Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Виразка дванадцятипалої кишки та шлунка

Бачаточисленні вивчення психологічних особливостей осіб, захворівших виразковою хворобою шлунка, дванадцятипалої кишки та виразковим (спастичним) колітом, виявили певні зміни психологічної діяльності. Частіше за все хворі стають дратівливими, образливими, у них порушується сон, знижується працездатність у результаті швидкої стомлюваності та виснаження. У деяких з них ці порушення настільки виражені, що змушують звернутися до невропатолога, в інших, навпаки, вираженість зазначених розладів незначна, тому ні вони самі, ні лікарі не надають їм значення і жодної спеціальної терапії не призначають. Лише при детальному розпитуванні вдасться вияснити, що в цих хворих стали частіше виникати конфлікти вдома та на роботі, а також в тих лікувальних установах, куди вони звертаються. Контакти з лікарями та іншим медичним персоналом в процесі лікувально-діагностичної роботи ще більше ускладнюються, якщо у хворих чітко проявляються вибуховість, іпохондрична налаштованість та явища канцерофобії.

Доведено, що в розвитку виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки більше значення відіграє порушення центральних механізмів нервової регуляції. Кортико-вісцеральна теорія К.М. Бнкова та І.Т. Курцина отримала визнання більшості вітчизняних та закордонних вчених. Виявлено конституційно обумовлені риси визначеної нервової стигматизації або психосоматичної готовності у хворих. Невропатичні явища полягають в розладі регуляції, що призводить до дискінезій, схильності до спазмів. Вказується, що в патогенезі виникаючих розладів вагому роль відіграють емоційні фактори. На думку багатьох дослідників, шлунково-кишковий тракт являє собою своєрідний емоційний резонатор, з допомогою якого психічна напруга проявляється в соматичній сфері: зникає апетит, з'являється нудота, пронос і т.д. Такі емоції, як тривога, злість, почуття провини та сорому, здатні посилювати шлункову секрецію.

У більшості наукових робіт вказується на зв'язок між стресовою ситуацією та змінами в дванадцятипалій кишці; для виразки шлунка подібний зв'язок менш характерний. Крім того, у осіб, які по виду своєї діяльності пов'язані з частими ситуаціями стресу (наприклад, авіадиспетчерів), виразкова хвороба дванадцятипалої кишки зустрічається вдвічі частіше в порівнянні із загальною популяцією.

Вивчення преморбідних особливостей показує, що, поруч із зовнішньою стриманістю, цілеспрямованістю, врівноваженістю, які спостерігались до хвороби, у хворих відмічається дратівливість, ригідність, прямолінійність, формальне розуміння обов'язку. Під час конфліктів у них частіше виникають реакції гніву, роздратування, ніж занепокоєння. В преморбіді осіб, які страждають неспецифічним виразковим колітом, описуються м'якість з рисами підвищеної загальмованості та вираженим "почуттям неповноцінності" в життєвих ситуаціях, які вимагають рішучих дій (Александер Ф., 1950). У деяких хворих до хвороби відмічаються, разом із впертістю та недовірою до оточуючих вибуховість та паранояльність.

Ще 100 років тому Апсігаї вказав на тісний зв'язок між змінами в нервовій системі і виникненням виразки дванадцятипалої кишки. В сучасній л ітературі дослідники різних шкіл і напрямків надають значну роль властивостям особистості та різноманітним потрясінням в житті хворих у виникненні цієї хвороби. Так, наприклад, психічні фактори виявляють значний вплив на секрецію шлунку. Особливо часто доводиться зустрічатися з виразковою хворобою шлунку у депресивних хворих, а також у людей з вираженою тривожністю, егоцентризмом, тривожно-фобійніїм синдромом. І все ж стрес і надалі вважають основним етіологічним фактором у формуванні виразкової хвороби.

При виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, у випадках їх повільного початку і в'ялого протікання, психічні порушення зазвичай вичерпуються соматогенною астенією. У таких хворих спостерігаються слабкість, підвищена стомлюваність, неглибокий сон, образливість, плаксивість. Вибуховість та роздратованість в цих випадках нечітко виражені.

В інших хворих появі виразкової хвороби передують реактивні стани, часто характерна картина невротичної депресії, яка включає скарги на біль та неприємні відчуття в ділянці шлунка і серця. До поміщення в стаціонар такі хворі краще себе почувають поза психотравмуючою ситуацією, відзначається пряма залежність між погіршенням соматичного стану та психічними розладами. Хворі зазвичай тривожно сплять, бувають вибухові та дратівливі, але загалом відчувають пригніченість та слабкість. Присутні добові коливання стану. Частіше зранку стан гірший, ніж ввечері. Але це не туга, як буває при циклотимії, а в'ялість, слабкість, як при неврастенії.

При ускладненні протікання виразкової хвороби, появі кровотеч, схудненні, болях, втраті працездатності можуть виникнути реактивні стани з тривогою, відчаєм, іноді з суїцидальними думками. В таких випадках хворих необхідно консультувати у психіатра та призначати антидепресанти в комбінації з транквілізаторами для купірування тривожної депресії та нормалізації сну.

Соматонозогнозія при виразковій хворобі багато в чому залежить від вираженості клінічних проявів. Вираженіеть больового синдрому, прогресуюча втрата ваги сприяють гінереоматонозогнозії з проявами фобійних (частіше канцерофобії) або іпохондричних розладів. Слабка вираженість клінічних ознак, навпаки, може слугувати причиною гіпоеоматонозогнозії.

Необхідність оперативного втручання може виникнути раптово. У зв'язку з цим у хворого неминуче з'являється емоційна реакція хвилювання та тривоги. Травмує психіку людини як неминучість самої операції, так і обстановка, пов'язана з нею: необхідність прийнятії швидке рішення, вигляд лікарні, лікарів, переляканих родичів. Від правильного психотерапевтичного підходу лікарів в даній ситуації не лише до хворого, але й до його близьких залежить багато в поведінці і подальшому стані хворого. Тому необхідно, по можливості, враховувати особистість хворого, вміти заспокоїти його, переконати в необхідності оперативного втручання, дати зрозуміти, що іншого виходу немає. Лікар має прагнути до того, щоб максимально пом'якшити страх хворого і перед плановою операцією. Такий хворий шукає підтримки в лікаря, у рідних, тому розмови з близькими хворого мають носити суворо продуманий характер, щоб через них психотерапевтично впливати на нього. У багатьох хворих перед операцією виникає відчуття страху за своє життя. Розмови з іншими хворими, вісті про загиблих під час операції можуть не лише викликати у хворого страх, але й виявити несприятливий вплив на результат операції.

Після операції з приводу виразкової хвороби шлунку та резекції шлунка необхідно пам'ятати про можливість розвитку у хворого клінічної картини демпінг-синдрому: через 10-20 хвилин після прийому їжі з являються приступи гострих болей, слабкість, пітливість, нудота, рвота, серцебиття, запаморочення, які іноді мають виражений характер та нагадують колаптоїдні стани. Від цих порушень відрізняються розлади, які вкладаються в картину гіпоглікемії, яка виникає зазвичай через 1,5 – 3 години після їжі та носить також характер приступів. У розмежуванні цих станів більшу роль відіграє вміння лікаря детально розпитати хворого, вмовити провести додаткові дослідження. Хворому необхідно пояснити причини прушень, шо в нього виникають.

1. Overbeck і Biebl пропонують п'ять типів гастроентерологічних хворих: до першого типу відносяться психічно здорові люди, у яких виразкова хвороби виникла при значній регресії "Я": до другого – хворі на невроз з формуванням псевдонезалежних реакцій, обсесивно-депресивними рисами, в стані психічної декомпенсації внаслідок особливих переживань образи, невдачі, любовної втрати; до третього – хворі з соціопатією, схильні до надмірної залежності; до четвертого – психосоматичні хворі, які завжди на психотравми та психічні навантаження реагують соматично; до п'ятого – нормопатичні хворі, у яких на тлі хронічного психічного стресу в результаті надмірної орієнтованості на "норму" поведінки формується виразка.

Найчастіше клінічна картина виразкової хвороби маскує приховану депресію, пов'язану з невідреагованою дитячою психотравмою.

У численних наукових дослідженнях зроблені спроби виокремити психологічні типи хворих з виразковою хворобою. Більшість авторів (Freyberger, Balint, Loch) виокремлюють гіперактнвний і пасивний типи, які ґрунтуються на внутрішньому конфлікті, основаному на неможливості поєднати протилежні потреби – у залежності та страху виявити свою залежність. Пацієнти з пасивним типом задоволені своїм залежним становищем і бояться його втратити, а з гіперактивним – уникають залежності, намагаючись зробити залежними інших людей

Пасивний "виразковий" тип особистості схильний до субдепресивного тла настрою і прямо виражає свої потреби в залежності. Він вважається маніфестно-залежним. Виразковий напад настає, "коли підсвідомі чи свідомі бажання залежності зустрічають відмову" (Freyberger, 1972).

Кроки до самостійності і незалежності не починаються. Хворий насолоджується перевагами залежності і відмовляється від усякого ризику. Життєва стратегія полягає в тому, щоб бути захищеним.

Цей маніфестно-залежний, пасивний "виразковий" тип хворого часто походить з родини, у якій ним опікувалась дуже турботлива матір. Хворому не вдається досягти переривання "психологічної пуповини", стати незалежним від матері. Він залишається з бажанням захисту і допомоги, сильно прив'язаним до материнської опіки, у той час як батько може зайняти лише другорядне положення.

При гіперактивному "виразковому" типі особистості бажання залежності дуже сильні, однак заперечуються хворими. Вони відмовляються від своїх бажань і тим самим фруструють самі себе. Гіперактивний тип позбавлений спокою. Хворий агресивно переслідує свою мету, компенсаторно прагне до незалежності і постійно прагне довести свою силу. Пацієнт має потребу в такому підтвердженні, оскільки не в змозі забезпечити собі почуття захищеності іншим способом, крім досягнення успіху. Цей тип хворого шукає успіху, але в цілому є неуспішним, оскільки предметом його прагнень є визнання і престиж. Вони одночасно активні і невпевнені в собі.

F. Alexander (1932) висловив припущення, що хронічна фрустрація при явній потребі у залежності формує характерний несвідомий конфлікт. Останній переростає у інтенсивну потребу в залежності, турботі, що викликає хронічний підсвідомий регресивний голод або гнів. Ця реакція проявляється фізіологічно стійкою вагусною гіперактивністю, яка призводить до гіперсекреції шлункового соку та обумовлює розвиток виразки шлунку та дванадцятипалої кишки.

Вважається, що майже усі хворі з виразковою хворобою мають внутрішній конфлікт типу “віддати-взяти”, що проявляється боротьбою між двома протилежними прагненнями (залежності та побоюванням відкрито демонструвати свою залежність).

При пасивному "виразковому" типі хворі насолоджуються перевагами залежності та не роблять кроків до незалежності. На першому плані у таких хворих стоїть підсвідомий страх бути кинутими.

При гіперактивному типі бажання залежності свідомо відкидаються. Ці хворі турбуються про інших, намагаються бути лідерами, постійно шукають успіху, але не знаходять його.

Деякі дослідники (Zander, 1976) вважають, що початковим фактором є заздрість – “виразка виникає, коли людина з "голодною" установкою повинна бачити як їсть інший”. У думках дитини бажання бути коханим та бажання бути нагодованим пов'язані дуже глибоко. Коли у більш зрілому віці бажання отримати допомогу від іншого викликає сором або сором'язливість, що часто зустрічається у суспільстві, головною цінністю якого є незалежність, це бажання знаходить регресивне задоволення у підвищеному потязі до поглинання їжі. Цей потяг стимулює секрецію шлунка, а хронічне підвищення секреції у індивіда може призвести до утворення виразки.

У процесі наукових досліджень стало відомо, що більша частина пацієнтів з виразковою хворобою пов'язує своє захворювання з психологічними причинами, що підтверджується достовірно підвищеним рівнем тривожності та депресії у порівнянні з пацієнтами, які не співвідносять хворобу із психологічними чинниками. При цьому рівень тривожності на 5–7 пунктів вище рівня депресії. Підвищений рівень тривожності пов'язаний як із особистісними особливостями пацієнтів, так і з лікуванням хворих у стресогенних умовах стаціонарного відділення. Пацієнти відмічали що у домашніх умовах вони відчувають себе більш комфортно і вільно.

Хворі на виразкову хворобу відрізняються педантичністю та схильністю до іпохондрії та пригніченого настрою.

Синдром подразнення товстої кишки. Особливої уваги заслуговує зв'язок між діяльністю кишечника і психічним станом людини. Терміном "синдром подразнення товстої кишки", запропонованим Н. Boekus, об'єднують такі розлади: функціональна діарея, нервова діарея, невроз товстої кишки, спастичний коліт та ін. За даними А.Б. Смулевича, синдром подразненої товстої кишки – найпоширеніший психосоматичний розлад, на який страждає кожен п'ятий мешканець планети. Водночас, за даними J. Richter, діагноз синдрому подразнення товстої кишки гастроентерологи ставлять 11 % своїх пацієнтів. Загалом можна зауважити певні спільні риси, притаманні пацієнтам із синдромом подразнення товстої кишки: ригідність, педантизм, схильність до фіксації на переживаннях неприємних ситуацій.

Синдром подразнення товстої кишки В.М. Мясіщев вважав маніфестацією тривожних і депресивних розладів, які супроводжуються вираженими вегетативними розладами. Да Коста вказував на зв'язок між абдоміналгіями, діареєю та підвищеною тривожністю, патологічними страхами: це підтверджується тим, що у стресових ситуаціях разом з гастроентерологічною симптоматикою загострюється і психопатологічна. Існує багато спостережень психічних впливів на діяльність кишечника. Відомі експерименти, коли через свищ спостерігали за впливом різних емоційних подразнень на кровопостачання кишечника. Під впливом подразників стінка його червонішає, судини розширюються. Коліти психогенної етіології супроводжуються діареєю, закрепами або тенезмами. Профузна діарея може бути спровокована переживанням страху.

Основними клінічними проявами синдрому подразнення товстої кишки є порушення її моторної функції та абдоміналгії. Порушення моторної функції виявляються у вигляді закрепів, діареї та чергуванні закрепів і діареї. У чутливих, сором'язливих людей почуття сорому може викликати тимчасові закрепи, як-от: закрепи у громадських місцях у молодих жінок, "дорожні закрепи". Особливо важливо слідкувати за травленням у людей похилого віку, оскільки розлади дефекації можуть стати у них витоком різноманітних страхів і приводом для занепокоєння. Психогенна діарея виявляється у вигляді частих рідких випорожнень, загальний об'єм яких не перевищує звичайний. Абдоміналгії виявляються приступами спастичного болю, який може змінювати як локалізацію, так і інтенсивність.

Більшість пацієнтів адаптуються до розладу і не звертаються за лікуванням ні до гастроентерологів, ні до клінічних психологів. Систематична робота з клінічним психологом може допомогти пацієнтові позбутися патопсихологічних чинників, що призводять до формування розладу. Для пацієнтів із синдромом подразнення товстої кишки характерна перебільшена фіксація на діяльності травної системи, яка призводить до формування надцінного іпохондричного симптомокомплексу, що змушує їх кардинально змінювати режим життя та інтереси пацієнта. У таких випадках розлад може призвести не лише до соціальної дезадаптації, а й до інвалідизації пацієнта.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші