Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Клінічна діагностика та класифікація психосоматичних та соматопсихічних синдромів

Експерти ВООЗ визначили основні ознаки недиференційованого психічно-го розладу, який є характерним для соматичних хворих. До них відносять:

  • – наявність чіткого психологічного дискомфорту;
  • – порушення спроможності виконувати певну роботу або навчатися;
  • – підвищення ризику смерті, страждання або порушення діяльності. Якої тактики має дотримуватися терапевт у цьому випадку? За умови використання усього комплексу клінічних та лабораторно-інструментальних методик він повинен у першу чергу виключити у пацієнта соматичне захворювання, зокрема стерті та атипові форми. Наявність будь-якого психічного розладу зазвичай можна запідозрити за таких опосередкованих ознак:
  • – клінічні симптоми захворювання не схожі на наявні описані соматичні синдроми та захворювання;
  • – у разі ретельного обстеження не була виявлена патологія внутрішніх органів або вона не відповідає вираженості скарг, які висуває хворий:
  • – пацієнт тривало та без особливого ефекту лікувався у багатьох спеціалістів, часто різного фаху:
  • – пацієнт вимагає множинних діагностичних обстежень:
  • – тимчасове полегшення стану пацієнта виникає від нетрадиційних методів лікування або в результаті інвазивних терапевтичних втручань:
  • – відповідь на симптоматичну терапію має суперечливий характер :
  • – спостерігається схильність до перебільшення тяжкості побічних реакцій ліків:
  • – відзначається підвищена залежність організму від психогенних впливів;
  • – з усього арсеналу фармацевтичних засобів найбільш ефективним є використання психотропних засобів.

Психосоматичний синдром – комплекс симптомів соматичного характеру, обумовлений первинною дисфункцією центральної і периферичної нервової системи без первинного ураження соматичної системи. Основною ознакою психогенних розладів дихання є наявність дихального дискомфорту у хворого без змін органічного характеру в нервовій і дихальній системах, без ознак гіпоксемії і гіперкапнії артеріальної крові. Клінічними симптомами психосоматичних проявів цього синдрому у пацієнтів пульмонологічного профілю є психогенна задишка, психогенний кашель та гіпервентиляційний синдром.

Частіше у практиці терапевтів зустрічається чотири варіанти дихальних клінічних проявів гіпервентиляційного синдрому (синдром Коста, синдром зусилля, нервовий дихальний синдром, психофізіологічні респіраторні реакції та інші).

  • 1. Синдром "порожнього" дихання (незадоволеність вдихом, при цьому акт дихання відчувається вільно, характерні відчуття браку повітря, кисню, необхідність періодично робити додаткові глибокі вдихи, щоб надихатися, "повітряна" булімія, хворі стають "борцями" за свіже повітря.
  • 2. Синдром "неповноцінного автоматизму" дихання або "зупинки" дихання (хворі стверджують, що якщо вони самі не зроблять вдих, то він самостійно не відбудеться, можлива "втрата свого дихання", стурбовано стежать за здійсненням циклу дихання, активно "включаючись" у його функцію).
  • 3. Синдром "утрудненого" дихання (незадоволеність вдихом; при цьому акт дихання відчувається як важкий, здійснюється хворим із напругою, відчуття "грудки в горлі", "непроходження повітря в легені", "перешкоди на шляху проникнення повітря", "затиснення" дихання всередині або "здавлення" із зовні.
  • 4. Гіпервентиляційні еквіваленти – стерті редуковані дихальні прояви: зітхання, кашель, позіхання, сопіння; при цьому хворі не усвідомлюють своїх дій, на ці симптоми їм указують колеги по роботі, близькі люди.

Верифікація психогенних розладів дихання грунтується на з'ясуванні психогенного анамнезу (діагностична співбесіда), відсутності органічного ураження дихальної системи під час об'єктивного обстеження та виявлення позитивних функціональних проб – після гіпервентиляційної проби – спостерігається посилення симптоматики під час глибокого дихання (гіпервентнляції) протягом кількох хвилин; має місце позитивний ефект від інгаляції СO2 – зменшення симптоматики у разі вдихання суміші газів, що містить 5% СO2; у хворого є симптоми підвищеної нервово-м'язової збудливості.

Крім того, найчастіше в клініці внутрішніх хвороб трапляються такі соматопсихічні синдроми, як соматоформна вегетативна дисфункція, астеноневротичний розлад, тривожний та депресивний розлади, які відрізняються широким поліморфізмом.

Соматоформна вегетативна дисфункція (СВД) – симптомокомплекс, що повторює різноманітні фізичні симптоми функціонального характеру поряд із потребою в повторних обстеженнях, незважаючи на відсутність підстав для таких симптомів. Сюди відносяться разноманітні алгії, нудота, відрижка, блювання, свербіж шкіри, сенестопатичні розлади – відчуття поколювання, оніміння, "повзання мурашок", помірні коливання AT та лабільність пульсу, іпохондричний розлад (постійна стурбованість можливістю захворіти, стійкі думки про наявність "серйозного захворювання", множинні скарги, прискіпливе описання відчуттів та переживань, часте відвідування різноманітних клінік, зміна лікарів, недовіра до них); поліморфізм вегетативних симптомів за відсутності органної патології – нейроциркуляторна дистонія, диспепсія, аерофагія, гикавка, пілороспазм, психогенний метеоризм, синдром подразненого кишечнику, психогенний кашель та задишка.

Верифікація СВД можлива за допомогою методики інтегральної табличної оцінки, що розроблена А.М. Вейном, та співавторами. При цьому протягом обстеження використовуються 2 види таблиць-шкал – перша (суб'єктивна шкала), яка заповнюється особисто хворим, дає змогу припустити наявність психоемоційних порушень, друга (об'єктивна) – заповнюється лікарем, дає змогу верифікуватн або виключити їх наявність. Суб'єктивна шкала містить 11 запитань, об'єктивна – 13, що відображають різні сторони психовегетативних параметрів. Відповідно до інструкції варіанти відповідей кодуються "Так" або "Ні". Для кількісної оцінки ознак попередньо була проведена експертна оцінка вегетативних та психоемоційних симптомів шляхом балування кожної ознаки за її питомою вагою серед різноманітних симптомів психовегетативного синдрому. На цій підставі кожному симптому була присуджена кількість балів від 1 до 10 у разі позитивної відповіді на питання. Математична обробка отриманих результатів такого анкетного дослідження свідчить про те, що у здорових осіб загальна сума балів за суб'єктивною шкалою не повинна перевищувати 15, а за об'єктивною – 25 балів. Тому психовегетативний синдром діагностують за умови отриманої суми балів вище 15 за суб'єктивною та 25 балів за об'єктивною шкалами відповідно.

Наведена стандартна орієнтовна схема дозволяє виявити наявність психовегетативного синдрому не тільки у хворих, айв осіб, які не висувають активних скарг психоемоційного та вегетативного типу. Опитувальник можна використовувати для дослідження наявного психовегетативного розладу на тлі вже існуючого захворювання; встановлення у здорових пацієнтів факторів ризику розвитку патологічного процесу за відсутності виражених соматичних симптомів.

Астеноневротичний синдром проявляється зниженням адаптаційних можливостей організму та особистості соматичного хворого, наростанням їх безпорадності та відчуттям недостатності соціального захисту.

Якщо для верифікації клінічно значущих неврозів потрібна кваліфікована консультація лікаря-психіатра, то для верифікації межових порушень у рамках астеноневротичного синдрому доцільно використовувати скринінгову (орієнтовну) методику дослідження рівня невротизації за Л.І. Вассерманом.

Синдром тривоги (тривожний стан) характеризується станом безнадійності, напруженого та неспокійного очікування майбутнього. Встановлено, що тривожні розлади періодично виникають у 20% жінок та 8% чоловіків і тривають переважно 6 міс та більше. Близько 70-90% пацієнтів із соматичними захворюваннями, які відвідують лікаря, відчувають тривогу.

Критеріями тривоги вважають такі ознаки: психічні (неспокій, невпевненість у собі, відчуття безпомічності, небезпеки, що загрожує, зниження критичного сприйняття оточуючого середовища; хворі перебувають на грані зриву, важко концентрують увагу, порушені процеси засинання та сну, часті пробудження вночі, роздратованість, може з'явитися відчуття, що предмети нереальні (дереалізація), або власне "Я" віддалилося від хворого (деперсоналізація), вторинний страх смерті (танатофобія) та інші, психомоторні порушення (тремор, відповідна міміка та жестикуляція, збудження або пригнічення аж до ступору, головний біль, відчуття неможливості розслабитися, метушливість, неможливість вендіти на місці, біль у м'язах та інші) та ознаки вегетативної дисфункції (підвищення AT, розширення зіниць, сухість у роті, блідість обличчя, пітливість, абдомінальний дискомфорт, нудота, діарея, поліурія, часте сечовиділення та інші). Особливістю тривоги є її спрямованість у майбутнє та дифузний безпредметний характер на відміну від страхів.

Для швидкого встановлення рівня тривоги можна використати експрес-метод визначення рівня тривоги за І.В. Молдовану-Н.Г. Шпитальниковою, який полягає у визначенні часу (кількості секунд) у разі затримки дихання на видиху після 30-еекундної гіпервентиляції, під час якої пацієнт виконує маневр чотирьохразового глибокого вдиху та внднху. Якщо час затримки дихання на видиху становить менше 30 сек., діагностується високий рівень тривожності (перший рівень), що корелює з означеними показниками за тестом Спілбергера-Ханіна. У разі затримки дихання на видиху більше 30 сек. – відповідно низький рівень тривожності, що не потребує корекції у процесі лікування.

Депресивний синдром – синдром зниження настрою. Клінічно проявляється у вигляді депресивного епізоду (за важкістю буває легким, помірним, тяжким) та хронічного розладу настрою: дистимії (хронічна, помірно виражена депресія, втома, зниження настрою, песимізм, зниження апетиту, розлади сну) та циклотимії (пом'якшений варіант депресії, що часто змінюється рівним настроєм).

Класифікація психосоматичних розладів

Психосоматичні розлади поділяються на психогенні, що супроводжуються незначними функціональними порушеннями, а також на психосоматози, які супроводжуються вираженою органічною паталогіею внутрішніх органів:

  • Функціональні синдроми, до яких зараховують усі скарги та симптоми, що наявні у пацієнта і не складають цілісної соматичної нозологічної форми. В цю групу входять усі "неправильні" скарги на функціонування серцево-судинної, травної та сечостатевої системи, рухового апарату, органів дихання. Саме такі прояви Ф. Александер назвав органними неврозами та описав як супровідні ознаки емоційної напруги без характерних рис.
  • Психосоматози – психосоматичні хвороби, що виникають як реакція на конфліктне переживання, яка ґрунтується на наявних морфологічних змінах та патологічних порушеннях у певних внутрішніх органах. У поняття "психосоматози" спершу об'єднали захворювання, у виникненні яких значну роль відігравали несприятливі психологічні фактори: артеріальну гіпертензію, ішемічну хворобу серця, ревматоїдний поліартрит, бронхіальну астму, нейродерміт (псоріаз), виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, неспецифічний виразковий коліт і гіпертиреоїдний синдром – т.зв. "чиказька сімка" Ф. Александера.

У радянській, а зараз – в українській і російській психологічній і медичній літературі до психосоматичних розладів включають не лише суто психосоматичні захворювання, а й соматизовані розлади і патологічні психогенні реакції на соматичні захворювання.

А. Б. Смулевич, виходячи зі структури психосоматичних співвідношень, виокремив 4 групи психосоматичних станів:

  • 1. Соматизовані психічні, (соматоформні) розлади, що формуються при невротичних або конституціональних розладах (неврози, невропатії).
  • 2. Психогенні реакції (нозогенії), що належать до групи реактивних станів і виникають у зв'язку з соматичним захворюванням, яке відіграє роль психотравмуючої події.
  • 3. Реакції за типом симптоматичної лабільності – психосоматичні захворювання в їх традиційному розумінні.

А. Реакції екзогенного типу (соматогенії), що належать до категорії симптоматичних психічних реакцій і маніфестують внаслідок впливу соматичного захворювання на психічну сферу.

Окрім того, до психосоматичних розладів А. Б. Смулевич вважає за доцільне зараховувати стани, пов'язані з репродуктивною функцією жінки: передменструальний синдром, перед- і післяпологові депресії, смуток породіллі та інволюційну істерію. Зараз усе більша кількість клініцистів вказують на психосоматичну природу виникнення та розвитку у деяких пацієнтів інфекційних, онкологічних хвороб, туберкульозу, цукрового діабету, ожиріння.

Б. Блейлер запропонував умовний розподіл пацієнтів з психосоматичними розладами на 3 основні групи,

До першої, на його думку, належать психосоматози, що ґрунтуються на первинній тілесній реакції, яка виникла внаслідок переживань, пов'язаних з патологічними змінами в органах. Характерно, що такі захворювання переважно виникають в ранньому юнацькому віці, а в подальшому – набувають хронічного перебігу з рецидивами, які виникають внаслідок істотного психічного стресу. Відзначається спадкова схильність до виникнення таких захворювань. До цієї групи належить "чиказька сімка" Ф. Александера.

У другу групу Е. Блейлер зараховує психосоматичні, функціональні синдроми, т. зв. соматизовані форми неврозів. Особливість цих розладів полягає в тому, що вони є наслідком фізіологічного відображення емоцій або психічних станів. У першу чергу йдеться про ендогенні депресії, симптоми яких імітують симптоми певного соматичного захворювання. Окрім прихованої депресії, до цієї груші належать мігрень, сексуальні дисфункції та психогенні розлади функціонування органів дихання (бронхіальна астма), серцево-судинної системи (психогенні болі у серці або тахікардія), органів травлення (психогенні закрепи, діарея).

У третю групу варто віднести розлади, пов'язані, з особливостями емоційно-особистісного реагування або поведінки пацієнта, в результаті яких виникає порушення здоров'я, окрім поведінки, скерованої на саморуйнування: алкоголізму, наркоманії, тютюнопаління, токсикоманії.

Наприклад, до цієї групи належить схильність до розладів харчування.

Та незважаючи на відмінності у підходах до класифікації психосоматичних розладів, важливішим, на нашу думку, є уміння вчасно діагностувати розлад та адекватно його лікувати. Загалом психосоматичні захворювання слід запідозрити при:

  • – невизначеному болі дифузного характеру без чіткої локалізації (біль у животі, хребті, головний біль):
  • – тимчасовій чи ситуативній прив'язаності болю (зростання больового симптому в ситуаціях, пов'язаних з психічним напруженням), коли сам пацієнт не може надати свідчень про його причини;
  • – порушеннях сну:
  • – авторитарному характері стосунків у родині, позбавленні права самостійного прийняття рішень:
  • – наявності високих вимог до дітей з боку батьків, високій відповідальності та внутрішній тривожності дитини;
  • – вихованні по типу гіпоопіки або гіперопіки;
  • – постійних конфліктах дитини в дитячому садку, школі:
  • – у дітей, що перенесли постгіпоксичну єнцефалопатію:
  • – при покращенні загального стану дитини під впливом плацебо та сугестивної терапії.

Згідно з класифікацією швейцарського психіатра Ейгена Блейлера, виділяють психосоматичні функціональні синдроми – "неврози органів", системні неврози або вегетоневрози. Це, насамперед:

  • – мігрень;
  • – аритмії, кардіалгії;
  • – психогенні запори і проноси;
  • – психогенні розлади дихання;
  • – сексуальні розлади.

Класичні психосоматичні хвороби об'єднані під назвою "чиказька сімка" (F.Alexander, 1968), до яких належать:

  • – артеріальна гіпертензія:
  • – виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки;
  • – ревматоїдний артрит:
  • – гіпертиреоз (тиреотоксикоз):
  • – бронхіальна астма:
  • – виразковий коліт:
  • – нейродерміт.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші