагностики основного захворювання, його ускладнень, сприяти виявленню супутніх захворювань, встановленню прогнозу і правильному лікуванню. Під час підготовки до обстеження хворому потрібно роз'яснити, що цим методом уточнюються особливості захворювання, деякі деталі діагностики, знання яких необхідне для вибору найбільш ефективної терапії.

З не меншими труднощами пов'язаний період одужання, коли у хворого настає компенсація або він повинен примиритися з дефектом, який виник у результаті хвороби, інвалідністю і у зв'язку з цим із новим положенням у сім'ї, суспільстві. Коли хвороба невиліковна, лікар повинен уміти щодня підбадьорююче дивитися в очі хворому, зрозуміти всю своєрідність його стану, бути уважним до всіх дрібниць у період симптоматичного лікування.

Відомий вислів чудового французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері про роль особистості лікаря: "Я вірю навіть, що прийде день, коли ми, захворівши і не відаючи причини захворювання, довіримося фізикам, які, не питаючи ні про що, візьмуть у нас шприцом кров, виведуть на підставі її аналізу декілька величин, перемножать їх, після чого, заглянувши в таблицю логарифмів, зцілять нас якого-небудь пілюлею. І все-таки варто мені захворіти, я, мабуть, піду до старого сільського лікаря, який погляне на мене куточком ока, помацає пульс і живіт, вислухає мої легені, потім трошки покашляє, розкуривши свою люльку, потре підборіддя і, щоб мене зцілити, посміхнеться мені. Зрозуміло, я схиляюся перед наукою, але я схиляюся і перед мудрістю". Дефіцит цілющого впливу особистості лікаря став, на жаль, вельми відчутною ознакою сучасного лікування. Безумовно, необхідно використовувати в медицині і розвивати сучасні досягнення, пов'язані із загальним технічним прогресом, і спроби зупинити цей процес виглядали б абсурдними. Але важливо, щоб розвиток медицини не призводив до ігнорування особистості хворого, без урахування якої неможливо надати повноцінну допомогу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші