Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Зміни психіки у пацієнтів із захворюваннями органів дихання

Основною фізіологічною функцією, яку виконують органи дихання, є насичення крові киснем і підтримання кислотно-лужної рівноваги, що спільно з серцево-судинною діяльністю забезпечує реакції пристосування організму до навколишнього середовища. Відомо, що респіраторні прояви є чи не основним способом вираження психоемоційного стану та переживань людини. Обмеження свободи людини ототожнюють з браком повітря, переляк, захоплення, збентеження – зі збільшенням частоти дихання, неможливість вербально виявити свої емоції – з відчуттям спазму в горлі. Отже, при психічній травмі, переляку, тривозі виникають виражені порушення дихання, які вказують на зміни внутрішнього стану людини, зумовлені психогенними чинниками. Навіть такі незначні респіраторні порушення, як зітхання, виникають при потребі людини виявити відчуття смутку та журби – зітхання на висоті вдиху або полегшення на висоті видиху (Е. Straus).

Психогенна задишка – найбільш поширений симптом респіраторних розладів, що виявляється у скаргах на брак повітря, потребу у глибоких вдихах, утруднений вдих і/або видих, сухий надривний кашель, сухість у горлі, обмеженості дихання через "відчуття клубку" у горлі та відчутті стиснення в грудях (т. зв. "дихальний корсет"), які виникають при незначних фізичних або емоційних навантаженнях. Водночас хворі відзначають неприємні відчуття та заніміння в кінцівках, спазми верхньої губи. Розлад переважно формується у дорослих людей молодого та середнього віку. Дослідження свідчать, що причиною появи психогенної задишки зазвичай стає надмірна тривожність.

Хворі часто переживають нездоланну потребу безпричинного збільшення частоти та глибини дихання, яке не лише не дає їм відчуття полегшення, а й супроводжується подальшою нетривалою затримкою дихання, що неймовірно їх лякає та одразу стає об'єктом іпохондричної фіксації. Пацієнти відзначають зв'язок між появою задишки та зміною настрою, тривожними чи депресивними думками, особливо на тлі пригнічення, тривоги, страху (особливо страху смерті від задухи).

При нелікованому розладі спостерігається значне погіршення стану пацієнта. Розлад не піддається лікуванню за допомогою традиційних методів пульмонології, однак за умови адекватної психотерапії, яка призводить до нормалізації афективного статусу, повністю зникає.

Невротична бронхіальна астма, У значної частини хворих на бронхіальну астму при патопсихологічному та клінічному дослідженні діагностується так звана уявна невротична астма, яка клінічно імітує бронхіальну астму – проявляється бронхоспазмом, порушенням секреції, набряком слизових оболонок, – але яка завжди має психогенну, а не алергічну причину виникнення. На сьогодні немає єдиної точки зору щодо природи формування бронхіальної астми, адже активізувати макрофаги, що призведе до вивільнення медіаторів, які викличуть локальну реакцію у трахеобронхіальному дереві, можуть різні причини – і психологічні (стрес, психотравма), і вплив алергену. Однак, зазвичай, приводом до появи нападу стає страх пацієнта. На користь психогенного походження також свідчать раптові переходи від рівномірного до прискореного поверхневого дихання і навпаки, залежно від появи чи зникнення психотравмуючого фактора. Клінічно напад невротичної бронхіальної астми виявляється у стійкій нестачі повітря з затруднении видихом, але супроводжується специфічними "шумовими ефектами" (стогін, гикавка, зітхання) і завершується патологічною сонливістю.

Деякі науковці вважають, що астматичний стан виникає як умовнорефлекторна відповідь на подразники (стрес, страх, гнів, а також алергени, різкі запахи, інфекції). Інші вважають (Ф. Александер), що він пов'язаний з внутрішнім конфліктом через брак материнської любові. До формування цього розладу більш схильні особистості, яких з дитинства примушували до оцінювання результатів власної діяльності та спонукали до пригнічення будь- яких прилюдних проявів власних емоцій, особливо негативних. Даний психотип особистості через страх "осоромитися", постійне намагання приховати власну агресивність, зазвичай також схильний до формування сексуальних дисфункцій. Патопсихологічні дослідження хворих із невротичною астмою також свідчать про високий рівень депресивності, істеричності та низьку самооцінку, зниження соціальних контактів.

На відміну від неврогенної бронхіальна астма існує як психосоматичне захворювання, з аналогічною назвою, яке характеризується періодичними нападами задухи внаслідок спазму бронхів.

Бронхіальна астма – захворювання, відоме давно, про нього згадується ще в працях Гіппократа. В середині XVII століття Гельмонт і Ні ліс ввели поняття спазматичної астми, що характеризується раптовими нападами.

Природа захворювання в основному інфекційно-алергійна. Стан підвищеної чутливості може виникнути під впливом речовин, які з'являються в організмі внаслідок життєдіяльності бактерій при інфекційних захворюваннях органів дихання. Алергенами можуть бути квітковий пилок, хімічні речовини, ліки, побутовий пил, гриби, ягоди, вовна тварин і таке інше.

Психосоматичні фактори також беруть участь у патогенезі алергійної бронхіальної астми. У хворих бронхіальною астмою невротичні реакції відіграють важливу роль. Емоційні конфлікти часто служать причиною чергового загострення астми. У клінічній практиці зустрічаються хворі, у яких перший приступ виник у результаті стресу. Так, серед факторів, що мають значення в її розвитку, ЗО % становлять психологічні, 40 % – інфекційні та ЗО % – алергічні.

Бронхіальна астма може виникати в будь-якому віці, але найчастіше вона розвивається в перші десять років життя. Занедужують в 2-3 рази частіше хлопчики, ніж дівчатка. У половині випадків астма виліковується в пубертатному періоді.

При приступі бронхіальної астми різко змінюється механізм дихання, особливо видих, повітря повністю не виходить із легенів. Це призводить з кожним вдихом до збільшення повітря в альвеолах, здуття легень, недонасиченості крові киснем і недостатнім звільнення її від вуглекислого газу. Хворому не вистачає повітря, виникає страх задихнутися, він блідне, згодом обличчя стає синюшним. Дихання відбувається з великим зусиллям. Під кінець приступу починається відкашлювання мокротиння, що зібралося внаслідок надмірного виділення слизу в бронхах. Через кілька годин після приступу хворий відчуває себе практично здоровим. Однак прогресуюче захворювання може привести до зниження еластичності легень, хронічного бронхіту, легеневої й серцевої недостатності. У деяких хворих приступи виникають рідко, у певний період року, в інших – по кілька разів на добу. Іноді виникає "астматичний статус" – приступи не проходять протягом декількох днів. Сам приступ може тривати від декількох хвилин до декількох годин і більше. Лікування бронхіальної астми спрямовано на попередження приступу (медикаменти, фізична та психологічна реабілітація). При хронічній астмі спостерігається наростаюча тенденція хворих до самоізоляції.

Як зазначають С.М. Вороніна та Г.С. Маскова, емоційна сфера психосоматичних хворих відрізняється слабкою диференційованістю. Вони виявляють нездатність до точного опису власного емоційного етану й емоційного етану інших людей. Тому, на нашу думку, основна психологічна робота із хворими спрямована на зниження почуття страху у зв'язку з можливістю виникнення приступу, оволодіння методами саморегуляції емоційних станів.

В силу специфічності даного захворювання у хворих спостерігаються деякі патопсихологічні особливості особистості. На думку В.Д. Менделевича, люди, що страждають на бронхіальну астму часто мають істеричні або іпохондричні риси характеру, але вони не здатні при цьому "випустити гнів у повітря", що провокує приступи задухи.

На думку, Д.Н. Ісаева, у більшості хворих на бронхіальну астму (83 %), яка протікає в тяжкій або середньотяжкій формі, спостерігаються зміни особистості, невропатичні прояви: підвищена чутливість, збудливість, тривожність, лякливість, дратівливість, швидка зміна настрою з переважанням зниженого, вразливість. Більш виражені ці риси у дівчат, які хворі на важку форму бронхіальної астми, а також у тих, хто хворіє більше п'яти років та чітко усвідомлює своє захворювання. Більшості хворим властиві істероїдні риси особистості: демонстративна поведінка, прагнення завойовувати увагу, негайно одержати бажане, прагнення досягти успіху, переоцінка власної особистості, вразливість та бурхлива емоційність.

Таким чином, у внутрішній картині хвороби людини з даними соматичними захворюваннями спостерігаються переважно зміни у особистісній сфері.

Психологія і поведінка хворих бронхіальною астмою багато в чому визначаються особистісними реакціями на хворобу. Реакція на хворобу залежить від тих же чинників, що і при інших захворюваннях та вичерпується основними варіантами у вигляді гіпер- або гіпонозогнозії.

Специфіка внутрішньої картини хвороби при бронхіальній астмі полягає в тому, що вона включає два види реакцій – реакцію на астматичний напад і реакцію на хворобу. Вираженість розладів у більшості випадків обумовлена гостротою і раптовістю нападу. При раптовому гострому нападі найчастіше з'являються страх смерті від задухи або зупинки серця, страх нападу, що не зникає (Костюніна З.Г., 1971). Причому рідкі, але важкі напади астми супроводжуються більш вираженими проявами страху, що виникає не тільки під час нападу але і в очікуванні його. Короткочасні неважкі напади задухи, що не пов'язані з найбільш поширеними трігерами (психічними чинниками, алергенами та ін.) і легко знімаються інгаляцією протиаетматичних засобів, навпаки, частіше супроводжуються гіпонозогнозтичними реакціями.

При подальшому хронічному перебігу хвороби і необхідності у зв'язку з цим тривалий час лікуватися, зокрема, в умовах соматичних стаціонарів, у багатьох хворих можлива фіксація уваги на своїх відчуттях і переживаннях з формуванням тривожно-фобічних і депресивних реакцій. Виражений страх стосується вже не тільки можливого нападу, але і свого здоров'я в цілому, своєї подальшої долі. Хворі фіксовані на власній дихальній функції, постійно зайняті аналізом відчуттів. У деяких з них з'являються страхи не тільки перед нападом бронхіальної астми, але і інші іпохондричні страхи, наприклад "за серце". Хворі побоюються, що діяльність серця порушиться у зв'язку з прийомом ліків, які можуть "зіпсувати серце". Через ці страхи часто виникають ускладнення з медикаментозною терапією, і тому великого значення набуває психотерапевтична робота.

Порівняно рідше за іпохондричні фобії виникають різні істероформнірозлади, які зазвичай носять характер вегетативних і сенсомоторних пароксизмів без виражених істеричних форм поведінки.

Пасивність хворих, песимістична оцінка свого стану і майбутнього в цілому, негативізм відносно лікування, свідчать про наявність депресивних розладів, що вимагають іноді консультації психіатра і призначення психотропних засобів, вибір яких обмежений у зв'язку з тим, що деякі з них протипоказані при бронхіальній астмі (антидепресанти, бета-блокатори та ін.).

При затяжному несприятливому перебігу бронхіальної астми з'являються зміни особистості (патологічний розвиток, по Г.К. Ушакову), у структурі яких переплітаються реактивні і соматичні порушення. Причому, так само, як і при інших соматичних захворюваннях, проявляється зворотня пропорційність цих компонентів: з наростанням соматогенних розладів зменшується питома вага психогенних порушень і навпаки.

У системі лікування хворих бронхіальною астмою, разом із спеціальними бронхолітичними засобами і психотропними препаратами, велике значення повинні відігравати психотерапевтичні методи. Найбільш ефективними з них є когнітивна (раціональна) та біхевіоральна (поведінкова) психотерапія, навчання хворого прийомам релаксації за допомогою аутогенного тренування. Якщо істеричні припадки носять характер нападів задухи і виникають у зв'язку з психотравмуючою ситуацією, то добрий результат спостерігається при гіпнотерапії.

При першому нападі бронхіальної астми, при якому особливо виражене відчуття страху у зв'язку із задухою, правильна бесіда лікаря, підбадьорююча і заспокійлива не тільки для хворого, але і для його родичів, має велике значення для подальшого лікування цього захворювання. Чим раніше почато психотерапію, тим вища ефективність використання її методів. Поява стійких, незворотних патофізіологічних змін, характерних для бронхіальної астми, різко звужує можливості психотерапевтичного впливу.

Відомо, що, за оцінкою лікарів давнини, захворювання органів дихання відносилися до одних із "двох воріт смерті" разом із хворобами серцево-судинної системи. Це пов'язано, в першу чергу, з поширеністю запальних захворювань легень і відсутністю ефективних засобів лікування. Найбільш небезпечним захворюванням легень як для життя, так і в плані виникнення психічних розладів вважалася крупозна пневмонія. Безумовно, зараз завдяки наявності антибактеріальних засобів терапії істотно зменшилася поширеність важких форм пневмонії і, відповідно, скоротилися кількість і вираженість психічних порушень при цьому захворюванні.

На причини виникнення психічних розладів при пневмонії існують різні точки зору. Багато авторів велику роль у виникненні деліріозних розладів свідомості при крупозній пневмонії відводять попередній алкогольній інтоксикації. Зараз виділяють два варіанти гострих психотичних розладів при пневмонії. Деліріозне затьмарення свідомості в перші дні захворювання, як правило, спостерігається у осіб, що довго зловживають алкоголем. У цих випадках в профілактиці психічних розладів і неправильної поведінки хворого має значення бесіда лікаря в приймальному відділенні і виявлення зловживання алкоголем шляхом розпитування самого хворого і його родичів. Тривожний сон у першу ніч, страхи, які відчуває хворий, скарги на зовнішні подразники, наявність гіпнагогічних галюцинацій вказують на можливість виникнення психотичного стану.

У осіб, що не зловживають алкоголем, гострий психотичний стан можна спостерігати при лікуванні крупозної пневмонії, коли температура вже знизилася і йде активне розсмоктування вогнища запалення.

Відомі випадки, коли лікарі поліклінік, не надаючи достатньо серйозного значення тяжкості стану у молодих хворих після зниження температури, не відвідували їх вдома, а наполягали на приході в поліклініку. Саме це додаткове навантаження може спровокувати психотичний стан із бурхливим розвитком клінічних проявів деліріозного затьмарення свідомості, вчинками і діями, небезпечними як для самих хворих, так і для оточуючих.

У багатьох хворих після перенесеної крупозної пневмонії астенічні прояви зберігаються більш-менш тривалий час.

Астенічні розлади, пов'язані з інтоксикацією і обмінними порушеннями, е значними і у хворих з хронічними захворюваннями легень – бронхітами і бронхопневмоніями. На тлі астенії можуть виникати тривожні побоювання, що стосуються здоров'я, думки про невиліковність хвороби, приреченість. Іноді ці переживання є віддзеркаленням депресивного стану, що вимагає консультації і лікування у психіатра. Депресії частіше носять характер дистимїі, коли хворі всім незадоволені, скандалять, дорікаючи оточуючим у недостатній увазі до себе, відсутності допомоги. Іноді, при вираженому кашлі і великій кількості відокремлюваної мокроти, хворі обтяжуються перебуванням в суспільстві, у них можуть виникати сенситивні ідеї ставлення: здається, що оточуючі зневажають їх, "гидують" знаходитися поряд із хворим.

Частіше у хворих мають місце іпохондричні розлади з фіксацією уваги на своєму самопочутті. Вони багато часу приділяють різним методам обстеження і лікування, всіляко прагнуть захищати себе від чинників, що сприяють загостренню захворювання.

Серед захворювань органів дихання, при яких велике значення мають психологічні особливості хворого, а також можуть мати місце психопатологічні прояви, особливе місце належить туберкульозу легень. Актуальність психічних розладів при цьому захворюванні обумовлена також несприятливими епідеміологічними показниками по туберкульозу останніми роками.

Особливості психологічного реагування хворих туберкульозом на захворювання і складнощі лікування таких пацієнтів пов'язані з упередженнями і помилковими уявленнями про туберкульоз як про важке, "заразне", невиліковне захворювання, що існують в суспільстві до теперішнього часу. Тому повідомлення про підозру або наявність туберкульозного процесу у пацієнта може сприйматися ним як катастрофа, трагедія. У багатьох хворих виникає страх опинитися в ізоляції, тому що, боячись заразитися, їх уникатимуть родичі, товариші по службі, сусіди. Глибокі переживання і відчай посилюються при поміщенні хворого в спеціалізовану лікарню або санаторій, у відриві від звичного оточення. Тому вже в першій бесіді з хворим лікар повинен заспокоїти його, розсіяти сумніви і побоювання, пояснити необхідність та характер лікування і вселити надію на одужання. Психологічна допомога хворому з боку лікаря, а також робота останнього з родичами пацієнта повинна проводитися увесь період захворювання. Необхідне психотерапевтичне опосередковування всіх вживаних засобів та методів обстеження й лікування хворого.

Разом з тим, доводиться зустрічатися і із зовсім іншим типом реагування хворих туберкульозом на хворобу. Можливим типом психологічного захисту у відповідь на повідомлення про наявність туберкульозу є витіснення або заперечення хвороби. Такі хворі, особливо при гарному суб'єктивному самопочутті, "не приймають хворобу", продовжуючи безтурботно вести колишній спосіб життя, відмовляючись від обстеження і лікування і не дотримуючись санітарно-гігієнічних правил. Така поведінка може являти собою небезпеку як для самих хворих, внаслідок прогресування захворювання, так і для оточуючих у зв'язку з небезпекою поширення інфекції.

Іноді і родичі хворих через помилковий сором і страх образити близьку до них хвору людину також не дотримуються гігієнічних норм, піддаючи себе і своїх дітей небезпеці зараження туберкульозом.

Поведінкові розлади при туберкульозі легень найбільш виражені у хворих на алкоголізм. Як правило, такі хворі потрапляють до лікувальних установ вже із запущеною формою туберкульозу, оскільки погане самопочуття вони звикли "лікувати" за допомогою алкоголю. Анозогнозія у таких хворих проявляється протестом проти перебування в спеціалізованій лікувальній установі, недисциплінованості і самовільній втечі із лікувального закладу, порушенням режиму тверезості. Вираженість змін особистості і поведінкових розладів є показанням для консультації таких хворих психіатром і наркологом.

Були спроби окремих авторів виділити особливості психологічного статусу хворих на туберкульоз, які знайшли широке віддзеркалення в художній літературі. Підкреслювалася їх особлива чутливість, сентиментальність, виснажуваність, емоційна лабільність. Опис вказаних особливостей відноситься в основному до періоду доантибактеріальної терапії. Більшість же авторів не знаходять специфічних особистісних рис у хворих на туберкульоз (Берлін-Чертов С.В., 1948), але при цьому виділяють загальні чинники, здатні чинити вплив на психічний стан хворого: астенізуюча дія туберкульозної інтоксикації і соціально-побутові передумови, пов'язані з цією хворобою.

Психічні порушення, що спостерігаються у хворих на туберкульоз, складаються із:

  • 1) порушень, що виникають в результаті самого процесу хвороби:
  • 2) психогенних нашарувань, пов'язаних із фактом хвороби і необхідністю тривалого перебування в стаціонарі:
  • 3) побічної дії антибактеріальної терапії.

Найбільш типовим психічним порушенням при туберкульозі є астенічні прояви, які можуть іноді виникати раніше проявлення інших клінічних ознак туберкульозу легенів. Як правило, переважає фізична, або соматична астенія. У деяких хворих на тлі астенії виникають ситуативно обумовлені афективні порушення. Вони можуть виявлятися пригніченим настроєм, похмурістю, відчуженістю, іноді надмірною тривожністю. На тлі астенії можуть виникати іпохондричні скарги і істеричні реакції. У взаєминах з лікарем хворі іноді проявляють негативну реакцію, відмовляються від обстежень, бувають злісними та дратівливими, фіксованими на хворобливих відчуттях. Такі пацієнти скаржаться на розлади сну, часті пробудження, численні сновидіння неприємного змісту. У цей найбільш важкий для хворого період відбувається адаптація до нових умов, інтрапсихічна їх переробка, і тому саме в цей час велике значення мають психотерапевтичні бесіди і санітарно-освітня робота у відділенні.

Характер туберкульозного процесу також може сприяти виникненню психічних порушень у хворих. Для фіброзно-кавернозного туберкульозу легень характерні астено-ейфоричні та amne- но-апатичні синдроми (Сергеев 1.1., 1968).

При астено-ейфоричному стані на тлі різкої астенії з'являються піднесений настрій, балакучість, руховий неспокій, недостатня оцінка свого стану Підвищений настрій, як правило, чергується з примхливістю, гнівом або байдужістю. Це пояснюється тим, що на ці афективні порушення чинить вплив різка астенія.

Астено-апатичний стан виражається загальною слабкістю, байдужістю, спонтанністю, мовною і моторною загальмованістю. Коли хворі знаходяться в цьому стані, бесіди для них вкрай втомливі, вони часто відповідають лаконічно, незадоволеним тоном, просять залишити їх у спокої, при наполегливих вимогах обслуговуючого персоналу вступити в контакт можуть спостерігатися короткочасні реакції незадоволеності і дратівливості, які швидко затухають через виражену астенію.

З перебігом хвороби наростають зміни характеру і форм поведінки, типові і для інших хронічних соматичних захворювань: пасивність, байдужість і деяка відгородженість, звуження кола інтересів і контактів разом із підвищеною примхливістю, вибуховістю, що призводить до частих конфліктів з оточуючими.

Поява у деяких хворих на фоні більш менш виражених астенічних порушень, стійких змін характеру часто пов'язана, крім соматогенних чинників, з тривалою психотравмуючою ситуацією, обумовленою захворюванням. Ці стани можуть розцінюватися як патологічний розвиток особистості у зв'язку з туберкульозним процесом. Психічні прояви при цьому різноманітні: істеричні реакції, нав'язливі побоювання, сумніви, підозрілість, паранояльна настроєність, надцінні утворення.

В деяких випадках паранойяльність виявляється недоброзичливим ставленням до лікарів: вони нібито раніше лікували їх "із злочинною халатністю", що призвело до несприятливого результату хвороби. Недоброзичливість і підозрілість можуть поширюватися і на родичів, які нібито спеціально тримають їх в лікарні. Такі хворі часто висловлюють думки про подружню невірність.

Лікарі повинні знати, що для хворих з істеричними проявами характерні так звані рентні установки – прагнення отримати максимальні вигоди з хвороби. Поява істеричних реакцій в картині хвороби не повинна розцінюватися лікарем як свідоме небажання підкорятися режиму, як симуляція і непристойна поведінка хворого. Це хворобливі форми поведінки і реагування на важкі ситуації, на неможливість впоратися із завданнями, що стоять перед хворим. Догани і зауваження хворим з істеричними проявами не досягають бажаного результату, а іноді призводять до ускладненного стану з появою протестних форм поведінки (відмова від лікування, втеча із стаціонару) аж до демонстративних суїцидів.

Обов'язок лікаря – виявити конфлікти і ускладнення, які сприяють появі вказаних форм поведінки і реагування.

Конфлікти, що виникають у хворих із іншими пацієнтами, родичами і обслуговуючим персоналом, є наслідком хвороби, тому разом із психологічною допомогою хворому необхідно проводити роз'яснювальну роботу з людьми, що його оточують. Особливо це стосується рідних і близьких хворого, бесіди з якими мають бути направлені, з одного боку, на захист інтересів хворого в цілях запобігання розпаду сім'ї, а з іншого – на необхідність дотримання гігієнічних правил.

Виникнення психотичних розладів у хворих, частіше деліріозного характеру, може бути пов'язане з токсичною дією медикаментозних засобів, вживаних для лікування туберкульозу. Сприяють цьому змінена реактивність організму, наявність патології інших систем органів, перш за все печінки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші